Я буду пить всю эту ночь
Гулять, не зная чувства меры
Прогнать тревогу и грусть прочь
С воспоминанием намерен.
Налей еще бокал вина
С притворным привкусом разврата
Что обращала всем она
Да что таить ... и мне когда-то
Не вспомню даже первой строчки
Блуждая осенью сырой
Решительно поставлю точку
Вместо любимой запятой
13.10.2008
За мотивами Ю. Шевчука "Последняя осень"
Последняя осень
Стать первою может.
И пусть Господь нам
В этом поможет.
ПОЭТЫ, мы все –
Божии дети.
За каждое слово,
Пред Ним мы в ответе.
У всех в нас в душе
Весна играет.
И пусть она нас
Всегда вдохновляет.
Последняя осень
Не скоро настанет
И каждый из нас
Свой след оставит.
Мы на вершину
Возносим слова.
И пишем стихи
Все снова и снова.
Ведь лучшие песни
Еще не допеты.
Значить есть стимул.
ПИШИТЕ ПОЭТЫ.
Последняя осень
Стать первою может.
И пусть Господь нам
В этом поможет.
29 сентября 2008 год.
Дощ.
Немов сльози.
Покриває обличчя землі.
Осінь.
Хустинкою жовтих листочків
Їх витирає.
Юність. Мою сивина покриває. Старість. Далеко ще, Але вже шкутильгає. Вітер. На озері човен гойдає. Думки. Мої десь по хмаринках блукають. Все безупинно весну шукають. Вечір Настав – свічки запалають. Й все знову стане затишним. Ніщо не може засмутити Серце романтика. P.S. Щоб не шукати весну, Вона повинна жити в наших серцях. А дощ лише змиває бруд із землі. Як душ змиває її з нашого тіла.Дмитро Дідківський.
1999рік.Скільки будеш літати ще
Чорний крук,
Над землею наших
Батьків, дідів, прадідів?
Скільки будеш клювати ще
Їх тіла, та нащадків їх?
Досить з них знущань
Голодоморів, війн усіх.
Досить вже.
Повертайсь назад
У своє гніздо,
У країну зла.
Настали наші часи.
Твоя пора пройшла.
Хватить сил у нас.
Дати всім відсіч.
Хто під кнутом своїм
Бачить нашу Січ.
Вже в кайдани нас не взути,
Та не закувати.
Буде й над нашим краєм
Голубка літати.
Соловей в гаю співати,
Й жайворонок в полі.
Тисяч років накує
Нам зозуля волі.
Будемо на своїй землі
Ми господарювати.
Доля нам посміхнеться,
Й Україна мати.
Дмитро Дідківський.
1998 рік.
Кандидат в нардепи по російські
Чомусь розмовляє.
Знехтував він рідну мову,
А може й не знає.
Життя нам солодке,
Й гарне обіцяє.
А в мріях Тризуба
Орлу продає.
Нас в кайдани знову
Хоче нас він взути,
Та цього ніколи
Уже не бути.
Нас вже обманули
Ходимо голодні.
Та віримо скоро
Вийдемо з безодні.
Поки Бог є в Небі
Вірою живемо.
Й у Верховну Раду
Найкращих оберемо.
Тих хто любить свій народ
Й Неньку Україну,
Мову свою рідну,
Й пісню солов’їну.
А тих хто промовляє
Московську промову.
Не пустимо в депутати,
Відправимо в школу.
Хай вивчать спершу
Українську мову.
А може хай їдуть в Лос Вегас
Працювати й жити.
Там потрібні такі промовці
Рулетку крутити.
Дмитро Дідківський.
27.02.1998 рік.
Зажурилась рідна мати. Ненька Україна.
Заплутала в свої сіті.
Її павутина.
Павутина та червона.
Форму зірки має.
Із – за неї українець,
Окрім лиха,
Нічого не має.
Голодують лікарі,
Вчителі і вчені.
Робітник і селянин,
Та пенсіонери.
Прокиньтеся брати й сестри.
Годі уже спати.
Чекають змін від вас діти,
Й Україна мати.
Прокиньтеся тай знімайте
Оті павутини.
Щоб життя було кращим
У нашій країні.
Перестане Україна
Тоді сумувати.
І ніхто не зможе нами
Більше панувати.
Заживемо тоді заможно.
В злагоді і в мирі.
Будемо діток виховувати.
Й будемо щасливі.
1998 рік.
Дощ іде в стакан.
Із пляшки вина.
Люди всі сплять.
Ніч.
В завтра вранці вставати.
Кому в п’ять,
Кому в шість,
Кому в сім.
А мене манить у другі світи.
В далечінь.
Пора зайнятися своїм
Ділом.
Досить крейдою вже малювати.
Пора знайти в житті своє місце.
Треба пензлі у руки брати.
Дмитро Дідківський.
1998 рік.
Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/111352/
