Ідейна база "Фронту справедливості"

Суспільні рухи обов’язково мають у підгрунті певні ідеї або філософські доктрини. Для "Фронту справедливості" як на мене найбільше підходить ідейна спадщина знаменитого українського філософа Григорія Сковороди - ось дещо з того я віднайшов у книзі "З історії української політичної думки" Борис Кухта, Київ, "Генеза", 1994 р.
І ще хочу додати, що я пропагую ідеї анархізму, маючи на увазі саме такі аналогічні ідеї ваги кожної людини, коли мікро співвідностне до макро.

Нас цікавить вчення Сковороди про мікрокосм, малий світ – тобто людину.
За Сковородою, сутність людини полягала в єдності в ній видимого і невидимого, тілесного і духовного. Причому створення справжньої людини настає тоді, коли вона осягає невидиме, стає духовною людиною. Тому основне в неї – це невидиме, її думки або серце. Після смерті зникає лише тіло, а духовне залишається. Оскільки, за Сковородою, невидиме є всюди і у всьому, то людина є потенціально всім, і мікрокосм повторює у собі особливості макрокосму. Людина є центр, в якому сходяться всі проблеми її життя, діяльності і пізнання. Перш ніж пізнати макрокосм, потрібно пізнати мікрокосм, тобто самого себе. Саме в самопізнанні бачив Сковорода ключ до розкриття буття світу і самої людини. Найважливішим для людини, вважав він, є щастя, яке збудоване на духові, бо «тілесна матерія немає справжнього буття. Не в багатстві, не в чині, не в званні, бо все це є плоть, а плоть – ніщо».
Все суєта, крім духовної радості. Радість же приходить тоді, коли людина пізнає істину, тобто пізнає саму себе, а через те пізнання – і весь світ. Щастя, таким чином, в пізнанні. Бути щасливим – означає знайти самого себе. Тут потрібно сказати, що Сковорода відрізнявся від тодішніх західноєвропейських мислителів, які визначали сутність людини, зважаючи на її природу. Сковорода же визначав природу, виходячи з сутності людини. Тому, за ним, все повинно бути підпорядковане зрозумінню людини, з'ясуванню шляхів до її щастя. Щастя ж людини – у її самопізнанні. Пізнавши себе, людина вибере відповідно до власної природи заняття та організує свій спосіб життя. Звідси у Сковороди великий інтерес не лише до проблем самопізнання, але й праці та етики.
Грунтом, на якому сформувалися етично-гуманістичні погляди Сковороди, була насамперед історична дійсність України другої половини XVIII ст. Як говорив академік Д.І.Багалій, то був час, коли українське суспільство знаходилося в стані політичної летаргії: воно змучилось від попередніх політичних бур і не знаходило нових сил для того, щоб скинути з себе неволю царську і бюрократичну. Знищені в той час Катериною залишки державної автономії, брак суспільної верстви, яка б могла повести за собою у вир національно-визвольної боротьби, дійсно перетворило українське суспільство в апатичне. Ця історична поразка українських національних сил поставила стіну перед пошуками українського духу в сфері політики й, можливо, скерувала думку до самопізнання етики, гуманізму. Додаймо, спираючись на історичний досвід, – це також була і форма рятунку тих здорових національних сил, які не хотіли служити царизму, але не мали сили боротися з ним на політичному полі. Нам близька думка Д.Лижєвського про те, що критика суспільства в Сковороди була конкретизована. Вона спрямована на українське суспільство того часу. «Пише він «Всякому городу нрав і права» або переробляє Горація – перед його очима українські пани, купці, міщані».
Особливо сильна тенденція до критики окремих аспектів суспільного життя у ранніх творах Сковороди. Для нього було несприйнятним все, що породжувалось прагненням до лихоїмства, здирства, поневолення, він не приймав «дух ненасытости», нагромадження багатств, кар'єризму, брутальні звичаї, аморальну поведінку.
На переломі 50-60-х років в Сковороди наступає абсолютизація духовного інтересу, що згодом стало основною ознакою його етичного вчення. Однак для глибокого самопізнання потрібно було відмовитись від «соблазнов міра», стати рішучим, твердим у своїх прагненнях та вподобаннях, треба було постійно боротися зі собою, загартовувати волю. А тут люди не рівні між собою, а «что глупіє як равное равенство, которое глупцы ввести в мир всуе покушаются? », – запитував Сковорода. Саме тут і потрібна впертість і сила, бо «...царство небесно є, які дівоча незайманість, любить, щоб його брали силою». Правда, слід зазначити, що пізніше політики трактували це як підставу природного розподілу людей за ієрархічністю, поділу на касти панів та тих, хто повинен завжди підкорятися. Так, Д.Донцов писав, що «...теорію кастового устрою суспільності знаходимо у Сковороди... як поділ на різні породи в природі, так природний поділ у суспільстві на касти. Тому, коли люди з касти жаб, черепах чи свиней протиприродно пнуться на становище або в заняття людей з касти орлів чи оленів, суспільство розкладається...».
У 60-ті роки Сковорода шукає відповідь на запитання про співвідношення плотських, матеріальних потреб і щастя людини. Аналізуючи шляхи до щастя, він виходить з наявних двох натур, двох воль, що ведуть людей двома шляхами, вказує, що ці шляхи (лівий і правий) – у всьому протилежні. Лівий проходить через плотські насолоди і в кінці веде до «преисподни», правий – «жесток и стропотен, але зате «во исходе – сладчайший». Сковорода закликає не зливати в одне тіло й душу, бо тіло потребує здоров'я, а душа – веселості, але веселість духа можлива й без «крепости тела». Саме з інтенсивністю роботи духа він пов'язує справжнє життя, його головний зміст і метод. Досягнення стану щастя залежить від психічного стану індивіда, його оцінки власного ставлення до світу. Найбільшу цінність має те, що є природним, володіння чим пов'язане з найменшою, затратою зусиль. Тому, відстоюючи помірність у задоволенні потреб, Сковорода вважає легкість одержання, досягнення бажаного прагненням «сродності» і критерієм їх цінності.
70-ті роки – це час, коли центр пошуків Сковороди переміщується з розробки морально-практичних принципів на розв'язання філософсько-етичних проблем. Центральною тут стає концепція «сродності». Ідея про залежність долі людини від відповідності і її природним нахилам певною мірою була розроблена ще в античності (Епіктет). Заслугою Сковороди було те, що він надав цій проблемі антифеодального спрямування. Оскільки ж Сковорода абсолютизував дух, протиставив реальному світу внутрішній моральний закон, то призначення людини – здійснювати цей вічний закон, визначений духовною сутністю, єдністю людини з невидимим «началом». Принцип «сродності» і є принципом відповідності тому вищому розумному і справедливому началу, яке визначає сенс людського буття. Мета, яку ставить перед собою людина, закладена в ній від народження «невидимою натурою», як їх «сродність» – схильність до певної діяльності. І духовна сутність людини полягає не в системі понять «людина – суспільство» і навіть не «людина – матеріальна природа», а в системі понять «Дух людини – Бог». Властивості, характер, доля людини , залежать від невидимого, але певного закону (Бога – Природи), який зберігає якісну визначеність і постійність природи людей. Природа визначає індивідуальні особливості людей, які можуть лише вдосконалюватися до межі, визначеної природою. Тому крайньою формою особистої незалежності є самотність та самодостатність. Потрібно лише пристосуватися до природи. Сковорода прагнув пізнати людину відносно її Духа. Він був переконаний, що суть душі визначається природою людини, а суспільство є простою сумою людей. Державний устрій, політичний лад залежать від того, наскільки соціально-політичний стан членів суспільства відповідає їх духовній природі. Свідомість, мислення визначають розвиток життя людей, їх буття, звідси у Сковороди й ідея духовного відродження людини. Це відродження полягатиме в тому, що людина житиме не за примхами плоті, не буде жертвою примарних пристрастей. Відроджена людина, в якій і буде реалізована людська сутність, в кінцевому підсумку і може бути ототожнена, вважав Сковорода, з самим Богом.
Таким чином, моральний ідеал Сковороди – пізнання людиною в собі Бога, що спиралося на розуміння природності прагнення людини до щастя. Звідси розуміння Сковородою людських і суспільно-політичних відносин, його містицизм, на який вказував критикований донедавна Д.Чижевський. Бо, якщо Природа і «сродність» означали вроджене «Боже благовоління», таємний закон, який керує всіма, визначає подібність, що існує між душею і тією справою, якої вона прагне, іншими словами, якщо «Царство Боже в нас» (Лука, 17,21), то можна погодитися з тим, що саме «...до цього місця нав'язують міркування всіх містиків».
Аналізуючи природні здібності, Сковорода на перше місце ставить «сродность к хлебопашеству», вказує на важливість сродности «к воинству». Він не заперечує ні науки, ні держави, ні культури, а заперечує їх спотворення. Корінь же всіх спотворень – в несродності, в тому, що люди механічно, без поклику своєї природи, прагнуть до різних посад, що призводить не лише до особистих, але й суспільних трагедій. Держава є законною і необхідною: він виступає лише проти злочинної влади, несправедливого устрою. Це настає тоді, коли природне перетворюється на неприродне. Причому для нього «гражданских законов заборы» існують як щось дане, абстрактне, він їх не аналізує, вважаючи, що закони є продуктом природи, а не результатом людської діяльності чи суспільної угоди. Для Сковороди проблема рівності і свободи є лише проблемою природної відповідності праці всіх членів суспільства. Сковорода якось особливо не окреслює свій суспільний ідеал: це держава, політичний лад якої спирався б на суспільний компроміс, це гармонійне суспільство, яке все ж має певну ієрархічну структуру. Шлях до цього ідеалу, за Сковородою, проходить не стільки через всебічний розвиток особи, її духовних і фізичних потреб, скільки через самообмеження, самовідмовлення, добровільне зведення тілесних потреб до мінімуму. Для кожної людини він окреслює коло, за яким немає щастя.
Дослідник його творчості В.Ерн писав, що значить для Сковороди цей ідеал – Царство Боже? Це – знайти кожному специфічне для себе покликання; це значить шукати і знайти «сродне» своїй статі, і коли воно буде знайдене – «все остальное прилагается».
Важливим є питання: Григорій Сковорода і Україна. Вище ми вже згадували про одне з джерел творчості Сковороди – українську дійсність другої половини XVIII ст. У спеціальному розділі «Сковорода й Україна» Чижевєький вказує ще на два моменти? Перший з них полягає в тому, що Сковорода писав свої твори церковнослов'янською мовою, але «цілком виразної своєрідної «української редакції». Другий – у тому, що з огляду на ряд причин «...вплив Сковороди на українське письменництво, близьке йому за духом – мінімальний: українські романтики не читали Сковороди! Гоголь теж не знав Сковороди. Масони в Росії мали усякий інтерес до творів Сковороди, але масонство хутко знищено дощенту. Отже, Сковороду забули». Оцінювач його місце, Чижевський тим не менше вважав, що «Сковорода стоїть в центрі української духовної історії».
Разом з тим у творах Сковороди обмаль прямих згадок на тогочасну політичну історію України, що дало певні підстави М.Грушевському вказати на індеферентність Сковороди до національного питання, «полным отсутствием национального сознания и исторической традиции». Оцінка, на нашу думку, занадто сувора й дещо несправед¬лива. З іншого боку, думка В.Ерна, що Сковорода «сделался родоначальником русской философской мысли, духовним зачинателем и основоположником всех крупных последующих умственных течений в русском обществе», дещо перебільшена. Правильно сказав І.Мірчук: «Філософія Сковороди – це його життя, це він сам...».
Сковорода вперше у вітчизняній філософській суспільно-політичній думці поставив етико-гуманістйчну проблему призначення людини й накреслив систему її вирішення. Можливо, що з рівня, досягнутого медико-біологічними науками кінця ХХ ст., деякі його пропозиції не виглядають так наївно, як це видавалося його раннім критикам.

Коментарі

minona

111.02.10, 19:48

"Світ ловив мене, та не впіймав..."
Дякую за статтю. Пізнавально, повчально.

Perovdupu

211.02.10, 21:58

Супер! "...і мікрокосм повторює у собі особливості макрокосму..." - іншими словами - голографічність Всесвіту, всього сущого - в кожній молекулі, атомі Всесвіту міститься інформація про весь Всесвіт(!!!)

311.02.10, 21:59Відповідь на 2 від Perovdupu

А звідси --- пізнаючи себе, ми пізнаємо Світ!

411.02.10, 22:05Відповідь на 3 від Perovdupu

Сковорода настільки "обігнав" свій час, що й природньо --- його сучасники не могли проковтнути його думок.
Пане Богдане, мій вдячний уклін! Отримав щире задоволення.
Над питанням "Шлях до демократії"(так назвав напрям) вже працюю. Тут питання в тому, що треба саме обґрунтовано викласти те, що давно знаю. А це посилання, цитати, джерела... час одним словом.

Гість: Рус с kija

512.02.10, 07:48

Цікаво....

Східняк

612.02.10, 09:56

З одного боку дуже цікаво, з іншого боку - "букаф" багагато, а часу обмаль

Доведеться повернутись, а може і перевести на папір, щоб і самому почитати і людей почастувати...

Tustusya

712.02.10, 15:41

Сковорода був великою людиною, без сумніву! Скільки Катеринка хотіла його зробити придворним песиком з усіми благами тодішнього суспільства... Тільки навіщо йому були ті шати, лигоміни?.. Ось і вмістив він своє життя у єдиний вислів вислів, який говорить все: світ ловив мене, але не піймав!

Богдан Бо

812.02.10, 15:58Відповідь на 6 від Східняк

Я так і роблю: блукаю нетом і всі цікаве копіюю у папку, а тоді переглядаю і перечитую спокійно, коли інтернет відключено.
Просто так вчитатись дуже важко.

912.02.10, 16:00Відповідь на 7 від Tustusya

1012.02.10, 16:05Відповідь на 4 від Perovdupu

Буду дуже вдячний за таку роботу!
В тому і зміст нашого спілкування: консолідувати ідейні напрацювання кожного поокремо в одну глобальну єдність сфери українського інтелекту.

Свобода і справедливість

Ідейна база "Фронту справедливості"

Останні статті

Коментарі