Спостереження суперечить уявленням про одомашнення вовків..

Один з підходів міг полягати в тому, що у різних вовків по-різному проявлялися ознаки, які були важливі для людини, тому люди вибирали тварин з крайніми проявами необхідних властивостей, які посилювалися в ході селекції. Інший підхід припускає, що люди обирали вовків за іншими ознаками, а ті, які ми бачимо у сучасних собак, розвинулися вже в ході нових мутацій і були підтримані селекцією.

У ході нового дослідження вчені спостерігали за поведінкою вовченят і їх взаємодією з людиною. Незважаючи на те, що серед диких тварин відомі випадки, коли вони реагували на команди людини і виконували їх, це були в основному треновані особи, а тренер був їм особисто знайомий. Дослідники хотіли перевірити, як вовченята будуть реагувати на команди незнайомця. Вони вважали, що здатність виконувати команди з’явилася вже після початку селекції, але тварини спростували їх припущення.

Експеримент полягав у наступному: тварині кидали м’ячик і давали час з ним пограти, а потім тренер голосом просив принести м’ячик назад. Це повторювалося тричі, і щоразу реакцію на команду оцінювали за 5-бальною шкалою від повної байдужості до м’ячика до готовності виконати прохання. В експерименті брали участь 13 вовченят віком близько 8 тижнів, вихованих у неволі, але не знайомих з тренером.

Несподівано для себе експериментатори виявили, що троє вовченят принесли м’ячик назад тренеру двоє з них — у двох повторах з трьох, а один — у всіх трьох. Ще двоє спробувати пограти з м’ячиком, але проігнорували команду, а інших не зацікавили ні м’ячик, ні тренер.

  На думку вчених, дружба між людиною і собакою біологічно дуже схожа на взаємини матері і дитини. Фактично в обох випадках головну роль грає “гормон любові” окситоцин.

Джерело: dt.ua