Чому козаче спочивеєш,

Пісень веселих не співаєш,

Чи кров козача захолола,

Чи сила вражая зборола.

Чи може ниють старі рани,

Що їх задіяли бурани,

Пройшовних воєн по землі,

Від них дісталося тобі.

Чи знов захтілося побачить,

Красу дівочу, чи заплаче,

Вона, згадавши козака

Недовга вірність молода.

Чи пригадалась тобі мати,

Вже не чекає коло хати,

Давно вже десь подівся син,

У полум'ї буремних війн.

Чому ж козаче спочиваєш,

Пісень веселих не співаєш.

Я розлюбив і згасли очі,
І з них упали кайдани,
І в серці щось мені шепоче,
Ти переможець у війні.

Кінець безсонню й апетит,
Вже повернувся. На місцях,
Усе в квартирі вже лежить,
І щезли блискавки в очах.

Благославетная самотність,
Прийшла. Нарешті розлюбив
Але покликавши відвертість,
Одужав? Ні, я захворів!

Мені так сумно, я не знаю,
Чи я живу, чи помираю,
Мов та краплиночка на склі,
Лиш повзаю я по землі,
А сонце вийде то й ростану,
Не залишу по собі рану,
Лиш спогад. Був такий собі,
Прожив життя мов у вісні,
Кохав і мріяв без підстав,
Хоч не тікав він від забав,
Та сумно жив тому і часто,
Пригадував Еклізіаста,
Прийшов, пішов і все по нім,
Розвіялись мара і дим.

Мені так сумно. я не знаю, Чим ще наповнити свій день. Я позіхаю, як читаю, Мене вже верне від пісень. На всіх сторінках все знайоме, Я кожну ноту вже десь чув, Кохання не таке приємне, Ну а про дружбу вже забув. В душі іржа і павутиння, Покрила очі і летять, Думки без ґрунту і коріння, Думки без жаги пізнавань. Мені так сумно, я не знаю, Чи я щось бачу, чи живу, Чи я щось чую, чи кохаю, Чи просто в течії пливу.

Перевернутий світ за моїм вікном,

Тож змінити вікно, чи змінити світ.

Чи змінити очі, наповненні злом,

Від всіх цих істот, по інший бік.

Чи змінити тіло, що жаром горить,

А може серце. що його запалило.

Чи щось у серці, що так болить,

І що, на мій подив, ще не зовсім згнило.

Невідповідність усього мене,

Глибинна відмінність і неспівпадіння,

В кінці кінців таки приведе,

До божевілля або просвітління.

[ Смотреть иллюстрацию... ]


Ти руда рясна -
На калині гроно
Тиша з ранку, тріск -
То гучний мороз.
Каркала ворона,
Брехала лисиця
Але пісня з ранку -
То тобі роса.
Ходять хмари в небосхилі
І кружляє голова
Розплелися твої коси,
Що тепер на небесах.
Сонце вийшло із колиски,
Радість на його вустах
Тільки що ж так зажурилась,
Та під снігом похилилась -
Гроно калини по під тином? ..
- Твоя пісня в небесах.
І що було, то наче сповідь -
Що буде, наче нова доля
Щоб з ягід горчаве намисто -
Було солодке на вустах.
Дай морозу, та весни
Нехай біжить за літом літо.
Лиш чисте те - що пережите
Що пережите, - солодко для нас, -
Що піснею лунає в небі
Як з ранку на весні маленький птах.
Намисто - шлях по небесах,
Таке складне та в одночасно урочисте -
Бо чисте, що прожите безсумлінно - чисте,
Та з гіркотою на вустах.
І серце стане - сік берези, гіркота -
То калини гроно.
І доки не усе ще тане
Та на дворі моїм мороз
Весняне небо - знову чисте.
Блакить його в твоїх очах -
Як струмінь небосхилу сяє
Де твої мрії в хмарочках...
Сумління вчора -
Завтра спогад.
Надія - пташка кращих літ.
Літа минають - їх намисто
Розтануло в небі - тепер воно чисте
Як сік березовий весняний
Що сік землі є й спогад вітру
Та сонця гомін в пишній кроні -
Життя духовного, на тлі
Такого білого весною -
Так стовбуром і дні мої
Гіркоту зим весна розтопить
У затишку зелені своїй
Що розквітає знову в думах
Та розкривається з весни.
Пташиний гомін - склад мій, -
Рій бджолиний над квітучим садом..
Де вишня струнко розквітає
Каркала ворона,
Брехала лисиця
Але пісня з ранку -
Те тобі роса.
Ходять хмари в небосхилі
І кружляє голова
Розплелися твої коси,
Що тепер на небесах.

© Copyright: Alex Sikorsky, 2005
Свидетельство о публикации №1503270358

Довгі тіні на картині,
На фіалковій стіні.
У розрушенній хатині,
На покинутій землі.

Сонце сяє хоч сідає,
Скоро сутінків пора.
Промінь світла, що вмирає,
Змінить старшая сестра.

Темнота тече повільно,
Через тоненький тунель.
Тепло, тихо, божевільно,
Поглинає світ людей.

Проповзає пісня плавно,
Переповнює серця,
Після півночі прекрасно,
Пізнавати стан мерця.

Затремтять закони злата,
Заколишеться земля,
Це законная розплата,
За запізне каяття.

Зачем живем мы все на свете?
Какой от жизни нашей толк?
И почему за грехи эти,
На всех нас где-то висит долг.

Как тяжело на свете жить,
И тихо счастья ожидать.
Мне чуждо по теченью плыть
И от судьбы ответа ждать.

Пусть жизнь наполнена страданьем
От этого и "крепче сталь",
Моя душа полна желанья
Нельзя вернуть назад, а ЖАЛЬ!
(с)danaja

В день Благовещенья Руки раскрещены, Цветок полит чахнущий, Окна настежь распахнуты, — Благовещенье, праздник мой! В день Благовещенья Подтверждаю торжественно: Не надо мне ручных голубей, лебедей, орлят! — Летите, куда глаза глядят В Благовещенье, праздник мой! В день Благовещенья Улыбаюсь до вечера, Распростившись с гостями пернатыми. — Ничего для себя не надо мне В Благовещенье, праздник мой! Марина Цветаева 23 марта 1916

 http://blog.i.ua/user/1727364/239580/