Комп.

 Зжираючи  він  

поглинає   Час

від  миті  до   години

місяцями  дні.

 Наркозом   іграшок

дурманить

у  Павутиння   Мережі

засмоктує

 Свідомість  спить

А   мозок

сміттям   харащиться

по  вінця

 Ігор Інформації –

ілюзій  

 

Мерехтінням  

гіпнотизуючим

 екраном 

катрупить   очі

й  мозок  виїда.   

Ледаща.

 Не   сплю, 

я   довго

сон   минав

 

 

Немов   Морфей

сей  облінився

десь  там заснув

І  сниться  сон

йому  що сплю.

 

 

не   прилетіла

зледачіла

чи   відігнав

то  хто її.

Ні  те  ні  се.

 

 

Вогонь приховано 

                                                                                                                                   

 В  папері

 

Та  зась

До  книги  молодому

 

П “яних  клонів

Для  зомбі

Нажаль   лише

Дум-дум  дурна

Нема  ж-бо

покоління

 

 

 

 

 

 

 

Життя – перенародження.


Втрачаю я той
лік без віку
хоч варто
вже було підти

А далі вже
й не повернутись

Нове життя
у новий одяг
нова робота
для Душі


Без спомину
про сьогодення
про моє «Я»
в старезній
«формі» юнака.



І на гостинець
новий став
з «чистого
листа».

Уже то
й майже там
в думках
і мріях.


проснувся,
а Я все ж
знову «Я».

Благання  в  стрічі.

 

оаза

в  пустелі   самоти.

погляд – серце

вщент  спалає

нуртує

на   шмаття

Волосся  водоспад

твоїх

полонить, душить

голос

щоб  передав

твою   красу

І  очі  щоби

її  узріти

 Тай  небеса

прагнуть  доторкнутись

твоїх   вишневих

 Лиш  були б

 

 

 

 

 

 

*****

упав

де  з  високості

у небі

чиєсь  життя

осяявши

у  пломінь

шляху

 Аби  потім

скотитися  в

 І  зникнуть

пріч

й  знов

проміння   Сонць

донести

 на  мить

появи

О,   Творець.

 

 

 

 

Кіт.

життя.

Наліво  йде-

 

Поволока  очі  заховала

Як  зима  вкриває

осінь

шелест  ночі

війнуло  гомоном

давно   відшумілого

життя.

 

 Як дзеркало  ходжу

 

 ***

Складання   віршів-

Абожназавжди

Ріка

 Від п’янощів                           

Враз засинає                             Біль                                      

І спогадів                         

 

Гірких                                     

                                                  

Ген за туманом                     

Вже не видно

                                                По річці                                    

Часу у човні        

                                                  пливу

Спада  імла

І морок дійсності

Думок сумних

 Невпинний рух

спинивсь

Отут в човні

У цьому тому

     тілі

що плине

  по житті

 Як бистрина

   ріки

   З її народження –

джерел

  І до впадання

в Вічність –

  Океану.

Отчий   дім.

 Стрічає  липа

біля  хвіртки

позіха .

 

 Порожньо   завше

на  подвір`ї

спориш   царює

дражнячи   курей.

 

виглядає

 Одна   вона

в  холодній  хаті.

 

 Лиш  ця розрада

і   надія – що

виглядать   своїх  дітей.

 

 

 Три  музи

у поета   є -

се  Жінка,

є й  вино, і біль

 

 

Вони  творять дива

Зринають    чуднії

слова

Віршів  рядки

«мелодії»  пісень

нечувана  краса.

 

 Від  них 

серця  ожива

 

 І 

і журба  і  сміх

 

 

Несуть  сі Музи

нехай  кружиться