Загибель Юрія Немирича

В кінці серпня 1659 року загинув уродженець м. Черняхів, Канцлер Великого Князівства Руського, генерал-полковник, керівник уряду Гетьманщини, права рука гетьмана Виговського Юрій НЕМИРИЧ. Юрія Стефановича по звірячому вбили тоді прихильники Москви і руського міра. 
Загинув під час перевороту в Ніжині, що стався внаслідок змови ніжинських заколотників Васюти Золотаренка з переяславським полковником Тимофієм Цецюрою (у Переяславі промосковський переворот влаштований Цецюрою відбувся 23-24 серпня). Цецюра відправив загін переяславських козаків на допомогу Золотаренкові. Захоплення Ніжина промосковською партією відбулося не пізніше 30 серпня, на цю дату посилається київський воєвода Шереметєв, нагадуючи про чолобитні Цецюри, ніжинського, чернігівського і київського полковників перед царем, які «добили челомъ въ винахъ», після цього воєвода згадує про вбивство Немирича в Ніжині під час перевороту «Немирича убили жъ и казаковъ, единомышленниковъ… Ивашка Выговского побили жъ» та присягу ніжинського полковника (Василя Золотаренка) царю, яку він виконав у Ніжині 1 вересня (АЮЗР. — Т. ХV. — № 11 (ІІІ). — С. 436—437). Козацький літописець Самовидець датував переворот в Ніжині Новим роком за московським календарем (1 вересня), за його повідомленням Немирич встиг під час перевороту покинути Ніжин та рятувався втечею, але повсталі «пана Немірича, за Кобижчою, под селом Свидовцем нагнавши, забыли, и хто при нему был, никого не живячи».

НЕМИРИЧ Юрій (Єжи; 1612–1659) – політ., держ. і військ. діяч України і Речі Посполитої, київ. підкоморій, генерал, полковник Війська Запорозького, канцлер Великого князівства Руського. Н. в м. Черняхів (нині с-ще міськ. типу Житомир. обл.). Походив зі старовинної панської родини Київщини і належав до найбагатших аристократів Речі Посполитої. Охрещений при народженні в протестантському віросповіданні, до якого перейшов його батько – київ. підкоморій Степан Немирич. Освіту здобував спочатку в социніанській (аріанській) академії в Ракові (Польща), а потім упродовж 1630–34 навч. в ун-тах Лейдена, Амстердама, Оксфорда і Кембриджа. Завершивши навчання в Сорбонні, Н. видав у Парижі лат. мовою власний твір "Розвідка про Московську війну", присвячений порівняльному аналізові політ. ладу Речі Посполитої і Рос. д-ви. Перу Н. належить також низка праць теологічно-протестантського спрямування, у т. ч. видрукуваний у Парижі латиномовний трактат "Опис і виклад духовного арсеналу християн". Вернувшись на Батьківщину, Н. на чолі своїх надвірних військ брав участь у польсько-московській війні 1632–1634 та війні зі Швецією. Володів значними маєтностями в Київському воєводстві. Як сеймовий посол Н. представляв інтереси київ. шляхти на вальних сеймах Речі Посполитої, де здобув авторитет красномовного лідера протестантів. Відстоював інтереси аріанської громади на Люблінському трибуналі 1636. Як аріанин 1646 зазнав переслідувань з боку королів. влади, був позбавлений значної кількості маєтків і засуджений до вигнання з Речі Посполитої. Національно-визвол. війну укр. народу серед. 17 ст. сприйняв вороже. У чині генерал-полковника королів. армії воював проти повсталих. Починаючи від 1650, Н. не раз призначався королем і сеймом Речі Посполитої комісаром на мирні переговори з Б.Хмельницьким і Військом Запорозьким. 1655 перейшов на службу до швед. короля Карла Х Густава, сподіваючись у такий спосіб досягти толерантного ставлення влади до протестантів Речі Посполитої. У чині генерал-майора воював з Яном II Казимиром Ваза на боці швед. короля, командував кавалерією. Виступав посередником у дипломатичних зносинах Швеції, згодом і Трансильванії з гетьман. урядом Б.Хмельницького. Брав активну участь у спільному шведсько-трансильвано-укр. поході 1657 на землі Корони Польської. Після капітуляції Бреста наприкінці травня 1657 призначений швед. королем комендантом цього міста. Виступав посередником у взаєминах Д'єрдя II Ракоці з наказним гетьманом А.Ждановичем і козац. старшиною. При відході корпусу А.Ждановича в Україну Н. висловив побажання їхати до Б.Хмельницького, прагнучи повернути свої маєтності на Лівобережжі ( за деякими відомостями – мав намір одружитися на вдові Т.Хмельницького Розанді Хмельницькій). Прибувши до Чигирина, Н. прийняв православ'я, вдався під протекцію Війська Запороз. та отримав від гетьмана звання козац. полковника. Брав участь у переговорах зі шведами і трансильванцями в середині – 2-й пол. 1657. Після сходження на гетьманство І.Виговського ввійшов до його оточення, відновив свої права на лівобережні маєтності. У жовтні 1657 Н. разом з І.Ковалевським та І.Богуном брав участь у розробці положень українсько-шведського договору 1657. На поч. 1658 мав істотний вплив на перебіг українсько-польс. переговорів. Вірогідно, саме він був автором концепції Великого князівства Руського як складової частини Речі Посполитої. На вальному сеймі 1659 Н. як канцлер Великого князівства Руського був одним із керівників укр. делегації, активно агітував за ратифікацію Гадяцького договору 1658. Під час засідань сейму вів таємні переговори з австрійс. послом Ф.Лізолею з приводу прийняття цісарем Леопольдом I Габсбургом Війська Запороз. під свою протекцію. Виношував плани відвідати Рим, аби залагодити з рим. папою справу реліг. толеранції в оновленій Речі Посполитій. Наприкінці червня 1659 Н. брав участь у Конотопській битві. Під час антигетьман. повстання на Лівобережжі наприкінці літа 1659 очолював польс. корогви, розташов. в Чернігівському полку і Ніжинському полку. Загинув неподалік Ніжина в серпні 1659 під час сутички з козаками полковника Т.Цицюри.
Юрій Немирич належить до визначних українських державотворців. Автор суспільно-політичних праць, зокрема «Роздуми про війну з Московією» (1634), та з теології, написав поему «Паноплія» (1653), польською мовою аріанські молитви. Ця людина по праву може бути названа першим українським гуманістом, попередником великого Сковороди.