Жизнь с каждым днем твоя становиться полнее,
И с каждым годом ты становишься мудрей.
Любой итог все в жизни делает яснее,
Пусть даже обстоятельства сильней…

С тобой сегодня будут радость и веселье,
Ведь только этим в мире мы живем.
Тебя все поздравляют  Днем Рожденья!
Со светлым и счастливым твоим Днем!

Пускай хранят тебя от всякого недуга,
Удача, молодость, и сила красоты!
Пусть ангелы подарят тебе друга,
Пускай исполнятся заветные мечты!!!

От злого языка, и от напасти
Пускай Господь тебя убережет.
Желаю долгих лет и много счастья!
Я верю что тебя оно найдет!

Задуманное, знаю, все свершится,
И сможешь мир ты хоть немного изменить.
Ведь ради этого и стоило родиться.
Ведь ради этого и стоит в мире жить!

Нарисуй силуэт из туманов,

Создай на песке мечту.

Время означь водой с океанов,

Собой заслони пустоту.

Ограничься от рамок и правил,

Отойди от привычных затей.

Крылья наружу расправив,

Собою побыть ты сумей…

 

Огонь эмоций и покой воды –

   Две разные, но близкие стихии,

      Они живут по правилам судьбы,

         Хотя и мысли иногда у них другие.

Искру желаний вызовет река

   Уверенным и быстротечным руслом,

      Волнующие сердце берега

         Не смогут свет огня оставить тусклым.

Как поцелуем ранняя роса

   Сольется снова с теплыми лучами...

      Лишь улыбнутся тихо небеса

         Чтоб не нарушить счастье между нами.

Розмалюй мої сни кольоровими фарбами,

Забери з них тривоги чорно-білу імлу.

У веселці для мене стань восьмою барвою,

Поверни в моє серце квітучу весну.

 

У тумані ранковому почуття загубилися,

А попереду знов перехрестя доріг.

Вабить швидкість шалена й неможливо спинитися,

І засліплює світло зустрічних ліхтарів.

 

Може час гальмувати? Вони просто втомилися…

Може, відблиск зелений – тільки марево з снів?

Та червоним вогнем у житті загорілися

Світлофори думок й недоказаних слів.

 

Уперед! На обгін! Біла смуга суцільна?

Пост ДАІ? Ну то й що?! Знак обмеження мрій…

Та чи серцю така перемога потрібна?

Ні, воно буде вірним магістралі одній...

 

Зустрічали любов в кольорових світанках,

Загубили її у вечірніх дощах…

Розмалюй мої сни яскравішими фарбами,

А якщо потьмяніють, тоді краще ніяк.

А вчера обучали нас птицы Жить взахлёб и своим языкам. Чай с зелёной душой и душицей Наливали в июля стакан, И гостей приглашали к застолью, И меня, непременно с тобой... Соловьино-дроздово-сокольи Разговоры о правде святой За столом тем водили.Гордиться Людям нечем. Ах, только бы нам Научиться жить просто, как птицы, Ждать, любить...и святым языкам.

Невеличка квітка, нагадує троянду…
Нагадує, бо вчора втратила свої пелюстки…
Такі ніжні і примхливі…
Теплі і горді…
Солодкі, ефірні…
Залишилось чотири…
Чотири пелюстки
Спогадів…
Сумує…
Плаче…
Раптом…Метелик…
Пурх…Пурх…
Прокинулась троянда
Здивувалась…
Чому я? – Запитала себе …
У мене майже…майже…
Нічого не залишилось…
Лише чотири пелюстки…
Чотири…і більше нічого…
Метелик не почув…
Торкнувся довгими лапками…
Закрученими вусиками…
Плямистими червоними крильцями
Голівку квітки…
Поцілував…обійняв…залишився…
Троянда прокинулась…
Заридала від щастя…
А метелик заснув…
Та перед сном подарував
Ніжно і примхливо…
Тепло і гордо…
Свої крила….

                Здавалось просто сон...
                Та снився все ночами
                В краплинах за вікном,
                Що пролились дощами,

                                  Той погляд проглядав
                                  Немов благання, знаю,
                                  У душу проникав,
                                  Та запевняв: кохаю!

                І знову навмання
                Запалював ті зорі,
                Як тінь нового дня,
                Жадані та прозорі -

                                  Бажання і любов...
                                  Забувши про турботи,
                                  Бо снився знов і знов,
                                  Запитувала: хто ти?

                Чому в моєму сні
                Ти як надія грієш?
                Дай відповідь мені...
                Почути я зумію!

                              - Ти знаєш все сама,
                              Живу в твоєму серці,
                              Хоч поряд ще нема...
                              Я - твоїх мрій озерце!

                І бачу тебе в снах
                Так само я, щоночі,
                З усмішкою в очах
                Та стан стрункий дівочий...

                              - Ти - мрія? Зачекай!
                              Без тебе заблукаю...
                              Зови та не зникай,
                              Наснися ще! Благаю!

                                * * *
                Зустріти так хотів...
                І що зустріну - знала...
                Той погляд з моїх снів,
                В тобі я відшукала.

Я приглашу тебя в мой сон И попрошу тебя, останься. Во сне мы будем лишь вдвоём, Мы украдем немножко счастья. Мы изучили наизусть, Всю ласку и разлук терпенье, Ты спросишь: Что в глазах за грусть? А сон – реальности мгновенье… И пусть немного, пусть чуть-чуть… Во сне с тобой назначив встречу, Ты приходи покой вернуть, А я к тебе иду навстречу!

Золотою зорею вечірньою,

Запашним ароматом  рум’Янковим

Літо стелиться над Україною,

Понад краєм нашим серпанковим.

 

Ходить літо ланами квітучими,

Розмальовує в небі райдугу.

І птахІв голосами співучими

Про любов нам і згоду нагадує.

 

Стелить трави шовковим килимом,

Ніжно кличе гірськими струмочками.

Звеселяє хмаринками білими,

І у хорі співає з дзвіночками.

 

Із ромашками та фіалками

Про кохання складає мелодії.

Й зачаровує душу звуками

Незабудкової  рапсодії.

 

Пригощає вином малиновим,

Заплітаючи маки в волосся,

І бурштИновим медом липовим,

Щоби мрії були солодші.

 

Марно ще десь у світі шукати

КрасивІшу й світлішу країну.

Усім серцем я хочу цей край обійняти,

Так  люблЮ я тебе, Україно!  

Аріна та Ганна Майстренко