Він прийшов із минулої осені
Із букетом нездІйснених мрій.
Цвіт весняного щастя розносили
У той час по землі солов’ї.
Він прийшов десь із зАкутків пам’яті,
Щоби зорі знайти у очах,
Щоб зігріти те серце поранене,
Що колись він тримав у руках.
Він прийшов із єдиною іскрою,
Що так довго у грудях ховав,
Від гарячого полум’я чистого,
Яке сам загасив й розтоптав.
Він прийшов, від думок утікаючи,
Від нав’язливих спогадів-снів.
І, сторінки кохання гортаючи,
Шукав втрачений свій оберіг.
Він прийшов… Але час невблаганний
У майбутнє його не впустив.
В руках келих гіркої правди –
Не зберіг, запізнився, не встиг…