Іноді я дуже жалкую, що не вмію малювати.
От так щоб прям з душі вийняти стан і перенести на холст.
Бо от вчора, під час дзвінку донечки, з якою я розмовляла геть спокінийм голосом, впевнено та переконливо, а в середині, десь там, де метелики - я розгублено бігала по колу, рвала волосся на всих місцях, в голос ревла та гамселила кулаками по всюди - от би намалювати це все.
Вийшов непоганий би такий собі плакат під гаслом "Мамочки! Діти дорослішають непомітно! Дайте їм приймати власні рішення і нести за них відповідальність!"
Але ж так хочеться захистити, пригорнути, доказати, що все добре і вони в нас найкращі...
Нехай листопад буде до всих лагідним)