Про співтовариство

Поезія-це стан душі.У співтоваристві друкуються виключно авторські вірші.Ласкаво просимо до світу поезії!

Важливі замітки

Вид:
короткий
повний

Поезія сучасних авторів.

Спитай у себе...




                    Спитай у себе, чого ты вартий,
                    Коли у долі поганий настрій?
                    І раз за разом невдалі жарти
                    Спіткнути прагнуть, в коліна впасти.


                    Чи вірно з нею іти на поступ,
                    Слабким хвилинам віддавши мрію…
                    Назавжди в серце відкрити доступ
                    До переваги словам «не вірю!»

                    Можливо легше, та все ж нещиро -
                    Погана згода з самим собою,
                    Не замінити конфлікту миром,
                    Бо легким шляхом нема спокою.

                    Душі бажання – відкрите небо,
                    Літати змусить усмішки промінь,
                    Не бійся смутку – життя потреби,
                    Почуєш згодом надії гомін…

                    Спитай у себе, чого ти вартий,
                    «Це твоя доля!» - не завжди гасло,
                    Шукай свій напрям – немає карти,
                    Лиш не здавайся,
не смій… упасти!

Сильва Яна на сервере Стихи.ру

Звезда Надежды

Для каждого из нас  горит Звезда Надежды. Нам дарит свет свой неземной и сердце греет нежно. Но часто в жизни так бывает, что тучи небо закрывают, а над Землею ураган играет цветы надежды обрывает. Не позволяй задуть, залить огонь живой Любви. Его ты в сердце сохрани И веру сбереги. Тогда проснется вольный ветер Разгонит тучи над планетой, А в небе как и прежде Горит Звезда Надежды!

Убежать бы...


Убежать… От тебя… От себя… От печали.

Улететь вольной птицей за синие дали.

За пределами памяти ночью укрыться,

С беззаботной листвой над землёю кружиться.

 

Все слова растворить бы в осеннем тумане,

Внушить сердцу, что всё это было не с нами.

Только в нём каждый взгляд, каждый день наш хранится…

Дождь холодной реальностью в окна стучится.

 

В лабиринтах судьбы два пути разбежались.

Шли по краю мечты, только в пропасть сорвались…

Вот бы ветром шальным вмиг мосты все разрушить,

И напитком хмельным – безразличие в душу!

 

Прозвучать в тишине недописанной песней

О цветущей весне, где они были вместе…

Убежать бы от слёз… От пленительной грусти…

От любви, что нескоро ещё сердце отпустит.

ПЕСНЯ

Как хотелось бы мне спеть с тобой

у костра, под гитару... Чтобы нам подпевали все птицы и ветер напару... Чтобы горный ручей подхватил эту песню...

И унес ее к морю, напевая

себе повсеместно...

Мой плейкаст на этот стих" ПЕСНЯ" http://www.playcast.ru/view/1003792/929cef21e4b505678e686bc9c1dabbb1ea362e5cpl

Память Предков бьёт по голове

  • 08.11.10, 01:35

Память Предков бьёт по голове

Нас – забывших опыт Древней Жизни.

Бог карает слабостью в уме

Тех, кто предал жизнестрой отчизны!

 

Безсоння



Коли місяць зіркам ночей

безсоромно цілує скроні,
я напилась з твоїх очей
аромату краплин безсоння.

І щоночі тепер не сплю,

все літаю в нічнім просторі,
приворотне чар-зілля п’ю,
що в стакан підсипають зорі.

Переливом сріблястих нот

знов сную ліхтарів проміння
і торкаюсь крильми висот
чи то блуду, чи то прозріння.

У вербове волосся віт

заплітаю нічні серпанки
і шукаю найменший слід
дивних снів своїх витинанки.


З неба струшую до землі

і збираю зірки в долоні…

ну це ж треба було мені
Так напитись з очей безсоння…

Лише хризантеми

Сумую без тебе...

Хвилини роками.

Засмучене небо в зірковій імлі…

Лечу знов до тебе стрімкими вітрами,

знайти тільки ще би тебе в суєті…

На тебе чекаю …

роки чи століття –

байдуже, не знаю,– скінчився вже лік…

Без тебе зникаю…

Зів’ялим суцвіттям

усмішка.

Згоряю.

Сльоза із повік.

Без тебе не мрію.

І знову дилеми,

«не можу», «не смію» і ще сотні «не»…

Лише пломеніють твої хризантеми,

даючи надію любити тебе…

Поза зоною досяжності


Не повертай… Не зустрічай…

І слів кохання не чекай…

Не ображайся і не плач…

Ти вже в минулому… Пробач.

 

Забудь, як забувають сни…

Вимкнене серце… Не дзвони.

Перегоріли проводИ,

Нема мережі… НазавждИ.

 

Не звинувачуй, не шкодуй…

Тепер без мене світ малюй.

Доступ закритий, зрозумій.

Цей абонент уже не твій.

Загублений шлях


ЗапалЮ свічу – нічну супутницю.

Тихо серце попливе Чумацьким шляхом.

Срібне світло зоряної вулиці

Намалює йому путь небесним лаком.

 

Розпорошу серце поміж зорями,

Білих лебедів на волю з нього випущу.

Хай летять вони світами неозорими,

Я ж у ніч повернусь краплями дощу.

 

Догора свіча – моя супутниця.

Тиша в серці… Заколисані думки.

У безмежності світів той шлях загубиться,

Слід у пам’яті лишивши на рокИ.