Фальшивий гамбіт

  • 29.06.21, 15:56

Практично тотальний розгром позасистемної опозиції в Росії матиме свої наслідки. І ці наслідки можуть бути зовсім неочікуваними для влади Кремля. На початок літа репресивна машина повністю захопила ініціативу і насолоджується перемогою. Позасистемна опозиція знекровлена, виснажена і, на певний час, відсторонена від боротьби на федеральному рівні.

Лідерам опозиції влада не залишила шансів на продовження діяльності. Як сказав засновник «Відкритки» Михайло Ходорковський: «Не бачу сенсу лягати під танки!». І він такий не один. Багато хто з активу опозиційних організацій вже виїхав з Росії або збирається відбути у політичну еміграцію. Продовжувати боротьбу під страхом практично неминучого арешту більшість з них не збирається. Переходити у «підпілля» немає ніякого сенсу. Справа, яка не принесла відчутного результату навіть у «псевдосвободному» режимі із «підпілля» приречена на провал.

У розгромленої позасистемної опозиції більше немає ні повноцінних організацій, стратегій та фінансових ресурсів, ні лідерів та співробітників. Вона практично позбавлена і інформаційних можливостей — доступу до масового читача або глядача. Підхід влади до регулювання інтернету в цілому і соціальних мереж зокрема радикально переглядається. У самий найближчий час контроль над «нелегальним», а по суті, політично неугодним інформаційним контентом в інтернеті буде кардинально посилено.

Роскомнагляд переглядає всю систему відносин з іноземними IT-компаніями (уповільнення Twitter, загрози Google, тиск на YouTube та ін.), вимагаючи видаляти «неправильні» і просувати «правильні» пости або відео. У наглядового органу також є всі інструменти, щоб блокувати сайти, окремі сторінки, змушувати знімати публікації і переслідувати тих, хто цьому чинить опір. Якщо додати сюди поправки про регулювання «просвітницької діяльності», однозначно представляє загрозу як для російської науки і освіти, так і для будь-якої публічної опозиційної активності.

Зрозуміло, що ніякі репресивні дії влади не змінять настрої суспільства в цілому. Не зменшать рівень невдоволення та соціальної напруги. Криза діючої путінської влади нікуди не дінеться і Росія раптово не прокинеться у вільному демократичному майбутньому. Так не станеться ніколи. Кремль своїм хворобливо-амбітним імперським правлінням довів людей практично до кипіння. І ця «пара» обов’язково прорветься через тотальні заборони та кордони «кривавої гебні». Колись…

У ситуації, коли Путін практично перетворив власну країну на поліцейську державу — ворога «своїм і чужим», єдиною формою спротиву такому правлінню може стати не спротив, як дія на федеральному рівні, а спротив на регіональному, менш дратівливому для амбітного Путіна, рівні. Регіональна протестна діяльність не менш дієва форма спротиву режиму. Постійний підрив легітимності влади губернаторів публічною критикою, а об’єктивні приводи для такої критики «намісники Путіна» завзято створюють кожного дня, врешті решт призведе до повного розмиття легітимності самого «імператора». І ніякі управлінські рішення та перестановки, зважаючи на повну кризу діючої влади, не допоможуть «на місцях» поліпшити життя простих людей. Тим самим покращити їх відношення до влади. Немає в «гебешному резерві» справжніх дієвих управлінців. А брати когось із складу тієї самої опозиції, навіть системної, Путін не буде. Він не зможе дозволити собі «дати слабину». Тому для антирежимної регіональної діяльності «на місцях» не «пахане поле» приводів.

Більш за все, що найближчим часом на регіональному рівні з’явиться багато локальних політичних проектів. Представники розгромленої позасистемної опозиції будуть шукати застосування своїм вже накопиченим політичним навичкам.

«Масла у вогонь» піддає і неоднорідність та криза системної опозиції. Більш опозиційно налаштовані активісти системних партій (насамперед «Яблуко» і КПРФ) вже стали серйозним головним болем для свого партійного керівництва. «Яблуко» було змушене провести серйозну партійну реформу, щоб відсікти всіх, хто занадто «відхиляється» в сторону позасистемної опозиції. КПРФ на останньому з’їзді знизила статус тих «ненадійних», кого влада вважає «навальнятами». Частина членів цих партій відверто невдоволена політикою «угодства до влади» власного керівництва, тому залюбки підтримають більш близькі до себе форми спротиву режиму.

Однак головним двигуном для масових акцій будуть не опозиціонери та її окремі лідери, а сама влада Кремля. Саме її помилки, як правило, грали роль тригерів багатотисячних акцій в Москві у 2019 році і в Хабаровську у 2020 році. Відверта помилка влади з посадкою Навального спровокувала в січні-лютому 2021 року акції спротиву не тільки у самій Росії, а й за її кордонами. Безумовно, ці акції проводилися практично за відсутності дієвої координації на центральному рівні, без яскравих лідерів руху. Але, як показує білоруський досвід, стихійним масовим невдоволенням можна управляти і без лідерів. Тим більше, що вони обов’язково з’являться.

Джерело: https://censor.net/ru/blogs/3274006/falshiviyi_gambt?fbclid=IwAR313CuUWak0q8gNLeK6yuZhngVnJh1w_rp4cXBlysLR_0t6SVoaci7HFOg


«Экстремизм» в Крыму: попытки оккупантов исказить право

  • 28.06.21, 18:20

Алексей Плотников, к.ю.н. (международное право)

После оккупации Крыма в 2014 году, Россия, в нарушение требований статьи 64 Конвенции о защите гражданского населения во время войны 1949 [1], распространила на оккупированную территорию действие собственного уголовного законодательства и законодательства об административных правонарушениях. Это законодательство содержит понятие «экстремизм». Обвинения в экстремизме активно используются оккупационными де-факто «властями» для преследования несогласных, в частности крымских татар и украинцев, выступающих против оккупации, представителей религиозных общин, таких как Свидетели Иеговы и Хизбут-Тахрир и других лиц и групп, которых оккупанты считают нежелательными. Само существование в уголовном законодательстве России такого понятия как «экстремизм» можно считать маркером авторитарной сущности российской власти. В международном уголовном праве и уголовном праве демократических стран такое понятие отсутствует.

Общепризнанного определения понятия «экстремизм» не существует. Это понятие стали использовать в политическом и философском дискурсе в начале ХХ века для обозначения определенных крайних взглядов. В современной западной философии встречается такое понятие как «моральный экстремизм», который видится как наличие столь интенсивных убеждений, что альтернативные точки зрения отбрасываются как враждебные, и любые меры для достижения целей оправдываются [2]. Экстремизм часто связывают с терроризмом, расизмом, ксенофобией, религиозной враждой, правым или левым политическим радикализмом [3]. Однако, это понятие остается политическим, а не юридическим.

Понятие «экстремизм», в принципе, знакомо международному праву. Впервые оно упоминается в Декларации о мерах по ликвидации международного терроризма, принятой Генеральной Ассамблеей ООН в 1994 году [4]. В преамбуле документа Ассамблея выразила озабоченность тем, что «во многих регионах мира все еще совершаются акты терроризма, в основе которых лежит нетерпимость или экстремизм». В резолюции Генеральной Ассамблеи ООН «Права человека и терроризм» 2003 года упоминаются вызовы, возникающие из-за религиозного или этнического экстремизма [5]. Однако использование такого термина является достаточно редким. Как правило, в декларативных документах ООН оперирует понятиями «расизм», «ксенофобия», «терроризм», «нетерпимость», но не термином «экстремизм».

Об экстремизме упоминается в ряде документов ЮНЕСКО — организации ООН по вопросам образования, науки и культуры. Исполнительный совет ЮНЕСКО принял документ об образовании как инструменте предотвращения насильственного экстремизма [6]. В нем ЮНЕСКО призывает государства поддерживать образование, в том числе, образование в области прав человека, что должно помочь в преодолении насильственного экстремизма. Упоминается также о необходимости предотвращения экстремизма в Интернете.

Еще один международный документ – Резолюция Парламентской Ассамблеи Совета Европы (ПАСЕ) «Об угрозе для демократии со стороны экстремистских партий и движений в Европе» 2003 года [7]. В этом довольно подробном документе выражается озабоченность возрождением экстремистских движений и партий в Европе, и угрозой, которую экстремизм может нести для демократии. Отмечается, что экстремизм отрицает принципы парламентской демократии, основываясь на идеологии и практике нетерпимости, отчуждения, ксенофобии, антисемитизма и ультра-национализма.

Упоминается, что экстремистские взгляды могут побудить к насилию. Резолюция подчеркивает дилемму, стоящую перед демократией, которая заключается в необходимости с одной стороны гарантировать свободу слова и представительство всех политических групп, а с другой – бороться за самосохранение против экстремистских групп, отрицают демократические принципы и права человека. В резолюции выражается убеждение, что государства должны противостоять экстремизму на основе демократических принципов и прав человека. Резолюция предполагает применение административных мер (например, запрета политических партий и движений), а также призывает вести широкую образовательную и разъяснительную работу, и побудить политические движения к избеганию экстремизма в их идеологии. В резолюции говорится и об уголовных наказаниях. В частности, речь идет о наказании за доказанные факты нанесения ущерба экстремистскими партиями и их членами, а также за призывы к насилию, расовой дискриминации и нетерпимости.

В этом массиве международных норм следует обратить внимание на три аспекта. Во-первых, все они являются нормами «мягкого права». Это резолюции, декларации, программные документы, которые не создают твердых международных обязательств. Во-вторых, экстремизм в них рассматривается как особая система взглядов, и борьба с ним ведется именно как со взглядами, с учетом необходимости сохранения свободы слова и мнений. В такой борьбе средства убеждения и образования важнее наказания. Наказание же может наступать только в крайних случаях за конкретный вред. В-третьих, экстремизм рассматривается как идеология вражды, направленная против прав человека и отдельных лиц. Такая идеология принимает форму нетерпимости, дискриминации, призывов к насилию и тому подобное. Экстремизм может представлять угрозу для государства только в том смысле, что он отрицает демократические принципы, то есть речь идет не столько о государственных учреждениях, сколько об основах государственного и общественного строя.

Резким контрастом к данному демократическому подходу, принятому в международном праве, выглядят два документа жесткого международного права о борьбе с экстремизмом. Это Конвенция Шанхайской организации сотрудничества (ШОС) о борьбе с терроризмом, сепаратизмом и экстремизмом 2003 [8], и Конвенция ШОС по противодействию экстремизму 2017 [9]. Напомним, что Шанхайская организация сотрудничества была создана в 2001 году Казахстаном, Кыргызстаном, Китаем, Россией, Таджикистаном и Узбекистаном. То есть, изначально это был своеобразный клуб недемократических государств Азии. Только в 2017 году в Организации присоединились Индия и Пакистан. Они, однако, так и не подписали ни одной из двух конвенций.

О чем же говорится в этих документах ШОС? Обращает на себя внимание, что определение экстремизма в Конвенции 2003 отличается от определений ООН и ПАСЕ. Экстремизм определяется как «какое-либо деяние, направленное на насильственный захват власти или насильственное удержание власти, а также на насильственное изменение конституционного строя государства, а равно насильственное посягательство на общественную безопасность, в том числе организация в вышеуказанных целях незаконных вооруженных формирований или участие в них». Из этого определения очевидно, что создатели Конвенции заботились не о борьбе с ксенофобией, нетерпимостью, общественным раздором, а исключительно о защите существующей власти от посягательств, которые эта власть может определить как незаконные и экстремистские.

Правда, Конвенция 2017 года расширила это определение, добавив, что экстремизм – это «идеология и практика, направленные на разрешение политических, социальных, расовых, национальных и религиозных конфликтов путем насильственных и иных антиконституционных действий». Здесь можно увидеть указание на истоки экстремизма, однако определение остается абсолютно государство-центристским, ведь экстремизм рассматривается не как нарушение прав человека, а как антиконституционный действие, то есть опять-таки действие, направленное преимущественно против государства.

Хотя определение 2017 чуть ближе к международным стандартам определения экстремизма, изменения в уголовных законодательств государств-членов ШОС принимались именно на основании определения 2003 года, трактующего экстремизм исключительно как действие, направленное на захват государственной власти.

Возьмем законодательство Российской Федерации (РФ). Федеральным Законом «О противодействии экстремистской деятельности» 2002 года [10] введено очень пространное определение экстремизма, включающее в себя и возбуждение расовой, национальной и религиозной ненависти и нарушения прав и свобод человека и гражданина по защищенным признакам, и использование нацистской символики. Однако первым пунктом в определении значится «насильственное изменение основ конституционного строя и (или) нарушение территориальной целостности РФ (в том числе отчуждение части территории РФ)». Последняя фраза об отчуждении части территории РФ была добавлена в 2020 году в очевидной связи с оккупацией Крыма. Также под определение экстремизма по этому закону попадают такие действия как «воспрепятствование осуществлению гражданами своих избирательных прав и права на участие в референдуме», «публичное заведомо ложное обвинение лица, замещающего государственную должность РФ или государственную должность субъекта РФ, в совершении им в период исполнения своих должностных обязанностей деяний, указанных в настоящей статье и являющихся преступлением».

Бросается в глаза, что под такое определение экстремизма можно подвести не только призывы к насильственным действиям, но и вообще любую критику государственной власти. Такое определение явно противоречит подходам ООН к экстремизму как идеологии, представляющей угрозу для демократии и прав человека, с которой нужно бороться методами убеждения. В России под экстремизмом понимается не идеология, а деяния, направленные не против демократии и прав человека, а против государственной власти, бороться с которыми следует не убеждением, а уголовной репрессией.

В 2002 году в Уголовный кодекс РФ [11] были введены составы экстремистских преступлений. Примечательно, что формулировка статьи 280 данного кодекса «насильственное изменение конституционного строя Российской Федерации» и «насильственный захват власти» были заменены словосочетанием «экстремистская деятельность» [12]. При этом определение экстремизма, экстремистской сообщества, и экстремистской организации в Уголовном кодексе РФ отсутствуют, поэтому очевидно эти нормы отсылают к закону «О противодействии экстремистской деятельности».

Очень широкое понятие экстремизма в российском уголовном законе, допускающее практически неограниченное толкование, не может не наводить на аналогии с печально известной статьей 58 сталинского уголовного кодекса. Термин «контрреволюционная деятельность» заменен на термин «экстремистская деятельность», а термин «враг трудящихся» на «экстремист». Однако, идеология создателей этих норм, направленная на обеспечение неограниченного государственного произвола относительно любого, кого власть может считать своим врагом, осталась неизменной.

Примечательно, что российские специалисты пытаются найти обоснование криминализации экстремизма в международном праве. Некоторые авторы [13] [14] умудрились отыскать нормы о борьбе с экстремизмом в Дополнительных протоколах к Женевским конвенциям о защите жертв войны 1949 года. Стоит ли говорить, что в них не только нет слова «экстремизм», но и сама сущность этих документов в принципе никак не связана с борьбой с экстремизмом?

Ссылаясь на международные нормы, российские авторы используют стратегию, состоящую из двух шагов. Во-первых, они отождествляют понятие терроризма, ксенофобии, нетерпимости, антисемитизма, которые действительно широко используются в международном праве, с понятием экстремизма. Сделав это, российские авторы пользуются определением экстремизма из российского законодательства, а не из международного права. Это приводит к бесстыдной подмене понятий, и приравниванию международно-правовой борьбы за права человека и демократию к борьбе с противниками государственной власти РФ, выступающими против совершаемых ею международных преступлений.

Нельзя отрицать важность международных рекомендаций по противодействию экстремизму как угрозе демократии и правам человека. Однако это не имеет ничего общего с уголовным преследованием оппозиционеров под предлогом «противодействия экстремизму». В украинской парламентской истории уже была попытка криминализировать экстремизм. Речь идет о пресловутых «законах» от 16 января 2014 года. Тогда в Уголовном кодексе Украины появилась статья 110-1 «экстремистская деятельность» [15]. Она была отменена после победы Революции Достоинства в феврале 2014 года. К сожалению, в оккупированном РФ Крыму такая статья продолжает применяться вопреки международному праву, и с нарушением прав человека. Единственным путем к прекращению произвола оккупантов и утверждению верховенства права и прав человека в Крыму является восстановление эффективного контроля Украины над полуостровом

Источники

1. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_154#Text

2. https://onlinelibrary.wiley.com/doi/abs/10.1111/japp.12488

3. https://www.ojp.gov/pdffiles1/nij/Mesko/208033.pdf

4. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_502

5. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_f44

6. https://en.unesco.org/preventingviolentextremismthrougheducation

7. https://www.coe.int/t/r/parliamentary_assembly/[russian_documents]/[2003]/[Sept_2003]/Res%201344%20Rus.asp

8. http://docs.cntd.ru/document/901812033#6520IM

9. http://docs.cntd.ru/document/542655220

10. https://docs.cntd.ru/document/901823502#64U0IK

11. http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_10699

12. https://docs.cntd.ru/document/901823496

13. https://cyberleninka.ru/article/n/mezhdunarodnoe-regulirovanie-borby-s-ekstremizmom-preemstvennost-i-perspektivy/viewer

14. https://cyberleninka.ru/article/n/mezhdunarodno-pravovoe-sotrudnichestvo-gosudarstv-v-borbe-s-ekstremizmom/viewer

Источник: https://arc.construction/16290?lang=ru

День Конституції України в Луганську!

  • 28.06.21, 17:31
Патріоти вивісили прапор України в тимчасово окупованому Луганську!! Слава Україні!


Сьогодні в акваторії Чорного моря стартували навчання Sea Breeze

  • 28.06.21, 16:30

Сьогодні стартують міжнародні військово-морські навчання Sea Breeze 2021. В цьому році вони проходять з 28 червня по 10 липня і за задумом організаторів, будуть наймасштабнішими за всю історію існування.   Про це повідомляють ВМС США в Twitter.

Відзначається, що в цьому році в навчаннях братиме участь найбільша кількість країн-учасниць за всю історію: понад 30 держав спрямують близько 5 000 військовослужбовців, 32 кораблі, 40 літальних апаратів, 18 загонів спеціального призначення та водолазних груп.

В ході навчань відпрацьовуватимуться різні бойові сценарії, включаючи зіткнення десантних кораблів, маневри на суші, водолазні операції, морські операції з перехоплення, протиповітряну оборону, взаємодію в ході спеціальних операцій, протилодочну активність, а також пошуково-рятувальні операції.

В Sea Breeze 2021 візьме участь друга Постійна військово-морська група НАТО.

Sea Breeze-2021 зберуть рекордну кількість учасників.

Джерело: https://myc.news/ua/sobytiya/segodnya_v_akvatorii_chernogo_morya_startovali_mezhdunarodnye_ucheniya____2_21

Понти гопників

  • 24.06.21, 12:08

23 червня відкрилася Московська конференція з міжнародної безпеки. У цьому році в ній беруть участь представники більш ніж 100 держав. Захід відкрився з відеозвернення Володимира Путіна. Взяв участь в дискусії і міністр оборони Росії Сергій Шойгу. Якщо дуже коротко, то і «цар» і «воєвода» наголошували у своїх виступах на тому, що Кремль «просто мріє про деескалацію у відносинах із Заходом». Ось тільки «НАТО чомусь не йде назустріч» такій миролюбній Росії!

Пригрітий Кремлем колишній прем’єр-міністр Словаччини Ян Чарногурський у своєму виступі назвав РФ опорою міжнародного права та світу. І ось, в день відкриття, міністерство оборони «міжнародної опори» радісно та гордо рапортує про обстріл британського есмінця. 

Така ось чудова деескалація з бомбами! Міністерство оборони Великобританії стверджує, що ніякого обстрілу не було, а були пересічні військові навчання, про які був поінформований екіпаж британського судна. Але керівництву Росії, яка так «прагне деескалації», дуже хочеться продемонструвати, як вони стріляють з усіх гармат по «натовських супостатах», щоб змусити їх покинути неіснуючі територіальні води Росії біля берегів окупованого Криму.

Дії сучасного Кремля вже звично виглядають як фарс. Але цього разу фарс виявився зовсім не смішним, і, скоріше, нагадував зведення з місця збройного конфлікту. Такого конфлікту, з яких потім виростають страшні війни!

Поблизу узбережжя Криму біля мису Фіолент російський сторожовий корабель і літак здійснили попереджувальні атаки на британський есмінець Defender, стверджують в російському Міноборони.

За інформацією росіян, Defender о 11:52 перетнув «російський кордон» і на три кілометри зайшов в російське «територіальне море», після чого екіпаж був попереджений про застосування зброї, але не відреагував.

— о 12:06 і 12:08 прикордонний сторожовий корабель виконав попереджувальну стрільбу.

— о 12:19 літак Су-24М виконав попереджувальне бомбометання (4 ОФАБ-250) по курсу руху есмінця Defender.

— о 12:23 спільними діями Чорноморського флоту і Прикордонної служби ФСБ Росії есмінець Defender покинув межі територіального моря Російської Федерації.

Кремлівські «рупори» вибухнули гучними заголовками: «Российские ВС с помощью бомб остановили эсминец ВМС Великобритании!», «Российские корабль и самолет открыли предупредительную стрельбу в сторону британского эсминца в Черном море!», «Минобороны РФ считает действия эсминца Британии грубым нарушением конвенции ООН!»… Але – «был ли мальчик…» на справді?

23 червня 2021 року есмінець Defender здійснював плановий перехід з Одеси до Грузії. При цьому курс був прокладений з проходженням територіальних вод Криму. Згідно звичайної для цього маршруту практиці, корабель прямував в межах міжнародно-визнаного коридору поділу руху. В районі кримського мису Фіолент до корабля наблизилися російські прикордонні катери. Подальші події російська і британська сторони викладають по-різному.

Кремль говорить про «підле втручання» корабля ВМС Великобританії у власні територіальні води та геройські дії пілотів та моряків РФ по захисту від можливої агресії. Міноборони Великобританії заявило, що корабель без перешкод пройшов через територіальні води України і в 11:45 за Московським часом вийшов за межі територіальних вод Криму. Російські кораблі стежили за його проходом есмінця на відстані.

Версія Міноборони Британії виглядає абсолютно достовірною. Ніяких попереджувальних пострілів збоку кораблів ВМС Росії не було. Тим більше, ніхто не скидав по лінії руху есмінця Defender авіаційні бомби. Це все – чергова путінська брехня. Просто – слова, без будь яких підтверджень. Відбулася чергова провокація Кремля. Цього разу – у територіальних водах Українського Криму, окупованого путінськими загарбниками.

Абсолютно адекватно Українська сторона оцінила провокаційні дії Кремля, як наочний доказ української позиції. «…агресивна і провокаційна політика РФ в Чорному і Азовському морях, окупація і мілітаризація Криму представляють собою постійну загрозу Україні і союзникам. Саме тому я підкреслюю, що необхідно якісно нова взаємодія НАТО з Україною в Чорному морі», — написав у Twitter глава МЗС України Дмитро Кулеба.

C 28 червня по 10 липня в Чорному морі будуть проводитися навчання Sea Breeze c участю України і країн НАТО. У них будуть задіяні 5 тисяч військових з 32 країн. Росія відверто боїться цих навчань, бо вони можуть поставити під загрозу кримські амбіції Путіна. Нажаль, зважаючи на хворобливий стан неврівноваженого кремлівського керманича, слід очікувати чергових провокацій з боку Кремля та подальшого зростання напруги у Чорноморському регіоні.

Джерело: https://censor.net/ru/blogs/3273185/ponti_gopnikv?fbclid=IwAR1PxAIbYgusrDmJ8gR2Gn1F7XQTWOSby18B1NZyDskauSlNkzRFDiky5dE

Новая веха в украинско-британских отношениях

  • 24.06.21, 11:40

21 июня в Одессе на борту ракетного эсминца Королевского военно-морского флота HMS DEFENDER Украина и Великобритания подписали меморандум о развитии украинского флота, который, в частности, предусматривает совместное проектирование и строительство военных кораблей и баз ВМС.

Документ подписали Министр по вопросам оборонных закупок Великобритании Джереми Квин и заместитель министра обороны Украины Александр Миронюк, сообщает пресс-служба Минобороны, 21 июня.

«Меморандум предусматривает реконструкцию украинских судостроительных предприятий, строительство двух баз ВМС Украины и совместное проектирование и строительство военных кораблей в Украине и Великобритании», — говорится в сообщении.

На мероприятии присутствовали секретарь СНБО Алексей Данилов, первый морской лорд Великобритании и глава британского флота Тони Радакин и посол Великобритании в Украине Мелинда Симмонс.

«Это еще один шаг в развитии двустороннего сотрудничества между Украиной и Соединенным Королевством для укрепления украинского флота, который сталкивается с постоянной опасностью в Черном и Азовском морях», — отметили в Минобороны.

Важным является тот факт, что подписание данного меморандума происходит на фоне учений НАТО в черноморском регионе, в которых активное участие принимает и Украина. Такие совместные учения – это еще один важный шаг и главное мероприятие, направленное на обретение возможности ВМС ВС Украины работать полностью по стандартам НАТО. Более подробно об учениях и болезненной реакции Кремля


Подробнее: https://censor.net/ru/blogs/3272935/novaya_veha_v_ukrainskobritanskih_otnosheniyah_vmeste_stroim_ukrainskiyi_flot_moskva_protiv?fbclid=IwAR3c0Me7W9iwvq4xuD1L70jTXob7fQ39REFbDblTHu67D2wh59UnpRropLQ

США поддерживают членство Украины в НАТО

  • 24.06.21, 11:08

Об этом заявил Государственный секретарь США Энтони Блинкен

«Мы поддерживаем членство Украины в НАТО. И сегодня у нее есть все необходимые инструменты для дальнейшего продвижения в этом направлении.

С тех пор, когда создан план действий по членству в НАТО, был разработан ряд других очень важных инструментов, призванных помочь странам подготовиться к возможному членству, включая ежегодную программу, от которой, по нашей оценке, Украина только выиграет.

Думаю, сейчас некоторые страны поддерживают это в меньшей степени, чем другие, но независимо от плана, в Украине есть инструменты, необходимые для продвижения вперед, чтобы быть готовой к членству в будущем.

Мы также должны видеть от Украины постоянный прогресс на этом уровне. И, конечно, он уже есть» – отметил Энтони Блинкен

Переваги, які отримає Україна після вступу в НАТО

  • 24.06.21, 10:44

Приєднання України до Північноатлантичного альянсу дасть нашій країні купу переваг. А саме:

1) Надання гарантій безпеки, у відповідності до яких напад на Україну означає напад на всіх членів НАТО.

2) Надання «ядерних гарантій», відповідно до яких напад на Україну із застосуванням ядерної, хімічної чи бактеріологічної зброї означатиме адекватну відповідь з боку ядерних держав-членів НАТО (США, Велика Британія, Франція).

3) Україна в результаті вступу до НАТО зміцнить свою політичну незалежність. Захищеність від зовнішнього втручання у внутрішні справи України та політичний процес в Україні іноземних держав (насамперед не членів НАТО), у відповідності зі стандартами внутрішньої безпеки НАТО.

4) НАТО не вимагає розміщення на території України своїх баз в обмін на членство. Україна має достатній військовий, людський і технологічний потенціал, щоб гарантувати свою безпеку.

5) У результаті вступу до НАТО Україна зміцнить свою територіальну цілісність. Сепаратизм втратить силові основи для своєї можливої реалізації. Сепаратисти змушені будуть враховувати реальність і пристосовуватися до життя в незалежній, єдиній Україні.

6) Значне ускладнення економічного тиску на Україну з боку Росії, в тому числі енергетичного, з огляду на ймовірну негативну реакцію на такий тиск впливових держав-членів НАТО, що перебуватимуть у союзі з Україною.

7) Вступ до НАТО означатиме остаточний вихід України з під впливу Москви та ліквідацію можливості його відновлення в майбутньому. Росія це розуміє і тому змушена буде налагоджувати партнерські рівноправні відносини з Україною, як це вона робить сьогодні з членами НАТО у Східній Європі – Угорщиною, Чехією, маючи у Західній Європі стратегічних партнерів з числа членів НАТО – Німеччину, а також Францію та Італію.

8) Відносно невелика загальна вартість вступу — оскільки ні для НАТО, ні для України немає потреби розміщувати на території України іноземні війська. Досвід вступу до НАТО країн Східної Європи свідчить про те, що цей процес може бути дуже дешевим. НАТО дозволяє гарантувати надійну безпеку за невеликі кошти, за які Україна ніколи б не мала такого рівня безпеки, як за умов членства в НАТО, навіть якби витрачала на оборону весь свій бюджет.

9) НАТО не вимагає масового переозброєння східноєвропейських армій. НАТО також не вимагає закупівлі своїми членами озброєнь виробництва країн-членів НАТО. Кожна країна має право на власний розсуд вирішувати, які озброєння і якого виробництва закупляти для своїх збройних сил. Українські озброєння радянського виробництва не є проблемою при вступі до НАТО. Не лише нові члени НАТО, але й така розвинена країна, як Німеччина, продовжує використовувати колишні радянські озброєння (Німеччина — літаки МіГ-29, які були на озброєнні ще в армії НДР).

10) Різке збільшення іноземних інвестицій після вступу України до НАТО, оскільки безпека зв’язана з економікою — наприклад, для Польщі, Чехії і Угорщини – приплив іноземних інвестицій за рік після оголошення про вступ до НАТО збільшився у 3,5 рази, для Румунії на 141%.

11) Вступ до НАТО означає нові можливості для конкурентноздатних оборонних виробництв.  Конкурентною перевагою України є високотехнологічний ВПК, а також здатність України до створення в замкнутих циклах деяких конкурентноздатних на світовому ринку зразків озброєння, у таких галузях, як літакобудування, танкобудування, суднобудування, а також ракетобудування та системи протиповітряної та протиракетної оборони.

12) Вступ до НАТО пов’язаний з покращенням клімату для здійснення підприємницької діяльності в Україні, зокрема й з покращенням міжнародного інвестиційного іміджу України.

В результаті вступу до НАТО Україна в очах міжнародних інвесторів втрачає статус «пострадянської країни», з усім набором стереотипних для інвесторів штампів – корупцією, злочинністю тощо. Західні інвестори вважають, що членство в західних інституціях, зокрема НАТО і ЄС, сприяє стандартизації економічних правил, що для них дуже важливо.

13) Членство в НАТО різко покращить перспективи вступу України до ЄС.

Карасьов: Україну приймуть в НАТО, незважаючи на війну

  • 23.06.21, 14:54

«Це не просто саміт НАТО. Це початок великого і тісного періоду. Байден сказав, що півроку почекаємо, наскільки ми зможемо конструктивно працювати, і наскільки Росія буде дотримуватися обіцянок», — зазначив Карасьов.

Як зазначив експерт, якщо в Україні територіальний конфлікт буде посилюватися, то це ніяк не вплине на можливість вступу в НАТО. За його словами, такий конфлікт спеціально створювався, щоб країну не взяли в НАТО.

«Байден сказав, що це не відіграє суттєвої ролі. Це важливий фактор, тому що це зіб’є такі міркування, що «давайте будемо постійно нагнітати військову активність на кордоні, тому що тоді Україну не приймуть в НАТО» – нічого подібного, а навпаки, Україну ще швидше приймуть до лав альянсу», — підкреслив експерт.

В НАТО объявили, что Украина получит членство через ПДЧ

  • 23.06.21, 14:22

Копия документа представлена журналистам, сообщает корреспондент «Европейской правды».

В этом решении — впервые за последние годы — по Украине приняты те же формулировки, которые звучат по Грузии.

«Мы подтверждаем решение, принятое в 2008 году на Бухарестском саммите НАТО, о том, что Украина станет членом Альянса и при этом План действий по членству (ПДЧ) будет неотъемлемой частью этого процесса», — говорится в документе. В решениях предыдущих саммитов НАТО после 2008 года не звучало таких формулировок в отношении Украины. По Грузии такая формулировка звучит с 2016 года.

Решение саммита также призывает Украину двигаться к членству путем выполнения годовых национальных программ.

«Годовые национальные программы под эгидой Комиссии Украина-НАТО (КУН) остаются механизмом, с помощью которого Украина продвигает реформы, касающиеся ее стремления к членству в НАТО. Украина должна в полной мере использовать все инструменты, доступные в рамках КУН, для достижения своей цели — внедрения принципов и стандартов НАТО «, — говорится в коммюнике саммита.

Совместное решение союзников также призывает Украину проводить дальнейшие «широкомасштабные, устойчивые и невозвратные реформы», как в секторе безопасности и обороны, так и в других сферах. В решении, в частности, коротко упомянута потребность «уважения меньшинств». Это требование, как известно, последовательно выдвигает Венгрия, впрочем, в данном решении нет детализации, на которой Будапешт настаивал ранее.

Также Альянс подчеркивает, что Партнерство расширенных возможностей (Enhanced Opportunities Partner, EOP), которое Украина получила в 2020 году, «добавляет импульс нашему и без того амбициозному сотрудничеству и продвигает дальнейшую (военную) взаимосовместимость».