Дзвони зорі закликали...
- 04.10.09, 18:03
Дзвони зорі закликали,
Дзвони зорі розсипали,
Через сито воду лили,
Немовля у світ вводили.
Силу світла слали в очі,
Не питали чи він хоче,
Болем біль перемагати,
Болем бога пізнавати.
1
Про співтовариство
Співтовариство НА ВЕРШИНІ СЛОВА обєднує поетів які пишуть на українській та російській мові. Як початківців так і майстрів слова.Ціль: Обєднання поетів, та шанувальників поезії для популяризації поезії, видання збірок віршів, організації авторських вечорів і т.д.
Шукати в архіві
Важливі замітки
Мов квіти,що в`януть восени...
- 28.09.09, 09:03
Мов квіти,що в`януть восени,
Мов сніг, що тане весною,
Мов швидкоплинні ранкові сни,
Просвітлення пізнане мною.
Скарби у підвалах фортеці,
Ліси, покриті темнотою,
Таємні бажання у серці,
Просвітлення пізнане мною.
Струмок, перетворений в океан,
Сніжинка, що стала лавиною,
Піщинка, що утворює бархан,
Просвітлення пізнане мною.
2
Над тобою...
- 25.09.09, 15:42
Над тобою, наді мною нависають сни,
Лук натягнутий стрілою – назавжди.
Крила ангела в долоні в вигляді струни,
Біль в її протяжнім стоні – назавжди.
Попіл сипле в наші очі в вигляді весни,
Завороження шепоче назавжди.
Промовляє спраглий вітер – « Вже пора, пішли.»
Він дарує зав'ялі квіти – назавжди.
Лук натягнутий стрілою – назавжди.
Крила ангела в долоні в вигляді струни,
Біль в її протяжнім стоні – назавжди.
Попіл сипле в наші очі в вигляді весни,
Завороження шепоче назавжди.
Промовляє спраглий вітер – « Вже пора, пішли.»
Він дарує зав'ялі квіти – назавжди.
3
Чорна спіраль...
- 13.09.09, 16:35
Чорна спіраль гігантського смерчу,
Всмоктує душі і крутить у вихрі,
Тягучої, вічно живучої смерті.
Нейрони ростуть, мов планети хребти,
І знов оживають Везувії стихлі,
Дивується час, не в змозі іти.
А навхрест протягнуті тонкії струни,
Золотом ріжуть Аідову ніч,
І рушаться квітів всесвітні закони.
Даючи життя геніальним мутантам,
З зірками замість облич,
Що засліплюють очі Атлантам
Всмоктує душі і крутить у вихрі,
Тягучої, вічно живучої смерті.
Нейрони ростуть, мов планети хребти,
І знов оживають Везувії стихлі,
Дивується час, не в змозі іти.
А навхрест протягнуті тонкії струни,
Золотом ріжуть Аідову ніч,
І рушаться квітів всесвітні закони.
Даючи життя геніальним мутантам,
З зірками замість облич,
Що засліплюють очі Атлантам
2
Я хотів би ...
- 04.09.09, 17:25
Я хотів би стати дощем,
щоб стекти по склі.
Перетворивши світ за склом,
в світ Далі.
Розмивши картини,
одвічного спокою тиші.
В далекій,
розкритій над вежами книзі.
Що я написав,
в честь їхніх божеств.
В честь їхніх
кровавих торжеств.
щоб стекти по склі.
Перетворивши світ за склом,
в світ Далі.
Розмивши картини,
одвічного спокою тиші.
В далекій,
розкритій над вежами книзі.
Що я написав,
в честь їхніх божеств.
В честь їхніх
кровавих торжеств.
3
Корону поклали...
- 31.08.09, 17:44
Корону поклали на схилене сумом чоло,
В одежі обрали, налили у чаші вино,
Ноги омили, на очі злато монет,
Та схоронили – шановний лиш мертвий поет.
В одежі обрали, налили у чаші вино,
Ноги омили, на очі злато монет,
Та схоронили – шановний лиш мертвий поет.
2
На горі Він стояв...
- 28.08.09, 18:25
На горі Він стояв у жовтому плащі,
Підігнаним вітром по самій фігурі,
І пливло все, пливло, вертілось й пісні,
Співали жінки білокрилі.
Горбань сотньолітий, блідий і в екстазі,
Поливав його ноги соком з ріки,
А північний вітер в священнім посланні,
Прославляв його велич на вічні віки.
Голосило каміння долонями тиші,
Прозорих та тонких ліній ріки,
У надії, що колись нікчемний напише,
А Владика .йому подарує світи.
По полям мандрував Він, лелеками,
Крила Йому посилали вітри,
Світила на плечі спускалися спеками,
Дітьми у ногах розквітали сади.
Прародитель тілам дарував обертання,
Розплавляючи вічність в пекельнім вогні,
Він із неї кував ту жадобу пізнання,
Що потім навіки посилилась в мені.
Підігнаним вітром по самій фігурі,
І пливло все, пливло, вертілось й пісні,
Співали жінки білокрилі.
Горбань сотньолітий, блідий і в екстазі,
Поливав його ноги соком з ріки,
А північний вітер в священнім посланні,
Прославляв його велич на вічні віки.
Голосило каміння долонями тиші,
Прозорих та тонких ліній ріки,
У надії, що колись нікчемний напише,
А Владика .йому подарує світи.
По полям мандрував Він, лелеками,
Крила Йому посилали вітри,
Світила на плечі спускалися спеками,
Дітьми у ногах розквітали сади.
Прародитель тілам дарував обертання,
Розплавляючи вічність в пекельнім вогні,
Він із неї кував ту жадобу пізнання,
Що потім навіки посилилась в мені.
4
Коло броду...
- 28.08.09, 16:22
Коло броду осінь воду,
Набирала у відро.
Її вроду вітри сходу,
Цілували у чоло.
Цілували, обіймали,
Та напевне все дарма,
Не чекали, але знали,
Після осені зима.
Набирала у відро.
Її вроду вітри сходу,
Цілували у чоло.
Цілували, обіймали,
Та напевне все дарма,
Не чекали, але знали,
Після осені зима.
4
Мы сравниваем...
- 11.04.09, 00:39
Слово...
На столь велико...
Что и не достать глубин,
что и не коснуться высот...
На столь необычаемо....
Что и не поймать порыв,
Что и не повторить рассвет....
Нужно ценить каждое слово....
Ведь каждый звук - наш вклад...
Многие могут сравнить
Бижутерию с другоценостями,
Неосозная разницу...
Мы оцениваем то, что
И так ясно....
Но не осознаем той искры...
Ведь первое слово было бесценным
Это слово - "Мама"
4
***
- 16.03.09, 12:29
Цвинтар кохання.
Мільйони гробів,
Та нема тут свічок,
Нема і вінків.
Навколо цієї сумної оселі
Птахи лиш співають
Пісні невеселі,
І чорні могили
Купаються в смуті.
Ось зовсім ще свіжі,
Ось старі і забуті.
На кожній могилі
Ростуть диво-квіти,
Барвисті пелюстки,
Ясні самоцвіти.
А ці дивні квіти –
Ненароджені діти,
Усі жертви зради,
Розлуки і муки.
А зрада, ніколи вона
Не дрімає.
З світанку до ночі
І з ночі до ранку
У чорній одежі
По світу блукає.
І знов десь помре
Нещасливе кохання,
І місце займе
Серед цього зібрання,
Три метри вглиб,
Зверху прах забуття,
А замість хреста-
Розбиті серця...
Цвинтар кохання
Всіх людей і часів-
Мільйони могил,
Мільйони гробів.
Довченко Александр
Мільйони гробів,
Та нема тут свічок,
Нема і вінків.
Навколо цієї сумної оселі
Птахи лиш співають
Пісні невеселі,
І чорні могили
Купаються в смуті.
Ось зовсім ще свіжі,
Ось старі і забуті.
На кожній могилі
Ростуть диво-квіти,
Барвисті пелюстки,
Ясні самоцвіти.
А ці дивні квіти –
Ненароджені діти,
Усі жертви зради,
Розлуки і муки.
А зрада, ніколи вона
Не дрімає.
З світанку до ночі
І з ночі до ранку
У чорній одежі
По світу блукає.
І знов десь помре
Нещасливе кохання,
І місце займе
Серед цього зібрання,
Три метри вглиб,
Зверху прах забуття,
А замість хреста-
Розбиті серця...
Цвинтар кохання
Всіх людей і часів-
Мільйони могил,
Мільйони гробів.
Довченко Александр
4
