У птаха є копитця...))

Ця пташка відома під різними іменами: саджа — у китайців, бульдерюк — у киргизів, степовий рябок — у росіян. З одного боку, пташка схожа на побратимів із ряда куроподібних, але з іншого — багато особливостей у способі життя наближають її до голубів. Щоб не мучитися орнітологи вирішили виділити пташку в особливий ряд під назвою рябкоподібні.

Відмінних ознак у садж дві. По-перше, в їхньому крилі перше махове перо на кінці сильно витягнуте і загострене на кінчику. По-друге, їхні лапки повністю вкриті коротким пір’ям. І пальців на волохатих ніжках не чотири, як у більшості птахів, а всього три — заднього просто немає. Всі пальці дуже широкі, на всю свою довжину вони з’єднані перетинкою. Так що ступня, якщо розглядати її знизу, представляє одну суцільну підошву, вкриту роговими бородавками — чим не копитце.

Основний корм саджі – насіння верблюдки, солянок та кумарчика, воно ж «киргизьке пшоно». Птахи буквально збирають урожай: ходять групами, підходять до кущиків, піднімаються із землі і сильно б’ють крилами по рослині, збиваючи насіння на землю. А взимку копитка пасеться поряд із копитними. Худоба коли пасеться, розгрібає сніг, оголюючи насіння та кормові рослини для хитромудрих пташок.

Якщо з якихось причин їжі копитним пташкам не вистачає, вони збираються в багатотисячні зграї і мігрують у ситніші краї. Взагалі саджа живе в Центральній Азії, на сході від Каспійського моря до Джунгарії. Це території Казахстану, Монголії, північного Китаю .

Гніздяться копитки до двох разів на рік: на початку квітня та наприкінці травня. Саджі живуть у парах, але селяться неподалік сусідів по зграї. Загалом у групі може бути до 20 птахів. Гніздо пернаті будують у найглухіших, відокремлених і абсолютно безводних куточках степу та пустелі. Ну, як гнізда, будинок пернатого скоріше схожий на ямку серед кущів і гною. Самка та самець можуть сміливо залишити кладку – яйця грітиме сонечко.

Пташенята вилуплюються зрячими і вкритими густим візерунчастим пухом. Годуються діти самостійно, а ось напувати їх доводиться батькам. У місцях, де саджі виводять потомство, води нема. Тому копиткам доводиться регулярно літати на кілометри від свого виводку до водойм. Замість відерця чи пляшечки для доставки води саджа використовує своє пір’я. На грудях вони мають особливу структуру — вбирають вологу, як губка. Добре, що носитися з потомством довго не доводиться: пташенята швидко стають самостійними.

Саджа з давніх-давен була об’єктом промислового полювання, тому в XX столітті ]] поголів’я суттєво зменшилося. Проте зараз пернату занесено до Червоної книги і взято під охорону на більшій частині її ареалу. Надіємося, що ця унікальна пташечка не зникне, а житеме довго.

(з мережі)