Асфальтовий змій (на конкурс)

Цю історію я придумав ще 9 років тому, під впливом від поїздки за місто, але ніколи її не писав. Навіть зараз пишу її стисло, по пам'яті, бо клопіт з обома дітьми вистачає (до речі, сьогодні в них був один святковий бенкет з двох днів народження). Мабуть, це перше оповідання, яке я пишу українською ua_flag

, і було б дивно, якби воно було б не про драконів.

Асфальтовий змій

Був собі якось один дракон з багровою лускою, який мешкав у непримітному кургані серед придніпровського степу. Разом із ним жив син - оздоблене лускою кольору макової квітки драконятко: ніби й слухняне, але надто допитливе, особливо до того, що стосувалося загадкових та невідомих людей. Та на заваді йому була сувора батьківська заборона літати в світлу пору дня, бо хто знає: може люди й досі за старою звичкою зберігають вдома мечі та списи, які завжди заточені до бою? А ніхто не знає, бо ніхто не перевіряв.

І ось одного дня, поки батько мирно спав після чергової "нічної зміни" крилате змієня таємно вислизнуло з рідного кургану та відправилося у експедицію з дослідження діяльності людства. Летіло воно серед дня, летіло в тінях пагорбів, в глибинах ярів, аж раптом побачило перед собою хатини людського поселення, а перед ними - незвичну смугу з чорної багнюки, від якої в літню спеку доносився п'янкий аромат смоли. Полоскотавши чутливі драконячі ніздрі запах викликав запаморочення, від якого червоні крила здійснили неочікуваний маневр, що завершився глухим "чвяком" у таємничій багнюці, який ніхто з селян, що працював на полях, не почув.

Після падіння невдалий дослідник ще довго не приходив до тями: надто спекотним було повітря та надто м'якою була земля під лускатою спиною. Так би драконеня й ніжилося на землі, якби не гучне торохтіння, що потроху наближалося до нього. Щойно напіввідкриті оченята побачили невідоме одоробло людської природи з великими колесами та трубою, що димить, сонько з переляку прокашлявся вогнем, відірвав своє тіло з в'язкої багнюки та розкрив крила. Чорний бруд фонтаном розлетівся навкруги, а його джерело чимдуж полетіло туди, звідки взялося.

На щастя крилатого бешкетника, його батько увесь той час мирно хропів під масивним куполом кургану і навіть не помітив його відсутності. Крадькома пройшовши повз нього сонний син плавно приліг на тверду землю, яка після минулого сну здавалася занадто твердою.

Увечері на нього чекав неочікуваний прочухан від батька, який запідозрив сина у польотах серед дня. Ошелешене драконятко ніяк не могло зрозуміти, яким чином його викрили, поки не побачив на лапах залишки чорної багнюки, що прилипли до нього. Як побачив він у відображенні в дзеркалі вечірнього струмочку біля дому, ними були вкриті спина й лапи, і шия, і хвіст, і крила і навіть щоки на морді. Змити їх не вдавалося, бо багнюка вже встигла затвердішати і стала схожою на каміння. З переляку забруднений змій затремтів так, що шар з каміння на ньому потріскався і почав кришитися. Батько-дракон, який стежив за цим видовищем, врешті зглянувся над сином та пробачив дитячу необачність - буде тому добрячий урок.

Вночі обидва дракони влаштували вдале полювання, а після цього вранці з посмішкою обговорювали розсип чорного каміння, що залишалося на вогняно-червоній лусці сина. Воно нагадало батьку уламки вулканічного скла, що також зветься обсидіаном, які він бачив колись на одному вулканічному острові в Середземному морі. На це син сказав:

— Тоді нехай ці камінці залишаться на мені на все життя. Коли я підросту та побачусь з іншими драконами, то скажу, що народився з вулканічної лави! Ось побачиш, батьку, мене одразу за свого старійшину оберуть - і ти вже точно будеш мною пишатися!

— Буде тобі, - пирхнув старший змій. — Тільки не роби дурниць. Я можу ніколи тобою не пишатися, та для мене ти завжди будеш найдорожчим скарбом.

— Дорожчим навіть за це? - здивоване драконеня видихнуло полум'я та вказало на блискучу купу золота в закутку, яка була розміром з батьківський живіт.

— Добре, що нагадав. Цей мотлох давно слід прибрати.

На щастя для драконів, люди ще досить довго не навідувалися до їхньої схованки, а про випадок, що стався з чорною багнюкою, людям у селі деякий час нагадували велетенський відбиток на новітній асфальтованій дорозі, кримінальна справа про пошкодження державного майна та розповідь переляканого тракториста, який запевняв, що на власні очі бачив крилатого чорта, який пошкодив дорожнє покриття. "Перегрівся на сонці", "Напився до чортиків", - глузували з нього люди, та справжнього зловмисника ніхто так і не знайшов, бо хто з них міг подумати на дракона? На відміну від чортів, вони в цих краях ніколи не водилися.