Думки в невпопад,
                       на душі якось сумно і холодно…
Тебе вже давно
                       не чекаю й не кличу у сні,
Та знов зорепад
                       нагадав як спокусливо й солодко
З тобою удвох
                       малювали ми крила весні.


Я знала – не мій,
                       та в думках все одно через відстані
Летіла в твій світ, 
                       цілувала тебе і до дна
Нектар пила твій
                       і здавалось всі зорі непізнані
Зовуть нас в політ,
                       у якому лиш наша весна…


Я знаю, що ти –
                      лиш бажана, намріяна вигадка,
І знову клянусь,
                      що забуду тебе – тільки так.
Ми різні світи…
                     І до слів цих давно уже звикла я,
Та тільки чомусь
                     я без тебе не звикну ніяк…

Ну, что красавица – цыганка, Попробуй карты разложи, Ты хитра и так лукава Счастье мне наворожи… Спрячь сейчас же изумруды, Что горят в твоих глазах, Не могу тебе гадать я  Вся судьба в твоих руках! Ты сама себе гадалка, Как тебе не ворожи, Ты сама себе хозяйка, Вижу клад твоей души… И сказала мне цыганка, Ты живи, люби, дыши… Твое счастье с тобой рядом, Просто ты его цени! Никогда не искушайся, Дорог много – жизнь одна! Ты любимым наслаждайся -  Он один, твоя судьба!

Ти так далеко. Мабуть теж не спиш.
Не подолати кілометрів нам, я знаю,
Та мрій їм не скорити. Сум облиш,
Давай придумаємо сон, де ми літаєм.

Я зір з небес не хочу – зовсім ні,
Давай політ свій ми зупинимо у полі
І у волосся ти вплетеш мені
Волошки сині, що очам моїм під колір.

Ти обійми мене і в очі глянь.
Ні, я не плачу! Це краплинки мого неба.
Я стільки снів із мрій і сподівань
Збирала усмішок росиночки для тебе!

Ти обійми мене. Ми вдвох підем
Блукати полем, що волошками іскриться...
Давай удвох з надією заснем,
Що цей наш сон обов’язково нам присниться.

Будь моим лучиком,ярким и солнечным,

Будь моей радостью,утром безоблачным.

 

Будь золотою звездой путеводною.

Нежности будь рекой полноводною.

 

Будь в моём сердце свечою горящею.

Будь для меня любовью пьянящею.

 

Будь светлым Ангелом,сон охраняющим.

Ключиком,тайны души открывающим.

 

Будь поцелуем пылким и страстным.

Ты просто будь…Остальное – неважно.

 

Обличчя  вкрите  ранками,
Руки  тремтять,
Серце  вискакує  з  грудей…
Не  можу  ходити…
Лежати…
Стояти…
Падаю  і  підіймаюсь,
Випиваю  таблетку
Надії  та  очікування…
І  знову  –  сон…
Меланхолія…
Апатія…
Роздуми…
Раптовість  без  компромісів…
У  голові  –  дим  
З  присмаком  зіпсованого
Меду…
Холодний  лід  –  
Єдине  полегшення
Від  зимового  жару…
Сум  –  радість  –  ностальгія…
Дзвінок.  Лікар…
Діагноз  невтішний  –  
Алергія
Від  твого  незрозумілого
Кохання…

З.Н.Я.

Не бійтеся жити і світ цей любити,

Бо швидко час плине,його не спинити.

Не бійтесь радіти,день новий стрічати.

Не бійтесь у людях  добро помічати.

 

Не бійтеся серце своє відкривати,

Не бійтесь кохання у нього впускати.

Не бійтеся мріяти і в снах літати,

Не бійтесь надію у серці плекати.

 

Не бійтеся заздрощів і пересудів,

Не бійтесь того,що подумають люди.

Не бійтеся душу слізьми очищати,

Любов і усмішку комусь дарувати.

 

Не бійтеся бути самими собою,

Не бійтеся Богу довірити долю.

Не бійтесь провину свою визнавати.

Лиш бійтесь в зневіру і відчай впадати.

 

Найгірше,що можем собі ми обрати –

Це Бога зректися і душу продати…

Бо Віру ніколи не треба втрачати,

Коли Він у серці,то кого ж вам боятись?!

Сколько сердце может стерпеть? Поражаюсь его явной силе, Оно может страдать и болеть, Оно может разбиться в бессилье … Может взять переделать его, Анатомию в нем перестроить? Чтоб казалось другое оно, Капитальный ремонт в нем устроить. Сделать в нем огромный чулан, Чтобы сбросить туда груз всей жизни. Пусть всю боль поглотИт в нем туман, И ключи потерять от тех мыслей. Смастерить в нем сказочный холл… Для любви, надежд, вдохновенья, Чтобы каждый счастье нашел, Расцветая в жажде творенья! Но не станет ведь полным сосуд, Не имея на дне уголочка… Каждый сам проделает путь К тайне сердца, вот это уж точно! 

Інтеграція  в  душу,  інтеграція  в  мозок,
Східний  світ  для  Европи  непізнаний  космос,
Щось  бурхливе,  містичне  і  дуже  страшне,
Мов  ридає  в  колисці  дитятко  мале.
В  утробі  зародження  ціла  культура,
Там  зібралися  веди,  галактична  цензура,
Яджну  серця  і  тіла  поглинає  вогонь,
Бхакті-йога  дзеркально  схожа  на  сон.
«Індо-Індія»  віри,  забутих  основ,
Захід  кличе  тебе,  він  втратив  любов.
На  вівтар  поклоніння  зібрались  боги,
У  руках  щиросердних  духовні  дари.
Джая,  джая  Гопала,  слава  богам,
За  виставу  комічну  з  пелюсток  троянд,
Інтегрується  в  душу  молекула  східна  -  
Золота,  наче  сонце,  й  по-справжньому  вільна.

З.Н.Я.

Фото - Інни Зайченко
Замінська Н. Чорно-білий світ. Поезія. - Львів: "Тріада плюс", 2010. - 96 с.

То, что, нам уготовано судьбой,
Никто, увы, пока еще  не знает.
Ловлю удачу я за хвост, мой друг с тобой,
Но она снова плавно ускользает.

В мечтах греховных, словно в пелене,
Наверно, не сумел понять основ.
Идя к тебе, от тупика в стене
Хочу купаться в море нежных слов…

Коснусь губами губ твоих, и рук,
Чтобы принять красивую улыбку.
Чтобы услышать гулкий сердца стук,
И не принять всё это за ошибку.

Пускай мой мир на вымысел похож ,
Все для тебя - моя шальная доля!
Уж не понять где истина, где ложь…
Познал с тобой, печаль и счастье вволю,

Да, свет от звезд влияет на людей,
Он светит нам мистическим порталом.
Замкнувшись в неприступности своей,
Укроет нас двоих, как одеялом.

Не в первый раз ищу в стихах ответ,
О сумеречных далях, звездной пыли…
И вдруг я понимаю, человек
Пришел на землю чтоб его любили!