Весно, запитай мене про щастя,
Про любові чи журби грозу.
Ти не бійся, я не буду красти
Ні твою усмішку, ні сльозу.

Я сміятись ні, не розучилась
І слізьми вмиватись теж, повір.
Просто ти мені щоночі снилась
І звабливо кликала до зір.

Просто так чекала я на тебе!
Тож зі мною віч-на-віч побудь.
Поговорим тишиною неба
Чи мовчанням мрій про що-небудь.

Посміємось разом і поплачем
У ранкових променях зорі…
Будем пити зустрічі удачу
Й рахувати сонні ліхтарів.

Весно, запитай мене про тишу,
Про думок чи почуттів грозу.
Я віршами все тобі опишу –
І твою усмішку, і сльозу.

Я тихенько – з любов’ю, нечутно, як подих,

Доторкнусь сяйвом зір твоїх уст,

Обійму тебе ніжно і снів пресолодких

Тобі побажаю. Всміхнусь

Я до тебе серпанком чарівної ночі,

Прошепчу колискову весни,

А тоді поцілую твої сонні очі

І прийду до тебе у сни...

Думки в невпопад,
                       на душі якось сумно і холодно…
Тебе вже давно
                       не чекаю й не кличу у сні,
Та знов зорепад
                       нагадав як спокусливо й солодко
З тобою удвох
                       малювали ми крила весні.


Я знала – не мій,
                       та в думках все одно через відстані
Летіла в твій світ, 
                       цілувала тебе і до дна
Нектар пила твій
                       і здавалось всі зорі непізнані
Зовуть нас в політ,
                       у якому лиш наша весна…


Я знаю, що ти –
                      лиш бажана, намріяна вигадка,
І знову клянусь,
                      що забуду тебе – тільки так.
Ми різні світи…
                     І до слів цих давно уже звикла я,
Та тільки чомусь
                     я без тебе не звикну ніяк…

Ну, что красавица – цыганка, Попробуй карты разложи, Ты хитра и так лукава Счастье мне наворожи… Спрячь сейчас же изумруды, Что горят в твоих глазах, Не могу тебе гадать я  Вся судьба в твоих руках! Ты сама себе гадалка, Как тебе не ворожи, Ты сама себе хозяйка, Вижу клад твоей души… И сказала мне цыганка, Ты живи, люби, дыши… Твое счастье с тобой рядом, Просто ты его цени! Никогда не искушайся, Дорог много – жизнь одна! Ты любимым наслаждайся -  Он один, твоя судьба!

Ти так далеко. Мабуть теж не спиш.
Не подолати кілометрів нам, я знаю,
Та мрій їм не скорити. Сум облиш,
Давай придумаємо сон, де ми літаєм.

Я зір з небес не хочу – зовсім ні,
Давай політ свій ми зупинимо у полі
І у волосся ти вплетеш мені
Волошки сині, що очам моїм під колір.

Ти обійми мене і в очі глянь.
Ні, я не плачу! Це краплинки мого неба.
Я стільки снів із мрій і сподівань
Збирала усмішок росиночки для тебе!

Ти обійми мене. Ми вдвох підем
Блукати полем, що волошками іскриться...
Давай удвох з надією заснем,
Що цей наш сон обов’язково нам присниться.

Будь моим лучиком,ярким и солнечным,

Будь моей радостью,утром безоблачным.

 

Будь золотою звездой путеводною.

Нежности будь рекой полноводною.

 

Будь в моём сердце свечою горящею.

Будь для меня любовью пьянящею.

 

Будь светлым Ангелом,сон охраняющим.

Ключиком,тайны души открывающим.

 

Будь поцелуем пылким и страстным.

Ты просто будь…Остальное – неважно.

 

Обличчя  вкрите  ранками,
Руки  тремтять,
Серце  вискакує  з  грудей…
Не  можу  ходити…
Лежати…
Стояти…
Падаю  і  підіймаюсь,
Випиваю  таблетку
Надії  та  очікування…
І  знову  –  сон…
Меланхолія…
Апатія…
Роздуми…
Раптовість  без  компромісів…
У  голові  –  дим  
З  присмаком  зіпсованого
Меду…
Холодний  лід  –  
Єдине  полегшення
Від  зимового  жару…
Сум  –  радість  –  ностальгія…
Дзвінок.  Лікар…
Діагноз  невтішний  –  
Алергія
Від  твого  незрозумілого
Кохання…

З.Н.Я.

Не бійтеся жити і світ цей любити,

Бо швидко час плине,його не спинити.

Не бійтесь радіти,день новий стрічати.

Не бійтесь у людях  добро помічати.

 

Не бійтеся серце своє відкривати,

Не бійтесь кохання у нього впускати.

Не бійтеся мріяти і в снах літати,

Не бійтесь надію у серці плекати.

 

Не бійтеся заздрощів і пересудів,

Не бійтесь того,що подумають люди.

Не бійтеся душу слізьми очищати,

Любов і усмішку комусь дарувати.

 

Не бійтеся бути самими собою,

Не бійтеся Богу довірити долю.

Не бійтесь провину свою визнавати.

Лиш бійтесь в зневіру і відчай впадати.

 

Найгірше,що можем собі ми обрати –

Це Бога зректися і душу продати…

Бо Віру ніколи не треба втрачати,

Коли Він у серці,то кого ж вам боятись?!

Сколько сердце может стерпеть? Поражаюсь его явной силе, Оно может страдать и болеть, Оно может разбиться в бессилье … Может взять переделать его, Анатомию в нем перестроить? Чтоб казалось другое оно, Капитальный ремонт в нем устроить. Сделать в нем огромный чулан, Чтобы сбросить туда груз всей жизни. Пусть всю боль поглотИт в нем туман, И ключи потерять от тех мыслей. Смастерить в нем сказочный холл… Для любви, надежд, вдохновенья, Чтобы каждый счастье нашел, Расцветая в жажде творенья! Но не станет ведь полным сосуд, Не имея на дне уголочка… Каждый сам проделает путь К тайне сердца, вот это уж точно!