Навіяно
http://blog.i.ua/user/705582/1978645/#p11Трішки інший бік тої самої "медалі". Зустрічаєшь людину. Приглядаєшься, прислухаєшься (вік все-таки, вже балом правлять не лише гормони))) Думки в унісон, бажання схожі. Захоплення та варіанти відпочинку - все співпадає. Ти піклуєшься про нього, він - про тебе. Ти виготовляєшь всякі смаколики італійської кухні, переважно м'ясні, бо солодкого він не любить. Він прикручує поличкі в ваній та плинтуса у кімнаті, купує двоспальне ліжко, каже, що ти - його команда і планує поїздку разом. І ось одної ночі ти собі вирішуєшь, що саме з цією людиною ти будешь будувати майбутнє (пафосно, але як є), що ти згодна миритись із його тараканами, даєшь собі установку концентруватись на перевагах, не перевиховувати, а просто сприймати людину як він є. Але! (оце паскудне "але") Твого однобічного рішення недостатньо. Він, коли казав, що ти його команда - сам щіро вірив в це, але з плином часу він просто передумав. А ти ще на всих парах летишь на зустріч, але нема до кого. І ти зупиняєшься, оглядаєшься здивовано і розумієшь, що майбутє є, але тільки для тебе. А взагалі він молодець, що зник, не дозволивши тобі напридумувати вам спільних дітей, майно та банківський рахунок! Так що, підбираємо соплі-сьози і живемо далі. Але одне питаня залишається без відповіді (як і все життя, до речі) - а чи так швидко ти "відкриєшься" наступній людині в твоєму житті?