Красота-в глазах смотрящего

Прекрасна і неповторна мить кожної людини – життя. Саме так – мить: коротка, зовсім незначна в Житті Всесвіту. Кожен з нас уособлює в понятті Життя прекрасну миттєвість.

Жити! Саме це слово ми повторюємо собі у складних ситуаціях, труднощах, навіть коли хочеться вмерти, бо у підвідомості хочемо насолоджуватися , значить – жити.

…Звернувши за ріг свого будинку, я побачила відчинені вікна на першому поверсі, які до цього були завжди зачиненими. Біля вікна сиділа старенька бабуся неспекотнього літнього ранку. Вона дивилася поперед себе задумливо, просто дивилася… не маючи ніякого подразника перед собою… В її очах я побачила смумок і тривогу. А ще цілком природнє бажання – жити. Здається, у цей момент вона прокручувала всі кадри всіх літніх теплих ранків свого життя; уявляла себе там, серед всіх пережитих нею подій, молодою, повною сили і бажання. Ви можете мене запитати, чому ж я побачила в її очах сум, адже вона, напевно, згадувала щасливі події? – я не знаю. Можливо б ви побачили щось інше, можливо, ви і зовсім не зупинили б погляду на старій сивій жінці… Але тепер я знаю напевно, що бачила сум… Згадувати щасливі моменти – це прекрасно. А найгірше у всьому цьому те, що в них неможливо повернутися. Погляд темно - голубих очей бабусі не могли залишити мене байдужою, вони давали мені зрозуміти ціль усього людства – жити попри усі негоди і проблеми. І цілком зрозумілим ставав її сум, тому що життя пройшло, бо, можливо, не все отримав чого хотілося, бо воно було складним і тому очі не могли збрехати, вони завжди кажуть тільки правду.

Не знаю чому, але мені захотілося у ту мить обійняти бабцю і попросити розповісти про своє життя, провести з нею не один літній вечір, випити не одну чашку чаю, не розлучатися з нею, бути поряд, піклуватися про неї і ловити погляд її бездонних очей. І одного літнього ранку, будучи самою вже бабусею, сидіти біля відчиненого вікна і згадати цей день і сказати собі тихенько: « Життя, ти – прекрасне»!