Профіль

Кумпель

Кумпель

Україна, Дрогобич

Рейтинг в розділі:

Останні статті

9 квітня. Волоцюга і перукар

Прийшов один чоловік в перукарню. Під час стриження і гоління заговорив він з перукарем про Бога. В якийсь момент перукар твердо сказав:
-Хай що би мені не говорили, а я не вірю, що Бог є.
-Чому?- запитав клієнт.
-Досить вийти на вулицю, аби переконатись, що Бога немає. От скажіть, якщо Бог існує, то звідки стільки хворих дітей? Звідки безпритульні діти? Якби він існував насправді, то не було б страждання й болю. Важко уявити собі люблячого Бога, який би все це допускав.
Клієнт замислився. Коли перукар закінчив роботу, клієнт щедро заплатив. Виходячи з перукарні, він побачив на вулиці зарослого і неголеного чоловіка. Тоді чоловік повернувся до перукарні, запросив перукаря до вікна і, показавши пальцем на волоцюгу, сказав:
-Перукарів не існує!
Ввічливо підніс капелюха і пішов.

(с)

8 квітня. Сила любови

Якось ішов старець до себе в пустелю з молодим учнем. Дорога вела догори. Юнак випередив свого навчителя і нежданно-негадано зустрів на звороті язичницького жерця.
-Відступи, слуго диявола!-гукнув до нього надміру запальний юнак.
Жрець розсердився і щосили вдарив кривдника палицею. Юнак упав без пам'яті. За другим зворотом жрець зустрів і самого старця, який, не чекаючи на привітання, сказав сам:
-Боже помагай, любий мій брате! Дай тобі Боже доброї дороги!
Жерця розчулило і вразило таке привітання: він знав, що старець був християнином.
-Та я ж язичник!-промовив він до угодника.-А ти звеш мене братом? І до того ж щойно приголомшив палицею твого учня. То невже і тепер побажаєш мені доброї дорги?
-А тепер і поготів, бо йдеш ти лихим шляхом, шляхом злоби й помсти. А зву тебе братом, тому що в нас усіх один Творець-Господь, і всі ми поміж собою брати.

Люди у світі поступають грубо. Вони не знають іншої сили, сили добра й любови, сили лагідної ласки і турботи про ближнього. Їм треба показати цю силу, і Спаситель посилає з таким завданням своїх учнів: "Оце я посилаю вас, немов овець серед вовків" (Мт.10, 16)

(с)

7 квітня. Найгарніша

Надумав якось хлопець одружитися і прийшов до родини нареченої. Приніс він подарунки і солодощі. Брати нареченої питають жениха:
-Чому ти береш за себе нашу сестру?
І відповів їм жених казкою-притчею.
Давно-давно страшний, велетенський дракон захопив єдине джерело у краї. Люди залишилися без води. Жінки плакали, діти стогнали від спраги. Найсміливіші і найсильніші мужі збройно нападали на чудовисько, але воно змітало всіх ударами довгого хвоста. Дракон збудував біля джерела великий чудовий палац. Обгородив його частоколом і насаджував на палі голови убитих. Люди впали у розпуку. Хто ж переможе страшного дракона?

У ту пору ріс в одної бідної вдови син. Бачив він, яке неподобство чинив біля джерела дракон, і ненавидів його. І поклявся перед усім світом звільнити край від чудовиська.
Матір, родичі і товариші довго відраджували його:
-Ти тільки-но виріс. Молодий ще. Загинеш у розквіті сил. Пошкодуй себе!
Але юнак сів на коня і вирушив на бій з чудовиськом.
Дракон здалеку вчув його і заревів страшним голосом:
-Я хочу поборотися з тобою, чудовисько окаянне!-відповів юнак.
Дракон розгонисто загиготів:
-Божевільцю! Хіба ж не відомо тобі, що б'юся я не зброєю? Усім супротивникам своїм ставлю я лише одне питання. Якщо він не зможе правильно відповісти, то вбиваю його одним ударом свого величезного хвоста! Якщо ж ти відповіси правильно, то в ту ж мить я згину сам!
Дракон заревів щодуху і з вікна палацу виглянули дві жінки. Одна-неймовірно осяйна красуня, а інша-звичайна проста жінка.
-Яка з них гарніша?-запитав дракон.
Юнак глянув на обох жінок і відповів:
-Гарніша та, що до вподоби тобі більше!
-Правду мовиш!-прохрипів дракон і випустив дух.
Так край звільнився від чудовиська.
Закінчив жених казку і сказав:
-Мені ваша сестра до вподоби!
-Таки справді!-вигукнули брати нареченої.
І промовили вони слова молитви за молодих і благлсловили їхнє подружжя.

(с)

6 квітня. Дитяча любов

Вулицею йшла дівчинка і вела за руку дуже п'яну жінку, яка горбилась і лаяла когось. Її волосся було розкуйовджене, а одежа-дуже брудна. Люди навколо не приховували своєї огиди й відхилялися вбік, а хтось обурено сказав:
-Жахіття! Яка п'яниця!
Дівчинка зупинилася, повернулася заплаканим обличчям до перехожих, і, затремтівши, як у пропасниці, закричала з болем:
-Не п'яниця вона! Не п'яниця! Це моя мама!

Не поспішаймо "шити латку" ближньому, згадаймо, що його Господь любить так само, як нас.

(с)

5 квітня. Що ж можуть люди

Помер учений і його душа стала перед Богом. Каже учений до Бога:
-Ми, люди науки, дійшли висновку, що більше Тебе не потребуємо! Ми осягли всі таємниці і знаємо те, що знаєш Ти, вміємо клонувати людей, трансплантувати людські органи, створювати нові види рослин і тварин... Одне слово, ми можемо робити все, що раніше вважали чудеснимі приписували Твоїй мудрості і всемогутності.
Бог терпляче слухав, і коли вчений врешті змовк, запропонував йому:
-Перевіримо тоді, чи потребує людство мене чи ні? Влаштуймо невелике змагання з творіння.
Учений згодився і спитав:
-І що ж я маю створити?
Бог відповів:
-Першого чоловіка, Адама.
Учений сказав:
-Чудово!-і нахилився, щоб набрати пригорщу пороху.
На що Бог сказав:
-Не так хутко! Ти використовуй свій порох, мого не чіпай.

(с)

4 квітня. Робінзон

Єдиного пасажира, що вижив після корабельної аварії, викинуло на безлюдний острів.
З уламків корабля, що прибилися до берега, він так-сяк збудував собі схованку, заніс туди все, що викинуло море і могло стати йому в пригоді.
Він підніс хвалу й подяку Богові за свій порятунок.
Минуло багато днів, та поряд з островом не пропливало жодне судно. Щоранку він обходив острів, шукаючи їжі. Одного разу під час такої мандрівки спалахнула пожежа. Полум'я пожерло всі дерева навкруги. Його житло і всі речі згоріли дочиста. Тільки чорний дим підносився до неба.
Повернувшись і знайшовши згарище на місці житла, бідолашний заволав до неба:
-Як Ти міг мені таке учинити? За що?
Він зовсім занепав духом. Аж раптом почув незвичний шум і і побачив корабель, що наближався до острова.
-Як ви знайшли мене?
-Ми побачили вогнище, яке ти розклав.

Навіть у тому, що особливо важке і болісне, треба вбачати надію. Чорний дим на попелищі життя може бути сигналом, на який відгукнеться спасіння.

(с)

3 квітня. Принцеса

Жив собі один цар, який мав надзвичайно розумну і гарну дочку. Однак хворіла вона на невідому недугу. Щороку слабшали її руки і ноги, зір і слух. Чимало лікарів марно намагалися лікувати її. Якось у двір прийшов старець, про якого казали, що він знає таємницю життя.
Усі царедворці поспішили звернутися до нього з проханням допомогти недужій принцесі. Старець дав принцесі кошика з лози, закритого покривалом, і сказав: "Візьми й піклуйся про нього, це тебе вилікує"
Принцеса, сповнившись радістю, відкрила покривало, але те, що вона побачила, приголомшило її. У кошику лежало дитятко-ще нещасніше й стражденніше, ніж вона. Співчуття заполонило серце принцеси. Попри біль, взяла вона дитя на руки і почала колихати його.
Минуло багато місяців: принцеса дивилася тільки на дитятко. Вона годувала його, пестила, усміхалася до нього. Вона чувала ночами, ніжно бесідуючи з ним, хоча це завдавало їй ще більшого болю і страждань.
І за сім років сталося щось неймовірне. Якось уранці дитя усміхнулося і пішло. Принцеса взяла його на руки і почала танцювати, сміючись і приспівуючи. Їй було легко і добре, як ніколи. Непомітно, вона одужала сама.

Наші прикрощі і скорботи, що згинають нас додолу, можуть розвіятися з вітром, якщо ми, незважаючи на свій біль, візьмемося допомагати слабшому за себе.

(с)

2 квітня. Людина і скарб

Шукач скарбів прочитав у стародавній книзі, що в одному місці закопані в землі незліченні скарби і вирішив відшукати їх. Він давно розшукував цей скарб. Одного разу, копаючи землю, він помітив, що з неба на нього опускається золота лопата. Чоловік радісно схопив її, і, не тямлячись від щастя, поніс додому.
Про закопані скарби він вже не думав, вважаючи, що золотої лопати йому вистачить. І почув з неба голос.: "Цією лопатою мав ти викопати незліченні скарби! А ти, нещасний, поміняв ці скарби на золоту лопату. Тому буде відібрано її у тебе!"

старий чернець сказав так: "Молитва-велика цінність, але найцінніший Бог, до якого молитва веде душу"

(с)

1 квітня. Даремна нагорода

Купець повертався додому з далеких країн із дорогим крамом. Зненацька погода зіпсувалася: здійнявся ураган, почали ламатися дерева, курява заступила дорогу. Купець не мав де сховатися і, врешті, збився з дороги. Він відчайдушно кликав про допомогу, але ніхто не відгукувався. Зрозумівши, що наближається ніч, він почав молитися.
І диво сталося: буря стихла, а на дорозі купцеві трапився бідний селянин, що повертався з гостини додому. Бідняк допоміг зібрати вцілілий крам і запросив подорожнього до себе ночувати.
Вранці купець віддячив господареві, подарувавши йому найдорожчу річ з того, що було у нього з собою, і пообіцяв, що постійно відвідуватиме його, коли повертатиметься з далеких мандрів.
Місяць за місяцем дарував купець селянину красиві дрібниці, поки той не запитав його:
-Чому ти не привезеш мені мішок зерна? Я міг би засіяти поле і не голодувати взимку!
Купець здивовано подивився на свого рятівника і спитав:
-Чому ж ти не попросиш найпотрібнішого?

Між людьми часто з'являється непорозуміння, коли одна людина не замислюється про потреби ближнього, а ближній нічого не каже про свої потреби.

(с)

31 березня. Два монахи та їхні оливкові дерева

Один монах посадив оливкове дерево і заповзявся молитися: "Господи, пошли деревцю моєму дощу". І послав Господь на землю дощ. Дерево напилося вологи, а монах молився далі: "А тепер, Господи, прошу послати багато сонця-деревцю моєму потрібне тепло". І Господь посилав сонце. Монах далі молився: "Господи, пошли невеличкий морозець, щоб укріпити коріння та гілки". Господь послав мороз...і дерево загинуло. Монах дуже засмутився. Він пішов до іншого монаха, щоб розповісти свою історію і поділитися горем.
-У мене також є оливкове дерево,-відповів той.-І моє деревце чудово виросло. Але я молився інакше. Я сказав Богові, що Він-Творець цього деревця і краще знає, що йому потрібно. Я просто просив Бога піклуватися про нього. І Він це робить.

Ми часто просимо те, що, з нашого погляду, нам потрібно. Натомість треба просити Бога про те, що для нас корисно.
(с)