Про засмучення
- 13.06.24, 17:00
Пару днів тому писав, що трапилось з телефоном. Дослідив анамнез і дійшов до висновку, що злетіла прошивка. Ремонтувати навряд чи хтось візьметься, тому буде валятись.
Картка пам'яті працює (вперше перевірив на ноуті) — і то добре. Бо теж хоч якась часточка спогадів і минулого. Тож змирився. Дійшов до стадії прийняття. Але поламаний телефон — не єдина причина для засмучення: ноутбук перестав тримати заряд 100% навіть будучи підключеним до живлення (що мені здавалось абсурдним). Невже так може бути?! Причому дозаряджатись до 100% не хоче (мабуть, почне заряджатись після розрядження нижче 80-90%). Хоча нагугливши інфу вичитав, що батарея в ноуті може зноситись за 3-4 року. Печально.
Ну і третя причина для засмучення — проблеми з фотохостингом. Але після декількох відкривань у новій вкладці всі картинки відображаються. Правда, згадав, що інші хостинги періодично гальмували, але поточний сервіс, схоже, буде гальмувати на постійній основі.
Порадувала лише дегустація. Але вона сама до мене не прийшла. Все інше засмучує. А від новин взагалі ціла палітра хрінових емоцій.
1
Коментарі
Whiskey*
115.06.24, 13:56
Після допису з махачем навіть неч за пачі не коментує
Makcімаліст
216.06.24, 14:50Відповідь на 1 від Whiskey*
Зате відверто, без брехні. До пандемії ковіду і мобілізації, а також до того часу, поки батько хоча б через 2-3 доби ходив на роботу, а я вештався по Києву, було спокійніше. А з 2020-го всі разом. Так що нічому дивуватись.
Конфлікти батьків і дітей — звична річ. Головне, щоб до серйозних травм не дійшло.
Whiskey*
317.06.24, 09:27
Конфлікти дітей. Слушно Ви зауважили. Тобто діти до 18 років.
Що відверто, то добре. Я бачу Ви, взагалі, непогана людина і ми тут ніхто не має права вчити один одного. Але ж просто дивно. Не живу з батьками з 16 років. Як почалося навчання і робота і т.п. Вони звісно завжди допомагають, і чекають . Але в мене і в них своє життя.
Пам'ятаю, як тато зірвався з рейсу, коли мене пограбували в транспорті. Новенький телефончік з мп 3(мрія)) і кредитка на три тисячі ( шо дуже багато на ті часи) .ото згріб у соплях і потарнапив додому ,це 150 км. І так було завжди:вдома з мамою переплакала якісь жахи, і вперед в самостійне життя майже колінкою під зад))))