Золотою зорею вечірньою,

Запашним ароматом  рум’Янковим

Літо стелиться над Україною,

Понад краєм нашим серпанковим.

Ходить літо ланами квітучими,

Розмальовує в небі райдугу.

І птахІв голосами співучими

Про любов нам і згоду нагадує.

Стелить трави шовковим килимом,

Ніжно кличе гірськими струмочками.

Звеселяє хмаринками білими,

І у хорі співає з дзвіночками.

Із ромашками та фіалками

Про кохання складає мелодії.

Й зачаровує душу звуками

Незабудкової  рапсодії.

Пригощає вином малиновим,

Заплітаючи маки в волосся,

І бурштИновим медом липовим,

Щоби мрії були солодші.

Марно ще десь у світі шукати

КрасивІшу й світлішу країну.

Усім серцем я хочу цей край обійняти,

Так  люблЮ я тебе, Україно!  

Степ широкий, Чорне море, -

Край прекрасний і багатий.

Славний Київ, Кримські гори…

Ну а я люблю Карпати!

Хтось чужі краї й простори

Вихваляє без зупину.

То й нехай собі говорять,

А я люблю Україну!

Полтавчани і кияни…

Східничани і кримчани…

Найкрасивіші мужчини –

Це, без сумніву, львів’яни!

Найніжніші й наймиліші, -

Зовсім не американки.

Найгарніші й найвірніші –

Це звичайно ж галичанки!

Де життя своє прожити

Кожен може обирати.

З ким дружити, що любити,

Куди йти й кого кохати.

Кращу долю чи багатство

Хтось на чужині шукає.

Ну а я свій край Карпатський

Ні на що не проміняю!