Киев сместился на второе место в перечне самых дорогих городов Украины (458 место в мире)

В то же время самым дорогим городом признана Одесса (454 место в мировом рейтинге). Об этом сообщает портал Numbeo.

На третьем месте в рейтинге наиболее дорогих городов находится Харьков (465 место в мире), на четвертом – Днепр (472 место в мире), на пятом – Сумы (473 место в мире), на шестом – Львов (475 место в мире).

Самым дорогим городом мира оказался административный центр Бермудских островов Гамильтон. Далее идут три швейцарских города — Женева, Базель и Цюрих. Необходим отметить, что Нью-Йорк оказался лишь на 16 месте.

При составлении данного рейтинга учитывались стоимость недвижимости, тарифы на коммунальные услуги, а также цены на продукты питания и одежду.

Кирило Григорович Стеценко народився у селі Квітки Черкаського повіту на Київщині в родині маляра-самоука. З 1892 учився в рисувальній школі М. Мурашка і Софійській духовній бурсі у Києві. З 1899 співав у хорі М. Лисенка, у якому пізніше був помічником дириґента. 1903 закінчив Київьку Духовну Семінарію і до 1907 навчався в Музично-Драматичній Школі М. Лисенка. 1907 заарештований за участь у громадській діяльності і висланий на Донеччину. З 1908 повернувся з заслання і навчав співу у Білій Церкві і Тирнові. 1911 висвятився на священника і отримав парафію на Поділлі. З 1917 працював у Києві в музичному відділі Міністерства Освіти; організував капелю ДУМКА, з якою подорожував по Україні. 1921 знову на парафії в с. Веприку на Київщині, де й помер.

Своєю творчістю й діяльністю Стеценко був продовжувачем національного напряму української музики, розпочатого М. Лисенком. Музичній мові Стеценка притаманні багатство мелодій і різноманітність гармонійних засобів. У його творчості важливе місце посідають сольоспіви (понад 30) на слова Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Олеся тощо. Багатогранна хорова музика Стеценка: церковні твори (дві літургії, панахида), кантати, хори а капеля і з фортепіяновим супроводом та обробки українських народних пісень. Музика до п'єс ("Сватання на Гончарівці" Г. Квітки-Основ'яненка, "Про що тирса шелестіла" С. Черкасенка, "Бувальщина" А. Велисовського), опери (не закінчені "Полонянка", "Кармелюк"), драматична сцена "Іфіґенія в Тавріді" за драмою Лесі Українки, музика до поеми Т. Шевченка "Гайдамаки", дитячі опери ("Івасик-Телесик", "Лисичка, котик і півник"). Стеценко автор шкільних співаників.  

http://www.pisni.org.ua/persons/326

Леонтович Микола Дмитрович народився 1 грудня 1877 року в селі Селевинцях Брацлавського повіту Подільської губернії в сім'ї сільського священика. Раннє дитинство пройшло у селі Шершнях Тиврівської волості Вінницького повіту. Початки музичної освіти Леонтович здобув у батька, який грав на віолончелі, скрипці, гітарі, був досить освіченою людиною, деякий час керував хором семінаристів. Мати, яка мала чудовий голос і любила співати, прищепила йому любов до української народної пісні. Брат Олександр і сестри Марія та Олена також з дитинства навчалися музики й стали співаками та музикантами.

У 1887 році Леонтович вступив до Немирівської гімназії. 1888 року, через брак коштів на навчання, батько переводить його до Шаргородського початкового духовного училища, де вихованці утримувалися на повному пансіоні. В училищі він опанував нотний спів і міг вільно читати складні партії в церковних хорових творах. 1892 року Леонтович вступив до Подільської духовної семінарії, де вивчав теорію музики, хоровий спів у Є.Богданова - вихованця навчальних класів Петербурзької придворної капели, та І.Лепехіна, диригента чоловічого хору в Кам'янці-Подільському. У семінарії Леонтович опанував скрипку, фортепіано, деякі духові інструменти, почав обробляти записані у селі Білоусівці Брацлавського повіту, куди переїхали батьки, народні мелодії, беручи за взірець обробки М.Лисенка, які були в той час дуже популярними. У семінарії нерідко керував хором семінаристів, у виконанні якого вперше прозвучали його обробки пісень "Гандзя", "Ой чия ж то причина, що я бідна дівчина". 1898 року Леонтович закінчив духовну семінарію й вирішив працювати вчителем у сільських школах і водночас самотужки удосконалювати свою музичну освіту. У селі Чукові він організував самодіяльний симфонічний оркестр, який виконував українські мелодії та п'єси російських та українських композиторів.

1901 року він видав перший збірник пісень з Поділля. 1903 року вийшов другий збірник подільських пісень з посвятою М.Лисенкові. У 1904-1905 роках під час літніх канікул Леонтович складає при Петербурзькій придворній капелі іспити на звання регента хору. Восени 1904 року залишає Поділля і переїздить на Донбас, на станцію Гришине, де влаштовується викладачем співу та музики у місцевій залізничній школі. Під час революційних подій 1905 року Леонтович організував хор робітників, який виступав на мітингах проти російського самодержавства. Діяльність Леонтовича привернула увагу поліції, й він змушений був повернутися на Поділля, у місто Тульчин, де викладав музику і спів у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі для дочок сільських священиків. З 1909 року Леонтович навчається під керівництвом відомого теоретика музики Б. Яворського, якого він періодично відвідує у Москві та Києві. У той час створив багато хорових обробок, зокрема славнозвісний "Щедрик", а також "Піють півні", "Мала мати одну дочку", "Дударик", "Ой зійшла зоря" та ін. У Тульчині знайомиться з композитором Кирилом Стеценком. 1916 року разом з хором Київського університету виконує свою обробку "Щедрика", яка принесла йому великий успіх у київської публіки.

Із встановленням Української Народної Республіки Леонтович переїздить з Тульчина до Києва, де починає активну діяльність як диригент і композитор. Ряд його творів включили до свого репертуару професійні та самодіяльні колективи України. На одному з концертів великий успіх мала "Легенда" Миколи Вороного в обробці Леонтовича. Після приходу більшовиків Леонтович працює деякий час у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти, викладає у Музично-драматичному інституті ім. М.Лисенка, разом з композитором і диригентом Г.Верьовкою працює у Народній консерваторії, на курсах дошкільного виховання, організовує кілька хорових гуртків. Під час захоплення Києва 31 серпня 1919 року денікінцями, які почали переслідувати українську інтелігенцію й шукали Леонтовича, щоб його заарештувати, змушений утікати до Тульчина. Засновує першу в Тульчині музичну школу. 1919-1920 року працює над першим великим симфонічним твором - народно-фантастичною оперою "На русалчин великдень" за однойменною казкою Б.Грінченка. Восени 1920 року в Тульчині відбулися гастролі хорової капели під керівництвом К.Стеценка та Павла Тичини як другого диригента. Під час концертів капели виконувалися твори Леонтовича. В останні місяці життя Леонтович закінчував оперу "На русалчин великдень". У ніч з 22 на 23 січня 1921 року композитор перебував у свого батька у селі Марківка Гайсинського повіту, де був убитий невідомим, який напросився в хату переночувати з метою пограбування.

http://www.pisni.org.ua/persons/101.html

Остап Вишня

Було таке у нас: велике чортзна-що.

   Звалося воно, вибачте на слові, гетьманом Павлом Скоропадським… Гетьманом усієї України.

   Привели його німці. Посадили…

   Воно посиділо, напакостило…

   Потім народ дмухнув: воно впало зі свого «трону», одягло німецьку каску і з німецькими офіцерами втекло до Берліна, де й заховалося.

   «Аки тать в нощі».

   Оце і усе…

   Привели… напакостило… впало… втекло….

   Це для історії.

   Більше й писати нічого не треба, бо історія… образиться.

   Це було рік тому.

   Пройшов рік.

   Хто ж його згадує?

   Інтелігенція:

   З презирством!

   Селянство:

-         Ну й били ж ми його!

   І тільки одні «хлібороби», - кров од крові й плоть від плоті гетьманської, - згадуючи, кличуть дурнем.

   Це так діти батька величають!

   По-моєму, так для його й «дурня» забагато!

   Чортзна-що, й більше нічого!

   Воно!

   А яким воно здавалося тоді – суворим та грізним!

   Завело собі бунчужних, скачкових, конвой…

   Булаву носило…

   До народу не інакше, як:

   «Ми, мовляв, гетьман усієї України, даруємо…»

   Або:

   «З ласки нашої наказуємо…»

   А іноді як розприндиться:

   «Ми не дозволимо… У нас хватить сили, щоб…» і т.ін., і т. ін.

   Отаке!

   Подивишся було, так аж страшно!

   А само тим часом біжить та німців виціловує, куди треба й не треба, щоб підтримали…

   І отож воно курячим мозоком своїм мимрило:

-         Правити 40-мільйонним народом…

   Народом, що мав у себе за гетьманів Хмельницького та Дорошенка.

   Народом, що більш самого себе любить волю свою…

   І народ цей ворухнувся…

   І полетіло, мов порох, скоропадщина з німцями, з сердюками, з добровольцями, кістяківськими, лизогубами…

   Полетіло, щоб ніколи не повертатися!

……………………………………………………………………………………………

   Буває…

……………………………………………………………………………………………

-         Ну то й що? – запитаєте мене ви.

-         Ну то й всім таким те ж саме буде! – скажу я…

Главной отличительной чертой красного мухомора является розово-красная шапка с белыми пятнами (иногда без). Само название гриба связано с свойством губить мух, которые садятся на него и пьют собравшуюся после дождя воду. Содержащиеся в воде энтеогены гриба погружают насекомых в сон и те попросту тонут в воде. Дикие животные поедают мухомор, чтобы избавится от паразитов. Человек тоже использует мухомор, но по своему.

Исследователи находят следы красного мухомора в разных уголках мира. К примеру одно из африканских племен специально выращивает мухомор для еды, а мифический индоарийский напиток богов — Сома, вероятнее всего готовили из мухомора. В Пегтымеле на Чукотке были найдены наскальные рисунки людей-грибов. Северные шаманы употребляли красный мухомор в своих церемониях для вхождения в особое состояние сознания под трансовый ритм бубна. Древние знали о свойстве мухомора восстанавливать и преумножать физическую и духовную силу. Их видения позволяли заглядывать в глубины мира. Сибирские шаманы использовали уникальный способ очистки и перегонки, используя свое тело как фильтр. Так первый употребивший мухомор принимал все последствия побочных эффектов на себя, другие же, пили его мочу, которая уже содержала энтеогены в чистом виде. Сложно представить насколько долго могла продолжатся эта цепь.

Мухомор в Скандинавии. В срединные века викингов опасался весь мир, ибо среди них были бесстрашные воины — берсеркеры, которые перед битвой употребляли особое зелье на основе красного мухомора. В бою они были полны ярости и необычайно сильны, не испытывали страха и не чувствовали боли. Берсеркеры не могли остановиться, пока последний враг не падет замертво, а после боя погружались в долгий тяжелый сон.

Если вас влечет праздный интерес лучше не испытывать попросту судьбу и отказаться от этой затеи. Если же есть веская причина — это ваше право. Любая пища влияет на сознание, ибо поглощённое всегда становится частью поглотившего. Древние об этом знают, поэтому и говорят, что части определяют целое. У каждого растения есть свое предназначение. Как человек обладает душой, так растения и животные имеют ее, только у них Маннас (душа) общая для каждого вида. В природе существует интересная особенность когда отдельное животное приобретает новый навык, следующие поколения этого вида уже будут появляться на свет с этим умением. Их общая душа в совокупности это нечто личностное. И когда вы соприкасаетесь с ней, вы сливаетесь в одно целое. Человек, употребивший красный мухомор соединяется его душой. Такой трансцендентальный опыт может очень круто повлиять на дальнейшее восприятие человеком себя и мира вокруг. Если же контакт делается регулярно, начинает происходить внутренняя борьба. Впоследствии противостояния личность мухомора вытесняет личность человека, и сам он становится «грибом», хоть и внешне выглядит как человек.

Здесь мы приведем только самые важные элементы. Важные психотропные составляющие в красном мухоморе это: иботеновая кислота, которая преобразуется во время сушки в мусцимол и мусказон, и такой энтеоген как мускарин, (похожий на мескалин из кактуса пейот). В мухоморе так же содержится медиатор серотонин, который стимулирует нервную деятельность. Другие активно действующие вещества — это мускафурин, холин и триметиламин, которые особенно ценятся в онкологии.

Мухомор самый известный гриб детства, его часто изображают злым персонажем детских игр. Детей учили, что этот гриб очень ядовит. Все знают, что нельзя употреблять красный мухомор в пищу. И в этом есть доля правды, ибо небрежное, или даже неуважительное отношение к мухомору может привести к печальным последствиям. С другой стороны мухомор человеку может помочь. Этот гриб можно смело назвать панацеей от многих болезней. Мухомор оказывает обезболивающее, кровоостанавливающее, антибактериальное, иммуностимулирующее и заживляющее действие. Народная медицина применяет красный мухомор как средство против глистов, для лечения простуды, ангины, эпилепсии, спазмов и заболеваний спинного мозга. На основе компонентов мухомора можно сделать снотворное. Мухомор применяется в лечении таких онкологических заболеваний как туберкулез легких и рак. Гриб используют в лечении заболеваний щитовидной железы, предстательной железы, сахарном диабете, упадке сил и переутомлении, и это далеко не полный список удивительных свойств мухомора.

Для начала нужно купить или собрать в лесу шляпки мухомора (ножки не нужны). Не рекомендуем собирать червивый гриб в промышленной зоне, так же не советуем брать пантерный мухомор, который раз в 5 сильнее обычного. Берите только целые здоровые на вид грибы. По возвращению домой отрежьте пластинки снизу шапочек, они тоже не нужны. Затем просушите шляпы в хорошо проветриваемом помещении до состояния готовности. Сушить лучше в естественных условиях. Заметим, что чем дольше хранятся грибы, тем слабее становится эффект, так уже через пол года действие станет заметно хуже.

Эффект от мухомора сильно зависит от принятой дозы и индивидуальных особенностей отдельного человека. Средней дозой считается 15 грамм или 5 небольших шляпок, которые лучше принимать постепенно. При небольшой дозе человек может испытывать подъем сил, эйфорию и ясность ума. При средней появляются зрительные галлюцинации, но тем не менее человек может адекватно реагировать и отвечать на вопросы. При большой дозе человек становится неадекватным, ибо он сам пребывает в другом мире. Причем тело может проявлять активность. После тяжелого путешествия часто наступает такой же тяжелый и долгий сон. Чтобы смягчить мухоморный трип, можно покурить конопли или шалфея.

Употребление красного мухомора в целях получить мистический опыт является довольно опасным делом, слишком большая дозировка может привести к летальному исходу. Так же не рекомендуется употреблять сырые мухоморы, так как иботеновая кислота может вызвать рвоту, расстройство желудочно-кишечного тракта, диарею, усиленное выделение слюны и пота и прочие очень неприятные вещи. Перед употреблением красного мухомора осознайте что вы несете полную ответственность за любые возможные последствия. Далее мы приведем несколько способов употребления мухомора в психотропных целях:

• Мухомор в сухомятку. Тщательно высушенные шляпки мухомора едят запивая небольшим количеством воды.
• Мухомор в кофемолке. Сушеные шляпы перемолоть в кофемолке, потом залить теплой водой и выпить.
• Мухоморный чай. Хорошо измельчить сухие шляпки и поместить в чайник с водой, затем немного проварить на медленном огне, после —  процедить. Чай готов!

Действие мухомора начинает ощущаться через 20 минут после принятия,  набирает «разгон»  в течение 2 часов, общее время действия — около 5 часов, эффект присутствует в течение нескольких дней в виде повышенного тонуса.

(непроверенная информация — для лучшего эффекта употребить мочу на следующий день после приема)

В природе не существует ядовитых растений, в том числе и грибов, есть лишь неправильное приготовленные. Далее предлагаем несколько рецептов:

• Настойка из мухомора применяется как наружно, так и внутренне. Готовится таким образом: грибы складываются в стеклянную тару и помещаются в темное место, можно придавить сверху прессом. Собравшийся в банке сок разводят с водкой или спиртом в соотношении 1:1. Настаивают не меньше месяца в темном, сухом и прохладном месте, затем процеживают. Дозировка настойки сугубо индивидуальна, от нескольких капель до 30.
• Мазь из мухомора хорошо помогает при болях в суставах. Свежую грибную шляпку хорошо растирают и смешивают со сметаной, затем в марле и прикладывают к больному суставу. Или сушеные шляпки мухомора измельчают в порошок и смешивают с вазелином, натуральным жиром или маслом.

Следует помнить, что этот гриб может быть опасен. При сильном отравлении мухомором нужно любым способом спровоцировать рвотный рефлекс и быстро вызвать скорую помощь. Нельзя использовать настойку или мазь на открытой ране. Не рекомендуется применять беременным и детям. Индивидуальная непереносимость. Во время приготовления не советуем использовать посуду из металла.

http://ezoport.ru/rasta/enteogeny/krasnyj-muhomor-upotreblenie-effekt-primenenie-v-meditsine.html