ПРИСТРАСТЬ.

***************

Але я

мовчу

у  боротьбі 

постіiйнiй

хочу

і  не хочу

пристрастi

вогненноi

заповнненноi

 душi

і  немає

тепер

спокою

але клятви

не порушу

не зустрінуся

я з тобою.

що за напасть

звідки

і навіщо

мучаєш

мою душу

пристрасть

тим часом

народжується

в мені

перетворена

душа,

тобою

заворожена!

Чи нi??!

 *******

 01.10.2010 р. 23:37 ч. /

Быстро, смело и так решительно!

Отвергаю, да! Не приемлю! Нет!

Си-бимолью звучит  сей  корнет!

Мягкий  тембр. И соло в номере.

Всё   продумано  до  мелочей!

Что ж, увидим, что будет в финале!

Невозможно  предугадать!

Но, корнет-а - пистон, вы  пропали!

*******   / 08.04.2011 г. /***

Як про усе сказати? Забракне в світі слів,

Щоб з серця передати всю гаму почуттів.

Її любов зігріє сильніше за усіх,

Своїм теплом розтопить сердечний біль і сніг.

Вона все зрозуміє, розрадить і простить,

Бо за дітей радіє й сумує кожну мить.

ЗавждИ із нами поруч її душа свята,

Не знає часу й відстані безмежна доброта.

Вона завжди чекає жаданого дзвінка,

Життя благословляє натруджена рука.

Хоч рОки невблаганні, спливають, мов ріка,

Та мама завжди буде красива й молода.

Хай Бог оберігає всіх наших матерів,

Нехай у нас не буде для них байдужих слів!

У мамину домівку вертайтесь знов і знов,

Ніщо вам не замінить її святу Любов!

Розкидає вечір зорі-діаманти,

Ніч у сни розносить мрії кольорові.

І лунатимуть над світом до світанку

Світлих Ангелів небесні колискові.

В сад чарІвний срібна стелиться доріжка,

Сяйвом місячним, мов кИлимом покрита.

В теплих променях дитячої усмІшки

Розквітають неземні прекрасні квіти.

Тут живуть герої всі казкові,

Тут пташкИ і звірі розмовляють.

Це країна безумовної Любові,

Де завждИ привітно й щиро зустрічають.

Срібнокрилі ельфи у танок покличуть,

Феї навчать плести з добрих діл віночки.

В подарунок різнобарвну райдугу залишать,

Й ніжну пісню заспівають лісові дзвіночки.

ПонесУть увись лелеки понад небокраєм

В край незвіданий, далекий, де смутку немає.

Буде серце пізнавати світ чудес до ранку,

І збиратиме в долоні зорі-діаманти.

Эпохи мысли

Творя земную жизнь во времена былые,

Творец вложил нам в души мысли золотые.

Мы долго жили с этим золотым добром,

Но Пифагор покрыл нам мысли серебром.

Металла градус вновь сменился на полтона –

На бронзу – родилась механика Ньютона.

Мысль бронзовела… В голове – почти не зги.

Потом Эйнштейн вложил железные мозги.

И, наконец, мечта халявщика сбылась –

Теперь железо думает за нас.

И лишь один вопрос рождается к концу:

На что железо ржавое Творцу?..