Токсичні батьки, і таке буває...

Токсичні батьки часто наділяють емоційні атаки несподіваними формами – турботи, суворості, боротьби із забаганками. В такий сім’ях діти розуміють настрій за звуком ключів, що впали чи за мікровібраціями кроків батьків. Їхнє життя минає поміж сеансів «промивання мізків».

Токсичні батьки ображаються, якщо їхні спроби зробити добро сприймають з обережністю. Тоді вони згадують улюблений монолог: «Всі діти – нормальні, а від тебе не дочекаєшся ні доброти, ні ласки».

У токсичних сім’ях батьки діляться відповідальністю за свої вчинки з дітьми. Наприклад, дитина вірить, що через її погану поведінку тато мусить заспокоювати нерви міцними «ліками».

Потім дитину перетворюють на учасника дорослих драм. Підліток вислуховує скарги батьків, переймаючись зайвими подробицями. Йому потрібно призвичаїтися до важкої сімейної ситуації, зрозуміти, допомоги, втішити. На жаль, до переліку обов`язків не входить право на власну думку.

Батьки – нарциси вимагають від дитини лише найвищих досягнень. Втім, перемоги сприймаються як звичайна річ. Мовляв, досягнув успіху – хай буде, не досягнув – отримай свою порцію приниження. Знецінюючі коментарі псують життя вже з дитинства. Дитина дорослішає з відчуттям, що так і не стала хороою для батьків.

Токсичні батьки буквально витягують відверті зізнання. Найчастіше вони викликають у сина / дочки відчуття провини. Пізніше отримана інформація буде використана проти співбесідника. Ось декілька сценаріїв розгортання ситуації:

• Особисті подробиці життя сина / доньки стануть відомі іншим людям: родичам, сусідам, а інколи і продавцям із місцевого ринку. Соус під назвою «А що тут такого страшного?» приховає гостроту претензій.
• Один із батьків отримує привід для докорів або колючих коментарів: «Якщо ти такий хороший, чому тоді… (сюди вставте витягнуті факти)?

Чим нижчою є самооцінка дитини, тим легше чинити на неї свій вплив. Токсичні батьки із запалом обговорюватимуть невдачі та недоліки сина / дочки. Акцент найчастіше припадає на зовнішність – адже це найдоступніша больова точка. Якщо очевидні дефекти відсутні – в хід підуть неіснуючі.

Намагання дитини позбутися комплексів будуть зруйновані. Адже хороші результати підвищують самооцінку.
Токсичним батькам потрібна не «вдосконалена» дитина, що демонструє силу волі, а груша для биття.

Від дитини вимагають звітів про успіхи, але в той же час ігноруються її спроби досягти мети. Наприклад, треба рухатися кар’єрними сходами, залишаючись маминим різноробочим. Чи заводити корисні знайомства, не виходячи із кухні.

Батьки-нарциси радіють благополуччю дитини з двох причин:

• Успіхами нащадків можна дратувати інших людей – хай заздрять.
• Успішні діти забезпечать доступ до кращого життя.

Однак існують інші мотиви. Дитину налаштовують на ідеалізовані сценарії, щоб час від часу нагадувати про відстань між нею і омріяною метою. Префікс “недо-” залишиться назавжди у характеристиці дитини.

Життя часто ставить токсичних батьків перед вибором: що краще – втратити контроль над дитиною і отримати більше благ для сім`ї чи навпаки?

Батьки-нарциси поводяться з дитиною, як власники. Активно планують її життя, негативно реагують на незгоду чада. До уваги не беруться наслідки тотального контролю. Якщо щось йде не так – винний «виконавець».

«Не має значення, чиє рішення правильне – твоє чи моє. Головне, щоб не твоє», – ось основний девіз токсичних батьків.

В нормальних сім’ях адекватно сприймають бажання дорослої дитини жити окремо. Для токсичних батьків сепарація дітей – як запуск марсоходів: подія ніби реальна, але відбувається рідко, десь далеко і не тут.

Під будь-яким приводом дитину не випускають із зони досяжності, проте регулярно докоряють квадратними метрами. Брати повноцінну участь у сімейній нараді також під забороною.

Чого насправді хочуть токсичні батьки? Щоб доросла дитина жила поруч, але поводилася тихо та сумирно.

Батьки пропонують якусь послугу, без котрої можна обійтися. Відмова викликає образу. Дитина мимоволі думає: «Батьки, напевне, хочуть почуватись потрібними». Допомога прийнята, вдячність адресована, зворотня послуга надана (мова не йде про дітей-споживачів). Щасливий кінець? Його не буде, адже токсичні батьки спотворять сюжет цієї історії. Згідно їхньої версії, пожиттєве рабство – це гідна плата за баночку повидла.

Діти двічі стають моральними заручниками:

• При спробі відмовитися від допомоги батьків. Негарно носом крутити, коли близькі люди намашаються догодити.
• Отримавши статус «вічний боржник». Батьки так важко працювали на дачі – то хіба ж важко їм допомогти? Навіть якщо “допомога” означає “терміново приїжджай в 9:00 в суботу, забери відро надгнилих яблук”.

Приватність? Особистий простір? Пффф… на думку токсичних батьків, ви неправильно вимовляєте слова «ревізія» і «контроль».

Обмежити доступ до особистої території морально віжко: батьки звинувачують у недовірі. Не рятує окреме житло: запасні ключі, які ви дали «про всяк випадок», не лежать без застосування. Треба виправдовуватися після кожної ревізії. Що, наприклад, брудна чашка робить на столі, навіщо витратили гроші на ці дурниці?

З токсичних стосунків дуже важко вирватися. Навіть якщо діти подорослішали і живуть окремо. Утім, спеціалісти дають універсальні   поради, як захистити свої межі та не довести стосунки до повного руйнування. Спочатку, наприклад, необхідно прийняти важливі факти:

• Минуле неможливо виправити
• Токсичні стосунки схожі на хронічні захворювання: «зцілити» їх не вийде, саме тому найголовніше – уникнути загострення ситуації.

Рекомендації психологів базуються на розумінні того, що у людини є права та бажання, за які не має бути соромно:

• Жити окремо і за власними правилами.
• Не брати участі у вирішенні дрібних повсякденних проблем родичів.
• Обмежити доступ до своєї території.
• Накопичувати свій досвід, ігноруючи батьківське «я знаю краще, як треба зробити».
• Керувати своїми ресурсами: часом, силами, зарплатою.
• Не жертвувати власними інтересами заради термінового батьківського «треба».

Дуже важливо пам’ятати: ці права актуальні для обох сторін. Не можна відгороджуватися від батьків і водночас сприймати їхню допомогу, як належне.

Ми будемо щасливі, якщо наведені ситуації ви охарактеризуєте одним містким словом «дикість». Отже вашим батькам можна подякувати за адекватність та доброту. Якщо ж ці історії зачепили струни душі – поділіться своїм досвідом. Чи вдалося вам протидіяти тиску токсичних батьків?