Кому вигідне придбання компанії Мотор Січ

  • 09.07.21, 14:03

Протягом останніх семи років триває епопея навколо вітчизняного підприємства — АТ Мотор Січ, підприємства, завдяки якому Україна залишається серед світових лідерів виробництва авіаційних двигунів. Але що відбувається насправді і яка подальша доля підприємства?

Почнемо з того, що після окупації Російською Федерацією українського Криму і початку збройного конфлікту на сході України, абсолютна більшість виробничих галузей України відмовилася від російського ринку і почала шукати альтернативні шляхи реалізації продукції.

На жаль, не всім вдалося зробити це безболісно. Компанія Мотор Січ, доля реалізації продукції якої на російський ринок становила понад 50%, не стала винятком. Швидкої переорієнтації на інші ринки не відбулося, а спроби керівництва обійти наявні обмеження зустрічали активний опір як з боку держави, так і суспільства, що призвело до значного зменшення обсягів виробництва і фінансових проблем підприємства. У свою чергу, незадовільний фінансовий стан товариства негативно відбивався на матеріальному добробуті почесного президента Мотор Січ — В’ячеслава Богуслаєва, який фактично контролював підприємство (за різними даними, станом на 2014 рік Богуслаєв контролював особисто і через афілійовані структури від 48% до 56% акцій підприємства).

Слід зауважити, що ми не відносимо Богуслаєва до того типу власників, які як п’явки висмоктували ресурси підприємства, що дісталося в спадок від радянського минулого, без його модернізації і розвитку. Товариство при ньому розвивалося, приносило прибуток, здійснювалися нові розробки, були амбітні заяви про плани на майбутнє, і невідомо, якою була б доля Мотор Січ, якби не події 2014 року, які кардинально змінили вектор розвитку нашої держави.

З втратою традиційного ринку збуту продукції підприємство повільно згасало. Існує думка, що це стало рушійною силою, яка остаточно вплинула на рішення Богуслаєва про продаж підконтрольних йому акцій товариства, оскільки стало зрозуміло, що без залучення іноземних інвестицій Мотор Січ не виживе.

Росія, незважаючи на свою агресивну зовнішню політику щодо України, зі свого боку була зацікавлена в продукції і фахівцях Мотор Січ, тому продовжувала шукати шляхи співпраці з підприємством. Так, з 2008 року Росія і Китай намагалися реалізувати проєкт зі створення важкого транспортного вертольота. За задумом розробників оснащуватися вертоліт повинен був двигуном виробництва Мотор Січ. Збіг зазначених обставин призвів до того, що в 2015 році з’явився маловідомий широкому загалу китайський інвестор Ван Цзин з наміром придбати контрольний пакет акцій Мотор Січ, а Богуслаєв отримав прекрасну можливість продати підприємство за вигідною для себе ціною.   При цьому, на нашу суб’єктивну думку, найбільший інтерес в цій історії викликає не спосіб придбання Ван Цзином пакетів акцій, а сама персона набувача акцій.   Нагадаємо! Службою безпеки України розслідується кримінальна справа за підозрою у використанні підконтрольних офшорних компаній для незаконного придбання контролю над АТ «Мотор Січ».

Почнемо з того, що інформації про пана Цзина у вільному доступі дуже мало, майже все, що буде викладено далі, довелося збирати і перевіряти через численні джерела, які стосувалися діяльності Ван Цзина і «Мотор Січ».

Ван Цзин завжди підкреслює, що є звичайним бізнесменом, не користується підтримкою правлячої Комуністичної партії Китаю, а свій статок заробив завдяки копіткій роботі на фондовому ринку і в сфері телекомунікацій.

При цьому ні ми, ні наші колеги, які також досліджували шлях становлення пана Цзина, не змогли знайти пояснення походженню стартового капіталу на придбання його основного активу — компанії Xinwei Group.   Цікаво, що крім самого Ван Цзина, в список інвесторів Xinwei також входить низка громадян КНР з не менш сумнівною бізнес-історією — вчителі, фермери, пенсіонери.

Інший факт, який викликає більше питань, ніж пояснює хто такий Ван Цзин, є те, що майже всі проєкти останнього фінансувалися коштом Китайського Банку Розвитку. При цьому ми розуміємо, що в отриманні кредиту під бізнес немає нічого особливо, крім випадків, коли ви отримуєте кошти в державному банку КНР під «чесне слово», а точніше під гарантії майбутніх доходів.А щоб спонукати банки давати нові кредити, навіть якщо вони лояльні до тебе, боржник повинен створити хорошу картинку, пан Ван Цзин і робив в останні роки.

Так, в своєму інтерв’ю він розповідав про діяльність групи Xinwei в Камбоджі, пов’язану з видобутком золота з оціночною вартістю родовища в сумі понад 5 млрд дол. США. Ці заяви позитивно впливали на зростання котирувань акцій компанії і дозволяли Ван Цзину без проблем отримувати кредитні кошти. Коли наступав термін погашення кредитної заборгованості, Ван Цзин втягував Xinwei в черговий амбітний проєкт, що знову позитивно впливало на акції компанії і рішення банків щодо надання нового кредиту.

У 2013 році таким проєктом стали наміри будівництва Нікарагуанського каналу з оціночною інвестиційною вартістю 50 млрд дол. США. В цей час проєкт існує тільки на папері.

Крім того, в 2013 році Ван Цзин заявляв про наміри побудувати в Україні порт в акваторії м. Євпаторія. Реалізація зазначеного проєкту була зупинена після окупації Криму Росією.

Проаналізувавши досягнення Ван Цзина за останні десять років, можна зробити висновок, що під його керівництвом Xinwei не реалізував до кінця жодного з початих проєктів. Бізнес-авантюри за участю Xinwei помпезно починалися, залучали багато уваги (а відповідно і грошей) і поступово згасали. Така ж доля спіткала і російський проєкт Ван Цзина в сфері телекомунікацій з розвитку 4G транкінгового радіозв’язку. Протягом 10 років в зазначеному проєкті здійснюється тільки анонсування меморандумів і участь у виставках.

Всупереч заявам самого Ван Цзина можна з упевненістю стверджувати, що він є людиною, не чужою правлячій партії КНР. Загальновідомий факт, що китайський режим суворо карає тих, хто здійснює будь-які незаконні маніпуляції з державними коштами, а перехресне субсидування кредитних коштів групи пов’язаних суб’єктів господарювання саме такими і є.

Крім того, ринок телекомунікацій в КНР тотально контролюється державою, в сукупності з непрозорим придбанням Ван Цзином компанії Xinwei наводить на роздуми про його зв’язки з владою цієї країни.

Тому, можливо, покупка Ван Цзином акцій Мотор Січ здійснювалася в інтересах

офіційного Пекіна в надії на те, що зазначена транзакція пройде повз увагу свого основного конкурента в сфері авіабудування — США?

Можливо, що не менший інтерес до Мотор Січ проявили в Росії.

Зокрема, до 2014 року Посольства України і Росії в КНР постійно співпрацювали через посла України Олега Дьоміна. Саме росіяни представили Ван Цзина Дьоміну для подальшого представлення керівництву нашої держави.

З представниками російської влади Ван Цзин знайомий як мінімум з 2012 року. Так, 23 березня 2012 тодішній віцепрем’єр РФ Владислав Сурков проводив переговори з Ван Цзином щодо реалізації в Росії спільного проєкту. Також, за альтернативною версією, Ван Цзин мав намір реалізувати Нікарагуанський проєкт, фінансування якого передбачалося здійснити коштами російського мільярдера Геннадія Тимченка і інших близьких друзів Кремля.

На жаль Україна має сумний досвід залучення російських інвестицій в окремі галузі промисловості. Так, показові історії з Харківським тракторним заводом (ХТЗ) і Запорізьким виробничим алюмінієвим комбінатом (ЗАлК) після їхнього придбання російським олігархом Олегом Дерипаскою.

Зокрема, в результаті управлінських дій менеджменту Дерипаски в інтересах російських конкурентів ЗАлК, в Україні було повністю знищено виробництво первинного алюмінію.

У свою чергу з ХТЗ намагалися вивезти в Росію виробничі потужності і технічну документацію підприємства. Тоді в історію втрутилася СБУ, в результаті чого Дерипаска був змушений переписати активи ХТЗ на свого друга Олександра Ярославського, який з 2020 року також намагається придбати активи Мотор Січ. Однак «хеппі енду» не сталося, під формальним головуванням Ярославського, діяльність цього харківського підприємства була майже повністю зупинена, одночасно в Росії розпочато виробництво «клонів» продукції ХТЗ на потужностях Брянського тракторного заводу.

Тому участь пана Ярославського в проєкті «Мотор Січ», як бачимо на прикладі ХТЗ, не передбачає нічого позитивного для українських авіапідприємств.

Можна підсумувати, що на цей момент в історії навколо Мотор Січ залишається більше запитань, ніж відповідей. Однак вже зараз стає зрозумілим, що незалежно від того, хто стоїть за Ван Цзином — Пекін або Москва, доля вітчизняного виробника їх мало цікавить, і в разі бездіяльності нашої влади імовірним розвитком подій, ймовірно, було б повторення долі ХТЗ і ЗАлК.

Джерело: https://myc.news/ua/specproekty/komu_vygodno_priobretenie_kompanii_motor_sich_i_kto_na_samom_dele_pytalsya_stat_ee_vladelcem?switcher=true&fbclid=IwAR1YBakHanvb4L5Y-T3QO2NtS7GCFsv2Xla0hzW1V1vj4RBBSgPxe1JA48A

Национальная катастрофа Беларуси

  • 08.07.21, 20:01

Сегодня, 3 июля, Беларусь отмечает праздник, являющийся главным для любой страны: День независимости.

Однако есть вопрос: что такого случилось для Беларуси 3 июля, что именно эту дату беларусское руководство решило считать датой отсчёта собственной независимости?

Судите сами.

Решение использовать дату 3 июля — это и есть по сути один из главных признаков отказа от независимости. Потому что с независимостью беларусского государства это никак не связано. 3 июля — дата освобождения Минска от немцев красной армией во время Второй мировой войны, которую в России упорно продолжают называть «отечественной» чтобы отпетлять от ответственности за ее совместное разжигание с Гитлером в 1939-м.

Решение было принято на лукашенковском «референдуме» в 1996 году и стало одним из фундаметальных элементов отказа от интеграции в цвилизованный мир, наряду с возвращением флага и символики БССР в качестве государственных символов.

Не дату 25 августа, когда Беларусью была принята Декларация о государственном суверенитете. «Государственный суверенитет» теперь считается чуть ли не ругательством во всех случаях, кроме тех, когда это словосочетание используется лично Лукашенко в его заочных «дебатах» с условным «враждебным» Западом или Украиной на государственном телевидении РБ. «Дебатах» в форме многочасовых монологов лютого недоумка с поехавшей крышей.

Вот и всё.

Беларусский язык фактически выставлен за дверь государственной самоидентификации, и я не удивюсь, если его публичное использование в ближайшей перспективе будет официально объявлено исчерывающим доказательством разжигания межнациональной розни. И внесением в состав соответствующих статей уголовного кодекса.

С другой стороны… Зачем?.. На беларусский язык и так давно наложен запрет какой-либо модернизации, и это делается показательно, при каждом удобном случае, во всех без исключения сферах общественной жизни. Беларусский язык изгнан из быта и повседневной жизни до такой степени, что вопрос «чем докажешь, что ты беларус» ставит жителя этой страны в тупик.

Россия практически закончила превращение Беларуси в подопытное чучелко, на котором будут ставить опыты по противостоянию с цивилизованным миром. Под полным и безраздельным контролем Кремля надежно зафиксированы в ежовых рукавицах лично глава государства и его аппарат, включая личную охрану, правительство, Верховный совет, вся судебная система и правоохранительные органы, а возвращение названия КГБ говорит само за себя. Также вооруженные силы, наука, высшее и среднее образование, официальная культурка, бизнес, промышленность, финансовая и банковская система.

Руководителями всех государственных медиа поставлены матёрые монстры российской пропаганды и российские мастера информационно-психологических спецопераций.

У РБ и России общая официальная военная доктрина, в которой прямо указаны противниками все страны НАТО и их союзники.

Офицерами Сил спецопераций МО РБ являются выпускники Рязанского высшего воздушно-десантного командного училища и факультета спецразведки Новосибирского училища.

Замы Министра обороны РБ — россияне. Руководство ВВС и ПВО РБ — россияне. На подавляющем большинстве прочих ключевых должностей вооруженных сил РБ так же пребывают россияне, которые ничуть не скрывают кто они и откуда. Общее управление вооруженными силами РБ осуществляется из единого центра оперативного командования, находящегося в России.

Задание всех этих парней, от спецслужб и до медиа — защита «внутреннего периметра», организация и осуществление провокаций и жесткий ручной контроль главной кремлевской марионетки в фирме усатого картофельного божка.

Поэтому насколько же грустно было наблюдать за утопическими апелляциями беларусской оппозиции к Путину убрать Лукашенко, и святая их вера, что он их послушает, потому что «мы не майдан, мы раззуваемся перед тем, как на лавочку влезть с протестом». Ну просто, как говорится, обнять и плакать.

По факту, 3 июля — день празднования окончательного лишения Беларуси какой-либо субъектности в мире и превращения в чучело, по форме издалека напоминающее независимое государство, а по сути выжранное изнутри кремлевскими паразитами и плотно набитое доверху ватой. Государство без собственного лица, смыслов, идентичности, истории, глубины памяти. Тщательно охраняемая от внешнего влияния российская резервация для этнических беларусов, которые оказались в заложниках и в меньшинстве в своем собственном доме.

В большинстве своем не понимая уже что происходит. Потому что отказ от собственной идентичности и собственного языка приводит к тому, что за тебя думают и принимают решения другие.

Источник: https://site.ua/oleksiy.nesterenko/36719-natsionalnaya-katastrofa-belarusi-ili-kak-sdelat-iz-nezavisimogo-gosudarstva-chuchelo/?fbclid=IwAR3gDNo4gxQHpugE1rq1XBaFp7UuJj2ParzSIQ3uyzb3VKyTx_VzX_LQTNw

І знову – штанга!

  • 06.07.21, 22:14

Підведені підсумки позачергових парламентських виборів, які пройшли у Вірменії. Партія Нікола Пашиняна «Цивільний договір» здобула переконливу перемогу, набравши близько 54 відсотків голосів.

Всупереч гучним заявам, блок «Вірменія», очолюваний пропутінським Робертом Кочаряном, другим президентом Вірменії, на перемогу якого сподівалися російські пропагандисти, набрав близько 21% голосів, а блок «Честь маю» третього президента Сержа Сагсяна і зовсім провалився, не подолавши 7% виборчий бар'єр.

У Азербайджані і Туреччині не приховують радості з приводу підсумків парламентських виборів у Вірменії. Саме з командою діючої в Єревані влади Баку і Анкара пов'язують свої військові та геополітичні успіхи в регіоні. «Великому Турану» багатовекторність Єревана тільки «на руку». Очевидно, що в відношенні Вірменії цю шахову партію Ердоган розіграв разом із західними партнерами.

Запит на єдиний проросійський курс, який асоціювався з Кочаряном, виявився нижче, ніж запит на багатовекторність Пашиняна, який дружить одночасно і з Заходом - США, Франція, і з Росією - в силу об'єктивних обставин і наявності військової присутності.

Під час прем'єрства Пашиняна Вірменія програла війну з Азербайджаном за Нагірний Карабах. Тому його перемога на виборах здивувала багатьох експертів. Для Пашиняна - це великий кредит довіри. Адже ще вчора всі його звинувачували в зраді, в тому, що він продався Соросу, і найголовніше - програв Карабахської війну. Саме на цьому «козирі» намагалися побудувати переможну стратегію парламентських виборів Кочарян і повалений Пашіняном Серж Саргсян. Адже ці політики у вірмен асоціюються з перемогою в Першій карбахській війні і завоюванням територій Азербайджану. Але час минув. Прийшли інші покоління, далекі від кривавого карабахського конфлікту минулого століття. І нова війна це лише підтвердила. Молодь в Вірменії хоче спокійно жити, не хоче більше воювати. Такий, для когось несподіваний, результат виборів говорить про зрушення настроїв у вірменському суспільстві - для Вірменії Нагірний Карабах перестав бути темою, яка визначає порядок денний країни. Це довели вибори.

Людей цікавить інше - нормальне життя, економіка, реформи, боротьба з корупцією. Для виборців Вірменії цей шлях уособлює Нікол Пашинян.

Путін знову переоцінив власний вплив на внутрішню політику «союзника», поставив не на тих політиків, не зрозумів реалії сьогодення.

Кремль зазнав поразки у Вірменії не тільки тому, що програв його кандидат. Ця поразка набагато серйозніша чергового «простого програшу» пропутінського кандидата. Тому, що говорить про головну тенденцію, яка є і в сьогоднішній Росії. З’являється нове покоління громадян, яке вже не обтяжене комплексом «вселенської катастрофи» - розпаду СРСР. Кремль з подивом починає розуміти, що людям потрібне просте нормальне стабільне життя. Безпечне по своїй суті. Не анексія Криму та загарбницька війна «під прикриттям» на півдні України, не підготовка до війни з НАТО, не агресивно-безглузда діяльність влади Кремля, за яку світове співтовариство вводить санкції. Міфи та «скрепи», за які так осатаніло б'ється Путін та його оточення, так і не стали реальними цілями нових російських поколінь. Багаторічні протести молоді на вулицях російських міст відображають саме цю тенденцію.

Путін з його порядком денним для Росії, так само, як і його друг Кочарян для Вірменії, безнадійно застаріли, залишилися в минулому, їм більше не піднятися, не «осідлати хвилю». Єдине, що вони можуть – чіплятися за владу у будь який спосіб. Відносно Кочаряна вибори в Вірменії це показали з очевидністю. Нажаль, відносно Путіна в Росії показати те ж саме поки що не можливо за визначенням. Бо в Росії немає вільних демократичних виборів…

Але як тільки теперішня влада Росії буде змушена їх допустити - а це обов’язково трапиться - Путін або його «спадкоємці» програють вчисту. І, нарешті, покинуть політичну сцену. Назавжди…

Ніхто про це не пошкодує. Всі лише зітхнуть з полегшенням. 

Джерело: https://censor.net/ru/blogs/3275119/_znovu_shtanga_?fbclid=IwAR30X60PRDI6Q1PSkurtBLw9cAt_t1oE1mMENLmvB5REszuCdj_Adyr9Y5A

Чи задовольнить система закупівель «Укроборонпрому» потреби?

  • 02.07.21, 16:19

З моменту створення в 2010 році концерн «Укроборонпром» пережив низку реформ і реорганізацій, і в цей час стоїть на порозі чергової реформи, за своєю концепцією повинен розділити 116 підприємств на шість спеціалізованих холдингів: бронетанкові, радарні системи, морські системи, високоточне озброєння, боєприпаси і спецхімії, а також авіаремонтні підприємства.

Зазначені холдинги зможуть виробляти озброєння і військову техніку відповідно до спеціалізації та в надалі самостійно реалізовувати їх на внутрішньому і зовнішньому ринках під управлінням державної керуючої компанії. За результатами реформи повинні з’явитися корпоратизовані підприємства з державною формою власності, які зможуть на рівних з іншими постачальниками брати участь в процедурах державних закупівель щодо забезпечення потреб оборони через відповідні електронні майданчики.

Разом з тим, механізм закупівель товарів, робіт і послуг на підприємства концерну реформувався значно повільніше, зокрема, остання суттєва зміна сталася на початку 2020 року, з появою внутрішнього наказу, який зобов’язав підприємства концерну проводити тендери на електронних майданчиках. До 2020 року закупівлі відбувалися за прямими договорами з постачальниками без застосування конкурентних процедур, що створювало досить широкі можливості для зловживань.

Проте зобов’язання публікації відомостей про закупівлі на «Prozorro» мало що змінило в звичному для підприємств алгоритмі придбання необхідних товарів і робіт, оскільки закупівлі проводяться відповідно до положень відомчого наказу, а не закону України «Про державні закупівлі», про що прямо зазначено в конкурсній документації, опублікованій відповідними замовниками.

Зазначений наказ, остання редакція якого відбулася 25.02.2021 року, на жаль, не передбачає дієвого механізму визначення відповідності постачальників кваліфікаційним критеріям в частині фінансової та технічної можливості виконання договорів і надання пакету документів щодо якості та походження товарів, серед яких вироби військового призначення, що використовуються для виготовлення та ремонту військової техніки, що надходить у війська, і беруть участь у відбитті збройної агресії в зоні ООС.

Внаслідок викладеного, мають місце окремі випадки поставки на оборонні підприємства контрабандних товарів, що ввозяться з Російської Федерації, товарів неналежної якості за завищеними цінами, про що свідчать регулярні повідомлення правоохоронних органів про виявлені протиправні схеми при виконанні підприємствами «Укроборонпрому» державного оборонного замовлення. Зокрема, в поточному році правоохоронці виявили незаконну схему постачання контрабандних товарів військового призначення в один з бронетанкових заводів, в тому числі запчастин до танків, які були у вжитку і не відповідали технічним вимогам закупівлі, а також високоточних радіоелектронних виробів для комплектування систем ППО, ремонт яких здійснювався в рамках контракту з іноземними партнерами.

Негативні наслідки від такої діяльності виражаються в катастрофічних втратах оборонного бюджету, істотному погіршенню фінансового стану підприємств концерну, не кажучи про забезпечення бійців в зоні ООС обладнанням і технікою, що не відповідає експлуатаційним вимогам і, як наслідок, зниження обороноздатності держави.

Залишається сподіватися, що чинна команда концерну під час проведення реформи приділить велику увагу перегляду механізму закупівель і системі управління якістю при придбанні військових товарів на рівні єдиних стандартів для холдингів, наблизить закупівлі оборонної сфери до викорінення корупційних ризиків.

Джерело: https://myc.news/ua/politika/sposobna_li_dejstvuyushaya_sistema_zakupok_ukroboronproma_udovletvorit_potrebnosti_oborony?fbclid=IwAR2jfuvnIXvuYjehNAa_NT25zpTODnWRsgyAhXr_JCnnEubt_HkqVwKHges

Вірні збірній!

  • 01.07.21, 14:42

У Росії в будь-якому випадку будуть любити збірну з футболу і вболівати за неї. Про це 22 червня заявив прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков, коментуючи програш команди в матчі з Данією в рамках Євро-2020. А що ще Кремлю залишається… Хоч яке, але воно своє…

На превеликий жаль для Кремля, ще більш гірким програш Росії футбольної зробила перемога футбольної України! Наші хлопці вольовою перемогою над збірною Швеції у 1/8 фіналу Євро 2020 довели всьому світу, що «Ще не вмерла України і слава, і воля!». Не дочекається Путін побачити «Україну на колінах». Ніде! Ні на полі футбольному, ні на полі бою.

Що тільки не робила кремлівська пропаганда напередодні початку футбольного чемпіонату для того, щоб хоч якось «зачепити» українських футболістів, збити їх з настрою та перешкодити переможному виступу на Євро 2020. Вони писали кляузи щодо форми, насміхалися, критикували і тролили… Замість того, щоб зайнятися допінговими скандалами, через які збірним Росії заборонено виступати на найбільших міжнародних змаганнях під своїм прапором, і без гімну, Кремль почав пред’являти нахабні вимоги щодо контурів кордонів України на ігровій формі гравців збірної України.

Зокрема, речниця російського МЗС Марія Захарова написала у соцмережах, що «українська футбольна команда на своїй формі приєднала територію України до Криму». За її словами, новою уніформою Україна створює «ілюзію неможливого», а гасло «Слава Україні! — Героям слава!» назвала «нацистським кличем».

«…приєднала територію України до Криму». Без слів… Адже це ж саме росіяни окупували нашу територію, а тепер ще посміли щось коментувати і щось ще рекомендувати УЄФА. Здоровий глузд та совість назавжди покинули Путіна та його оточення.

Дорекомендувалися… Ні однієї перемоги власної збірної вболівальники з Росії так і не дочекалися. Чисто «по-фанатськи» їх жалко. Людей. Нормальних вболівальників з Росії, Москви та Пітера, які вболівали за збірну України та яскраво святкували українські перемоги. Бо власних перемог їм так і не довелося дочекатись. Путіну не до розвитку футболу. Весь сучасний футбол Росії – це політичні гасла та фейкові досягнення. Хоча, чому тільки футбол… Путінська влада залишила від власної країни лише примару колись потужної держави. Фейкові перемоги у хворобливій підстаркуватій уяві давно підмінили реальне життя. Та й не можливе реальне життя у бункері, яким би коштовним він не був.

А українці – молодці! Незважаючи на перешкоди та тиск, вони змогли довести свою спроможність та настрій на перемогу. Офіційна статистика УЄФА останнього матчу проти збірної Швеції доводить, що українці переграли опонентів за всіма показниками. У чесній та яскравій грі.

Наступна гра з Англією. Зрозуміло, що Путін її дивитися не буде. Він любить гратися модельками автівок. Але кремлівські посіпаки, ну хоча б частка з них, безумовно будуть сидіти біля телеекранів та спостерігати гру. За кого вони будуть вболівати? За Англію, чий есмінець чітко дав зрозуміти, на боці кого територіальна правда? Хто загарбник і у кого англійці повинні питати дозвіл на проходження корабля. Чи за Україну, сама форма якої говорить, чий насправді Крим і Донбас?

Путін хай грається своїми іграшками. Не бажано у такому віці і з таким станом психічного здоров’я перевантажувати себе гіркими для нього емоціями. Можливі негаразди.

Україна нехай переможе! Бажаємо їй успіху!

А можливими негараздами хай переймається той, хто на них вже давно заслуговує!

Слава Україні!

P.S. До речі, активісти ГО «АРДІС», зрозумівши за показниками гри збірної Росії, що величезних мільйонів, які витратив Газпром на збірну Росії недостатньо, для того щоб остання хоч якось проявила себе у грі, вирішили подарувати російським футболістам футбольного м’яча. Як кажуть: бери м’яч – і …!

Джерело: https://censor.net/ru/blogs/3274423/vrn_zbrnyi?fbclid=IwAR0oezEcOUSO6V-TvT2OYSUaxbsUD8oZo1Aag0unWGw79JA4CPpiyxHRApA

Плюси і мінуси реформування СБУ по «західним лекалам»

  • 01.07.21, 11:22

Реформування СБУ по «західним лекалам», при якому спецслужба позбавляється більшої частини своїх повноважень і штату співробітників, несе ризики для безпеки країни на тлі агресії РФ.

Про це заявив лідер партії «Національний корпус», засновник полку Азов Андрій Білецький.

На думку Білецького, в реформі СБУ є явні мінуси, через які відомство не буде ефективно працювати в українських реаліях:

1. Розробці закону про СБУ, як і інших законів сфери безпеки, повинен був передувати всебічний аналіз загроз безпеки України. З розрахунками, моделюванням і прогнозом. На підставі цього аналізу і повинна відбуватися побудова відповідних органів. Таким аналізом не можна вважати ст. 19 Стратегії нацбезпеки України, яка була затверджена президентом 14 вересня 2020 року.   Разом з тим, ст. 45 згаданої Стратегії визначає досить широке коло завдань, які повинні вирішити спецслужби, правоохоронні і розвідувальні органи для забезпечення безпеки держави. Тобто, під ці досить місткі завдання повинні бути сформовані відповідні здібності цих органів, в тому числі і СБУ.   2. Найефективнішим механізмом контррозвідувальної діяльності є створення агентурного апарату. Саме він дає можливість ефективно вирішувати завдання контррозвідки. Для довідки: в СРСР, в умовах «холодної війни» з Заходом, в КДБ була «негласна рознарядка» — в середньому мало бути 1 джерело на 5 осіб трудового колективу. Один офіцер КДБ керував, в середньому, 10 джерелами. Тобто, навіть якщо відійти від цих кількісних показників радянської практики, чисельність СБУ в умовах «гарячої» війни з РФ має бути хоча б в півтора раза більше, ніж запропоновано.   3. Передача Служби військової контррозвідки (ВКР) в Міноборони України (МОУ). Безглузда ідея. Уявімо собі, що зараз у Тарана була б в підпорядкуванні власна контррозвідка. Це було б просто зведення рахунків.   4. За основу моделі реформування СБУ взяті західні країни. Але більшість з них є членами НАТО, а ті, які ні, оточені країнами НАТО.   Крім того, «успішність» західних спецслужб в період активізації Росії після 2008 року викликає великі сумніви. Численні політичні вбивства (замахи), вчинені російськими спецслужбами на території Європи, підриви складів в Чехії, політична корупція європейських чиновників і лідерів громадської думки, підживлюється РФ. Все це навряд чи є прикладом успішної роботи західних контррозвідок — прикладом, який слід беззастережно переймати.   5. Кадрова проблема. Зрозуміло, що високий вступний конкурс в академію СБУ обумовлений, головним чином, бажанням випускників якомога швидше монетизувати придбаний ними адміністративний статус. Тому реформа СБУ в контррозвідку нового типу повинна полягати у виведенні зі штату всіх її співробітників і повного кадрового перезавантаження (чимало чесних і досить професійних співробітників звільнені в запас, в тому числі з керівного складу). Відбір повинні здійснювати особи, які мали реальне відношення до контррозвідки і здатні оцінити роботу як рядового співробітника, так і керівного складу. А все дуже просто. Приходиш в будь-яке оперативне управління і знайомишся з трьома речами в роботі підрозділу контррозвідки: кількість і якість агентурного апарату, інформація, отримана від нього, і його реалізація, а також витрати оперативних засобів. Ось і вся формула оцінки якості роботи. Приблизно те ж і стосовно підрозділів Оперативно-технічних заходів (ОТЗ).   6. Про демілітаризацію. Незрозуміло, чому СБУ, яка здійснює контррозвідувальне забезпечення військових формувань, повинна бути демілітаризована. Статус військовослужбовця набагато вагоміше в суспільстві, ніж держслужбовця, і цей статус дає більше пільг. Крім того, військовослужбовець не працює, а проходить військову службу в межах таких правових понять, як «військова дисципліна», «військовий обов’язок» і «військова присяга»; його життя і навіть вільний час, регламентовані статутами (а не тільки КЗпП — 18.00 — «море на замок»). Статути мають чіткі трактування своїх положень і накладають відповідні зобов’язання і відповідальність.   7. Звичайно, в умовах нашої бюрократизації та корупції СБУ збереже за собою право попереднього слідства за статтями, що належать до компетенції контррозвідувального органу. Особливо, в умовах, де-факто, війни. Позбавлення цих функцій не дозволить СБУ діяти оперативно і вести повноцінну розробку виявлених потенційних джерел іноземних спецслужб. «Ключовий момент. Досвід створення «нової» поліції, Національного антикорупційного бюро (НАБУ) і Держбюро розслідувань (ДБР) говорять про те, що потрібно докорінно реформувати ВСЕ суспільство, а не намагатися, як більшовики, побудувати комунізм в одній окремо взятій країні. Цього не сталося, як і не вийшло з НАБУ або ДБР «непримиренних борців з розкраданням соціалістичної власності». Незважаючи на дуже пристойні зарплати», — підкреслив лідер Нацкорпусу. Що стосується плюсів…. їх просто немає. Влада пішла на досить ризикований крок, реформувавши Службу безпеки країни, який може послабити Україну в умовах зовнішньої агресії.

Джерело: https://myc.news/ua/politika/plyusy_i_minusy_reformirovaniya_sbu_po_zapadnym_lekalam

Зеленський привітав футболістів

  • 30.06.21, 16:50



Президент Володимир Зеленський привітав збірну України з футболу з перемогою над командою Швеції та виходом в 1/4 фіналу Євро-2020.

«Я знав, що сьогодні і від себе особисто, і від усієї України напишу саме ці слова, незалежно від результату: Ми вболівали за вас усією душею! Ми дякуємо вам від усього серця! Ми пишаємось вами усією країною!» — написав Президент.

Він назвав великим щастям написати це саме після перемоги. І отримати можливість написати це ще раз: «Після 1/4. Або після 1/2. А, може, і після фіналу Євро!».

«Сьогодні не було вас і нас. Сьогодні були МИ. Україна! Команда, що налічує понад 40 мільйонів. Від Ужгорода до Луганська. Від Чернігова до Сімферополя. Команда – Україна!» — наголосив Зеленський.

Як повідомляв Укрінформ, збірна України з футболу перемогла команду Швеції та вперше вийшла до 1/4 фіналу чемпіонату Європи.

Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-sports/3272475-zelenskij-privitav-futbolnu-zbirnu-mi-pisaemos-vami-usieu-krainou.html?fbclid=IwAR0qLXngFzh6Ue1RGXR1fQ6mcPnWpQGIPB6kUlJoZ9qig20-9Xmgbhkyj_A

Путін — не молочник. Точно.

  • 30.06.21, 16:15

1 липня 2020 року Путін запровадив для Росії новий часовий устрій. І «літопис нового часу» він розпочав з «нового» 1937 року. «Обнулившись», тепер вже «Довічний», з новими силами приступив до повного викоренення будь-якої опозиції. Будь-де, будь-кого, будь-якими засобами. Але – «під корінь».   Напередодні затримали в літаку при вильоті в Варшаву колишнього виконавчого директора «Відкритої Росії» Андрія Пивоварова. На думку путінських «опричників», Андрій Пивоваров завдав шкоди конституційному ладу, обороноздатності і безпеці Росії постом в Фейсбуці про підтримку зареєстрованих кандидатів.

Схоже на те, що лаври «повітряного пірата №1» не дають спокою Путіну. Тому Пивоварова затримали вже практично на зльоті, давши пройти всі контролі та сісти в літак.   Наступного ранку поліція прийшла з обшуком до квартири опозиційного політика Дмитра Гудкова, а також ще по вісьмох адресах, пов’язаних з сім’єю Гудкова. Самого Дмитра відвезли на допит в ролі свідка у справі про несплату боргу за оренду приміщення в 2015-17 роках, і прямо в процесі допиту його перекваліфікували зі свідка на підозрюваного. Гудкову інкримінують заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Йому загрожує до п’яти років позбавлення волі за п. «Б» ч. 2 ст. 165 КК РФ. у 2011-16 рр.   Гудков був депутатом Держдуми VI скликання. Один з чотирьох депутатів, що не проголосували за закон про входження Криму до складу РФ, за що згодом був виключений зі «Справедливої Росії». У 2019 був одним з недопущених незалежних кандидатів в Мосміськдуму.

Як сказав Геннадій Гудков, ексдепутат Держдуми Росії, один з лідерів російської опозиції: «Спочатку розібралися з Навальним, потім з Платошкіним і Галяміною, сьогодні – з «Відкритою» і Пивоваровим, зараз — з моїм сином, Дмитром Гудковим, і всією нашою сім’єю…»   Також співробітники правоохоронних органів прийшли до колишнього голови руху «Відкрита Росія» (організація визнана небажаною в Росії) Олександра Соловйова, який був помічником політика, і до глави штабу Гудкова Віталія Венидіктова.   Як заявив відомий політик Володимир Рижков в прямому ефірі радіостанції «Ехо Москви», «Ми бачимо, як країна продовжує падати все нижче зі стану авторитаризму в відкриту диктатуру. Коли будь-який чоловік, на якого вкаже перст силовиків, може бути обшуканий, в його квартиру можуть увірватися, налякати його дітей, після цього його можуть піддати багатогодинному допиту і заарештувати за абсолютно фантастичним надуманим приводом, без будь-яких підстав.

У випадку з сім’єю Гудкова — це якась п’ятирічної давності оренда якогось підвалу. Залишився якийсь борг по цій оренді. Тобто абсолютна фантасмагорія, абсолютно питання для арбітражного суду найнижчого рівня, який передбачає штраф, але ніяк не порушення кримінальної справи».   На його думку, кримінальна справа проти Гудкова «свідчить про те, що в країні розростається вал неприкритих, абсолютно відвертих політичних репресій». «Це неприйнятно для Росії в XXI столітті — для держави, де все ще є Конституція і все ще проголошуються принципи верховенства права».   Десятки активістів по всій країні взагалі не виходячи з дому «перекривали дороги». «Порушували санітарно-епідеміологічні норми» знаходженням в масках на відкритому повітрі в той час, коли в Лужники звозили людей на трибуни впритул один до одного. Покарання у вигляді 6 років для Дар’ї Полюдової за два пости у Вконтакте… На жаль, таких прикладів безліч! І з кожним днем їх стає все більше.   Уже стало неважливо, яка стаття КК і що написано в обвинувальному висновку. Все це маячня «від і до», яку навіть вже особливо і не прикривають законністю і розумністю.

Схоже на те, що наближається фінал тієї «політичної роботи», яку путінська влада вела багато років — обмеження, заборони, залякування, обшуки, виламування дверей у квартири, штрафи, відбирання бізнесу, ураження у виборчих та інших правах, незаконні арешти, показові судові процеси, викрадення, побиття, отруєння, вбивства…   Без всякого сумніву, найближчим часом Росію чекає посилення тиску на «іноземних агентів», розширення списку «небажаних організацій», штучне гальмування інтернет-ресурсів аж до блокування поки ще не заборонених сайтів на кшталт «Радіо Свободи» або Бі-бі-Сі, нові гучні справи і судові процеси над інакодумцями.   Але це ще не зовсім 1937 рік. Це – напередодні… Справжній терор 1937 року розпочнеться тоді, коли «прийдуть» до звичайних аполітичних обивателів-«виживачів», які реально ніколи «не перебували і не брали участь». І тоді трагедія повториться.  

Історія знову йде по спіралі…

Джерело: https://censor.net/ru/blogs/3274179/putn_ne_molochnik_tochno?fbclid=IwAR1t8jUrboZ6KvX-x-ilRkJA_WaJIpRm0dbBSRwoMCX6QJ7zUquHwPxBFgo

"Чорний гріша" або доля заробітчанина в РФ

  • 30.06.21, 15:56
Ну що ж… Ти вирішив поїхати до Московії. На роботу, до родичів, або до коханки.
Звісно це найгірше місце для заробітку, яке ти міг вибрати... Але в принципі це вже неважливо, бо тобою вже зацікавились, а саме люди з ФСБ.
Ну непотрібно ж нагадувати що Росія з 14го року почала активні військові дії по знищенню держави як Україна?
Ні, я не буду запитувати що ти думаєш з цього приводу, я просто розкажу короткий сценарій того що може бути з тобою.
А саме – як ти можеш стати агентом ФСБ. І не подумай що я хочу тебе налякати! Ні. Просто попередити.
Почнемо з того, чому саме Ти можеш бути цікавим ФСБ?
Ти українець, все. Навіть як що ти не бувший військовий, працівник правоохоронних органів, а ще не дай боже доброволець який приймав участь в АТО.
Доречі АТОшнику їхати в Росію це взагалі погана ідея, от в сенсі взагалі херова.
Але як що ти навіть звичайний громадянин – заробітчанин. То ти теж можеш приносити цінну інформацію. Наприклад пересування військових, передача інформації, поширення інформації і ще багато чого.
Для прикладу. В Україні фіксується понад сто випадків на рік коли ФСБ намагається завербувати громадян України. Але ця цифра офіційна, тобто це ті люди які прийшли до СБУ і написали заяву. А тепер уяви скільки зусиль докладає ФСБ до вербовки, і ми про це не знаємо.
Спонукають до «праці» різноманітними шляхами, від обіцянок гонорару до шантажу близькими, від фізичного до психічного тиску.
Наприклад коли у вас борги, великі. То дуже ймовірно що вам запропонують «підзаробити».
Але! Я хочу розказати про те що може бути з тобою як що ти потрапив до лап ФСБ, вже на території Росії.
Прострочена робоча віза, програв в карти, бійка, коханка, родичі, вживання наркотиків. Це тільки декілька причин як ви можете потрапити на «гачок» до ФСБ.
А там починається саме цікаве, але нажаль не для тебе…
Звісно можна сказати що я просто відмовлюсь від праці і все. Але не будьте наївними, там «розговорять» всіх.
Давайте я вам нагадаю декілька випадків.
Надія Савченко.
Була патріоткою, здається, а стала…
На зовсім протилежний бік. Що з нею було в тюрмі ми можемо тільки здогадуватись.
Роман Протасевич.
Ну це вже зовсім недавно. Був яскравий опозиціонер – став «стукачем».
Але в випадку Протасевича, більш-менш все зрозуміло. Коли в заручниках твоя дівчина, то у тебе небагато варіантів, тобто вихід один – співпраця.
В результаті Протасевич повністю погодився працювати з КГБ і його показово випустили під домашній арешт.
Але давайте уявимо що ти сталева людина. Ну я маю на увазі що після того як тобою «зацікавились», привели на розмову, ти відмовився від праці в ролі «агента» або диверсанта. Тут звісно можна тобою тільки пишатись, як би не одне "але". Це тільки початок.
Далі підуть погрози, близьким, дружині, дітям і так далі.
Але припустимо що ти круглий сирота і у тебе немає ні рідних, ні дітей, ти не програвав в карти та не приймали участь в незаконних діях. Але я тебе засмучу. Це ще не кінець, далі тортури. Різні.
Раніше тортури були чимось кривавим, зараз набагато «цікавіше», але не думаю що це тобі буде цікаво випробувати.
Тому що «інструментарій» у ФСБ доволі великий і ти врешті-решт погодишся на вимоги.
Тебе наприклад можуть посадити в камеру з свіжопофарбованими стінами, масляною фарбою. Дихати ацетоном протягом довгого часу це не дуже приємно. Це викличе у тебе нудоту, запаморочення, блювоту, галюцинації і звісно отруєння. І саме головне, тебе ж не били, ну просто так сталось що ти потрапив в камеру, «свіженьку».
Цей вид катувань полюбляють використовувати в Білорусі, ті самі КГБшники.
Я не буду тобі розказувати про банальні тортури накшталт:
не давати спати
не виключати світло в камері
постійно грає голосна музика, обмеження їжі і так далі
Зупинюсь тільки на деяких видах тортур які вразили мене як назвами, так і методом виконання.
«Чорний Гріша»
Дуже поширені тортури на території РФ.
Вираз «сісти на пляшку» чув? Цей вислів і пішов саме через тортури поліції на території РФ.
Так от, це із тієї категорії. Це зґвалтування неприродним шляхом за допомогою поліцейської палиці. І головне…
На такі тортури не дуже хочеться скаржитись, так?
Тортури із перекриттям повітря.
«Водолаз»
Тебе опускають головою в відро з водою або в забитий унітаз, після закінчення повітря – витягують. І так поки не набридне, їм.
«Супермаркет» «Пакет»
Тобі одягають на голову пакет і чекають коли закінчиться повітря. Дешево і не залишає пошкоджень.
Можеш навіть спробувати сам, ну щоб зрозуміти чим можуть закінчитись твої «заробітки».
«Слоник»
Надягають протигаз і закривають отвір, теж для перекриття повітря. В деяких випадках заливають в протигаз нашатир, щоб довше не втрачали свідомість. Доречі цей вид тортур використовують в армії РФ, просто заради забавки.
«Дзвінок путіну» або «Дзвінок другу»
Цей вид тортур з 37го року. Його використовували «НКВД», а потім використовували в «Гестапо». Так, не тільки СРСР крали їдеї, а і німці також.
Для його виконання потрібен «Тапік»
Це армійський телефон, але використовують його не по призначенню.
Сенс тортур заключаються в тому що тобі прикріплюють до кінцівок (або до статевих органів) дроти а потім за допомогою «тапіка» тобі через тіло пропустять струм. Що приведе до сильних ковульсій та нестерпного болю.
Дешево, болісно і не залишає великих опіків.
Такий вид тортур люблять використовувати на окупованій території, тобто в ОРДЛО.
Звісно це тільки декілька видів із тортур.
Яку ж основну тезу я тобі хочу донести?
Як що тобою «зацікавились» спецслужби РФ, а тим паче по збігу обставин ти потрапив до них в лапи…
То це дуже погано.
Раджу тобі два, три, десять разів подумати перед тим як вирушити до РФ або окупованих територій. Тому що там тобі буде дуже складно потрапити до нашого консульства по допомогу.
Також я додам тобі корисні посилання, які тобі розкажуть трошки більше про ті жахіття які можуть тебе спіткати.
Шануйтесь панове, навіть на заробітках.
П.С. За співробітництво з країною агресором тобі може «світити» до 15 років. 111 стаття КК України.
Але, будь-коли ти можеш прийти до СБУ та попросити по допомогу

Білецький про СБУ

  • 29.06.21, 17:04

Сьогодні Парламентський комітет розглядатиме як невідкладний оновлений законопроект про Службу безпеки України. Запропонована реформа СБУ не відповідає умовам безпекового середовища, тобто, умовам війни, яку де факто веде Україна. І ось чому.

  1. Розробці закону про СБУ, як і решти законів безпекової сфери, мав би передувати всебічний аналіз загроз безпеці України. З розрахунками, моделюванням і прогнозом. На підставі цього аналізу й має відбуватися побудова відповідних органів. Таким аналізом, звісно, не можна вважати ст. 19 Стратегії нацбезпеки України, яка була затверджена президентом 14 вересня 2020 року.

Разом з тим, ст. 45 згаданої Стратегії визначає досить широке коло завдань, які мають вирішити спецслужби, правоохоронні та розвідувальні органи для забезпечення безпеки держави. Тобто, під ці доволі місткі завдання мають бути сформовані відповідні спроможності цих органів, в тому числі й СБУ.

  1. Найефективнішим механізмом контррозвідувальної діяльності, який лишається актуальним й у цифрову епоху, є створення агентурного апарату. Саме він дає можливість ефективно вирішувати завдання контррозвідки. Для довідки: у СРСР, в умовах «холодної війни» із Заходом, в КДБ була «негласна рознарядка» – в середньому, мало бути 1 джерело на 5 осіб трудового колективу. Один офіцер КДБ керував, в середньому, 10 джерелами. Тобто, навіть якщо відійти від цих кількісних показників часів радянської практики, чисельність СБУ в умовах «гарячої» війни з РФ має бути хоча б в півтора раза більшою, ніж запропоновано.
  2. Передача ВКР до МОУ. Безглузда ідея. Уявімо собі, що нині Таран мав би власну, йому підпорядковану контррозвідку. Це було б просто зведення рахунків.
  3. За модель реформування СБУ взято західні країни. Але більшість з них є членами НАТО, а ті, які не є, оточені країнами НАТО. Крім того, «успішність» західних спецслужб в період активізації Росії після 2008 року викликає великі сумніви. Численні політичні вбивства (замахи), скоєні російськими спецслужбами на території Європи, підриви складів в Чехії, політична корупція європейських чиновників та лідерів громадської думки, що підживлюється РФ. Все це навряд чи є прикладом успішної роботи західних контррозвідок – прикладом, який слід беззастережно наслідувати.
  4. Кадрова проблема. Зрозуміло, що високий вступний конкурс в академію СБУ обумовлений, головним чином, бажанням випускників як найшвидше монетизувати набутий ними адміністративний статус. Тому, реформа СБУ в контррозвідку нового типу має полягати у виводі поза штат всіх її співробітників та повному кадровому перезавантаженні (чимало чесних і досить професійних співробітників звільнено в запас, у тому числі керівного складу). Відбір мають здійснювати особи, які мали реальне відношення до контррозвідки й здатні оцінити роботу як рядового співробітника, так і керівного складу. А все дуже просто. Приходиш у будь-яке оперативне управління й знайомишся з трьома речами в роботі підрозділу контррозвідки: кількість та якість агентурного апарату, інформація, яка отримана від нього та її реалізація, а також витрати оперативних коштів. От і вся формула оцінки якості роботи. Приблизно те саме й стосовно підрозділів ОТЗ.
  5. Щодо демілітаризації. Незрозуміло, чому СБУ, яка здійснює контррозвідувальне забезпечення військових формувань, має бути демілітаризована. Статус військовослужбовця набагато вагоміший в суспільстві, ніж держслужбовця, і цей статус надає більше пільг. Крім того, військовослужбовець не працює, а проходить військову службу в межах таких правових понять, як «військова дисципліна», «військовий обов’язок» та «військова присяга»; його життя та, навіть, вільний час, регламентовані статутами (а не лише КЗПП – 18.00 – «море на замок»). Статути мають чіткіші трактування своїх положень та накладають відповідні зобов’язання й відповідальність.
  6. Звісно, що в умовах нашої бюрократизації та корупції СБУ має зберегти за собою право досудового слідства за статтями, які належать до компетенції контррозвідувального органу. Особливо, в умовах, де факто, війни. Позбавлення цих функцій не дозволить СБУ діяти оперативно та вести повноцінну розробку виявлених потенційних джерел іноземних спецслужб.

Ключовий момент. Досвід створення «нової» поліції, НАБУ та ДБР говорять про те, що треба докорінно реформувати ВСЕ суспільство, а не намагатися, як більшовики, побудувати комунізм в одній, окремо взятій країні. Цього не трапилось, як і не вийшло з НАБУ чи ДБР «непримиренних борців з розкраданням соціалістичної власності». Незважаючи на дуже пристойні зарплати.

Джерело: https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/60c9b4812ab88/