Ату зачинщиків!    http://blog.i.ua/user/4056705/2002442/

   День пройшов, на диво, швидко. І спокійно, що було геть незвично, зважаючи, що через два дні летіти у  відрядження.

  «Так-так-так, - нігтиком автоматично стукала по столу, обдумуючи майбутні плани, – буде нелегко, Пхеньян, все-таки, не Сеул, там зайвий раз не порозкошуєш. Але нічого, весна вже на носі, а мінус 3-4 кіло ще нікому не зашкодило. Та й коли його ходити по тих підпільних корейських ресторанах? Стільки всього побачити хочеться, стільки різної інформації зібрати треба для роботи", - кинула оком на логотип агентства у рамці на стіні і посміхнулась. Скільки разів вже клялась сама собі, що більше не повернуся сюди? 100 разів? 200? Тут нудно, тут скучно, тут всі ниють і брюзжать. Але ж ні, проходить трошки часу і мене, як магнітом тягне сюди, знову і знову. Піду, подивлюся, що там босс поробляє».

    Звичним рухом вибила з пачки «Springwater» сигарету, закурила, вдихнула вишневий дим і пішла вздовж по коридору. Зупинилася перед дверима із табличкою « Г.Е.Варич», постукала. «Заходьте, заходьте! – почулося із кабінету. – О, дорогенька, яка ти хорошенька, як тобі пасує  зелений колір! І коли вже я побачу тебе в портупеї і в ботфортах?- босс, щиро усміхаючись, піднявся із крісла і пішов їй назустріч.–Ось, два білети на післязавтра  до Пхеньяну, тобі і агенту С. Берете саме необхідне, на реєстрацію не запізнюєтеся, потрібні документи передаєте через перевірені канали, таємну інформацію конспіруєте під виглядом художніх оповідань в інтернеті. І бережіть себе!»

            Вона мовчки вислухала, взяла білети і рушила до дверей. Босс продовжував говорити їй у спину: «І ще одне - ДжОкушка, сонце моє!  Техперсонал знову на тебе ображається, каже, що ти їх гнобиш і морально принижуєш. А вони ж теж люди....» Вона  обернулась: «Це що? Вітя курганський з Будуркою знов на мене накапали?», - запитала здивовано. « І не тільки: і VS-ик плакався, і ще деякі "особистості" » - засміявся. - Ти ж з ними полегше, без них життя наше не таке веселе».  

      Джо випустила кілечко диму у вигляді сердечка, кивнула головою. « Я ж завтра на роботу трохи запізнюся. Хочу подивитися, як висять штори у однієї дами»

 

                               

Привіт, дорогі мої друзі!

В цій замітці хочу подякувати усім, хто віддав свій голос на мою користь.

( причина замітки  тут http://blog.i.ua/user/518748/2001114/#p11)

                      Я дуже вам вдячна!  

  За те, що захотіли прочитати  і прочитали моє оповідання. 

За те, що змогли побачити в ньому романтичні почуття і пустотливу фантазію.

 За те, що зрозуміли трохи незвичне іронічне перевтілення  персонажів і не докоряли

 мене, що я дозволила  надмірну пустотливість в їх діях.

Дякую, що ви так високо оцінили мою роботу.

 

Бажаю вам усім ВЕСНИ! Красивої, сонячної, теплої!  Багатої на приємні зустрічі і на

 нові почуття, щедрої  на вражаючі уяву подорожі  і на феєричні емоції в душі.

 Будьте кохані і щасливі! Будь ласка!

 

Дякую ще раз! 

 

ось тут начало начал:  http://blog.i.ua/user/518748/1998746/

      Вона з’явилася нізвідки, просто зійшла з зоряного неба і, красиво виляючи бедрами, йшла просто назустріч Миколі. Надзвичайно тендітна, затягнута в сріблястий скафандр – вона підійшла до нього впритул. Розстібнувши  довгу блискавку і звільнившись від костюму, дівчина ступила стрункими ногами на мокру від передсвітанкової роси траву. Незнайомка стояла перед ним лише в одному прозорому  комбідресі, який зовсім не приховував її маленькі, як кекси, груденята, і легенько тремтіла від холоду. Збуджений Микола її обійняв, та вона, здригнувшись від несподіваних обіймів, спробувала  легенько відсторонитися. «Заманює» - посміхнувся Микола і, намагаючись згадати, де він раніше бачив цю білявку, притиснув її  до себе ще міцніше і, пристрасно цілуючи, потягнув за собою на м’яке покривало в траві.

    ЇЇ волосся пахло полуничним шампунем  і звабою. Миколі стало жарко в паху. «Вентилятор би зараз, остудити мій жар», - подумав. Цілуючи їй шию, оголені плечі і погладжуючи  холодну спинку, дозволив собі спуститися нижче і взяти в долоню пружну сідничку. Руки самі потягнулися до її маленьких ізюминок на грудях. Пальці ніжно гралися з сосками, аж раптом Микола згадав, хто вона і де він її бачив. Колись, коли він працював далекобійником, на передньому склі його машини було наклеєне фото неземної білявочки, яка однією рукою розтирала стиглу полуницю по грудях, а другою посилала повітряний поцілунок. Тисячі разів уявляв Микола, як він робитиме з нею те саме, що у відвертих відео в інтернеті, попадись вона йому в житті. І ось - вона з ним – така реальна, бажана, аби лишень не пручалася так.

       «Микола, не треба, - раптом сказала вона чоловічим голосом, - що ти робиш? Припинииии! Микоооооолооооо!!! Трясця твоїй голові!!!!!». Міцний удар по мармизі швидко розбудив ошелешеного Миколу. Поряд з ним, у палатці понад ставком, сидів переляканий і злющий кум Мирон. «Що ти мене мацаєш, як оту вахтершу з Жашкова? Хочеш, щоб я тобі з’їздив веслом по спині? Казав же, що горілка «пальонка», а ти – наливай, наливай. Ех ти, рибацюга».

       Мирон, матюкаючись, пішов до води, в серцях ляпаючи спінінгом по очеретах і лякаючи сонних жаб. Сердитий, він не помітив розсипаної навколо палатки стиглої полуниці, припорошеної зоряним пилом.

       

Верхова їзда - це відпочинок для всіх!
Для швидких вершників у нас є швидкі коні!
Для повільних - повільні!
Для тих, хто ніколи не їздив на конях - коні, на яких ніколи не їздили!

* * * * *

Офіцер пожежної охорони, ризикуючи власним життям, геройськи виніс з охопленого полум'ям банку мішок із мільйоном доларів!
Де зараз знаходиться герой - досі невідомо.


* * * * *

Була з чоловіком на рибалці, дізналася про багато видів нових риб.
Рибу-падлу і рибу-пі@ораса впіймати практично неможливо.
А от риба-красава ловиться нормально, хоча дуже схожа на карася.

 

      Щоб це могло бути?

1. Трішки - перед сном

2.  Трішки - як проснувся

3. Трішки - по дорозі на роботу

4. Трішки - під час обідньої перерви

ускладнюю задачу:

і про ЦЕ говорили в новинах!!!! Ви тільки уявіть!!!! 

про ЦЕ - і в новинах, по ТЕЛЕВІЗОРУ!!!

думайте, не лініться, бо  відро лінощів у мене вже є 

напишу відповідь, бо піду додому і забуду ще

Читати!

Так, це про читання

Це не я питала – це в новинах сьогодні питали. І зразу ж дали корисні поради.

1.       1. Читати перед сном хоч одну сторінку

2.       2. Читати зранку, після сну, хоч одну сторінку

3.       3. Читати, поки добираєшся на роботу

4.       4. Читати під час обідньої перерви

От як його під себе адаптувати???? Ввечері лягаю в ліжко, бо хочу спати. Вранці проснулась – все одно, чомусь, ще хочу спати. Під час обідньої перерви чомусь хочу поїсти. В маршрутці – вишу, тримаючись за грудь чєтвьортого чєловєка. 

Коли його читати???? 

Всім дякую, з вами було цікаво! 

      

 От дивлюсь я якийсь фільм, бУйовик. Чи якийсь трилер. 

 У будь-якому випадку головна  героїня - обов’язково крОсіва, з укладкою і омбре, худа, вагою не більше 45 кг. 

 При цьому вона вміє:

- битися, як  Стівен Сігал чи Чак Норіс

- з одного удару своєї кістлявої лапки  вона валить на підлогу мужиків-крепишів, як  зелену кукурудзу на колгоспному полі   

- одночасно вона метає ніж і стріляє зі знайденої базуки однією лівою   

- у разі викрадення її бандитами, вона  може  розжати наручники мізинцем і повзти три кілометри по вентиляційній шахті, користуючись вбудованою у мозги GPS, поки не знайде наших

 А на початку ж фільму вона ніжним, тихим  голосом казала:«Милий! Дістань мені коробку з антресолі, бо я сама не можу!»    (чогось приходить на ум фраза із анекдоту - А дома ми не можемо, а дома нас тошнить) 

А тепер вАпрос - була б героїня повна і некрОсіва, застрягла б у вентиляції і кінець кіна, шукайте двері?

   

 Хотілося б, щоб і вас це зацікавило.

 Вашій увазі кілька оповідань об'ємом у 55 слів. Люди, які зуміли

 вкласти у кілька десятків слів глибокий зміст, безсумнівно,

 обдаровані Боженькою.

    Сліпуче світло фар, що приголомшує, скрегіт, пронизливий біль, абсолютний біль,

 потім тепле, вабляче, чисте блакитне світло. Джон відчув себе дивовижно щасливим,

 молодим, вільним,він рушив у напрямку до променистого сяяння.  Біль і темнота

 повільно повернулися. Джон повільно, насилу розплющив опухлі очі. Бинти, якісь

 трубки, гіпс. Обох ніг як не бувало. Заплакана дружина. - Тебе врятували, дорогий!

                                                                         Август Салемі  "Сучасна медицина"

        

     Був лише один вихід, бо наші життя сплелися в дуже заплутаний вузол гніву і

 блаженства, щоб вирішити все якось інакше. Довіримося долі: орел - і ми

 одружимося, решка - і ми розлучимося назавжди.  Монета була підкинута. Вона

 дзенькнула, завертілася і зупинилася. Орел! Ми втупилися на неї з подивом.  Потім,

 в один голос, ми сказали: "Може, ще разок?"

                                                                             Джей Ріп  "Доля"

 

      Я прокинувся від жорстокого болю у всьому тілі. Я розплющив очі і побачив

 медсестру, що стоїть біля мого ліжка. - Містер Фуджіма, - сказала вона, - вам

 пощастило, вам вдалося вижити після бомбардування Хіросіми два дні тому. Але

 тепер ви в госпіталі, вам більше нічого не загрожує. Ледве живий від слабкості,

  запитав:  - Де я?  - В Нагасакі, - відповіла вона.

                                                                         Алан Е. Майер  "Невдача" 

 

     Два хлопчики стояли і дивилися, як сатана повільно йде геть. Блиск його

 гіпнотичних очей все ще туманив їх голови. 

- Слухай, чого він від тебе хотів? 

- Мою душу. А від тебе? 

- Монету для телефону-автомата. Йому терміново треба було подзвонити. 

- Хочеш, підемо поїмо? 

- Хочу, але у мене тепер зовсім немає грошей. 

- Нічого страшного. У мене повно.

                                                        Брайан Ньюелл  "Чого хоче диявол" 

 

     Шерстяна ковдра, що йому недавно дали в доброчинному фонді, зручно зігрівала

 його плечі, а черевики, які він сьогодні знайшов в сміттєвому баку, абсолютно не

 тиснули.  Вуличні вогні так приємно зігрівали душу після всієї цієї холодної

 темряви...  Просиджена  лавка в парку здавалася такою знайомою його натрудженій

 старій спині. "Спасибі тобі, Господи, - подумав він, - життя просто чудове!"

                                                                                      Ендрю Е. Хант  "Вдячність" 

 

       Як тільки це трапилося, я поспішив додому, щоб повідомити дружині сумну

 звістку. Але вона, схоже, зовсім мене не слухала. Вона взагалі мене не помічала.

 Вона поглянула прямо крізь мене і налила собі випити. Включила телевізор.  У цей

 момент пролунав телефонний дзвінок. Вона підійшла і узяла трубку.  Я побачив, як

 зморщилося її обличчя. Вона гірко заплакала.

                                                                      Чарльз Енрайт  "Примара" 

 

     Зоряна ніч. Самий відповідний час. Вечеря при свічках. Затишний

 італійський ресторанчик. Маленьке чорне плаття. Розкішне волосся, блискучі очі,

 сріблястий сміх. Ми разом вже два роки. Дивний час! Справжня любов, кращі друзі,

 більше нікого. Шампанського! Пропоную руку і серце. На одне коліно. Люди

 дивляться? Ну й нехай! Прекрасний діамантовий перстень. Рум'янець на щоках,

 чарівна посмішка.  Як «ні»????!!!

                                                              Лариса Керкленд  "Пропозиція" 

 

      Відтоді, як Ріту жорстоко убили, Картер сидить біля вікна.  Жодного телевізора,

 читання, листування. Його життя - те, що видно через фіранки.  Йому плювати, хто

 приносить їду, платить по рахунках, він не покидає кімнати.  Його життя - пробігаючі

 фізкультурники, зміна пір року, проїжджають повз автомобілі, примара Ріти. Картер

 не розуміє, що в цих оббитих повстю палата немає вікон.

                                                                             Джейн Орвіс  "Вікно"  

 

  Нарешті в цьому глухому, усамітненому селі, його пошуки закінчилися. У старій

 хатинці, біля вогню, сиділа Правда.  Він ще ніколи не бачив старішої і потворнішої

 жінки. 

- Ви - Правда???? -  Стара, зморщена карга урочисто кивнула. 

- Скажіть же, що я повинен повідомити світу? Яку звістку передати?

 Стара плюнула у вогонь і відповіла: 

- Скажи їм, що я молода і красива!

                                                        Роберт Томпкинс  "У пошуках Правди" 

  Можна сміливо сказати, що це - не просто кілька розповідей. Це - кілька книг.

 Жорстоких книг. Ніби якісь шалені думки в наших головах, які раптово мелькнуть і

 які ми гонимо від себе, бо наскільки вони короткі - настільки ж вони бувають яскраві і

 правдиві в своїй жорстокості.

  Але, думаю, ніхто не перевершив Хемінґуея з його коротким оповіданням:

  "For sale: baby shoes, never worn"

   "Продаються пінетки. Неношені."