Про співтовариство

Поезія-це стан душі.У співтоваристві друкуються виключно авторські вірші.Ласкаво просимо до світу поезії!

Важливі замітки

Вид:
короткий
повний

Поезія сучасних авторів.

Він прийшов...


Він прийшов із минулої осені

Із букетом нездІйснених мрій.

Цвіт весняного щастя розносили

У той час по землі солов’ї.

 

Він прийшов десь із зАкутків пам’яті,

Щоби зорі знайти у очах,

Щоб зігріти те серце поранене,

Що колись він тримав у руках.

 

Він прийшов із єдиною іскрою,

Що так довго у грудях ховав,

Від гарячого полум’я чистого,

Яке сам загасив й розтоптав.

 

Він прийшов, від думок утікаючи,

Від нав’язливих спогадів-снів.

І, сторінки кохання гортаючи,

Шукав втрачений свій оберіг.

 

Він прийшов… Але час невблаганний

У майбутнє його не впустив.

В руках келих гіркої правди –

Не зберіг, запізнився, не встиг…

Сплеталось нитью в кружева….

Нинель Свирина на сервере Стихи.ру

Сплеталось нитью  в кружева….

***************************

Сплеталось нитью кружевами

Так бережно, так осторожно.

Не надышаться  невозможно, И не наслушаться словами... Душа-умелица прядёт То нитей тоненькую связь, Узоров небывалых вязь Всё по судьбe моейплетёт Ложится то сплетеньем вряд, То узелки, бывает, вяжет…. То носом-вкровь. Не жаль ей даже! О ней : « Капризна»!-Говорят!  *******  

/ 12.04.2011 г. 0 /

free counters

Зачем мы вышли в ближний Космос?

  • 12.04.11, 00:19

Зачем мы вышли в ближний Космос?

 

Живём ни шатко и ни валко

Мы на Планете, бывшей Раем.

Её мы превратили в свалку,

Которой ни конца, ни края.

С преступным нравом, с мыслью косной

Наш дух не тянет и на тройку.

Зачем мы вышли в ближний Космос? –

Чтоб сделать и Его помойкой!

Однажды

  • 11.04.11, 20:44

Однажды встретились,

Однажды разбежались.

Нас разделили две дороги.

Одна твоя, одна моя.

Мне часто верилось,

Что мы встречались.

И пусть теперь на склоне дня,

Как лист весенний прорастает

Моя печаль - твоя тоска.

С тобой мы поздно повстречались.

Нас развела судьба одна,

Твоя, моя не важно то,

Одно скажу теперь: её

Забыть не сможем мы легко.

Твоя голубка пусть летит,

Она не близко, не далеко.

А сердце трудится, кипит,

Мне чуть тоскливо, так, немного.

Однажды мне приснишься ты.

На голове моей цветы,

А в волосах кольцо горит,

Сверкает счастья малахит.

Рука скользит на вены пульс,

И голова трещит немного.

Лицо пылает от обид.

Слова ударили жестоко.

А по щеке слеза течет.

Да не от смеха, а от боли.

Скажи, что тебе всеравно,

Скажи, что ненавидишь, что ли.

Мне больно сделать так легко,

Обиды нет во мне, ну что ты.

Подставлю сильное плечо,

А ты прости мои полёты.

Свобода, что пиарится века,

  • 11.04.11, 00:17

Свобода, что пиарится века,

Зависит от размера поводка,

И, будучи объяснена нам верой,

Есть выбор меж чумою и холерой.

А нам талдычат: «Ваша цель – свобода!»

Ей Муд-Рецы века слагают оды…

И стала для слепцов вполне мила

Искусственной свободы кабала.

 

От нашей богоборческой свободы

Всё гибнет!

И вещает Мать-Природа:

«Коль в душу влезли

книжных истин слизни,

Свободен ты –

от Совести и Жизни!!!»

Судьи

Зачем бунтуете, когда вас судят?

Зачем страдаете, обиду затаив?

И тут же сами осуждаете вы судей,

Своим суждением уподобляясь им.

 

Вам больно от судов несправедливых?

Но невдомёк простую истину принять –

Что невозможно сердцем гордым и строптивым

Любовь и справедливость высшую понять.

 

Всегда найдёте сотни оправданий,

Подкармливая эго жалостью к себе.

Живя в иллюзиях придуманных страданий,

Вы тонете, как рыба в отравленной воде.

 

Кто судьи ваши? Ваше окружение?

Но стОит ли глухую стЕну разбивать?

Лишь сильный духом молча примет осуждение,

И пред толпой не станет оправдания искать.

 

И если сердце требует расплаты,

От возмущения вулканом кровь бурлит,

Вы вспомните на миг о Чистоте распятой!

О Том, кто осужденьем мира был убит.

 

Он и сейчас стоит пред взором судей,

Всё так же терпит и в смирении молчит…

Так сделайте же наконец свой выбор, люди!

Прислушайтесь, что сердце ваше говорит.

 

Есть два пути и третьего не будет –

Христу быть верным, крест Любви принять,

Иль стать на сторону бездушных лживых судей

И в рабство зла и смерти жизнь свою отдать

Земля хвилюється...



     Земля хвилюється, невже не помічаєш,
     Попереджаючи про це своїх дітей?
     Недбалість, зверхність гнівом зустрічає,
     З лиця стираючи сліди сумних ідей.

     Дивись, жива! 
як і земні створіння –
     Радіє, плаче, в’яне та цвіте
     Звертається до нашого сумління,
     Та в відповідь отримує не те.

     Все більше й більше головне – людина!
     А як же менші сестри та брати?
     Чим дихати рослинам і тваринам,
     За нами ж лише спалені мости?!

     Чому ми так нахабно витрачаєм
     Той дар, ім’я якому Божий світ?
     Земля хвилюється… та знов не помічаєм,
     Перетворивши в попіл її квіт.

     Чому так важко іноді збагнути,
     Що ти у цьому світі не один,
     Що після тебе іншим бути й бути

     Зростити б хліб, напитися б води…

     Задумайся майбутнім ти напевне,
     Щоб чистим шляхом досягти мети.
     Земля хвилюється і, знаєш, недаремне,
     Бо не дорослішаєм
– ніколи рости…

Сильва Яна на сервере Стихи.ру

Править балом сатана!

ПРАВИТЬ  БАЛОМ  САТАНА!

*************************

У  людині  чи  -  від  звіра?!

Звір,  буває   подобріше!

Золото вiн  кроком  мірить,

Лицедій, що править  гiрше!

 

Нічого, що під ногами:

Вся дорога   сердець?!

Моляться пред образами -

Відчувають  вже  Кінець!

 

Чи  відмолять  тї  Гріхи?!

Став  він  тисячі  свічок!

Хай  й  розмови тi  лихi!

Тихо! Ротик – на замочок!

 

А   поруганнiсть   душі?!

А серця, що  кровоточать?!

Гей, на  троні, не  спіши!.

Жити   далі, так  не  хочу!

 

Людська  слабкість.

Людська  сила.

"Що же серцю буде в радість"?-

Нині  у  Творця   просила.

 

Що  такого   Він  нам   Дав?

І чого  не  Дав  нам  зовсім?

"Полюби"! - Він нам  Сказав.

Й Указів, що  ми  виносим?

 

То  чому  ж  той  править  балом,

Той  Що сiв - сидить  на  троні,

З  легіонами  васалів,

Идол.- Сатана.  В  короні?!

 *******  / 08.10.2010 р. 20:45 ч.

Если бы...

  • 09.04.11, 20:24

Если бы ты мог меня понять

Или просто в душу заглянуть,

То увидел бы кровавый тот закат,

Что страданием издавна зовут.

Ярким пламенем своим, слезами жжет,

Истекает слов последних путь.

Мне так много надобно сказать,

Ведь не в силах больше я уснуть.

Сторонись или нет - всё не пройдет,

Не пройдет закатов красных след,

И лицо мне не умоет дождь

От счастливых жизненных побед.

Если бы ты мог меня понять,

Если бы прощение можно заслужить,

То прости тогда за боль моих утрат

И за дни без солнца, что горит.

Мне так трудно это говорить,

А еще труднее стало понимать,

Что великий труд - любить,

Но не меньший труд - прощать.

Поклонюсь я нашим старикам,

Что они одни сказали лишь:

Не великий труд "любовь" сказать,

Но огромный труд о ней смолчать.

Пiсляiнтервьюшне - нічне!

ПIСЛЯIНТЕРВЬЮШНЕ - НІЧНЕ!

********************************

Приймеш" на душу ту склянку",

Не одину,  відразу - двi,

І не те, що  від  дурманку

Закрутиться  в  головi!

 

А  i  з шафи  вже  твоєї,

Повилазять  й "президенти"!

В ранці глянеш: нікого е!

Ось  і  Істини  моменти!

 

Ну,  якщо ж, щей  i "косяк"

Ти  заб'єш  один-другий,

То розумним  стане й  дурник;

І  тобі  такий   рідний!

 

Так, що, дівчинко  моя,

Ти  прокинешся  у  ранці…

Бджілок  в  голові -- роя

Виявиш  неначе  в  танцi!

 

Буде тільки  й  но  розсіл!

Ти  не  зможешь  зрозуміти!

Заповзеш шукать під стіл

Ти вампирскi  тi "привіти"!

 

І, як чесний журналіст,

Інтерв'ю  там  і  візьмеш!

А  вампір?! - Ось  приколист:

Випив  кров!...Ну, ти  даєш!

***************************

03.10.2010 р. 06:12 ч.

Теги: містика  і  реальністьь