Навіщо цей дощ із неба ллється?

Навіщо у ньому розчиниться серце?

Навіщо слова?Беззахисні звуки…

Навіщо ця зустріч?Навіщо розлука?

Навіщо хвилини у вічність летять?

Так швидко і так нестримно?...

Краплини дощу по вікнах біжать,

Вони вже нічого не змінять.

Навіщо цей погляд кудись в далечінь?

Навіщо безглузді питання?

Там,де було світло,лишилась лиш тінь

Розбитого вщент бажання.

Один лишь вопрос: ”Почему?!”

Душа умирает от боли.

Я слёз удержать не могу.

Позволь разделить их с Тобою.

К тебе поклонится спешат,

И славят Тебя устами.

О чём же сердца говорят,

Целуя святые раны?

Душа от обиды кричит,

Моля за людей прощенья.

Чьё сердце упрямо молчит,

Прошу я за всех во смиреньи.

За тех,кто Тебя не знает,

Кто в пустозвоне веселья

Вселенскую скорбь проживает,

Любовь предавая забвению.

Я времени не ощущаю…

Очами раскрытой души

Я крестный Твой путь созерцаю

В безмолвной сердечной тиши.

Спасения нашего Вестник,

Навеки ты смерть сокрушишь.

И вскоре во славе воскреснешь!

Но прежде на крест поспешишь…

Ничто не вечно под луной… И даже сила дураков, В пределах быть самой собой, Сломаю ключ в замке оков. Обезоружить вас хочу, Своей улыбкой, добротой. И знайте, вам всегда прощу, Кто слепо нарушал покой. В себе сама не усомнюсь, Я научилась верить вам. В который раз всем улыбнусь, Я боль отдам семи ветрам! Я научилась жить давно… Любить, надеяться, прощать. Ведь в жизни есть свое «равно», Что отдаешь, то будешь брать! ************ Ты лучше руку протяни, Ты добрым словом одари, Любовь сама к тебе придет, Родник в душе твоей забьет!

Любити чи кохати?

боятись чи чекати?

Жити, просто жити!

Чи все ж полюбити?

Я знов читаю книжку...

Та зовсім нецікаву...

Ти закрутив інтрижку...

До чаю чи до кави?

Та знов тебе прощаю, 

І знов тебе чекаю...

А ти все не приходиш - 

По вулицях десь бродиш....

І знов моя надія

Вмирає, в'яне, тліє...

І знову я сама....

Квартира ця пуста...

Без тебе мені сумно!

"Вернись!" - прошу бездумно...

І подруги голосять -

Тебе покинуть просять:

"Та він тебе не вартий!

Для нього ти горілки кварта - 

Випив і забув",

І знову десь заснув...

І де завгодно - лиш не вдома...

Мене же зморює утома...

І якби це не було

І боляче, і страшно...

Я знов сама удома

Без тебе... моя пташко...

Ти любиш мене чи ні?

Скажи, будь ласка, мені!

Я вже втомилась чекати,

Не можу більше спати...

Все думаю, гадаю:

"Чи він мене кохає?

Чи просто так торочить,

Щоби замилить очі?"

Що в нього на душі?

Що це за нетрі дорогі?

Дорогі? Так, так, я правильно сказала.

Я у тебе закохалась...

Попала в пута твої...

Чи пара ми з тобою?

Яке у нас майбутнє?

Чарівне й незабутнє,

Як ті хвилини, що була,

Немов туман, немов імла,

З тобою разом,

Як у казці...

Тоді я побувала...

Того нам було мало?

Звичайно, мало, ще хотілось...

Та сказать про це не смілось...

Так скажи мені, будь ласка,

Чи повториться ще казка?

Я много вижу лиц идущих мимо, И много слышу голосов. Я время вижу, что бежит неумолимо, Освобождая многих от оков. Со стороны все кажется нелепо, Но окунаясь в этот мир безумных дней. В одну пословицу я все же верю слепо, Что не лишает жизни - делает сильней! Несу в себе самом свою свободу, Свой мир рисую множеством мазков, Я не живу лишь животу в угоду, Питаясь больше пищей для мозгов. Поступков много было, ярких и не очень, И их пожалуй все не перечесть. Уверен, что за все Всевышний спросит, Но знаю я одно - надежда есть! Когда увижу свет в конце тоннеля, Войду в него без суеты и не спеша. Ведь знаю я, во мне залогом веры, Есть чуткий мир, моя любовь, моя душа!

Ти досі лиш її одну кохаєш.

Вона у твоїх мріях і у снах.

Ти її погляд у чужих очах шукаєш,

Не розуміючи,що в неї інший шлях.

Новій красуні серце розбиваєш,

Даруєш квіти і казкову ніч.

Та свого серця їй не відкриваєш,

В черговий раз відпустиш й промовчиш.

Як далі жити з цим – і сам не знаєш.

Ти її вибір не пробачив до сих пір.

Цей фанатизм коханням називаєш,

І свою душу виливаєш на папір.

Роки летять.Та з тягарем образи

Продовжуєш ти по життю іти.

Ти звик отримувати все й відразу,

Та лиш її взаємності не зможеш досягти.

Не вистачає мужності зізнатись,

Що в дійсності у серці ти несеш.

Адже ти зовсім не її кохаєш,

Ти свою гордість любиш над усе.

Душа дурманных откровений, В ней билась, нежилась, жила… В себе всю лаву искушений, Она дарить ему могла. Весь жар услады дивной ночи, Всю сладость солнечного дня, Всей страсти плен, дарили очи, Как пламя яркого огня. Так жадно в плен твой отдаваясь И поцелуй не отрезвлял. Прикосновеньем наслаждаясь, Надежду пил, любовь вселял… Лишь им двоим, было известно… В чем тайна их, любви секрет, Ведь им двоим, давно знакомо В чем слово да, в чем слово нет.