У серці, що кохає,

Народжується сонце,

Що світ весь зігріває,

Є щастя охоронцем.

У серці, що кохає,

Народжується пісня,

Над Всесвітом лунає

Мелодія велична.

У серці, що кохає,

Народжується світло,

Що душу повертає

В той край, де завжди літо.

У серці, що кохає,

Народжується ласка,

Така, що меж не має,

Як безкінечна казка.

У серці, що кохає,

Народжується ніжність.

Від неї розквітає

Серед зими підсніжник.

Кохання все здолає,

То дар великий Бога.

У серці, що кохає,

Є паростки Любові.

***************************************

Склонился ты над колыбелькой,
О, милый мой!
Душа поёт, как соловей тот
В лесу весной!
Гляжу на вас я: жизнь прекрасна!
Душа моя!
Частички Неба --та пара глаз.
Да?!!
В них : ты да я!!!
Какое счастье Послал Всевышний!
Хвала Ему!!!
Вот микрокосмос родился Свыше!
И не пойму :
То смотрят нежно в нём, улыбаясь,
Твои глаза!
В них -- Космос звёздный! 
И я теряюсь :
Где Ты, где я ?!!

*******   : сын, муж  и  я - семья моя

(c)

ПОСЕРЕБРЁННЫЙ  ОТБЛЕСК   ТЫСЯЧ  ЛУН!

********************************************************************

Посеребрённый отблеск  тысяч Лун, сквозь  снежность,

Кружится  в  танце  россыпью  Небес  Даров!....

Утихшей   вьюгой  и  морозностью  ветров,

В снежинках белых, шалью  ляжет  нежность...

Восторг  души! Крылами - к   Небесам!

Зима  и  чистотой, и  снежностью, в  рожденьи.

Порывов   несказанных  в   пробужденьи:

От  изначальной  простоты  и  к  чудесам!

И  в  этой   россыпи  Небесных  зимних  лун,

Как   мириады  жемчугов  на  шали  снежной,

Поблескивает  так  торжественно  безбрежный,

Волшебный   океан,  под  звук   гитары   струн! 

*******   /  11.02.2011 г. /

http://www.mypishem.ru/stihi/lirika-peizazhnaja/poserebr-nyi-otblesk-tysjach-lun.html#c

(с)

Так люблю я малювати… Мушу
визнати дивлюсь не на предмет,
а в його багатогранну душу,
й не простий життя його сюжет.

В дивних фарбах мрії потопають,
різнобарв’ям сипляться думки…
кольори немов би оживають
з ледь помітним порухом руки.

Розпливаються сумні штрихи зітхання
серед намистинок теплих нот,
що сплітаються в барвистих поєднаннях
і смаку, й гармонії висот…

Інколи, вдивляючись, здається,
не пейзаж, не натюрморти я,
а малюю крихту свого серця
на папері чистому життя…

І пишу картину із відтінків,
з блискіток, що в серці, в відчуттях…
Так люблю я малювати!.. Стільки
є мене в цих дивних кольорах!

Талеры нужны для толерантности!

На копейки – где же взять терпимости?

Стаду нужно добавлять баранности,

Чтоб добиться власти укрепимости!

Наша доля у наших руках.

Шлях до мрії – душі устремління.

Як у клітці безкрилий птах –

Та душа, що не має терпіння.

То не доля така лиха,

Що в залежність від себе кидає.

А то тупість і лінь людська,

Що безвольні серця поглинає.

Бог свободу тобі дає,

Але ти обираєш кайдани.

Сто доріг у житті твоїм є,

Ти ж в депресіях тонеш роками.

І не винен у тому світ,

Що крім себе нічого не бачиш.

Твоє серце – неначе лід,

Не горить воно і не плаче.

Не впадЕ тобі манна до ніг

Й не простелиться кИлимом щастя.

В наріканнях змарнуєш свій вік,

Шлях до успіху більше не дасться.

Хто шукає, той вихід знайдЕ,

І хто стукає, тому відчинять.

Лиш під камінь лежачий вода не тече,

І пасивність нічого не змінить!

Сам це коло створив без початку й кінця,

Досить вже своє ЕГО жаліти!

Витри бруд невдоволення з свого лиця,

І почни вже нарешті ЖИТИ!

Мы иногда уходим не прощаясь,

Мы часто верим в светлую мечту,

Мы иногда рыдаем, улыбаясь,

Грустим, стараясь отогнать тоску.

Любви нам в сердце часто не хватает,

Желания мы можем усмирить,

А наша жизнь, как снег на солнце тает

И этого нельзя остановить...

Мы иногда уходим не прощаясь...