«Вертеп» – поема Григорія Чубая

(Задовбали мене всі тим Табачником! Кого піарим? Стільки уваги г.. на палочці!
Ось що треба обговорювати! Читайте!)

«Вертеп» – поема Григорія Чубая

Nihil semper suo statu manet.
Ніщо не лишається постійним у своєму становищі.
(латинська мудрість)

1.
Наша потужна цивілізація, яка досконало вміє грати в карти і танцювати наймодерніші танці.
Наша потужна цивілізація, яка почуває себе інтелектуально вгодованою коровою, якщо їй вдається з першого погляду відрізнити картини Пікассо від полотен Рембрандта ван Рейна.
Наша потужна цивілізація, яка сьогодні безмежно ощасливлена автоматом для продавання гудзиків, дивовижною самопискою, яка в разі потреби може відкорковувати пляшку, водневою бомбою в енне число мегатонн, новітнім кінодетективом у 25 серій і свіжим анекдотом із серії «Вірменське радіо відповідає».
Ах, ця безмежно щаслива цивілізація! Яка попри все не забуває про те, що вона є найвищим виявом всесвітнього прогресу і рухається.
Так, саме рухається!
Пішки. В авто. В катафалку. В траншеї. В трамваї. І яка, рухаючись, встигає:
відвідати пивний бар,
напівголосу покритикувати позаочі свого начальника,
влаштувати скандал дружині,
розв’язати два-три кросворди...
Чуєте?!
Вона рухається!!!
ЧУЄТЕ!!!

Вирує світ, сміється, плаче, виє.
Кружляють видива, веселі і сумні.
Іде вертеп, без поділу на дії,
Хіба що з поділом на ночі і на дні.

Кружляє світ. Мовчить, як треба крику.
І правда топиться в брехні чи не щодня.
Невже і я впаду у нього й зникну
Безболісно, безлико, навмання?

Впаду туди, де безум всьому пастир,
Й пасе держави, душі і слова.
О боже мій, не дай мені упасти,
Бо обертом іде вже голова.

Бо вже і дням, і ночам моїм боляче.
О Боже мій, спаси і одведи
І від отих, лукаво «єсьм» глаголящих,
І від отих, набравших в рот води.

Й від тих, за брехні лаврами заклечаних,
Й від тих, що ні сюди і ні туди,
Й від ідолів старих і новоспечених,
Й від пустослів’я, Боже, одведи!

...Затьмила голови тупі лакузоманія -
Пофіміамлять і чекають, хто подасть.
І душу кожен з них, неначе мантію,
Перешива по-модному «под власть».

Поглянь! Навколо видимо-невидимо
Тих язиків, танцюючих стриптиз!
І котяться землею дикі видива
Парадів, маскарадів, танців, сліз.

І пустота безмірна щогодини
Вже цілий світ береться осягти.
Як жить мені, якщо я ще людина,
Якщо мені від себе не втекти?

Якщо і дням, і ночам моїм боляче!
О боже мій, спаси і одведи
І від отих, лукаво «єсьм» глаголящих,
І від отих, набравших в рот води...
...О боже мій, куди ж мені?.. Куди?..

2.
Жаркого дня липневого втікаю по вулиці міській, біжу від себе, біжу від слів страшних, якими мушу я про щоденну втечу говорити.
А вулиця уся - суцільна втеча. Бо буде дощ, бо хмари насувають. А вулиця уся - суцільна втеча. І всі біжать... Чи ж тільки від дощу?
Один втіка від себе сьогоденного, а другий доганя себе вчорашнього, і всі тікають-поспішають...
Хто від себе, хто до себе, хто від когось, хто до когось, хто ні від кого, хто ні до кого. І разом всі втікають від дощу...

Так щодня: в суєті, в круговерті годин
люди втікають від себе й до себе,
втікають до книг, до дружин, до картин,
втікають під воду, під землю, на небо,
втікають в ненависть, в любов, у кіно,
в карти, в більярди, в лото, в доміно,
в салати, в борщі, у котлети і в торти,
в кашкети, в манжети, в комоди і в шорти;
від чорта до бога,
від бога до чорта,
із ночі до ночі,
із рання до рання,
втікають у крик,
утікають в мовчання,
втікають в чекання, в безсоння, в прогнози,
втікають у сміх, у зітхання, у сльози...

Втікають під карнизи, під погони,
під ліжка, в бомбосховища, в закон.
Не розбереш, де втеча, де погоня,
і до яких молитися ікон?
І до яких із них ходити каятись,
яким хулу нести, не каяття?
...Чи на землі таких, що не втікають,
нема давно? І втеча - то життя?
Невже вся суть в безладній біганині?
Невже вона усьому голова?
Невже якийсь Всевишній Паганіні
на скрипці світу втечу награва?!

І щодня в суєті, в круговерті годин
люди втікають від себе й до себе,
втікають до книг, до дружин, до картин,
втікають під воду, під землю, на небо,
втікають до лісу, на Марс, до пітьми,
щоб бути людьми, чи не бути людьми.
Втікають у подвиг, у лють, у провину.
Додому.
До Криму.

В кафе.

В домовину.

3.
Все втечі та втечі. Погоні і втечі.
А потім - до світу, від карт і від зречень,
від пива, з футболу, з кіно, з домовини
вертають до світу якось безневинно,
вертають, не мовивши навіть «прости».
А світу немає куди утекти.
А світові - голо!
А світові - босо!

Тиради.
Укази.
Промови.
Доноси.

Танці.
Ракети.
Паради.
Кастети.

Торговці.
Шпики.
Генерали.
Естети

Джаз-банди.
Футболи.
Космоси.
Нації.

Боги.
Півбоги.
Проф-ор-
ганізації!

Персони.
Парсуни.
Кінозірки.

Голгофи.
Освєнціми.
Соловки.

Дачі.
Собори.
Рублі.
Мозолі.

Владики на небі.
І
на землі.

Гроші.
Отрути.
Вина.
Єлеї.

Гробниці єгипетські
і
колізеї!

Роги і німби.
Тюрми і грати.
Ідоли!
Пліти.
Авто і гармати.
Кодекси карні.
А також - моральні.
Кайдани модерні
із картами гральними.
І
безхребетна
пихата
еліта -
усе це для світу,
для білого світу!

Для світу - тиради!
Для світу - доноси!
А світові - голо!

А світові босо!

4.
Диктатори, диктатори, диктатори -
погоничі великі: «цоб-цабе».
Диктатори, диктатори, диктатори
щодня диктують світові себе.

О, скільки їх возносилось і падало!
І скільки їх плювало в наш Дніпро!
І прославляло світ своєю владою.
І одягало у своє добро.

...Все продиктовано і все перефарбовано,
і удостоєно належної ціни:
за сумніви, за мислі - закатовано!
І за холуйство - вбрано в ордени!

Все продиктовано і все перефарбовано,
і узаконено, що думати - це гріх!
Муштровано усе, перемуштровано,
і в ранги роботів возведено живих!

...А цю трикляту мислячу породу
всю до ноги зітерти б далебі!
І скільки ворогів було в народу,
що й весь народ був ворогом собі!

5.
А світ - вертеп.
Кажу я з гіркотою: цей світ - вертеп. І, мабуть, що найважче - у ньому залишатися собою, від перших днів своїх і до останніх не бути ні актором, ні суфлером, ні лялькою на пальчиках облудних, а лиш собою кожної години, а лиш собою кожної хвилини, з лицем одвертим твердо йти на кін...
Ви знаєте, чого я ще боюся? Від атомних страхіть боюся більше, боюся я, що хтось з інопланетців колись в своїм щоденнику запише: «Планету цю зовуть отут Земля. І населя її сила силенна ходячих шлунків - п’ющих і жующих. Які лише жують, лише ковтають. Лише ковтають і жують - і більше нічого. Ковтають пудинги, котлети, ноти, вірші, ковтають істини, ковтають цілі нації, і одні одного їдять, й самі себе...» Ви знаєте, чого я ще боюся?! Од атомних страхіть боюся більше?! Боюсь цього «ковтають і жують»!

...Як вечір землю синьо охопив,

як зорі в небо з’їхались на віче,

в мою кімнату тихо уступив

один знайомий тихий чоловічок.

- Здоров, приятелю, то як тепер живеш?
Я чув, сливеш писателем великим? -
...Єхидна усмішка, мов колесо криве, -
перекотилося його іконним ликом. -

Я чув, що преш ти часто на рожен,
звиняйте, заради якихось «істин»,
забувши давню приповідь: «Блажен,
хто їсть тоді, коли захоче їсти».

Нащо тобі тягар чиїхось мук?
Нащо тобі душі чиєїсь хвища?
І нащо те, що далі твоїх рук,
і те, що голови твоєї вище?

...Він плів ще довго блудливі слова,
що зависали сірим павутинням.
Крутилась ця платівка ненова,
аж доки стало в мене вже терпіння.

Нащо тобі тягар чиїхось мук?
Вже надто ви розумні всі та горді...
І хоч він був і далі моїх рук,
та я йому вліпив-таки по морді!

І він до виходу заквапивсь, заспішив...
І - з-за дверей, із темряви, із ночі
він із погрозою до мене прошипів:
- Блажен, хто їсть тоді, коли захоче!

6.
А ніч попереду й позаду...
Ми йдем. Вперед, а чи назад? ...
Парадоксальна суть парадів,
і замість правди - сто півправд.

Хоч правда й пів... Зате ж їх много -
тих правд-калік напівживих.
А жвавий ум, хоча й убогий,
щодня виплоджує нових.

Модернізує, досконалить
півправди ті, мов лімузин...
Одна не встигне доконати -
як є десяток узамін!

Тоді зохлялій кажуть: «Годі»,-
та нишком вводять іншу в двір,
ще й розмальовану по моді -
в таку попробуй не повір!

...Навіщо ж крик? Навіщо ж гамір?
Чого ж ми хочемо усі?!..
Боги лишаються богами,
зійшовши долу з небесі!

Хто ж ми такі? Що буде завтра?
Куди йдемо? Вперед? Назад?
А що як завтра динозаври
наш зустрічатимуть парад?

Тоді аж вибухне грозою
прокльон, зневіра й каяття:
- Та ми ж прийшли до мезозою
замість ясного майбуття!

Тоді, як наша цивілізація спала й дивилась блаженні сни про авто, які їй належать, про дачі, які їй належать, і про зорі, які поки що їй не належать (уві сні вона жалкувала, що не можна кожної зірки зокрема обгородити парканом і прив’язати біля неї сторожового пса),- от тоді, як вона спала, я виніс їй вирок.
Цивілізація цього не бачила у своєму блаженному сні. Вона лише вранці прочитала в газеті, що я її зневажаю, і висловила принагідно декілька цікавих думок:
а) «Я свою дачу збудував власними руками і за чесно зароблені гроші...»
б) «Куди смотрелі учитіля, когда іщо ентот автор учился в школі?!.»
в) «Я розумію, що це, може, й так. Але раптом проти цілого світу заявити таке, то треба бути великим диваком або божевільним».
А потім цивілізація взяла мою поему і на своїх всепоїдаючих зубиськах довго хрумтіла епітетами й метафорами, довго ображалась і жувала, жувала, жувала, доки не з’їла всю до крапки.
І пішла, блаженно погикуючи,
запивати її
пивом.

1968 р.
м. Львів

Дочитав уважно - класно!

64%, 9 голосів

Ніколи - біжу тлумити когось...

36%, 5 голосів

Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Коментарі

Гість: Оревуар

117.03.10, 15:07

дочитаю потім

217.03.10, 15:45

Здається у Львові сьогодні студентська акція протесту. Нехай собі протестує "нова генерація", що тут поганого? Гадаю ваш "Вертеп" у ваш час не був би осторонь таких подій
всім все це надокучило

Nech sa paci

317.03.10, 20:03

Цікаво й талановито!

Lori_bond

417.03.10, 20:23

Деякі уривки теба завчити напам"ять. Я вважаю що ниписано талановито, слушно. Дякую за замітку. До вибраного...

starina_leon

517.03.10, 22:30

Гарно. Пізніше прочитаю уважно.
Геть україножера Табачника!

minona

617.03.10, 23:37

Yuryar

718.03.10, 00:10

Cумно ...

ПИВОМАН

818.03.10, 09:16

Сумно, але правда
Дякую...

Діду

918.03.10, 10:03

"Нащо тобі тягар чиїхось мук?
Нащо тобі душі чиєїсь хвища?
І нащо те, що далі твоїх рук,
і те, що голови твоєї вище?"

...сатана не спить, а люди бачу засинають...

Богдан Бо

1018.03.10, 12:36Відповідь на 2 від Гість: Оревуар

На мою думку, львівські студенти більше протестують від повернення Вакарчука назад у Львів на посаду ректора.
Невже Ганна Герман була б кращим мін. освіти?
Табачник цинік, але інтелектуал, тому є шанс серйозного переформатування міністерства, в першу чергу глобального скорочення вузів. Ну і ще ряд заходів технічного характеру у тому числі і з ЗОЯО, де повний барадк
А повернення русіфікації неможливе, бо це шлях в нікуди і Табачник це розуміє. А як не розуміє, то тут його воля досить обмежена

Свобода і справедливість

«Вертеп» – поема Григорія Чубая

Останні статті

Коментарі