Реформуання економіки росії в другій пол 19 століття

              2.2. Другий етап ринкових сільського господарства реформ в Російській імперії. Етап періоду царювання Олександра ІІІ.

          Принциповою особливістю, а точніше наслідком російської реформаційно - наздоганяючої модернізації є різке зростання ролі держави, що виявляється у встановлені державного контролю за всіма сферами економічного життя, активному втручанні державних структур у хід ринкових реформ. Реалізацією такого сценарію на практиці веде до зростання авторитарності влади, посилення централізму, збільшення ролі чиновництва, бюрократизації управління.

          Як правило, наздоганяючи модернізація не створює власну гармонійну економічну модель, а повторює окремі фрагменти вже випробуваних зразків, що служать своєрідним еталоном.

          В своїх спогадах Керівник російського уряду та міністр фінансів Сергій Юліанович Вітте цього приводу зазначає, цитую: «В конце 70-х годов крайнее консервативное направление начало наберать силу…» кінець цитати / 6, с. 279/  Звичайно що це було  пов язано зі зростаючим впливом Побєдоносцева, але це лиш тенденція, не потрібно забувати що на вісімдесяти роки припадає час найуспішніших ліберальних ринкових реформ, звичайно в першу чергу у фінансово-економічній сфері, але саме ці координальні заходи найблаготворнішим чином вплинули на економічне положення хліборобів України. Перш за все це приплив інвестицій та капіталовкладень в агропромисловий комплекс який в цей час досяг най вищого рівня за всю історію.

      Фактично розвиток народного господарства в цей період набуває відвертого темпи  олігархічно - монополістичного характеру простежуються початок імперіалістичної фази розвитку держави, уповільнюються темпи лібералізації та модернізації суспільно-економічного розвитку, навіть  частково  зневельовуються низка раніш проведених реформ, їх результатів та наслідків, населення продовжує масово пуперизуватись та диференціювати / 32, с. 195), / 37, с. 123 /.

         Але зростання виробництва та продуктивності праці не припиняється так як не припиняється зростання рівня економічної могутності країни, про що також засвідчують офіційні данні російської статистики.

1881 р. Початок перших загальних земсько – статистичних зборів інформації та проведення відповідних наукових  аналізів розвитку сільського господарства Росії. Дослідження показали глибокий характер розкладу землеробського населення, зростання продуктивності виробництва середньою та особливо вищого стану селян та підтвердили результативність і ефективність раніше проведених реформ в сільському господарстві.

28 грудня 1881 рік. Петербург. Ухвала новим російським імператором Олександром ІІІ  «Положення про перехід з 1 січня 1883 року  тимчасово зобов'язаних селян на обов'язковий  викуп».  Це був наступний важливий крок загального буржуазно-капіталістичного розвитку Росії  після звільнення хліборобів від  повної кріпосної залежності в середині 60 - х років.

        Зростає валова внутрішня продуктивність виробництва / 28, с. 622 /,  значно прискорюється процес інтенсифікації землеробства, стрімко зростає ринок дешевої вільнонайманої робочої сили, продовжують руйнуватись підвалини традиційно-патріархального землеробського устрою, активно розширюється внутрішній аграрний ринок, збільшується експорт сільськогосподарської продукції.

1881 – 1886 рр. Діяльність на посту міністра фінансів Російської імперії  видатного українського наукового та державного діяча ,  професора  Миколи Бунге  (1825 – 1895). Період прогресивних ліберальних реформ Бунге в  фінансово – економічному, зокрема в бюджетному та  соціальному секторах держави:  врегулювання фіскальної та кредитної політики в банківській сферах,  скасування  подушного податку, запровадження перших актів трудового законодавства,  початок підготовки до проведення грошової реформи, введення податку на нерухомість та низки акцизних зборів на агропромислові види продукції . Експеримент з  уведенням  прогресивного принципу оподаткування дав  в цілому позитивні результати . Запровадження активної політики митного і тарифного протекціонізму. Бунге лобіював законодавче забезпечення економічної свободи підприємництва, та обмеження на втручання держави в економіку, упорядкував бюджет, стимулював фінансування з боку держави виробництво засобів виробництва, проявив плідну діяльність на всіх посадах на яких тільки перебував стояв на позиції фритредерства / 38, с. 811,812 /,  / 31, с. 226 /.

 18 травня 1882 р. Петербург. За сприяння Миколи Бунге  засновано Селянський поземельний банк,  що згодом мав 8 філій в містах України. Основним завданням банку проголошувалось створення класу дрібних власників. Клієнтами банку за статутом могли бути: 1) сільські товариства, 2) товариства господарників,  3) окремі селяни. Розмір позики (для використання громадою) не повинен був перевищувати 125 руб., а для подвірного – 500 руб.,на господаря, пізніше почав видавати позики також десятинщикам. Операції банку розпочались 10.04.1883р. (положення про нього прийнято 08.05.1882, 11.06.1883 та 05.12.1888 внесені зміни та доповнення, а 27.11.1895. положення було замінено Статутом) / 34, с. 149 – 173 /.  Державна  фінансова кредитна установа сприяла купівлі селянами земель,  працював банк з 1883 по 1917 рр. За цей було більше 1 мільйона селянських дворів через дану фін установу придбали понад 16 мільйонів десятин землі. Загальна сума позикових видатків перевищила 1,35 мільярдів рублів. Позики видавались селянам по найменш вигідних умовах під 6,5% річних на 28 і більше років. Обсяг придбаних за рахунок банку земель станом на 1894 рік склав біля 2 млн.дес. /34, с. 149-173 /.

         Слід також підкреслити, що в останній чверті 19 століття в умовах світової аграрної (1875 – 1893 рр.) почалось індустріально –технологічне та організаційно – економічне реформування сільського господарства.  Відбулось впровадження досягнень агрономії, агрономія та селекція стало справою не тільки приватних, а вже загальнодержавних наукових інтересів та набуло суспільного значення.

          В останні роки 19 століття сформувалась система організаційного та суспільного сприяння сільському господарству з боку держави, місцевого самоврядування, неурядових  громадських організацій та приватних осіб. Урядову агрономічну допомогу населенню в Російській імперії надавали: департамент землеробства; відділи сільської економії, сільськогосподарської статистики і земельних відносин. Вчений комітет центрального сільськогосподарського відомства Міністерства сільського господарства та державного майна з 1894 року займався розробкою наукових питань / 9, с. 121,214 /,  / 10, с. 118 /.

1882 р. Київ. Швейцарський підприємець Яків  Гретер відкриває  машинобудівний завод що належав акціонерному товариству  «Гретер і Кривенко». Завод спеціалізувалось на виробництві парових машин, а також  устаткування  для цукроварень та інших агровиробничих  підприємств.  Зараз цей промисловий об’єкт  відомий під назвою завод «Більшовик».  

З травня 1884 року. В Україні починається скасування подушного податку. Подушна подать була введена в Росії та Україні Петром І з 1724 року і поступово зросла від 1 крб. 15 коп. до 2 крб. 16 коп. Під подушне оподаткування підлягало понад 50% населення України та майже всі чоловіки.  Станом на 1887 рік цей вид державних зборів ліквідований.

Червень. Видання закону про заборону нічної праці дітей та жінок . Затвердження  «Правил про фабричну інспекцію» . Уряд здійснив крок до контролю та регулювання правових відносин між роботодавцями та працівниками запровадивши фабричну інспекцію в 1882 році, намагаючись формально обмежити капіталістичну експлуатацію . Діяльність вище зазначеного державного органу щодо захисту соціально – економічних прав трудящих виявилась малоефективною .

14 листопада. Введення міністром фінансів  Миколою Бунге податку на нерухомість та акцизних зборів на деякі види агропромислової продукції.

 1884 р. Бердянськ . Англійський  капіталіст,  фабрикант  Джон  Грієвз  залучивши іноземні   інвестиції , зокрема  англійський   капітал  відкриває  завод  сільськогосподарських  машин, який  з часом стає одним з найбільших  у  Європі по випуску жниварок .

3 липня 1885 р.  Петербург.  Засновано державний  дворянський земельний банк . Дана  установа мала понад 6 філій в Україні, але діяли вони не вельми активно.  Надавав позики  лише спадковим  дворянам під заставу землі та маєтків на досить  вигідних умовах кредитування – під  4,5%  річних, дворяни отримували на руки від 60% до 75% вартості заставлених маєтків. Функціонування даної фінансової установи гальмувало розвиток ринкових відносин та сприяло певному консервуванню феодальних пережитків. Міністр фінансів М. Бунге виступав проти відкриття цього банку, тобто проти збагачення дворян за рахунок бюджету / 7, с. 522 /.

15 вересня. Харків. Відкриття Південноросійського технологічного інституту -  першого вищого технічного начального закладу в Україні.

1885 – 1891 рр. Період піднесення соціальної напруги та поширення страйкового руху в Україні.

1886 рік.  Створюється Чернігівське сільськогосподарське товариство / 3, с. 66/.

1886 – 1889 рр.  Загострення селянської соціальної боротьби  як результат  продовження невідворотної пауперизації переважної частини землеробського населення  України . Загалом по нашій території прокотилось понад 170 виступів 

3 червня 1886 р.  Під впливом піднесення соціальних протиріч влада здійснює прийняття  Закону «Про трудові взаємовідносини між власниками підприємств та вільнонайманими працівниками ».  В Україні набрав правочинності тільки в 1894 р. Нові правила, пом якшували та визначали штрафні санкції,  передбачали де які поступки для трудящих та суворіший нагляд зі сторони фабричної інспекції за капіталістами / 6, с. 366 /.

9 червня. Ухвала  урядом закону про чиншову реформу . За яким користувачі чиншів,  а це  характерно для правобережжя дістали право викуповувати та набувати свої чиншові землі у повну власність.

12 червня. Прийняття закону про переведення  державних  селян  на обов'язковий  викуп, та закону про правила найму сільськогосподарських робітників, що зобов’язував  селян що наймались на роботу до поміщиків  укладати з ними договірний  акт  який в разі порушення його з боку селян передбачав суворе покарання  для  порушників. На обов'язковий  викуп переведено 10 млн бувших державно - селянських  господарств .

1886 – 1887 рр. Україною прокотилась хвиля страйків,  що охопила переважно цукрові заводи  Київської та Подільської губерній, а також підприємства Одеси,  Катеринослава та Севастополя / 18, с. 661 /.

1887 р. Вийшов циркуляр про «Кухарчиних дітей», що забороняв приймати до гімназії вихідців з нижчих верств населення.

28 квітня 1887 р. Київ. Початок монополізації агропромислового комплексу,  відбувся з’їзд  цукрозаводчиків півдня  України на якому було засновано перше монополістичне об`єднання в Росії та Україні  -  цукровий синдикат.  Синдикат  згуртував виробників цукру – піску, був цілком підтриманий російським урядом, інтернаціональним за етнічним складом власників заводів,  під час свого розквіту охопив понад 92 % цукрових заводів Російської імперії. Головним завданням ставив  перед собою контроль за утриманням високих цін, що реалізовувалась на внутрішньому ринку, а також високих акцизних зборів, що було вигідно уряду / 18, с. 661 /.

1887 р. Харків. Вперше в Україні проходить Всеросійська    сільськогосподарська  виставка .

1887  р.      Головою кабінету міністрів Російської імперії стає Микола Бунге.

1888 р. Проведений військово–кінський перепис. За даними перепису виявилась тенденція до скорочення одиниць коней в нижчої та середньої групи землеробського населення, та зростання у вищої групи ( фермерів).

1888 р.  Міністром фінансів призначено Івана Вишеградського.

В кінці 80-х років вводять податок на гас та сірники, збільшують акциз на цукор, тютюн, горілку.

1889 р.  Видано «Положення про земських начальників», що надавало широкі повноваження земським начальникам, які призначались із дворян і виконували адміністративні та поліцейські функції на місцях.

1890 р. Ухвалено «Положення про губернськиі та повітові земські установи», яке обмежувало фінансування земств, посилювало контроль за ними з боку держави, скорочувало представництво в ньому з боку селяни / 6, с. 300 /.

1891 – 1892 рр.  Більшу частину європейської Росії охопив голод.                    Викликаний не стільки неврожаєм скільки непродуманою економічною політикою уряду Вишеградського. Останній в свою чергу заявляв – «їсти станем менше , але експорт хліба не зменшимо».  В цей час ціни на пшеницю на світових ринках критично знизились, щоб компенсувати втрати від падіння цін російський уряд надмірно збільшував експорт зерна, таким чином шкодячи селянству. Голод у відчутній мірі зачепив і наше населення зокрема на слобожанщині. Держава також в свою чергу застосовувала заходи соціальної допомого і порятунку селянства використовуючи значні фінансові резерви та банківські фонди,  що теж потрібно зазначити / 6, с.  289-294, 363 /. Дана криза фактично прискорила соціальну диференціацію та розклад землеробської верстви таким чином суттєво посприяла активному розвитку внутрішнього ринку для розвитку капіталізму.

Кінець 80-х поч. 90-х рр. Завершується промисловий переворот, формуються основи Агропромислового комплексу. Сільське господарство невідривно змикається з великою машинною індустрією , ринкові відносини остаточно визначають взаємозв’язок міста і села . Виділяються окремі райони за спеціалізацією сільськогосподарського виробництва та галузі переробки сільгоспсировини за функціональними принципами та ознаками. Формується внутрішній національний аграрний ринок.

1893 р.  Петербург. Міністром фінансів призначено Сергія Вітте. Вітте приділяв особливу увагу розвитку державних банків, особливо селянського поземельного банку. Він провів докорінну реформу банку в бік розширення операцій, підвищення розмірів позик, їх здешевленню. На той час видача позики здійснювалась під 60- 75 % вартості заставної землі. Вітте через Державну раду добився збільшення позик для селян до 90% оціночної суми без надання на це особливого дозволу міністерства фінансів / 6, с. 349 /.   Виходить книга професора  Миколи Каришева «Селянські поза надільні оренди».

Липень 1893 р. Ухвалення урядом Олександра ІІІ закону про обмеження земельних переділів.