Як Росія роками готувалася до агресії проти України(закінчення).

  • 26.02.16, 20:16

Головною метою введених улітку 2013 року раптових і безпідставних торговельних обмежень РФ проти України, відповідної пропагандистської кампанії в ЗМІ було надання В.Януковичу та його уряду підстав для виправдання перед українським суспільством і західними партнерами майбутнього рішення про відмову від підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Ті ж цілі переслідували збройні провокації поблизу кордонів України[13].

У листопаді 2013 року демонстративні зрадницькі дії В.Януковича спровокували масові протести у Києві та інших містах України. Спочатку ці протести, швидше за все, розглядалися Кремлем не як загроза виживанню проросійського маріонеткового режиму, а як можливість підірвати потенціал спротиву України російським загарбницьким планам.

Ескалація силового протистояння[14] збіглася за часом із зростаючим усвідомленням російським керівництвом реальної перспективи втрати керованості ситуацією в Україні. Очевидно, що проти Євромайдану була застосована відпрацьована у 2004-2005 роках методологія організації контрпротестних акцій у вигляді «антимайданів», яка за два роки до того використовувалась для протидії «Болотному руху» в РФ. Саме «антимайдани» надалі стали організаційною основою для сепаратистських проявів у Криму, регіонах Сходу і Півдня України.

Дії влади напередодні і під час подій, що згодом отримали назву Революції гідності, призвели до стрімкого погіршення відносин України з США і ЄС. Водночас згідно з домовленостями В.Путіна і В.Януковича, які були досягнуті під час їхньої зустрічі 17 грудня 2013 року в Москві, розпочалася реалізація другого, економічного етапу Харківських угод.

Домовленостями, зокрема, передбачалися заходи щодо інтеграції енергетичної, фінансової, оборонно-промислової, авіаційно-космічної сфер України і РФ, початку підготовки до приєднання України до Митного союзу. У комплексі це означало для України втрату прямих контактів із Заходом та повне її підпорядкування інтересам Кремля. Тобто В.Янукович та його оточення вступили на прямий шлях до позбавлення України державного суверенітету і незалежності.

Підтримані кремлівським керівництвом і спецслужбами РФ неодноразові спроби режиму В.Януковича «втопити у крові» масові народні протести та збройні провокації призвели до ескалації насильства в м. Києві, загибелі багатьох учасників Євромайдану і працівників правоохоронних органів. Вже у другій половині лютого 2014 року режим почав швидко втрачати контроль за ситуацією.

Після провалу силових спроб знищення протестного руху 18 лютого 2014 року і застосування захисниками режиму В.Януковича вогнепальної зброї проти протестувальників, які перейшли 20 лютого 2014 року у наступ, з метою припинення кровопролиття Верховна Рада України 21 лютого о 16:52 прийняла закон про відновлення дії конституційних положень 2004 року (№ 4163), за який проголосували 386 народних депутатів України.

Проте В.Янукович замість невідкладного підписання цього Закону о 22:40 втік з Києва, заздалегідь вивізши найбільш цінні речі з резиденції у Межигір’ї. Одночасно з ним залишило свої робочі місця і втекло вище керівництво міністерств оборони, внутрішніх справ, податків і зборів, Служби безпеки, Генеральної прокуратури, багатьох інших центральних органів виконавчої влади, обласних і районних державних адміністрацій. Голова Верховної Ради України В.Рибак та його перший заступник І.Калєтнік подали у відставку.

ТАКИМ ЧИНОМ, У КРИТИЧНИЙ МОМЕНТ ПОЧАТКУ АКТИВНОЇ ФАЗИ ОПЕРАЦІЇ РФ ПРОТИ УКРАЇНИ (20-22 ЛЮТОГО 2014 РОКУ) УСЕ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНЕ КЕРІВНИЦТВО ДЕРЖАВИ ФАКТИЧНО ЗНИКЛО

Все це у сукупності занурило Українську державу у правовий вакуум. Поза сумнівом, ці дії були узгоджені з Кремлем, який переслідував мету паралізувати державні інститути України та у такий спосіб унеможливити організований спротив російській агресії.

Таким чином, у критичний момент початку активної фази стратегічної чекістсько-військової операції РФ проти України в Криму, на Сході і Півдні України (20-22 лютого 2014 року) військово-політичне керівництво держави, вище командування Збройних Сил України, МВС України, СБ України та інших органів сектору безпеки і оборони України фактично зникло.

Унаслідок попередніх дій режиму В.Януковича обороноздатність України опинилася на критично низькому рівні, особовий склад органів сектору безпеки і оборони був деморалізований і втратив здатність до виконання наказів і здійснення опору збройній агресії.

В умовах самоусунення Президента України, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України В.Януковича від виконання конституційних повноважень гаранта державного суверенітету і територіальної цілісності України український парламент взяв на себе повну відповідальність за долю України і вжив рішучих заходів з відновлення конституційного ладу, керованості і обороноздатності держави.


22 лютого 2014 року Верховна Рада України обрала О.Турчинова Головою Верховної Ради України та відновила дію положень Конституції України, які були у неконституційний спосіб скасовані у 2010 році. Через самоусунення В.Януковича від виконання обов’язків глави держави на Голову Верховної Ради України О.Турчинова відповідно до Конституції України було покладено виконання обов’язків Президента України. У стислі строки було призначене нове керівництво органів сектору безпеки і оборони, а згодом повністю сформований новий Уряд України, а також відновлено діяльність органів виконавчої влади як у Києві, так і в регіонах.

Напередодні здійснення стратегічної чекістсько-військової операції Кремль ще влітку 2013 року розпочав безпосередню підготовку до незаконної анексії Криму й агресії на Сході України. У Криму протягом листопада 2013 року – лютого 2014 року відбувалася консолідація проросійських сил, організовувалися незаконні збройні формування (загони «самооборони»), створювалась політична й організаційна інфраструктура для окупації півострова. Водночас практичними заходами підготовки Росії до анексії Криму стало розгортання у Південному військовому окрузі ЗС РФ оперативного угруповання військ (сил) для забезпечення безпеки проведення Олімпійських зимових ігор 2014 року, яке за своїм складом у декілька разів перевищувало потреби забезпечення безпеки спортивних змагань.

РФ значно активізувала розвідку на території України. Зокрема, у другій половині 2013 року кількість обльотів літаками-розвідниками ЗС РФ кордонів з Україною зросла на порядки порівняно з попередніми періодами. Саме у цей час було значно активізовано агентурну роботу на території України, а також видову і радіоелектронну розвідку проти нашої держави.

За заздалегідь підготовленим планом починаючи з 20 лютого 2014 року (ще до втечі В.Януковича з м. Києва)[15] були організовані мітинги під сепаратистськими гаслами у мм. Севастополь і Сімферополь, у яких провідну роль грали громадяни РФ. Поряд з агентурою ФСБ РФ, ГРУ ГШ ЗС РФ, СЗР РФ, а також їх бойовими підрозділами для участі у цих заходах з Росії були спеціально завезені у Крим громадяни Росії з числа спортсменів, працівників охоронних фірм, колишніх військовослужбовців, які виконували роль «обурених кримчан», провокували конфлікти, всіляко намагалися дестабілізувати ситуацію.

Уночі 27 лютого 2014 року російські спецпідрозділи захопили адміністративні будинки парламенту та уряду Автономної Республіки Крим. 28 лютого 2014 року депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим під дулами автоматів «зелених чоловічків» з грубими порушеннями процедури ухвалили рішення про призначення референдуму щодо статусу Криму та призначили головою уряду Криму С.Аксьонова. Починаючи з того ж дня підрозділи ЗС РФ встановили контроль над об’єктами критичної інфраструктури, аеропортами, перевалами, мостами, розпочали блокування українських військових частин і об’єктів на півострові, деякі з яких були раптово захоплені. Одними з перших були захоплені українські об’єкти зв’язку та телекомунікацій. Уже на початку березня 2014 року окупаційні підрозділи вимкнули трансляцію українського телебачення на півострові.

Працівники головних управлінь МВС і СБ України в Криму і управлінь МВС України і СБ України у м. Севастополі одразу після втечі В.Януковича почали саботувати накази з Києва. З 20 тисяч військовослужбовців підрозділів ЗС України, СБ України, УДО, внутрішніх військ МВС України, розвідувальних органів, дислокованих у Криму, лише 6 тисяч виїхали з окупованого півострова на іншу територію України. Водночас, незважаючи на чисельну перевагу російського агресора, шалений психологічний тиск і блокування військових частин, окремі підрозділи Збройних Сил України стійко тримали оборону і залишили півострів після отримання 24 березня 2014 року відповідного наказу.

За цих умов, швидко збільшуючи військове угруповання, яке за своїм бойовим потенціалом значно перевищувало дислоковані в Криму українські війська, Росія вже у першій декаді березня фактично завершила окупацію півострова.

У документальному фільмі А.Кондрашова «Крым. Путь на родину» (березень 2015 року) В.Путін заявив про свою готовність застосувати ядерну зброю під час операції з окупації Криму в разі втручання країн Заходу. Він також повідомив, що особисто керував військовою операцією, у ході якої російські морські піхотинці та частини спеціального призначення ГРУ ГШ ЗС РФ заблокували українські військові частини. Крім того, В.Путін, визнав, що підрозділи ГРУ ГШ ЗС РФ провели спеціальну операцію зі знищення каналів спеціального зв’язку українських військових частин з Києвом. Також у фільмі повідомляється про факт наведення радара терміново перекинутого у Крим берегового ракетного комплексу «Бастіон» на есмінець США «Дональд Кук», який перебував у Чорному морі.

Указом Президента України від 7 березня 2014 року № 261 було зупинено дію Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від
6 березня 2014 року № 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму». Конституційний Суд України визнав оголошення референдуму таким, що не відповідає Конституції України. Проте всупереч нормам українського і міжнародного права 16 березня 2014 року «референдум» про незалежність Автономної Республіки Крим було проведено. При цьому не було дотримано жодних загальновизнаних стандартів народного волевиявлення. Так званими «міжнародними спостерігачами», яких російська окупаційна влада допустила на півострів для роботи на «референдумі», були представники ультраправих, неонацистських та комуністичних європейських партій, інші особи з нацистськими та неосталіністськими поглядами[16].-

В умовах бойкоту референдуму корінним народом Криму – кримськими татарами, присутності великої кількості озброєних російських військовослужбовців референдум в Автономній Республіці Крим начебто зібрав понад 1,2 млн. заповнених бюлетенів (що відповідає 83,10% загальній кількості виборців), з яких нібито 96,77% засвідчили вибір «за возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації»[17]. Як відомо, непоодинокі випадки такої «масової підтримки» характерні для виборчої системи РФ протягом останніх 20 років.

18 березня 2014 року в Москві Президент Росії В.Путін, самопроголошений «голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим» С.Аксьонов, «спікер Верховної Ради Автономної Республіки Крим» В.Константінов та самопроголошений мер Севастополя О.Чалий підписали Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії. На цьому урочистому засіданні В.Путін виступив з промовою, в якій вкотре підкреслив, що українці і росіяни – це один народ, а також зазначив: «на Украине живут и будут жить миллионы русских людей, русскоязычных граждан, и Россия всегда будет защищать их интересы…».

Ця заява була оголошена вже у ході другого етапу стратегічної чекістсько-військової операції – захоплення південних і східних областей України. Ще 23 лютого 2014 року в Москві відбувся мітинг, на якому заступник голови Державної Думи Федеральних Зборів РФ В.Жириновський закликав до розділу України на три частини, направлення російських «добровольців», які мали проголосити державу Малоросія зі столицею у Харкові. У російській пресі розгорнулась масова істерія з гаслами про «фашистський переворот у Києві», «незаконну київську хунту» та «нагальну необхідність врятувати російськомовне населення України від оскаженілих фашистів-бандерівців». Ця пропагандистська кампанія різного рівня інтенсивності не припиняється й досі.

28 лютого 2014 року збройні сили Росії розпочали «раптову перевірку боєготовності» військ Південного військового округу, у тому числі ЧФ РФ, із залученням підрозділів із складу Західного військового округу, у якій було задіяно до 150 тис. осіб особового складу, до 90 літаків, 120 вертольотів та 880 танків. Починаючи з 1 березня 2014 року відбулося розгортання російських ударних підрозділів у Ростовській, Воронезькій, Курській, Білгородській, Брянській областях РФ. На Поліському, Слобожанському, Донецькому і Кримському оперативних напрямках у безпосередній близькості від кордонів України було утворене ударне угруповання, яке перебувало в повній бойовій готовності до вторгнення в Україну принаймні до кінця травня 2014 року. ЗС РФ були у повній бойовій готовності для вторгнення на територію України зі сходу і півдня.

Для політичного виправдання російського вторгнення було використано звернення В.Януковича, який втік до Росії, до президента РФ В.Путіна 1 березня 2014 року. 4 березня 2014 року представник РФ в Раді Безпеки ООН В.Чуркін заявив під час її засідання: «Сегодня я уполномочен сообщить также следующее. Президентом России получено следующее обращение президента Украины Виктора Януковича. Я цитирую. Заявление президента Украины. Как законно избранный президент Украины заявляю: события на Майдане, незаконный захват власти в Киеве привели к тому, что Украина оказалась на пороге гражданской войны. В стране царят хаос и анархия. Жизнь и безопасность людей, особенно на юго-востоке и в Крыму, под угрозой. Под воздействием западных стран осуществляются открытый террор и насилие. Люди преследуются по политическому и языковому признакам. В этой связи обращаюсь к президенту России Владимиру Владимировичу Путину с просьбой использовать вооруженные силы Российской Федерации для восстановления законности, мира, правопорядка, стабильности, защиты населения Украины. Виктор Янукович, 1 марта 2014 года».

У той же день з аналогічним зверненням виступив самопроголошений «голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим» С.Аксьонов. В. Путін негайно направив до Ради Федерації Федеральних Зборів РФ пропозицію про введення російських військ в Україну, мотивуючи її «загрозою життю громадян Російської Федерації, співвітчизників, особового складу військового контингенту збройних сил Російської Федерації, який дислокується … на території України». За кілька годин Рада Федерації одноголосно підтримала пропозицію російського президента.

11 березня 2014 року було оголошено про проведення «найбільших за 20 років» навчань повітрянодесантних військ Росії. Офіційно оприлюднена легенда навчань передбачала висадку 3500 десантників у тилу «умовного противника», причому командири мали дізнатися про місце висадки лише на борту літака. У ході навчань 1500 десантників висадились на полігоні у Ростовській області РФ у безпосередній близькості до кордону з Україною.

З 1 березня 2014 року під гаслами приєднання півдня і сходу України до Росії розпочалася координована і контрольована російськими спецслужбами серія протестних акцій у східних і південних регіонах України, так звана «Русская весна». Під їх прикриттям спеціально підготовлені штурмові групи на чолі з російськими офіцерами здійснили спроби захопити адміністративні будинки у Харківській, Луганській, Донецькій, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській, Одеській, Дніпропетровській областях. Були захоплені будинки обласних державних адміністрацій у Донецьку, Луганську і Харкові, а також управління СБ України у Донецьку і Луганську.

Таким чином, факти неспростовно засвідчують ретельну підготовку до широкомасштабного вторгнення на територію України з метою реставрації маріонеткового режиму В.Януковича. Приводом для такого вторгнення мали стати криваві події у Криму.

Наслідком російської агресії, до надання відсічі якій держава була не готова, стало б повторення української трагедії 1917-1920 років, коли перемогу здобули декласовані елементи на чолі з більшовиками (прямими ідейними нащадками яких є бандформування ОРДЛО), і фактична втрата незалежності України.

Усвідомлюючи ситуацію, нове керівництво України розпочало передислокацію підрозділів Збройних Сил і правоохоронних органів України у східні і північні області держави. Вживалися нагальні заходи з відновлення дієздатності сектору безпеки і оборони, забезпечено керованість силами і засобами ЗС України, утворено Національну гвардію, проведено часткову мобілізацію, почалось формування добровольчих батальйонів для захисту України, була швидко стабілізована ситуація у Києві, а також у Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Харківській, Херсонській областях. В Одеській області загроза громадянському миру була подолана після того, як 2 травня 2014 року не досягла запланованого результату кривава провокація проросійських сил. Здійснювались системні заходи з мобілізації міжнародної підтримки зусиль України у стримуванні російського агресора[18].

Зухвала агресія РФ отримала гідну відсіч. Всю Україну сколихнув широкий патріотичний рух. Завдяки героїзму військовослужбовців, добровольців, пересічних громадян плани з окупації 8 південних і східних областей України були зірвані, а російський агресор був змушений перейти до прихованої підривної і терористичної діяльності в Україні, за винятком Донецької і Луганської областей. Але і тут наступ російських терористичних військ було локалізовано.

25 травня 2014 року в надзвичайно складних умовах були проведені визнані всім світом вільні і демократичні президентські вибори, переконливу перемогу на яких здобув Петро Порошенко.

Ці події остаточно засвідчили провал планів російського бліцкригу проти України. Спільними зусиллями суспільства і відроджуваної держави, дорогою ціною життів тисяч українців ворог був зупинений. Розпочався черговий етап російської агресії проти України – гібридної війни, яка триває і донині.

Як Росія роками готувалася до агресії проти України(продовження)

  • 26.02.16, 20:09
ДЛЯ ВЕДЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ ШИРОКО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ НЕ ТІЛЬКИ ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ, АЛЕ Й КУЛЬТУРНО-РОЗВАЖАЛЬНА ІНДУСТРІЯ: КІНЕМАТОГРАФ, ШОУ-БІЗНЕС, НАЧЕБТО НЕПОЛІТИЧНІ, «КУЛЬТУРНІ» ПРОГРАМИ ТЕЛЕБАЧЕННЯ І РАДІОМОВЛЕННЯ, ІНТЕРНЕТ ТОЩО

Аналогічні цілі переслідувала й російська енергетична політика. У 2009 р. за результатами другої «газової війни» Росія сформувала потужний інструмент тиску на Україну в енергетичній сфері, створила можливості для фінансового знекровлення її економіки[4]. Насамперед як інструмент посилення впливу на Україну використовувалися політично вмотивовані й економічно необґрунтовані проекти «Північного» і «Південного» потоків – своєрідних каналів експорту корупції у Європейський Союз[5].

Російський капітал нерідко виступає в якості ефективного інструмента Кремля. В Україні до 2013 року російський капітал встановив повністю або частково контроль над галуззю зв’язку і телекомунікацій, паливно-енергетичним комплексом, частиною банківського сектору тощо. Ці процеси, які загрожують національній безпеці України, значно активізувалися після приходу В.Януковича до влади, чому сприяла ідентична кримінально-олігархічна сутність і відповідна бізнес-культура російських і українських кланів.

Протягом усіх років незалежності України Росія із застосуванням усього наявного арсеналу підривних засобів підживлювала антиукраїнські, антизахідні та проросійські настрої серед населення Автономної Республіки Крим і Севастополя. Свідомо ігноруючи результати волевиявлення кримчан під час Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року[6], кримська влада на початку 1990-х років здійснила кілька спроб відокремлення від України (1992, 1994-1995 роки).

Втім, такий сценарій не знайшов широкої підтримки населення півострова. Спровоковані Росією сепаратистські прояви були зупинені завдяки скоординованим зусиллям керівництва держави і органів сектору безпеки і оборони.

Усвідомивши відсутність активної масової підтримки сепаратистських ідей[7], Кремль зробив ставку на кримський криміналітет. Незавершеність процесу декриміналізації Криму, що розпочався у 1995 році, уможливила проникнення криміналу в державні (зокрема правоохоронні) органи, які нерідко обслуговували кримінальні угруповання.

В УКРАЇНІ ДО 2013 РОКУ РОСІЙСЬКИЙ КАПІТАЛ ВСТАНОВИВ ПОВНІСТЮ АБО ЧАСТКОВО КОНТРОЛЬ НАД ГАЛУЗЗЮ ЗВ’ЯЗКУ І ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ, ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИМ КОМПЛЕКСОМ, ЧАСТИНОЮ БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ

Зрештою, саме наскрізь криміналізовані кримські організації Партії регіонів і КПУ стали надійною опорою російського впливу і відіграли ключову роль під час російської агресії і наступної окупації[8].

З кінця 1980-х років, коли розпочалося повернення в Крим кримськотатарського народу, Кремль підживлював і експлуатував міжнаціональну ворожнечу між етнічними росіянами та корінним народом Криму – кримськими татарами, усіляко нагнітав ксенофобські настрої серед російськомовних жителів Криму.

Цілком логічним продовженням цієї політики одразу після незаконної анексії Криму стало розгортання масштабних переслідувань кримських татар та інших суспільних груп за етнічною і релігійною ознакою.

Одним з ключових чинників антиукраїнської політики Росії в Криму та згодом одним із провідних інструментів незаконної окупації півострова став Чорноморський флот РФ (ЧФ РФ). Згідно з низкою угод, які були підписані Україною і РФ з 1994 по 1997 роки[9], Україна передала РФ в оренду строком на 20 років низку об’єктів у м. Севастополі, Автономній Республіці Крим і у м. Генічеськ (Херсонська область), які забезпечували базування флоту.

Відповідно до угод РФ могла тримати в Криму до 25 тисяч військовослужбовців та зобов’язалась не розміщувати ядерну зброю. Протягом усіх років базування ЧФ РФ на території України Росія фактично блокувала зусилля щодо остаточного унормування умов тимчасового перебування флоту, систематично порушувала взяті на себе зобов’язання, не допускала представників державної влади України до місць тимчасового базування ЧФ РФ для проведення інвентаризації наданого в оренду майна і земельних ділянок.

Орендовані об’єкти використовувались як база для ведення розвідувально-підривної, інформаційно-пропагандистської та іншої антиукраїнської діяльності.

У 2008 році розпочалися комплексні заходи з підготовки збройної агресії проти України. Підрозділи російської військової розвідки здійснювали рекогносцировку майбутнього театру бойових дій у Криму і на Сході України. Після 2010 року на теренах Сходу і Півдня України суттєво активізувався «реконструкторський рух», який використовувався ГРУ ГШ ЗС РФ і ФСБ РФ для легендованого вивчення і підготовки територій України для ведення бойових дій.

ПІСЛЯ 2010 РОКУ НА ТЕРЕНАХ СХОДУ І ПІВДНЯ УКРАЇНИ СУТТЄВО АКТИВІЗУВАВСЯ «РЕКОНСТРУКТОРСЬКИЙ РУХ», ЯКИЙ ВИКОРИСТОВУВАВСЯ ГРУ ГШ ЗС РФ І ФСБ РФ ДЛЯ ЛЕГЕНДОВАНОГО ВИВЧЕННЯ І ПІДГОТОВКИ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ ДЛЯ ВЕДЕННЯ БОЙОВИХ ДІЙ.

Після закінчення військового конфлікту з Грузією у серпні 2008 року військово-політичне керівництво Росії провело аналіз основних недоліків, що були виявлені під час ведення бойових дій, та розпочало активну роботу з їх усунення. Основним напрямом роботи російської влади стала масштабна воєнна реформа, яка докорінно змінила підхід до розвитку та застосування збройних сил. При цьому особлива увага зосереджувалась на:

- змінах нормативно-правової бази у сфері безпеки та оборони як загальнодержавного рівня (нова редакція Федерального закону «Про оборону» та Воєнної доктрини Росії), так і відомчих концептуальних положень (бойові статути ЗС РФ);

- вдосконаленні та розвитку науково-технічного потенціалу, зокрема створенні сучасних засобів і систем управління, в тому числі автоматизованих систем управління, зв’язку та розвідки;

- створенні нових військових об’єднань, з’єднань і частин[10].

Важливою особливістю оперативної та бойової підготовки ЗС РФ, а також інших спеціальних заходів було поєднання єдиним замислом окремих елементів, які проводилися в різних регіонах Росії та Білорусі та в різний час. За інформацією щорічної доповіді Генерального секретаря НАТО за 2015 рік, за останні три роки Росія провела принаймні 18 великомасштабних військових навчань, в окремих з них брали участь понад 100 тисяч військовослужбовців.

Зокрема, моделювалося завдання ядерних ударів по державах-членах НАТО та державах-партнерах. При цьому навчання використовувалися для маскування масового переміщення військових підрозділів у рамках підготовки до незаконної анексії Криму і агресії на Сході України.

Практичне відпрацювання Росією сценарію військової агресії проти України було здійснено під час проведення спільного стратегічного навчання (ССН) ЗС РФ та Білорусі «Захід-2013» (19-28 вересня 2013 року).

На особливу увагу заслуговує зміст задуму навчання: «У результаті виникнення політичної кризи в суміжній країні посилювалась діяльність опозиційного руху. Використовуючи підтримку третьої сторон,и опозиція намагалась перейти до рішучих дій. У регіонах компактного проживання етнічних меншин здійснювалось формування збройних загонів опозиційних сил, які на основі міжнаціональних та етнорелігійних протиріч розпочинали збройне протистояння з провладними силами.

З метою дискредитації законної влади перед світовим суспільством опозиційні сили вдавалися до провокаційних дій. Опозиція продовжувала отримувати всебічну допомогу від західних держав та закликала до міжнародного втручання у внутрішньополітичний конфлікт. З іншого боку, провладні сили намагалися навести конституційний лад у державі власними силами. Загострення ситуації могло спровокувати хвилю акцій непокори і у РФ.

Відповідно до міждержавних домовленостей між РФ та суміжною країною на її територію здійснювалось перекидання російського компонента Регіонального (Міжвидового) угруповання військ (сил). У подальшому це угруповання проводило військові операції щодо нейтралізації НЗФ та недопущення проникнення на територію країни нових збройних формувань».

Саме цей сценарій планувалось застосувати для анексії Криму та розгортання збройної агресії проти України. При порівнянні варіанта оперативної побудови російського угруповання військ у ході проведення навчань «Захід-2013» та угруповання військ ЗС РФ, які були задіяні на Донецькому операційному напрямку в серпні-жовтні 2014 року, спостерігається ідентичний підхід.

Це однозначно доводить, що окупація Криму була лише складовою загального задуму повномасштабної російської агресії проти України. Криваве протистояння в Криму, спровоковане спецслужбами і збройними силами РФ, мало б надати політичні і пропагандистські підстави для вторгнення російських військ у східні і південні області України, як це відбулося в серпні 2008 року в Південно-Осетинському регіоні Грузії.

ЦЕ ОДНОЗНАЧНО ДОВОДИТЬ, ЩО ОКУПАЦІЯ КРИМУ БУЛА ЛИШЕ СКЛАДОВОЮ ЗАГАЛЬНОГО ЗАДУМУ ПОВНОМАСШТАБНОЇ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ.

Протягом багатьох років українська влада під тиском як Росії, так і держав Заходу розглядала питання оборонного будівництва як другорядні. Реформування армії переважно зводилося до скорочення її чисельності та бойового складу. Не відбувалося оновлення озброєння та військової техніки.

Зокрема, більш ніж на порядок зменшився потенціал системи ППО. Масштабної руйнації зазнав вітчизняний оборонно-промисловий комплекс. До мінімуму було зведено бойову підготовку, органи військового управління втрачали ефективність, а особовий склад бойовий вишкіл. Агресивно нав’язувались ідеалістично-пацифістські уявлення про те, що Збройні Сили, інші військові формування є лише рудиментарним атрибутом держави, які ніколи не будуть застосовані для захисту України.

Прихід В.Януковича, Партії регіонів та очолюваного ними кримінального-олігархічного капіталу до практично монопольної влади створили для Кремля нові можливості посилення впливу на Україну. Так, у квітні 2010 року В.Янукович і Д.Медведєв підписали Харківські угоди, якими було продовжено термін базування ЧФ РФ на території України до 2042 року.

За свідченням Д.Медведєва, ці угоди передбачали і другий, економічний етап, реалізація якого була відтермінована. Їх підписання фактично стало стартом для безпосередньої підготовки російської операції з встановлення повного контролю над Україною. У червні 2010 року Україна оголосила про свою позаблокову політику, тобто відмову від євроатлантичної інтеграції при декларативному збереженні курсу на європейську інтеграцію.

Як стало очевидно лише згодом, євроінтеграція не розглядалася і не могла розглядатися В.Януковичем та його найближчим оточенням як стратегічна мета України. Політика наближення до ЄС використовувалася для загравання з проєвропейськи налаштованою більшістю українського суспільства та як засіб маніпуляції проєвропейськими політичними силами, а у зовнішньому вимірі – для безсоромного і цинічного торгу[11].

Апофеозом торгівлі національними інтересами України стала домовленість з В.Путіним про отримання від РФ кредиту на суму $15 млрд. та низки інших економічних преференцій для наближених бізнес-структур в обмін на відмову від підписання Угоди про асоціацію з ЄС.

Скориставшись наданими В.Януковичем можливостями, керівництво РФ перейшло до реалізації вирішального етапу своєї стратегії підкорення України. Ця комплексна, поліваріантна стратегія передбачала як мінімум два основні сценарії.

Згідно з першим, базовим передбачалось підпорядкування всієї України переважно легальними політико-економічними методами, що мали забезпечити, по-перше, політичну ізоляцію України від Заходу, а по-друге, її приєднання до інтеграційних проектів під проводом РФ (Митного і Євразійського союзів), а також ОДКБ.

Одночасно з першим відпрацьовувався другий, резервний сценарій на випадок втрати контролю за керівництвом України, який передбачав проведення стратегічної чекістсько-військової операції з метою відторгнення від України її південно-східних регіонів і Криму.

Російська стратегія виходила з чіткого розуміння сутності режиму, що прийшов до влади в Україні в 2010 році. Декларуючи в офіційних документах, зокрема в Законі України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» (червень 2010 року), Стратегії національної безпеки (червень 2012 року), Посланнях Президента України до Верховної Ради України (2010, 2011, 2012 роки), завдання щодо європейської інтеграції, посилення практичної взаємодії із Заходом та зміцнення сектору безпеки і оборони, керівництво держави систематично і свідомо саботувало їх виконання.

Натомість В.Янукович і його оточення сформували системне корупційне середовище, створивши на цій основі у тісній взаємодії з російським капіталом власний олігархічний клан – так звану «Сім’ю».

Попри захоплення донецьким кримінально-олігархічним кланом політичної влади в Україні, саме в цей час у Донецькій та Луганській областях активізувалося формування окремої «регіональної ідентичності».

Це завдання реалізовувалося донецьким і луганським корумпованим істеблішментом під прапорами відповідних обласних організацій Партії регіонів, КПУ, інших проросійських сил, у тому числі за рахунок бюджетних коштів (наприклад, регіональна цільова програма «Патріот Луганщини» на 2011 – 2014 роки, затверджена рішенням Луганської обласної ради від 25 лютого 2011 року № 3/12).

Після перемоги В.Януковича на президентських виборах 2010 року відбувалося стрімке проникнення російської агентури до керівних ланок системи забезпечення національної безпеки України. Показовим є майже одночасне призначення на ключові посади у секторі безпеки і оборони діячів, які мали міцні зв’язки з російськими спецслужбами.

Зокрема, слід відзначити призначення Д.Саламатіна (лютий 2012 року) і П.Лебедєва (грудень 2012 року) на посаду Міністра оборони України, О.Якименка – на посаду Голови СБ України (січень 2013 року). Нині ці та інші колишні українські високопосадовці переховуються на території, контрольованій РФ.

Росією й агентурою її спецслужб у державних органах України вживались системні заходи з розвалу українського сектору безпеки і оборони. Саме за часів правління В.Януковича завдано нищівного удару обороноздатності України. Фінансування потреб оборони здійснювалося у критично обмежених обсягах на рівні 1 % від ВВП.

Причому суттєві обсяги навіть цих вкрай недостатніх коштів розкрадались оточенням В.Януковича і наближеними до нього бізнес-структурами. Розвиток Збройних Сил фактично не фінансувався. Прискорилися розпродаж найбільш сучасних зразків озброєння та його утилізація.

Дезорганізація роботи МО України під виглядом його реформування унеможливила ефективне управління ЗС України[12]. У 2010 році було розформоване Об’єднане оперативне командування, а за рік – Командування сил підтримки, що суттєво ускладнило застосування сил і засобів ЗС України.

Було завершено руйнівне за своєю суттю «реформування» районних (міських) військових комісаріатів, з 2010 року було призупинено зборову підготовку військовозобов’язаних. Саме за часів В.Януковича майже завершилося руйнування української системи ППО, а найсучасніші зенітно-ракетні комплекси і засоби розвідки були передислоковані до Криму. Підрозділи ЗС України, ДПС України, інших органів сектору безпеки і оборони комплектувалися з повним ігноруванням принципу екстериторіальності переважно місцевими мешканцями.

Символічним актом приниження Збройних Сил України стало рішення уряду М.Азарова (розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 липня 2013 року № 503) про передачу історичних будівель Національного університету оборони ім. І.Черняховського Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Далі читати тут: [ Читати далі ]

Як Росія роками готувалася до агресії проти України.

  • 26.02.16, 19:20
Горбулін докладно проаналізував, як Росія роками готувалася до агресії проти України. Навіть масова культура - елемент війни


Російська культурна політика на українському напрямі була повністю інтегрована в загальну стратегію ліквідації української державності. Для ведення російської пропаганди широко використовуються не тільки ЗМІ, але й культурно-розважальна індустрія. Російська культурна експансія проти України здійснювалась свідомо і наполегливо протягом усіх років незалежності, чому сприяла неефективність державної гуманітарної і культурної політики".

Тези до другої річниці російської агресії проти України оприлюднив директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін.

Українсько-російські відносини мають довгу і суперечливу історію, яка нараховує сотні років. Основним її змістом є прагнення Московії та її спадкоємців – Російської імперії, Радянського Союзу та Російської Федерації – унеможливити становлення незалежної держави Українського народу – повноправного члена європейської співдружності націй.

Набуття Україною незалежності у 1991 році у результаті розпаду СРСР від початку розглядалося і розглядається російською елітою як прикре історичне «непорозуміння», яке повинно бути якнайшвидше виправлене.

За визначенням В.Путіна цей розпад – «найбільша геополітична катастрофа ХХ століття». Події 2014-2015 років довели, що така точка зору знаходить широку підтримку у всіх прошарках російського суспільства. Навіть у січні 2016 року згідно з результатами соціологічних опитувань 64 % росіян підтримують агресію проти України.

У свідомості кремлівського керівництва і значної частини населення Росія оточена ворогами, які прагнуть захопити російські природні ресурси. Провідну роль у цій «глобальній змові» відіграє Захід на чолі зі США. Для того щоб вистояти у фантомному протистоянні, Росія, на переконання керівництва РФ, повинна за будь-яку ціну відновити контроль над втраченими територіями СРСР і «соціалістичного табору».

Ключовим завданням є захоплення України, яке повинно кардинально збільшити російські демографічні, політичні, економічні, військові та інші ресурси. В ірраціональній картині світу «кремлівських мрійників» відновлення контролю над Києвом – літописною «матір’ю городів руських», столицею і прабатьківщиною східнослов’янського православ’я – є життєво важливим інтересом Росії.

Ще 26 серпня 1991 року, через два дні після прийняття Верховною Радою України Акта проголошення незалежності України, П.Вощанов, прес-секретар президента РРФСР Б.Єльцина, за його дорученням оголосив офіційну позицію Росії щодо відносин із «союзними республіками»: «РРФСР залишає за собою право порушити питання про перегляд кордонів».

28 серпня 1991 року віце-президент РФ О.Руцькой на чолі офіційної делегації РРФСР прибув до Києва з метою примусити керівництво України відмовитися від щойно проголошеної незалежності, також погрожуючи переглядом кордонів у разі відокремлення України від Росії.

Вже за півроку територіальні претензії РФ до України були оформлені офіційними рішеннями вищих державних органів Росії. 21 травня 1992 року Верховна Рада РФ прийняла постанову № 2809-1 «Про правову оцінку рішень вищих органів державної влади РРФСР щодо зміни статусу Криму, прийнятих у 1954 році», згідно з якою постанова Президії ВР РРФСР від 5 лютого 1954 року «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР» була визнана такою, що не має юридичної сили з моменту її прийняття.

У грудні 1992 року З’їзд народних депутатів РФ доручив Верховній Раді РФ розглянути питання про статус Севастополя, і 9 липня 1993 року, виконуючи це доручення, ВР РФ постановою «Про статус міста Севастополя» оголосила російський федеральний статус міста.

Принципове переконання у скороминучості державної незалежності України визначає російську політику щодо України після 1991 року, закріплену відповідними стратегічними документами. Так, у публічній доповіді «Россия – СНГ: Нуждается ли в корректировке позиция Запада?»

Служба зовнішньої розвідки РФ, очолювана тоді Є.Примаковим, визначила оптимістичним для РФ сценарієм розвитку СНД посилення доцентрових процесів аж до «утворення в межах СНД конфедерації». У цьому сценарії було також наголошено на можливості «переходу до федерального устрою у низці країн Співдружності».

У доповіді російської розвідки, спадкоємниці ПГУ КДБ СРСР, було проголошено своєрідну російську доктрину Монро, або нове видання «доктрини Брежнєва» для пострадянського простору: дії Заходу на теренах колишнього СРСР мають узгоджуватися з Кремлем.

Президент РФ Б.Єльцин визначив головною метою політики Росії щодо СНД «створення інтегрованого економічного і політичного об’єднання держав, спроможного претендувати на гідне місце у світовому співтоваристві".

Президент РФ В.Путін залишив цю мету без змін. У російському стратегічному документі зазначається, що «на території СНД зосереджені наші головні життєві інтереси в галузі економіки, оборони, безпеки, захисту прав росіян, забезпечення яких становить основу національної безпеки країни; ефективне співробітництво з державами СНД є фактором, що протистоїть відцентровим тенденціям у самій Росії»[2]. Політична і економічна стабільність держав СНД прямо поставлена у залежність від проведення ними дружньої політики щодо РФ.

Кризові процеси, які визначали політичний і економічний порядок денний у РФ протягом 1990-х років (антиконституційний заколот Б.Єльцина 1993 року, що завершився брутальним розстрілом парламенту РФ, поваленням конституційного ладу і масовими жертвами, геноцид чеченського народу під час 1- і 2-ї чеченських війн, низка жахливих терористичних актів, «колоніальні» війни у Молдові, Таджикистані, Грузії, сепаратистські прояви у низці регіонів РФ (республіки Північного Кавказу, Татарстан, Башкортостан, Якутія, Тува, Свердловська область тощо), гіперінфляція і катастрофічне падіння ВВП, дефолт 1998 року, суцільна криміналізація суспільства і держави тощо) затримали майже на 10 років реалізацію реваншистської стратегії Росії.

КРИЗОВІ ПРОЦЕСИ ЗАТРИМАЛИ МАЙЖЕ НА 10 РОКІВ РЕАЛІЗАЦІЮ РЕВАНШИСТСЬКОЇ СТРАТЕГІЇ РОСІЇ

Розв’язуючи складні внутрішньополітичні й економічні проблеми, у 1990-і роки Кремль був змушений підтримувати ілюзію добросусідських відносин з Україною. Зокрема, 5 грудня 1994 року РФ разом із США і Великою Британією підписала Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Будапештський меморандум), згідно з яким взяла на себе зобов’язання:
- поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України (ст. 1);

- утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН (ст. 2);

- утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги (ст. 3) тощо.

У 1997 році був укладений Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, згідно з яким сторони зобов’язалися:

- поважати територіальну цілісність одна одної і непорушність існуючих між ними кордонів (ст. 2);

- будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов’язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права (ст. 3) тощо.

- Лінія державного кордону, поважати який зобов’язалася РФ, була визначена на картах у 2003 році Договором між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон. Водночас протягом наступних років РФ всіляко гальмувала процес демаркації державного кордону з Україною, тобто його позначення на місцевості.

Загальмувавши дезінтеграційні процеси в РФ та надійно зцементувавши «батогом і пряником» економічну і політичну еліту, нове російське керівництво на чолі з В.Путіним перейшло до безпосередньої реалізації реваншистської стратегії. Насамперед було визначене завдання з’ясувати реакцію США та їхніх союзників, для чого Росія вдалася до застосування силових засобів проти України (жовтень 2003 року – криза навколо острова Коса Тузла, січень 2006 року і січень 2009 року – «газові війни») і Грузії (війна 08.08.08).

Після цих подій у Кремлі сформувалось стійке уявлення про наявність у еліт західних країн, насамперед європейських, «мюнхенського синдрому» – готовності до поступок агресорові за рахунок держав Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону. Пасивна реакція західних держав на російські провокації суттєво сприяла формуванню у верхівки РФ переконання про безкарність, фактично заохочувала Кремль до агресивних дій проти держав колишнього СРСР і «соціалістичного табору».

У КРЕМЛІ СФОРМУВАЛОСЬ СТІЙКЕ УЯВЛЕННЯ ПРО НАЯВНІСТЬ У ЕЛІТ ЗАХІДНИХ КРАЇН «МЮНХЕНСЬКОГО СИНДРОМУ» – ГОТОВНОСТІ ДО ПОСТУПОК АГРЕСОРОВІ ЗА РАХУНОК ДЕРЖАВ БАЛТО-ЧОРНОМОРСЬКО-КАСПІЙСЬКОГО РЕГІОНУ

Поворотним моментом для В.Путіна стала Помаранчева революція 2004 року, яку російський національний лідер сприйняв як свою особисту поразку. Саме тоді було відпрацьовано сценарії, застосовані через 10 років. Зокрема, у 2004 році Росією була вперше розіграно карту «східноукраїнського» сепаратизму.

26 листопада 2004 року Луганська обласна рада проголосувала за створення Південно-східної республіки, 28 листопада на з’їзді депутатів усіх рівнів із 17 регіонів України, переважно східних і південних, у м. Сєверодонецьк Луганської області, в якому брала участь делегація з РФ на чолі з мером Москви Ю.Лужковим, обговорювалось створення Південно-східної федеративної держави зі столицею у Харкові.

У квітні 2008 року під час Бухарестського саміту НАТО В.Путін заявив президентові США Дж.Бушу: «Україна – це взагалі не держава. Частина її територій – це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами… якщо Україна піде в НАТО, то піде без Криму і Сходу – вона просто розпадеться». Такі уявлення стали основою стратегічного бачення цілей РФ на новому етапі експансії, яке, ймовірно, було сформульовано на спільному засіданні Ради безпеки і Державної ради РФ 25 грудня 2008 року.

Відповідні положення у прямій або завуальованій формі закріплені у російських стратегічних документах з питань зовнішньої і безпекової політики Стратегії національної безпеки РФ, Концепції зовнішньої політики РФ, Воєнній доктрині РФ, а також Концепції довгострокового соціально-економічного розвитку РФ.

Для реалізації стратегії Кремля російські державні органи створили комплексну систему примушення держав СНД до єдності. Така система включає в себе інструменти політико-дипломатичного, економічного, насамперед енергетичного, інформаційно-пропагандистського і у разі доцільності військового тиску з широким використанням технологій підривної діяльності, теоретично розроблених і практично випробуваних ще за часів сталінського СРСР.

Складовою цієї системи комплексного тиску мала стати теоретично опрацьована і практично випробувана парадигма «гібридної війни». Сучасне офіційне російське розуміння цієї парадигми викладено у доповіді начальника Генерального штабу ЗС РФ генерала армії В.Герасимова на загальних зборах Академії воєнних наук РФ у січні 2013 року.

Важливим напрямом російської політики щодо України є підривна діяльність. У 2006 р. ФСБ РФ створила підрозділи для дій у соціальних мережах («18 центр»). Російські спецслужби активізували створення агентурних мереж в Україні. Почали діяти численні структури російського впливу всього політичного спектра – від праворадикальних і клерикальних до комуністичних.

Після 2004 року російські спецслужби сформували у південно-східних регіонах і Криму розгалужену мережу антиукраїнських організацій, контрольовану або навіть очолювану російською агентурою – структури Партії регіонів, КПУ, ПСПУ, партій «Родина», «Русское единство», різноманітні православні групи, орієнтовані на ідеї «русского мира», сепаратистські політичні групи («Донецька республіка»), криміналізовані парамілітарні утворення (козачі формування, бійцівські клуби, насамперед у Криму, організація «Оплот», охоронні структури, що активно використовувалися під час Революції гідності, так звані «тітушки»).

Переважна більшість цих груп не мала широкої суспільної підтримки, водночас вони активно взаємодіяли з правоохоронними органами за часів режиму В.Януковича.

З 2008 року Кремль розпочав пропагандистську підготовку до агресії проти України. У пресі, на телебаченні, в Інтернеті реалізовувалися пропагандистські кампанії і спеціальні інформаційні операції. Масовими накладами видавались різноманітні книжки про майбутню російсько-українську війну. Ідеологічною основою російської пропаганди стала концепція «русского мира», сформована ще в 1970-х роках у середовищі московської ліберальної інтелігенції (з кола М.Гєфтера) й підхоплена у
2010-х патріархом РПЦ Кирилом (В.Гундяєвим).

З 2008 Р- ПОЧАТОК ПРОПАГАНДИСТСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ ДО АГРЕСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ. У ВСІХ МЕДІЯ ПОЧАЛИ РЕАЛІЗОВУВАЛИСЯ ПРОПАГАНДИСТСЬКІ КАМПАНІЇ І СПЕЦІАЛЬНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ОПЕРАЦІЇ. МАСОВО ВИДАВАЛИСЬ КНИЖКИ ПРО МАЙБУТНЮ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКУ ВІЙНУ.

Російська пропаганда працювала на три основні цільові аудиторії: західну, українську і власне російську. Головним завданням на західному напрямі було доведення штучності української нації і приреченості української держави, яка так і не відбулася.

Серед українців поширювались міфи про правічну єдність з російським народом, про так званий «триєдиний, штучно розділений російський народ», переваги приєднання до чи то новітньої Російської імперії, чи то СРСР-2 «під геніальним керівництвом В.Путіна», та водночас доводилася неспроможність українських еліт керувати незалежною державою, педалювалась їхня корумпованість, неспроможність до знаходження компромісів тощо.

Російське суспільство інфікувалося ідеями великодержавного шовінізму, імперства, неповноцінності інших народів порівняно з «найдуховнішим у світі» російським народом, православного фундаменталізму, російського фашизму тощо. При цьому російська пропаганда не зупинялася перед поширенням навіть найбрутальніших вигадок, гідну конкуренцію в чому пропагандистам складали лише російські політики і дипломати.

Російська культурна політика на українському напрямі була повністю інтегрована в загальну стратегію ліквідації української державності. Для ведення російської пропаганди широко використовуються не тільки засоби масової інформації, але й культурно-розважальна індустрія: кінематограф, шоу-бізнес, начебто неполітичні, «культурні» програми телебачення і радіомовлення, Інтернет тощо. Російська культурна експансія проти України здійснювалась свідомо і наполегливо протягом усіх років незалежності, чому сприяла неефективність державної гуманітарної і культурної політики.

ДЛЯ ВЕДЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ ШИРОКО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ НЕ ТІЛЬКИ ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ, АЛЕ Й КУЛЬТУРНО-РОЗВАЖАЛЬНА ІНДУСТРІЯ: КІНЕМАТОГРАФ, ШОУ-БІЗНЕС, НАЧЕБТО НЕПОЛІТИЧНІ, «КУЛЬТУРНІ» ПРОГРАМИ ТЕЛЕБАЧЕННЯ І РАДІОМОВЛЕННЯ, ІНТЕРНЕТ ТОЩО.

Читати далі тут : 


В россии это первая война, в которой нет союзников...

  • 25.02.16, 10:34
АРКАДИЙ ТИГАЙ: “ЗА ВСЮ ТЫСЯЧЕЛЕТНЮЮ ИСТОРИЮ РОССИИ ЭТО ПЕРВАЯ ВОЙНА,
 В КОТОРОЙ У НАС НЕТ СОЮЗНИКОВ”

После поездки в Украину известный российский кинорежиссер на своей странице в соцсети поделился с соотечественниками размышлениями о том, что происходит у нас и у них «Мы оттяпали Крым и вторглись в Донбасс… И сделали еще много других подлостей» Сообщает Диалог

«Мы оттяпали Крым и вторглись в Донбасс… И сделали еще много других подлостей»

«В качестве основного условия для завершения „украинского кризиса“ Россия предложила Киеву подписать обязательство не вступать в НАТО. Украина согласилась при условии, что документ этот будет напечатан на обратной стороне Будапештских соглашений, в которых, как мы помним, Россия гарантировала неприкосновенность украинских границ.

Этим анекдотом меня развлекли украинские друзья в первые часы моего пребывания в Киеве. Они еще и шутят. От себя добавлю: шутят много и горько.

Спрашивали: зачем я, не журналист и не репортер, поперся в воюющую Украину? Отвечаю: после моей заметки „ИНШИ“, которая уже пару месяцев гуляет по соцсетям, слышу упреки: „Откуда знаешь, что на самом деле происходит в Украине? Ты там был? Сам лично видел? Слышал?“

Теперь вопрос снят: был, лично видел, слышал, наблюдал и ничего, что противоречило бы моим представлениям об этой войне как о нашем коллективном, общенациональном преступлении против народов Украины, не обнаружил. Подлость и насилие, с которыми мы вторглись в братскую страну, оказались именно подлостью и насилием, и ничем другим. И уж никак не заботой об угнетенном „русском мире“.

И вот теперь, вернувшись, спешу, спешу порадовать наш добрейший, духовнейший и справедливейший из народов: Украина действительно находится в тяжелом положении. У нас получилось! Мы хотели разорить и обескровить Украину. Растили и лелеяли для этого святого дела своего ручного президента Януковича. Купили и завербовали практически всю армейскую верхушку, наводнили ФСБэшной и ГРУшной агентурой аппарат высшего чиновничества, развернули невиданную по бесстыдству и масштабам пропагандистскую кампанию по очернению братского народа. Оттяпали Крым и вторглись в Донбасс… И сделали еще много других подлостей и преступлений, чтобы погрузить Украину в хаос политического и экономического коллапса, весьма преуспев в этом, так что теперь Украина действительно близка к экономическому кризису.

Мы можем радоваться и ханжески сетовать на неготовность украинцев к собственной государственности: „Мы же предупреждали!.. А теперь в гражданской войне гибнут люди…“

После подобных заявлений наши политики обычно проливают крокодилову слезу сострадания, но никто нам не верит, отказываясь признать войну „гражданской“. И только граждане России понятия не имеют, что их страна ведет в Украине захватническую, империалистическую бойню. Остальные 97 процентов населения земли в этом не сомневаются. Что, впрочем, не омрачает нашего счастья: Крым-то наш!

Однако есть и огорчения. Свидетельствую как очевидец: шансов на то, что умирающая Украина приползет к нашим газовым терминалам, к нашим генералам и олигархам, лично к Путину, моля о пощаде и снисхождении, — таких шансов нет. И не предвидится!

Сам удивлялся, разъезжая по стране: уже и территорию потеряла, и тысячи погибших, и гривня падает… но не поступилась Украина ни одной частью своей свободы и достоинства. Без исламистского фанатизма, она просто, буднично, без пафоса и патриотических истерик дает понять нам — сильным и подлым, что за свободу готова умирать. Как Небесная сотня, как Надежда Савченко, которую с иезуитским, садистским придыханием казнят в наших застенках опытные палачи…

Какая же это беспросветная тупость — в двадцать первом веке пытаться завоевать страну с сорокамиллионным народом! Что за отчеты строчат нашим дремучим политикам их аналитики и консультанты? Какие планы роятся в больных головах наших бравых генералов? Ребенку ясно, что мы ковровыми бомбежками хоть всю Украину превратим в Дебальцево, — не вернется она под крыло империи. А о пророссийском президенте в Киеве мы теперь можем навсегда забыть и успокоиться.

Нет, нет, не суждено сбыться нашей вековой холопской мечте, не царствовать нам белыми господами над заносчивыми „укропами“! Не бывать этому, судя по тому, с какими энергией, энтузиазмом и даже страстью страна готовится к будущей „большой“ войне.

Они, украинцы, ведь и в составе советской империи пружинили хвост дольше всех — пока раскулачиванием, голодомором и войной с „лесными братьями“ не была уничтожена практически четверть населения республики. А что теперь?

„В Украине наши воинские части, срочно переведенные на контракт… косят под орды отпускников“

Первое, что бросается в глаза, — это четкая граница между народом и властью. Между ними как бы заключен договор о ненападении. Гражданское общество, которое в Украине необычайно сильно, устраивает нынешняя власть тем, что не мешает обществу заниматься своими важными делами, а именно: обороной, строительством армии, снабжением фронта и пр. В адрес Порошенко я многократно слышал: „Будет мешать — снимем и поставим другого! Никаких проблем“.

Для русского уха, отстроенного ловить „дыхание Кремля“, подобные тексты звучат дикой крамолой. Между тем никакой анархии в стране не наблюдается. Наоборот: за те несколько лет, что я не был в Украине, население страны как будто резко поумнело, сосредоточилось, собралось. Порядка прибавилось. Из ниоткуда выскочили и пышным цветом расцвели тысячи общественных организаций, обществ, волонтерских объединений. Школьники плетут маскировочные сети, их родители после работы бегут на курсы по военной подготовке к партизанской войне. Родители родителей собирают теплые вещи для солдат. И так живет практически вся страна — видел, знаю. Параллельно государственному „Военпрому“ на нужды фронта в три смены пашет огромное количество частных фирм, нередко себе в ущерб.

Поразительно то, что это сплочение, это единение национального духа произошло в народе, который всегда отличался мощным, в хорошем смысле слова, кулацким индивидуализмом. Ведь „Моя хата с краю…“ — украинская поговорка. Сейчас же в городах развернуты пункты по сбору средств для армии. Несут деньги, консервы, предметы гигиены, лекарства, белье для солдат… В супермаркетах стоят ящики-копилки, на улицах автомобили с надписью „Сбор гуманитарной помощи…“ — и название воинского подразделения. Дежурят возле таких „копилок“ раненые солдаты, находящиеся на долечивании. При мне две школьницы принесли несколько банок консервов, пенсионер опустил деньги. Спросили, „как там?“. Солдат с костылем ответил, что хреново, но „трымаемся“ (держимся). Завязался разговор. Конечно, о войне…

По себе заметил: чем больше вникаешь в украинские реалии, тем чаще и явственнее из хаоса войны на первый план выступают совсем не украинские, а наши российские беды — застой, насилие, беззаконие и вранье, вранье, вранье без конца и края. Картина знакомая по той, прошлой жизни в Советской империи, в которой от нас скрывали даже историю страны, чьими гражданами мы являлись. Как же ненавидел я Советскую власть за это постоянное вранье и лицемерие, уже и не помышляя о том, что когда-нибудь что-то изменится. И вдруг — о чудо: из советского хаоса явилась страна Россия!

Не знаю, кто как, а лично я обрел Родину, которую полюбил. Полюбил не обещанный профессиональными врунами коммунистический Рай на земле, а реальную Родину — со всеми ее нелепостями, глупостями, трудностями роста, неудачами, которые я готов был делить. И Родина полюбила меня — перестала мне врать. Перестала лицемерить, перестала держать меня за идиота, которому можно вешать на уши идеологическую лапшу.

Да, рухнуло кино, и в девяностые я написал всего пару-тройку картин и пару сериалов, перебиваясь случайными заработками. Но вот правда — я обрел гражданское достоинство именно в то самое десятилетие, которое сегодня называют не иначе как лихими девяностыми. И в которое, как мне сегодня объясняют, я был унижен и стоял на коленях. Теперь же меня якобы с колен поднимают при помощи новой подлости, нового рабства и нового тотального вранья.

„Тысяча развратных канареек лучше одного благочестивого волка“, — написал Чехов. Помните „развратных канареек девяностых“ с их малиновыми пиджаками поверх „Адидаса“? Пошлость, конечно, беспредельная, но все познается в сравнении. А теперь всмотритесь внимательно в постные рожи сегодняшних „благочестивых волков“. Послушайте, как вдохновенно врут они о гражданской войне в Украине! Ведь все вранье — от первого до последнего слова. Нет никакой гражданской войны, а пара тысяч донецких уголовников, которых согнали в шайку московские политтехнологи, и которые выдавали себя за армию „Новороссии“, спасающую „Русский мир“, давно разбежались.

Так что теперь украинская „гражданская“ война продолжается по знакомому советскому сценарию, в котором наша регулярная армия тайно исполняла свой вечный „интернациональный долг“ — то под видом корейских летчиков, то в роли липовых миротворцев, то под видом военных советников… В Украине наши воинские части, срочно переведенные на контракт, в полном составе со споротыми шевронами, с техникой, боезапасом и снабжением зашедшие на территорию суверенной страны, косят под орды отпускников. Ценой гибели тысяч солдат обеспечивая тщеславным политиканам возможность надувать щеки.

Затея подлая и в своем роде уникальная тем, что за всю тысячелетнюю историю России это первая война, в которой у нас нет союзников. Ни одного. Так что не можем мы рассчитывать ни на второй фронт, ни на военную или финансовую помощь, ни даже на сочувствие. Вокруг лишь брезгливое презрение к нам, обезумевшим от вкуса крови украинских братьев.

Россия, конечно, не погибнет и в этой грязной войне, независимо от ее результата. Никуда она не исчезнет, наша Родина, хотя бы уже потому, что никому мы не нужны. Не нужны со всеми своими нефтяными полями, несметными природными богатствами и ресурсами, которые давно уже из „ресурсов“ превратились в „кандалы“, сковывающие нашу больную экономику. Нет в мире охотников на наш протухший товар. Не нужны никому 140 миллионов неадекватных граждан, готовых не задумываясь, по первому щелчку „национального лидера“ на любое преступление.

И еще я думаю, что все мы оказались участниками уникального исторического эксперимента, демонстрирующего всему миру, как тонка цивилизационная пленка, покрывающая нас — граждан России. Как легко она слетает, и как быстро и с каким восторгом мы из людей превращаемся в кровожадных нелюдей, лишь только раздается разбойный свист и крик „Бей!“. Кого бить, нам, в зависимости от конъюнктуры, вовремя подсказывают кремлевские хозяева. Оказалось, что проверенное временем „Бей жидов, спасай Россию!“ легко трансформировать в „Бей укропов, спасай русский мир!“. Или „Бей пиндосов“… или „Бей пятую колонну… бей чурок… геев… черных… бей, бей, бей!“.

Кого спасаем — уже забыли. Напоминаю: спасаем Путина во власти! Его и только его спасают тысячи русских мальчиков, погибающих на украинских полях сражений. Погибают за то, чтобы обеспечить счастливую старость дорвавшимся до власти гэбэшным упырям. Ах, какие дивные мемуары напишут эти стареющие клопы про свои сложные, полные опасностей и политических интриг, жизни под обоями власти! Все эти депутаты, министры и прочая шушера, толпящаяся у трона.

„Во имя липовой стабильности нас унижают телевизионным враньем“

Украинские друзья недоумевают: „Такая богатая страна, что вам надо в Украине? Зачем губите своих ребят? Неужели не жалко?“ Читайте классиков, дорогие друзья, там про нас все написано: и то нам надо, и зачем…

„Чтобы заставить себя заметить, нам пришлось растянуться от Берингова пролива до Одера…“ — писал Чаадаев. Слышите, братья украинцы: от Берингова пролива до Одера, и никак не меньше. „До Одера“, а не „до Волги“ или „до Днепра“, иначе „не заметят“. Поймите, что мы „великие“, но сегодня никаких признаков величия, кроме размера территории предъявить не можем, потому в рамках законных границ нам оставаться западло. Такая, видите ли, у нас особенность, ментальность по-научному. Злобные русофобы утверждают, что это болезнь. Называют и диагноз — мегаломания. Для непосвященных сообщаю симптоматику, взятую из учебника психиатрии: „…Болезнь выражается в предельной степени переоценки собственной важности, известности, популярности, богатства, власти, гениальности, политического влияния. Возможно даже „осознание“ своего всемогущества…

В психиатрии мегаломания рассматривается и в качестве составной части паранойи — мании преследования… может возникать и в виде мании реформаторства (читай: „думское законотворчество“), сутяжничества, религиозных переживаний… Больной считает, что все окружающие негативно к нему относятся…“

По-моему, „в яблочко“ — все симптомы совпадают. Но вот вопрос — как поступает опытный психиатр, когда больной настаивает на том, что он Наполеон? Правильно, он соглашается. „Да, ваше высочество, — мягко уговаривает врач. — Вы Наполеон…“. И больной успокаивается, умиротворяется, позволяет сделать успокаивающий укол, надеть смирительную рубашку. Казалось бы, чего проще?

И что бы западным СМИ не прогнуться? Небось, язык не отвалился бы — при упоминании о России промурлыкать эдакие мантры типа „Величайшая из стран, населенная добрейшим и духовнейшим народом, который несет миру высочайшие образцы справедливости и добра. Верующий в истинного Бога…“ А если нам еще отвалить поклон в пояс и всем мировым сообществом хором запеть „Боже, храни Путина!“, то мы можем впасть в такое миролюбие, что сами зарыдаем от любви и умиления. Ведь, по большому счету, мы дети. Стоит такой театр недорого, а скольких смертей на поле боя можно было бы избежать?

Только не надо опять про то, что мы „Своих не сдаем!“. Во-первых, сдаем как миленькие. Кто знает, куда девались 250 тысяч русских в Чечне? А больше полумиллиона в Узбекистане? А куда испарились 350 тысяч русскоязычных граждан Таджикистана? Неизвестно? А ведь это тот самый Русский мир, который мы, не теряя прославленной соборности, сдали с потрохами. Зато в Крыму отыгрались „по полной“. Ведь это уму непостижимо, до какой низости дошли проклятые укрофашисты, открыв в исконно нашем Крыму аж шесть (6) процентов украинских школ! При том что этнических украинцев в Крыму проживает всего-то двадцать пять (25) процентов. Кровь стынет в жилах от такой вопиющей дискриминации русского языка!

Наслышавшись о подобных притеснениях, я упрашивал друзей познакомить меня с настоящим „фашистом“ из „Правого сектора“. Готовясь к встрече, даже почитал программные документы Яроша, очень похожие на программу нашей ЛДПР. Да и сам Ярош весьма напоминает смягченный вариант Жирика, только не такой крикливый. То есть до таких патриотических высот, как мытье русских сапог в Индийском океане, Ярош, ясный перец, не дотягивает. Вспоминается, что в свое время с этой духоподъемной программой ЛДПР отхватила аж 25 процентов нашего самого читающего в мире электората. Куда тут Ярошу с его несчастными долями процента?

А пока что я приготовил несколько „неудобных“ вопросов и пошел на встречу. На выставке украинского „Военпрома“ подвели к группе немолодых, одетых в гражданское. Сказали: „Знакомься“.

— „Правый сектор“?

— Он самый, — подтвердили друзья.

Я сразу прихватил парня, который помоложе. Разговорились… Украинский фашист оказался азербайджанцем. Долго выясняли, как он дошел до жизни такой. Бежал в свое время из Карабаха. Жил в Одессе, учился, работал… Теперь на передовой. Очень торопился, потому что машина в Дебальцево уходила через час и он боялся опоздать в батальон.

— …а как же Украина для украинцев? — спрашиваю.

— А я кто, по-вашему?

— Вы только что сказали, что азербайджанец.

— Я гражданин Украины… могу паспорт показать.

И протягивает паспорт, в котором вообще нет графы „национальность“. Я начинаю объяснять разницу между гражданством и национальностью. Несмышленый фашист задумывается.

— У меня и дети украинцы, — неуверенно говорит он.

— Какие же они украинцы, если вы азербайджанец? — раздражаюсь я. — Странный вы человек, честное слово: воевать добровольцем пошли, жизнью рискуете каждый день и даже не понимаете, во имя чего!

На этих словах фашист снова оживился и отчеканил, как отличник отвечает хорошо выученный урок:

— Я Родину защищаю!..

И дальше все в таком же роде, сказка про белого бычка. Сошлись на том, что он украинец азербайджанского происхождения. С тем не облагороженный расовой теорией укрофашист и уехал в свое Дебальцево защищать Родину. Им бы нашего Дугина прикомандировать, чтобы прочистил мозги.

Зато теперь-то я понимаю, почему главные борцы с „фашизмом“ — донецкие предводители Захарченко и Плотницкий — упрекают украинцев в том, что те „отдались под управление жалким евреям“. Как очевидец свидетельствую: в добровольческих украинских батальонах такой разгул махрового фашизма, что в составе этих „националистических банд“ воюют уже не только евреи, но, как выяснилось, и азербайджанцы, и русские, и армяне, чеченцы, грузины и прочие. Как это принято у свирепых нациков.

Слава Богу, что бешеному разгулу „звериного украинского фашизма“ успешно противостоит наш фирменный русский „имперский интернационализм“, который мы десятилетиями оттачивали в многочисленных войнах — в Корее, Венгрии, Чехословакии, Афганистане… совсем недавно в Грузии: „Но пасаран!“, „Фашизм не пройдет!“, „Крым — наш!“…

Отзвучали разрешенные лозунги, победные реляции, и отечество наше вновь накрывает тухлая, кладбищенская тишина, которую мы называем „стабильностью“, назначив эту химеру на роль национальной идеи. Стабильность во что бы то ни стало, через войну, смерть, кровь — любой ценой. Во имя липовой стабильности нас унижают телевизионным враньем, „винтят“ ОМОНом, судят неправедными судами, сажают за песню, за книгу, за брошенный в полицейского лимон — молчим.

Это именно нас, все 140 миллионов русского народа, как гоголевского поручика Пирогова, власть хлещет по щекам ефрейторским окриком „Молчать, смерды!“. Молчим… Внутри, естественно, бушуем как вулканы, готовы буквально рвать и метать, но молча, чтобы, не дай Бог, не нарушить „стабильность“. А вечером, по рекомендации того же Гоголя, в своих клубах, дискотеках и филармониях мы „…так отличаемся в мазурках, что приводим в восторг не только дам, но даже и кавалеров“. После чего, смахнув с лица „божью росу“, продолжаем бубнить о духовности и внутренней свободе, потому, видимо, что мы мудрые и знаем цену истинной свободы и демократии. А „хохлы“, упертые и темные, стабильность не ценят и потому не желают молчать и терпеть. Им, видите ли, свободные СМИ подавай, сменяемость власти и независимый суд! Коррупция их, видите ли, не устраивает! А про внутреннюю свободу они понятия не имеют и потому не видать им нашей благодати.

И то правда, „для праздника толпе совсем не обязательна свобода“, — заметил Бродский. Подтверждаю это как рядовой член толпы. Как человек, смиренно и безропотно полвека проживший в советском рабстве. Не севший за свои убеждения в тюрьму, не принесший в жертву карьеру, благополучие, саму жизнь — как Марченко, Сахаров и многие другие апостолы свободы. Они погибли, а я перетерпел, сдерживая рвоту от отвращения к власти, и дожил до старости потому, что не боец и не борец, а слабый обыватель, боящийся боли, волнующийся за семью, родителей, детей. И сейчас негодую на нынешний режим за то, что он своей подлостью снова, как в советские времена, загоняет меня в угол, где совесть кричит: „Не молчи!“, а робкое сердце шепчет: „Не выступай…“. Только осознание трагедии развала, перед которой оказалась Россия, принуждает меня „выступать“, чтобы озвучить видимую мной реальность. Вот она: Россия стоит на краю пропасти.

Что будет? Какая беда ждет нас? — Бог знает.

Мудрец Губерман в эссе о Сократе с тревогой предупреждает: „Самое жестокое похмелье — от опьянения коллективным единодушием“. Господи, дай нам разум услышать эту простую истину! Не дай окончательно сойти с ума, за компанию с безумцами во власти!

Она, Украина, родила нас, русских. Выкормила, выпестовала и вывела в люди целый народ. Дала нам письменность и веру. Потому она и „ненька“, а Киев — „мать городов русских“. Рожденные в днепровской купели, мы выросли, разбрелись по свету, разбогатели, заматерели… И теперь, навалившись на Украину всей своей огромной сыновней тушей, мы реально насилуем собственную мать. Причем делаем это с восторгом и удальским гиканьем…

Эй вы, русские мужики, вас еще не тошнит от этой мерзости?»

Почему аннексия-это аннексия...

  • 25.02.16, 09:04

ПОЧЕМУ АННЕКСИЯ-ЭТО АННЕКСИЯ


Присоединение Крыма уничтожило действенность международно признанных границ РФ
Это вам скажет любой грамотный не продавшийся юрист. Все законы, акты, договоры, от имени Российской Федерации в отношении Крыма, являются юридически ничтожными.
Крыма также уничтожило действенность международно признанных границ Российской Федерации, и нет абсолютно никаких способов сделать эти границы снова международно признанными в текущей конструкции нелегальной аннексии чужой территории. На этом основании можно серьёзно ставить вопрос о легальности любых договоров, заключающихся от имени Российской Федерации с любыми другими сторонами, включая двухсторонние договоры с другими государствами. Такие договоры могут быть расценены как юридически ничтожные. Это, в том числе, касается любых договоров с Китаем. Китай может потребовать в Российской Федерации исконно свои земли яки булы окускование пид час 2 мировой войны, так само инши державы.

Итак, первый и самый популярный фетиш вид России. Согласно позиции России, «Право наций на самоопределение.»
Нет такой нации “крымчане”.
Есть многоциональный регион Крым в котором проживают русские, татары, украинцы, молдаване. У каждой из этих национальностей (кроме татар) есть и так свое собственное государство, эти нации давно самоопределились: Россия, Украина, Молдова. У них есть собственная территория и даже собственное государство. О каком в данном случае праве наций на самоопределение идет речь? Ни о каком.
Второй фетиш. « в соответствии со свободным и добровольным волеизъявлением народа Крыма на общекрымском референдуме 16 марта 2014 года.»
Нарушено Хельсинкский акт. Принципы международного права, государства-участники рассматривают как нерушимые все границы друг друга, также как и границы всех государств в Европе, и поэтому они будут воздерживаться сейчас и в будущем от любых посягательств на эти границы. В соответствии со ст. 2 Устава ООН все Члены Организации Объединенных Наций разрешают свои международные споры мирными средствами таким образом, чтобы не подвергать угрозе международный мир и безопасность и справедливость. Воружоним захватом по статье 110 Посягательство на территориальную целостность и неприкосновенность Украины. Статья 110-2. Финансирование действий, совершенных с целью насильственного изменения или свержения конституционного строя или увлечения государственной власти, изменения пределов территории или государственной границы Украины. Стаття 111. Державна зрада. ККУ. Эти статье ККУ означают (предатели, зрадники, сепаратисты, экстремисты, террористы.). (в России тиж саме по статье 208 и 275, 278, 282 и 280.1.-(которая выписывает до пяти лет лагерей за призывы к нарушению территориальной целостности России.) та 359 УК УК РФ). Нарушена Конституция Украины по статье: Стаття 134 Автономная Республика Крым является неотъемлемой составной частью Украины и в пределах полномочий, определенных Конституцией Украины, решает вопросы, отнесенные к ее веданию. Стаття 135 Территория Республики Крым не может быть изменена или передана в состав другого государства без согласия Верховной Рады Украины и Верховного Совета Республики Крым. Статья 73. Исключительно всеукраинским референдумом решаются вопросы об изменении территории Украины.Так само нарушена Конституция России по статье: Глава 1, статья 3. (не було проведено всероссийского референдума про изменении территории РФ та включения Крыма в состав РФ.), ч 2 ст 65, ч. 4 ст.15.
Третий самый популярный фетиш вид России. Российское руководство, обосновывая присоединение Крыма, ссылается на Устав ООН и Декларацию 1970 года о принципах международного права, закрепляющие право на самоопределение, в том числе «свободное присоединение к независимому государству или объединение с ним»
Ст. 46 “Декларация Организации Объединенных Наций о правах коренных народов” гласит: “Ничто в настоящей Декларации не может толковаться как подразумевающее какое либо право любого государства, народа, группы лиц или отдельного лица заниматься любой деятельностью или совершать любые действия в нарушение Устава Организации Объединенных Наций или рассматриваться как санкционирующее или поощряющее любые действия, которые вели бы к расчленению или к частичному или полному нарушению территориальной целостности и политического единства суверенных и независимых государств”. Даже если признать, что есть такая нация как “крымчане” (которой нет), то это все равно нарушает данную статью.
Россия нарушила. Россия гарантувала целостности Украины. В 1994 году в обмен на отказ Украины от ядерного оружия был Подписав Будапештский меморандум, гарантирующий территориальную целостность Украины.
Российская Федерация, Соединенное Королевство Великобритании и Северной Ирландии и Соединенные Штаты Америки подтверждают Украине свое обязательство в соответствии с принципами воздерживаться от угрозы силой или ее применения против территориальной целостности или политической независимости Украины и что никакие их вооружения никогда не будут применены против Украины, кроме как в целях самообороны или каким-либо иным образом в соответствии с Уставом Организации Объединенных Наций, заключительного акта СБСЕ уважать независимость, суверенитет и существующие границы Украины.
Тогда Украина заплатила очень высокую цену за этот договор: она отказалась от всего своего ядерного вооружения, арсенал которого был третьим в мире по величине, после США и РФ. Где оказалось это ядерное оружие после этого? В России. Нарушен Договор о дружбе, сотрудничестве и партнерстве между Украиной и Российской Федерацией от 31.05.1997 г. Нарушен Договор между Российской Федерацией и Украиной о российско-украинской государственной границе от 28.01.2003 года. Тому по исключительно законами Украины определяется территориальное деление Украины. Соответственно, референдум, проведенный самопровозглашенным правительством АР Крым 16 марта 2014 года, не может считаться легитимным. Генеральная Ассамблея ООН 27 марта 2014 года приняла резолюцию о территориальной целостности Украины. За документ проголосовало 100 из 193 стран-членов ООН, против — 11, воздержалось — 58. В резолюции подчёркивается, что «референдум, проведённый в Автономной Республике Крым и городе Севастополе 16 марта 2014 года, не имея законной силы, не может быть основой для любого изменения статуса Автономной Республики Крым или города Севастополя» Парламентская ассамблея ОБСЕ 1 июля 2014 года поддержала проект резолюции, осуждающей действия Российской Федерации в отношении Украины. За соответствующее решение проголосовали 92 делегата из 323, против — 30, воздержались — 27. Ассамблея назвала состоявшийся в Крыму 16 марта 2014 года референдум нелегитимным, в ходе голосования была принята поправка с осуждением «оккупации территории Украины Российской Федерацией Крымского полуострова». Парламентская ассамблея Совета Европы 10 апреля 2014 года приняла резолюцию с осуждением действий России по присоединению Крыма. За принятие резолюции проголосовали 154 делегата ПАСЕ из 318, против — 26, в том числе представители России, Сербии и Армении, а 14 — воздержались. В резолюции заявлено, что референдум, организованный в Крыму 16 марта 2014 года, «не является законным», а явка и результаты «не представляются правдоподобными», а потому, сказано в резолюции, «исход этого референдума и незаконная аннексия Крыма Российской Федерацией не имеют юридической силы и не признаются Советом Европы». Генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен 19 марта 2014 года заявил, что «аннексия Крыма» является незаконной и союзники по НАТО не будут признавать её. В принятой 17 апреля 2014 года резолюции Европарламент подчеркнул «ответственность Российской Федерации в отношении защиты всех гражданских лиц на аннексированной территории». Резолюцию поддержали 437 депутатов, 49 — проголосовали против.
Что сделали Путин и его ОПГ от имени России в 2014-2015 г.г.? Они нарушили территориальную целостность Украины, аннексировали Крым и развязали войну на востоке Украины. Но это еще не все. Они начали ядерный шантаж – шантажируя и Украину, и весь мир своим ядерным оружием, которое они частично получили от Украины после подписания Будапештского меморандума. Кто так поступает? НКВД? КГБ? ФСБ? Нет, это больше похоже на уркоганов с зоны, которые, к тому же, живут не по понятиям.



Які реформи проведені в Україні за 2 роки після Майдану?

  • 23.02.16, 18:59
Які реформи проведені в Україні за 2 роки після Майдану?
Оскільки тема "нічого німіняца" піднімається регулярно, сайт reformy.org.ua зібрав всі проведені і які проводяться реформи одним списком:

Проведенные 

  • Открыт онлайн реестр собственности
  • Сокращены 5270 сотрудников НБУ, экономия 490 млн. грн.
  • Украина вводит технические фитосанитарные стандарты ЕС с 1 января
  • НБУ спростив порядок відкриття банками рахунків суб"єктів господарювання.
  • 1 день, проведений у СІЗО, в разі винесення звинувачувального вироку буде рахуватися як 2 дні ув’язнення
  • Регистрации юр. лиц и физ. лиц передана местным органам власти, банкам и нотариусам
  • Местные советы будут публиковать поименные голосования онлайн
  • Отменены "справки-счет" в МРЭО
  • Украинские предприниматели теперь могут принимать участие в гос. закупках других стран
  • Запрещена дискриминация в трудовых отношению по сексуальной ориентации
  • Начали публиковать финансовые данные по ремонту дорог
  • Упрощены экспортные процедуры
  • Ряд изменений в образовании
  • Введен электронный апостиль
  • Регистрация бизнеса за один день
  • С рынка выведены банки-зомби и банки-мойки
  • Чиновники більше не мають права вимагати паперові довідки з реєстру майна чи бізнесу
  • Отменены лицензии на экспорт цветных металлов
  • Изменён закон про госзакупки
  • Отменена обязательная сертификация для 80 групп продукции
  • Все СМИ обязаны раскрыть имена своих владельцев
  • Введены единые тарифы на растаможку по всей стране
  • Принят закон про онлайн-коммерцию
  • Создан онлайн-кабинет граждан на сайте пенсионного фонда
  • Отменены лицензии, ограничения и 22 разрешительные процедуры в сфере АПК
  • Теперь СМИ могут приходить на заседания комитетов ВР без приглашений
  • Отменены налоги для неприбыльных организаций
  • Стимуляция развития альтернативной энергетики
  • Проведена существенная дерегуляция в морских портах
  • Отменены разрешения минэкологии на трансграничную перевозку большинства видов товаров
  • Создан официальный механизм электронных петиций
  • Создана национальная полиция
  • Улучшено обеспечение военных
  • Отменили геологический сертификат бурения, обязательный карантинный сертификат и фитосанитарный
  • Ликвидирован искусственный дефицит порожних вагонов под погрузку
  • Урегулирована работа энергосервисных компаний
  • Сокращены сроки госрегистрации имущественных прав на недвижимость
  • «Укрпочта» запустила быструю доставку из китайских интернет-магазинов
  • Минюст запустил ряд электронных сервисов
  • Упрощение ведения бизнеса
  • Введено "открытое небо" во Львове и Одессе
  • Отменены 14 разрешительных документов в сфере АПК
  • Снижена ставка страхования пассажиров поездов с 1,5% до 0,2%
  • Отменен анализ изолированных балластных вод.
  • ГП Укрэкоресурсы перестало собирать деньги с импорта в таре
  • Начали выдавать заграничные биометрические паспорта
  • Платежи за отопление в домах без теплосчетчиков теперь привязаны к фактической погоде
  • Упрощена процедура согласования проекта землеустройства
  • Выборы мэров крупных городов теперь в два тура
  • Открыт реестр владельцев транспортных средств
  • Минприроды раскрыло данные о владельцах месторождений
  • Введена 50% скидка на портовые сборы для транзитных грузов
  • Корпоратизирована "Укрзализныця"
  • Все госзакупки переведены в прозрачный электронный режим
  • Бюджетная децентрализация
  • Ликвидирована Национальная комиссия по вопросам защиты морали
  • Государство провело конкурс на 3 лицензии 3G
  • Отменены спец. пенсии
  • Прокуратуру лишили функции «общего надзора», объединяются и укрупняются районные прокуратуры
  • Ликвидированы УБОП, транспортная и ветеринарная милиции
  • Ужесточена ответственность владельцев банков
  • Система технического регулирования частично гармонизирована с европейской
  • Единый социальный взнос снижен с 36% до 22%
  • Отменена ввозная пошлина на электромобили
  • Расширен принцип молчаливого согласия при регистрации бизнеса
  • Госорганы лишена права требовать справки
  • Ликвидирована госкомпания "Автомобільні дороги України", полномочия переданы облавтодорам
  • Книгу учета доходов для плательщиков единого налога теперь можно вести в электронном виде.
  • В армії впровадили 65 стандартів НАТО
  • Тепер повірка/ремонт лічиників буде відбуватись за рахунок коммунальників, а не споживачів
  • Между Украиной и США заработало "открытое небо"
  • Отныне медосмотр водители могут пройти во всех медучреждениях
  • Нацбанк дозволив українцям отримувати електронні платежі з-за кордону

  • В процессе реализации 

  • Создано Государственное Бюро Расследований
  • В два раза сокращается число налоговых инспекций
  • Можно будет увидеть собственников земли в онлайн-кадастре
  • НБУ снял юридические преграды для выхода PayPal в Украину
  • Разрешена автоматическая фиксация нарушений ПДД
  • Отменены договоры и акты при экспорте услуг фрилансеров, программистов, стокеров, копирайтеров
  • "Укравтодор" объявил конкурс на строительство первой в Украине концессионной дороги
  • Предоставлен расширенный доступ к информации о тарифах ЖКХ
  • Принят закон про гос. службу
  • Реформа ЖЭКов
  • Рада узаконила системы электронного правительства на местах
  • Внедрена система электронных запороговых закупок в минобороны
  • Рада обязала распорядителей бюджетных средств открыто обнародовать данные о бюджете
  • Сокращается время таможенного оформления грузов в портах
  • Посадовець, який не може пояснити своє майно, буде віддавати його державі та може сісти
  • Внутренний паспорт будет заменен id-картой с чипом
  • Электронные украинские визы для иностранцев
  • В рамках дерегуляции отменят 177 лицензий
  • Водительские права стандарта ЕС до ноября 2017 года
  • Реформа МРЭО
  • Часть Чернобыльской зоны станет биосферным заповедником
  • Сокращения в НБУ, закрытие региональных отделений
  • ДФС сократят, налоговую милицию ликвидируют
  • Все изоляторы перестроят заново по европейским нормам
  • В июне можно будет переходить к другому оператору не меняя номер телефона
  • Уряд затвердив створення відкритих реєстрів по відшкодуванню ПДВ


  • висновки:

    1. зроблено не так вже й мало, особливо з огляду на війну, втрату територій і падіння економіки.
    2. ми хочемо більшого і абсолютно справедливо хочемо.
    3. все що потрібно для цього - тримати владу за яйця і вимагати, вимагати, вимагати.

    перевибори, революції на цьому шляху - тільки перешкода, яка загальмує реформи на невизначений термін.
    все це буде потрібно (не дай бог), тільки якщо влада зовсім втратить зворотний зв'язок.
    поки не втратила.

    Из-за чего началась "война фур"

    • 18.02.16, 13:32

    Я вижу, что многие не понимают, из-за чего сыр-бор по поводу грузовиков между Россией и Польшей разгорелся, и почему поляки перекрыли границу для российских грузоперевозчиков. Постараюсь изложить доступно своими словами.

    Между разными странами существует обмен квотами на проезд грузовиков. Квоты есть двух видов: 1) когда ты что-то везёшь либо в свою страну, либо из неё и 2) когда ты что-то везёшь не из своей страны и не в неё. Россияне, в основном, используют квоты первого вида, а поляки - второго вида, т.к. везут товары из Германии и других стран Западной Европы в Россию.

    Раньше никто - ни поляки, ни россияне - не заморачивались насчёт того, по квоте какого вида едет грузовик: было такое джентльменское соглашение между странами. Страны обменивались равным количеством квот каждого вида: много квот первого вида и мало – второго.

    Но не цеплялись к тому, что у грузовика квота одного вида, а использует он её как квоту другого вида. Однако в прошлом году россияне вдруг начали резко штрафовать поляков за это, чтобы те не мешали российским перевозчикам получать заказы на доставку немецких, итальянских, французских и т.д. грузов в Россию. Поскольку российские перевозчики в честной борьбе конкуренцию выиграть не могли, то россияне решили пойти на такие вот меры. Поляки начали возмущаться, про джентльменское соглашение вспоминать, но россияне им сказали: "То джентльменское соглашение, на которое вы ссылаетесь - оно где-то прописано на юридически обязывающей бумаге? Нет? Ну, тады до свидания!"

    Однако 2015 год подошёл к концу, и пришло время снова договариваться о квотах. И поляки говорят россиянам: "Вы хотите себе много квот первого вида, как и раньше? Ок, но - в обмен на много квот второго вида для нас. А количество наших квот первого вида можете пропорционально уменьшить". Россияне начали возмущаться и требовать, чтобы всё было как раньше, про джентльменское соглашение стали вспоминать - ну, как всегда Россия в таких случаях делает... Но поляки упёрлись и говорят: никаких больше джентльменских соглашений с теми, кто джентльменами не является. А не хотите по-честному - значит, вообще никакого соглашения о квотах не будет.

    И вот перестали российские грузовики через Польшу ездить. Но тут россияне вспомнили, что они ведь в Гейропу не только через Польшу, но и через Украину ездить могут. А в Украине, как известно, братский народ живёт, который наверняка с радостью поможет братьям-россиянам поляков прижучить. Ну, а дальше вы знаете. 

    Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook и следите за обновлениями!

    Ціна яйцемнюха для народу України!

    • 18.02.16, 00:10

    А теперь минутка внимания! Знаете почему депутаты подконтрольные Ахметову сберегли вчера Яценюка. Просто произошел банальный обмен. Ахметов сберег Яценюку премьерство, а тот обеспечит Ахметову сверхприбыль которую вытянут теперь из наших с вами карманов. Как? Читайте.

    Производители тепло-коммунальных услуг готовят очередное подорожание тарифов на централизованное отопление. Для некоторых потребителей отопление подорожает на 70%.
    На сайте Национальной комиссии, осуществляющей государственное регулирование в сферах энергетики и коммунальных услуг (НКРЭКУ), уже размещены первые 13 проектов постановлений для потребителей, дома которых оснащены счетчиками тепла. Со временем рост коснется всех без исключения потребителей.
    Наиболее активно на подорожании отопления настаивают структурные подразделения компании ДТЭК, подконтрольной Ринату Ахметову - это обособленные подразделения «Кураховская ТЭС», «Ладыжинская ТЭС», «Криворожская ТЭС», «Приднепровская ТЭС» и ПАО «Киевэнерго».
    Но если столичный монополист настаивает на повышении тарифа на тепло на 13%, то, в частности, «Криворожская ТЭС» сразу замахнулась на 70% - с нынешних 394 грн/Гкал до почти 667 грн.
    Кроме того, весной снова вырастут цены на электроэнергию и газ. В частности, с 1 апреля в наших платежках будет такая услуга, как ежемесячная абонентская плата за газ - абонплата за доступ к «трубе» составит 17 грн/месс. при наличии только газовой плиты и 29 грн/месс. - за плиту и газовый котел. Платить придется даже если потребитель в течение месяца вообще не пользовался газом, ведь систему газопроводов нужно поддерживать все время.
    В то же время государственный Регулятор пообещал удешевить тариф на газ для населения - с цены уберут составляющую «на перекачку» - это 10,4% от летней цены (7,188 грн/куб. м). То есть, газ должен подешеветь на 0,75 грн за кубометр.
    Начиная с апреля, потребители будут платить за газ по двум договорам: ежемесячные фиксированные суммы «за доступ к мощности» в пользу распределительной компании (облгазов), а также стоимость отобранного объема газа в пользу компании-поставщика. Потребители будут оплачивать услуги распределительных компаний ровным графиком весь год.

    Не слишком ли дорого нам обходится премьерство Яценюка?!

    Б.Береза.