Найяскравіший плакатотворець епохи АТО Юрій Нерослік став бійцем 92-ї бригади Нацгвардії. Арт-директор журналу "Музеї України" та Музею плакату і Музею української пропаганди призваний на захист України.
Юрій щойно закінчив серію плакатів на підтримку Національної гвардії України. Виставка "Україна - більше за життя!" розгорнута у Національному музеї-заповіднику "Битва за Київ у 1943 році" в Нових Петрівцях за підтримки Першої бригади Нацгвардії і Київської ОДА. Вирішується питання про друк плакатів масовим накладом - тривають перемовини зі спонсором...



В Музеї української пропаганди при журналі "Музеї України" змонтована персональна виставка плакатів Юрія Неросліка на підтримку добровольчих батальйонів. На жаль, Юрій не встиг завершити цю серію - чесно отримував повістки і відвідував військомат. Тепер він в армії...
Отже, запрошуємо до Музею української пропаганди - Київ, Драйзера,8 на виставку Юрія Неросліка "Воїни світла"!
Чекаємо і в Національному музеї-заповіднику "Битва за Київ у 1943 році" - Київська обл. Вишгородський район, село Нові Петрівці.
А головне - бажаємо Юрію Неросліку військових звитяг і повернутися живим і здоровим!
У цій ситуації правильні слова підібрати важко...
Юра, ми чекаємо тебе і твої талановиті роботи! Ти - кращий!
Україна переможе!
Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України", куратор Музею української пропаганди

Музей української пропаганди, що на Троєщині, зробив своїм відвідувачам чудовий подарунок, організувавши лекцію про український хліб.

Про стародавні рецепти, корисність і переваги перед магазинним хлібом, обрядове значення випічки у пращурів, а також можливості їх застосування в сучасному домашньому господарстві та в промислових масштабах та багато іншого розповідали дослідник автентичних рецептів страв з натурального борошна і випічки Ірина Артеменко та історик, дослідник Трипільської цивілізації Вадим Перегуда.

Ірина Артеменко вважає, що хліб, який випікали наші пращури, є кориснішим для організму людини. Вона багато років вивчає і відновлює давні рецепти, а з 1998 року спільно з однодумцями заснувала агрофірму з виготовлення борошна, а віднедавна і випічки.

 

Ірина Артеменко та Вадим Перегуда

 

Ірина Артеменко розповідає, що в давнину хліб для щоденного вживання пекли із борошна грубого помелу. Таке борошно було простіше виготовити, але воно й корисніше. Нині відомо, що раціон людини повинен включати 3 частини вуглеводів, 2 частини білків і 1 частину жирів. Саме такий склад має зернина пшениці, а при змелюванні усі її складові потрапляють у борошно. Таке борошно називають цільнозерновим.

Натомість хліб із білого борошна був ритуальним і з’являвся на столі тільки у визначні для родини дні. Біле борошно – очищене від оболонок і серцевин зерна, які містять найкорисніші елементи. Тож вживаючи білий хліб, людина цих елементів недоотримує .

 

У давнину хліб робили на заквасках, а не на дріжджах. Такий хліб називається живим. Змішували в рівних частинах борошно і воду і залишали на два тижні. Були й інші способи. Наприклад, робили закваску на залишках спеченого хліба. Щоразу відтворюючись у новій випічці, у господі культивувася і розвивався певний вид мікроорганізмів, які утворювали закваску. Тож хліб у кожної господині був унікальним, родинним, а його живий інгредієнт передавався від випічки до випічки і від покоління до покоління. Можливо, тому хліб обожествлявся. За словами Ірини Артеменко, по енергетиці домашня випічка відповідає освяченню житла.

Живий хліб ідеально сприяє засвоєнню іншої їжі. Тому чоловіки у минулому були сильними, витривалими, здоровими. При тому що їли вони порівняно мало: щоб наїстися, дорослому чоловікові достатньо два пригоршні їжі, а жінці – іще менше, – говорить Ірина Артеменко. Крім того, живий хліб довго зберігається, не черствіє до двох тижнів.

 

Дріжджі, на яких нині випікається хліб, були запущені у масове виробництво у ХХ столітті, щоб якнайшвидше нагодувати якнайбільшу кількість людей. Проте дріжджі, за словами пані Ірини, погано впливають на організм, тоді як живий хліб підтримує здорову мікрофлору кишечника.

Нині Ірина Артеменко на чолі агрофірми «Унава» відтворює рецепти випічки хліба, що стало результатом багатьох годин, проведених у бібліотеках, і багатьох спроб. Водночас вона зазначає, що налагодити промислове виробництво живого хліба непросто, оскільки процес сквашування дуже тривалий.

 

Цікавим був і екскурс в історію українського хліба.

Ірина Артеменко розповідає, яку їжу брали в дорогу чумаки. Щоб не везти зайвого вантажу, вони робили ось що. Вдома варили пшоняну кашу, додавали у неї спеції, після того викладали на дощечку тонким шаром і ставили сушитись у піч. Потім висушену кашу різали на дрібні шматки-сухарі. В дорозі ж – кип’ятили у казані воду, кидали в неї сухарі і отримували куліш. Куліш їли з мисок, випечених із пшеничного борошна. А коли цей посуд розмокав від рідкої їжі – з’їдали і його. Виготовлений із тіста посуд міг зберігатись близько року, тому був зручним у довгій дорозі.

Русь відома своїми богатирями. Ірина Артеменко стверджує, що своєю силою і витривалістю вони мають завдячувати саме хлібу. Вадим Перегуда розповідає і про руських богатирів жінок, які бились нарівні з чоловіками. Їх називали дівами-паляницями. Чому так – можна розвивати версії.

 

Хліборобство було основним заняттям трипільців. Вони вирощували пшеницю не лише для себе, але й активно нею торгували. Дослідник Трипільської цивілізації Вадим Перегуда розповідає, що артос (так у Греції зветься хліб), можливо, греки купували у трипільців. На це вказують деякі топонімічні знахідки. Він також нагадує, що артос був на столі під час Таємної вечері.

Висувається припущення, що північна країна Гіперборея – це та країна, яку ми зараз називаємо Трипільською цивілізацією. За давньогрецькою міфологією, у Гіпербореї жили «діти богів», вони володіли великою фізичною силою, не знали хвороб, доживали до глибокої старості, мали свою культуру, що виражалась у танцях, піснях, іграх. У Гіпербореї пшеничні поля переходили у житні, що може вказувати на трипільців.

 

Вадим Перегуда розповів про глиняні фігурки жінок та посуд, які мали ритуальне значення у трипільців (із археологічних знахідок виготовила копії дослідник і реконструктор трипільської кераміки Людмила Смолякова).

Наприклад, в маленьких горщечках зберігалось зерно для ритуальних потреб. Ключем до розгадки можуть бути малюнки. На першому намальована зернина, на другому – зернина проростає, на третьому – пшениця сходить на полі, а на четвертому – її зрілий колос лягає на землю.

 

Пшениця обожествлялась. Отримувала частку божественної сили і жінка. Про це свідчать численні фігурки жінок, знайдені у місцях для здійснення ритуалів. Привертає увагу фігурка вагітної жінки, в череві якої зображені зернята, які, подібно до пшениці, пустили коріння.

Вадим Перегуда наполягає, що українцям треба добре вивчити свою історію, бо у ній мудрість і сила.

По завершенню лекції усі бажаючі могли спробувати хліб по відновлених рецептах, випечений агрофірмою «Унава». А хто залишився найдовше – міг скуштувати і «чумацький» посуд.

Дякуємо за лекцію Ірині Артеменко і Вадимові Перегуді, а також Музею української пропаганди за запрошення.

 

 

Last edit by: Антоніна Спірідончева

Арт-директор Музею плакату і Музею української пропаганди при журналі "Музеї України" Юрій Нерослік, створив нову серію плакатів для добровольців зони АТО.
Раніше, Юрій зробив серію яскравих плакатів для Національної гвардії України.
Національний музей-заповідник "Битва за Київ у 1943 році" вже розгорнув спеціалізовану виставку, яку вже відвідали представники Першої бригади Нацгвардії, що поруч - у Нових Петрівцях під Вишгородом. Нацмузей і група музеїв журналу "Музеї України" неформально шефствують над гвардійцями, ще й підтримуючи їх більш суттєво. Днями, під час відкриття виставки, бійцям буде подаровано 200 кг спеціального екологічно чистого борошна і вермішель з твердих порід пшениці. Це дар директора агрофірми "Унава" Ірини Артеменко.
Ну, а плакати добровольчих батальйонів АТО будуть розміщені як в Музеї плакату в Нацмузеї в Пирогові, так і в Музеї української пропаганди на Троєщині, в Нацмузеї в Нових Петрівцях.
Традиційно шукаємо спонсора для виготовлення масового накладу і переправки агітпродукції в зону АТО.
Приємно, що наш перший проект "Дівчата на підтримку української армії" креативного директора журналу "Музеї України" Катерини Крючкової, було підтримано МВС України та Мінкультом. Було виготовлено 20000 примірників газети "Культура і життя" з плакатами, 10 тисяч з яких поїхали в зону АТО. Маємо схвальні відгуки.
Сподіваємося, що і роботи Юрія Неросліка для Нацгвардії та добровольців теж вийдуть масовим накладом, та дійдуть до передової і музеїв звільнених міст...
Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України", директор Музею плакату

В інтернет-ЗМІ(censor.net.ua)нещодавно була оприлюднена вбивча інформація про те, що в «армію ДНР» терориста-реконструктора Гіркіна на Донеччині активно залучаються неповнолітні підлітки, яким навіть дають до рук зброю: такий собі «Гіркін-югенд». Так, головний герой допису  – п’ятнадцятирічний Андрій, в якого брали інтерв’ю російські кореспонденти, вихвалявся, що раніше ходив до військово-патріотичного клубу, а тепер – «командир учбової роти» в таборі «ДНР».

Навіть якщо ця інформація з джерел «рашистських ЗМІ» є пропагандистською та напівфейковою, найжахливіше те, що ці діти вірять у якусь «свою перемогу» та те, що «неприятели[армія держави Україна?!]будутотступать». Гарно ж попрацювали «ідейні натхненники» над несформованими мізками таких дітей! пише linadov

Але найцікавіше полягає в тому, що в Києві в клубі «КраснаяЗвєзда» також підлітків активно вчать, «як Сталіна любити». В цьому реконструкторському кублі, який донедавна очолював (хоча й нині де-факто продовжує очолювати) «красний камандір»,
а нині  – директор Національного військово-історичного музею Міноборони В.Таранець, до своїх численних «табірних зборів» залучають дітей-підлітків, навчаючи їх вправлятися зі зброєю.

Зважаючи на тісні зв’язки В.Таранця з донецьким терористом-реконстукторомГіркіним-Стрілком, який у вільний від мародерської діяльності час намагається ліпити із своєї персони образ благочестивого воїна, що своїм підопічним навіть забороняє лаятися «ісконно руським матом», можна лише уявляти, що вкладається в душі тих дітей.

Головне те, що і в першому (це очевидно!), і в другому випадку у всьому цьому «військовому патріотизмі»  немає України та її національної патріотичної ідеї, натомість активно реанімуються ідеї сталінізму, пожинання плодів яких не змусить себе довго чекати!

Міноборони, яке за часів злочинця П.Лєбєдєва помилково призначило  В.Таранця на посаду до головного свого музею, слід, нарешті, виправити помилки та позбутися цього «червоного сталініста». Чи не час СБУ і військовій контррозвідці перевірити всі ті гіркін-югенди?

Комітет порятунку музею.

Дива продовжуються відбуватися в гуманітарній політиці українського уряду. Днями було оголошено про реорганізацію Національного науково-дослідного інституту українознавства і всесвітньої історії при Міністерстві освіти.
 Півроку науковці Інституту домагалися усунення з директорської посади полковника МВС, нахабу й ярого українофоба А. Чайковського, що був ставлеником Д. Табачника. Здавалося б, тепер нова влада візьметься за розум й сприятиме (або принаймні не заважатиме) розвиткові науки. Але не так сталося як гадалося.
В колективі Інституту дізналися, що на посаду директора, мотивуючи квотним принципом, ВО "Свобода" якимось чином призначає свого однопартійця! Молодого історика (кандидата наук) з Львівської політехніки Галайка Бориса Миколайовича "Свобода" наполегливо ставить керувати і знову ж за так званими партійними квотами! Хто ж цей 30-річний молодик? Член цієї партії. До того ж у колективі вчені не можуть зрозуміти, як людину, у якої вийшло друком лише до 10 статей (по УВО, західноукраїнському русі у міжвоєнний період), з асистента на звичайній кафедрі зразу прагнуть просунути на директора новостворюваного інституту. І це в національний науково-дослідний інститут. Просто в голові не вкладається, кажуть науковці. От такі дива.
Вочевидь про науку та патріотизм в уряді згадують лише тоді, коли потрібно їх приватизувати під власні політичні амбіції чи, простіше кажучи, привласнити! І чим тоді ці панове відрізняються від комуністів і регіоналів?
БУЛАВА - прес-служба

Фігурант наших неодноразових публікацій очільник музею Міноборони   В.Таранець нарешті «подав голос»! Але реакція на критику його діяльності, як і загалом неправомірне і незаконне перебування на цій посаді, вилилася (як і очікувалося) в звуки чергової брехні із заїждженої платівки, яку Таранець періодично включає з часу  свого й призначення до музею. Чергове «пережовування» давно спростованих надуманих фактів, які він разом із (на цей раз, напевно, кишеньковим журналістом) Юрієм Городніченком втиснули в жалісливу історію про те, яким «недбалим керівником» був В.Карпов та про «святе явлення музею» «великого менеджера Таранця». З двома економічними освітами. А це вам, до речі, не хрін собачий! Пише сайт polperex

Да-а, з одного боку, хлопці відверто розвеселили, особливо Ю.Городніченко: таких «перлів» понаписував, що не відомо, кому ще зробив більшу послугу! А з іншого – невже у «великого менеджера» настільки кепські справи, що вирішив «відірватися» «шляхом порівняльного аналізу» на особі «клятого Карпова», чий дух з музею, навіть досі  не може «викурити»?! Одним словом,  враження від цієї «історії» із серії «я плакалъ»!

Отже, Таранець вирішив всім нагадати той архіважливий факт (яким він, власне, невимовно пишається і до сьогодні), що ставив його в музей не хто інший, як САМвеликий російський бізнесмен і водночас міністр Павло Лєбєдєв, в голові якого  сформувалися досить дивні підходи до розвитку музейної галузі, «яка в країні занепадає через те, що будують її науковці»! Ну, хто б ще до такого міг додуматися? А тут – на тобі, просто й доступно пояснили! А ще науковці не дають тендери потрібні вигравати міністерським фірмам, а отже, розвалюють музейну галузь.  І тому не довго думаючи, знайшов Лєбєдєв такого собі Таранця (з двома економічними освітами), який на той час вже повним ходоморганізовував реконструкторські фестивалі «світового та європейського рівня», запрошуючи на них різних гіркіних-стрілків та іншу колорадсько-терористичну нечисть.

Правда, скромно опускається той факт, що вже в квітні цього року  працівники Військової служби правопорядку ЗСУ добре роздивилися «великого менеджера-реконструктора» та дали заключення, що він, виявляється, за жодною з вимог-критеріїв до посади директора музею не відповідає! Але ж ото злі люди всяке понаписують!

Тай ще й цей всюдисущий Карпов, від якого життя немає: то вимагає танк  до музею повернути, якого Таранець вже давно спланував, куди «прилаштувати»; а то підступно «кидає» «мецената» Льошу Шереметьєва, який останні копійки на Михайлівську батарею витрусив. А Льошакріпкообідився на те, що Карпов «обіцяв йому науковий центр»,  а замість того тільки виставку Льошину на равеліні безкоштовно розмістив на 2,5 тис. м.кв., та відразу після її відкриття хряснув дверима музею перед самісіньким Льошиним носом! Але меценат і філантроп Шереметьєв, швидко витерши скупу чоловічу сльозу, взяв та й затребував собі 50% від вхідної плати до музею! Ну, а що ж це за меценат, який зиску не отримує від своєї благодійності?!

А взагалі той Карпов такий незрозумілий для «тонкої менеджерської душі» Таранця: вже рік, як його звільнили, а все Міноборони вкупі з Департаментом соціальної і гуманітарної політики продовжує його «кришувати». Тут, напевне у Таранця прокинулася суто жива людська заздрість, бо свої ж «кришуни» вже розбіглися: хто до Росії дременув, а хто сидить з електронним браслетом під домашнім арештом. Ну, де та справедливість, що того Карпова ніяк забути не можуть?!

А все чому? Як тонко підмітив Ю.Городніченко, бо, виявляється, Карпов наліво й направо торгував експонатами, «розбазарював боєздатну військову зброю» (?!), щедро ділячись вирученими коштами з усім керівним складом Міноборони, а на свій залишок завжди ходив обідати до ресторану.  Ну, от хто б міг подумати про існування такого легкого й «ненапряжного» заробітку в музеї Міноборони, якби Таранець популярно всім не пояснив! Так мало того, за всі кримінальні справи, що їх «чесні люди» відкривали на Карпова, йому завжди вдавалося відкупитися, задля чого відразу «гроші знімалися готівкою з музейних рахунків». Очевидно, для людини «з двома економічними освітами» такі речі є цілком допустимими і нормальними!

В зв’язку з цим, штатному юристу музею довелося мало не півтора року чекати (чи в черзі, чи поки Таранець прапорцем махне), щоб подати позов на попереднього директора музею про повернення аж двох «недоотриманих мільйонів» гривень, які ще 2013 році «намалювали» вправні лєбєдєвські фінансисти. Цікаво, а в нас взагалі практикують розгляд завідомо сфабрикованих документів, підписаних злочинцями України, що перебувають в розшуку?

Так от. Прийшовши до музею, менеджер Таранець відразу окинув своїм колекціонерським оком  музейні фонди, упізнавши та перетрусивши те, що було йому добре знайомим і впізнаваним – «іржаві каски та патрони». А оскільки власні колекції вже ломилися від такого добра, то вирішив поки що музейним фондом їх не поповнювати, про що й прямо заявив. Але у випадку чого – все може бути, коли решту фондів роздивиться.

А щоб краще Таранцю було розбиратися з усім тим добром та розкривати «злодіяння» полковника Карпова, бізнесмен-міністр Лєбєдєв виділив йому Настьку Фурман, для чого в терміновому порядку вирвав дівчину з лабет продажного шоу-бізу. І призначили Настьку цілим «заступником з економічної діяльності»! Це не біда, що такої посади взагалі не було в музейному штаті, Настька активно взялася до роботи! Ото, як тільки переступила через музейний поріг, так відразу й побачила, де танку не вистачає, а де медальки погано блищать, не так, як стразіки – одним словом, Шерлок Холмс в купальнику!

А що вже музейні співробітники забоялися Настьку! Скрізь, де вона з перевірками ходила – так просто всі й розбіглися, а потім взагалі повтікали з музею. І зовсім не тому, як подейкують злі язики, що на них чинився величезний тиск, а тому, що були з «команди ненависного Карпова» і все щось Таранцю про якусь музейну науку торочили. До того ж, так і чекай, що зроблять ще якусь «підлянку» «великому менеджеру», чи ще розкриють привселюдно всі секрети Настькиних пошукових здібностей! Так що, твердо впевнившись в лєбєдєвській догмі, що всілякі науковці тільки шкоди музею завдають, менеджер Таранець  з чистою совістю і спокійними нервами їх позбувся.

Правда, невдовзі після буремних революційних подій слідом за «папіком» Лєбєдєвим Настька Фурман і сама здиміла з музею, тільки й лишила по собі, що купу папірців, де розкрила «злочини століття» в Міноборони. Таранець усю Настькину маячню, яку вона писала вкупі з «відомими фалеристами» (це «ті, що ордени вивчають» – як пояснював Таранець; а хто ж тоді медалі вивчає?) старанно зберігає в спеціальній шухлядці. І коли його вже настільки діймають закидами щодо непрофесійності, або, щоб плюнути вчергове на «ненависного Карпова», отоді Таранець, як останній аргумент,  дістає Настькину писанину й суворо розмахує нею в повітрі.

Інколи, правда, може підсунути її суворим  перевіряючим військовим дядькам, які періодично нишпорять у Таранця в музеї, перевіряють. А що перевіряти, коли он на Карпова Настька Фурман все давно написала. Військовим дядькам тільки лишається  переписати все під копірку та числа змінити. А щоб в зміст вникати – так вони ж, ті військові, темні люди, головне – «бомашка» готова  є! А вТаранця ще нічого перевіряти – в нього все економічно правильно!

Власне, таке стійке враження  складається від споглядання перевірки Військовою службою правопорядку за підписом керівника О.Дубляна. Перевіряючи музей вже «за Таранця» бачимо один до одного  переписаний текст з аудиторського звіту «лєбєдєвських фінансистів» 2013 р., як і вписані Таранцеві безграмотні формулювання щодо музейного фонду, які абсолютно йдуть в розріз з документальною частиною. Цікаво, пан Дублян взагалі усвідомлює, в що він може «вляпатися» з Таранцем, повторюючи  слідом за ним сентенції про зниклі танки, башти, нагороди, які не відповідають документальним фактам? Чи деякі документи умисно приховали від перевіряючих, аби все можна було й далі підтасовувати, так як вигідно? Тому в даному питанні хотілося б пролити світло на цю історію зі «зниклими експонатами», яку Таранець продовжує видавати за чисту правду.

Найперше, слід зазначити, то в рамках передачі-прийому посади начальника музею дійсно здійснювалася вибіркова інвентаризація музейних фондів, під час якої й було нібито «виявлено підробки і копії нагород». Якщо глянути на власні очі на цей чудо-документ та фахівців-експертів, що його підписали, то, по-перше,  прочитавши склад комісії, яка перевіряла фонди, відразу постає логічне питання щодо трьох осіб: Івка Віталія Миколайовича, Шемеляка Юрія Романовича і Шемеляка Олександра Юрійовича – хто ці люди? Оскільки напроти них не зазначено ні їхні посади, де вони працюють, ні науковий  фах. Також, уважно вивчивши перелік самих предметів, що перевірялися, можна зробити висновок, що фактично перевіряли лише фонд нагород з дорогоцінних  металів! А до нього має бути спеціальний допуск, що вже є грубим порушенням музейних інструкцій! А так можна сказати, судячи з акту, що до найцінніших фондів допустили без дозволу сторонніх осіб! Також у зв’язку з цим виникає ще ряд й інших логічних питань до «експертів», які, на нашу думку, слід з’ясувати відповідним органам: яка освіта й фаховий рівень у Івка В.М., Шемеляка Ю.Р., Шемеляка О.Ю.? Чи є право та ліцензія на здійснення експертної діяльності, в тому числі в державних музеях України? Де право допуску цих осіб керівництвом музею та департаментом Міністерства  оборони до фонду дорогоцінних металів, та заключений договір на проведення експертизи? І, нарешті, - де окремі експертні заключенняна нагороди, напроти яких в списку акта інвентаризації написано лише слово «копія»? Якому науковцю-експерту чи контролюючому органу,  чи навіть просто людині зі здоровим глуздом є зрозумілим на підставі чого (яких ознак) ту чи іншу нагороду записали в «копії»? І якими сертифікованими приладами вдалося це визначити?  У зв’язку з цими питаннями даний акт просто не витримує критики!

До того ж, як не дивно, експертиза в уповноваженому державному органі – Пробірній палаті України з незрозумілих причин так і не проводилася, це на момент коли Таранцеві «експерти» «виявили копії»!

А далі починається найцікавіше:музеєм таки було зроблено заявку на проведення експертизи в кінці жовтня 2013 р. Але!Існує  ще два досить цікаві та дивні, як на перший погляд, документи: друга заявка за підписом головного зберігача фондів від 21 листопада 2013 року на проведення експертизи пробірною службою з проханням виїзду фахівця до музею  та наступнийрапорт головного зберігача фондів музею на ім’я завідувача музею В.Таранця з вимогою організації проведення цієї експертизи та готовності до її проведення станом на 21 листопада 2013 р. Фактично цю експертизу Таранець не дав можливості тоді провести, просто не пустивши головного зберігача фондів до Пробірної палати! Чому ж він так не хотів поставити остаточну крапку в цьому питанні?!Головний зберігач фондів музею звільнився в грудні місяці.

Після того, як до фондів перевели «великого експерта» Шемеляка-молодшого, призначення якого відбулося з рядом грубих порушень чинного законодавства (просто відкривай інструкції – і переписуй всі порушення, ця «компашка» просто цього ще не усвідомлює! ), тепер вони розповідають, що скількись нагород вони здавали на експертизу і «виявили аж 28 копій». Попри цей істеричний лемент слід пам’ятати дві речі: перше те, що згідно облікової документації, в музеї окремі нагороді й справді рахувалися та обліковувалися як копії (!) і тут нема криміналу!А друге те, що Таранець  і на момент тієї перевірки і при звільненні головного зберігача фондів фактично не дозволив провести експертизу в Пробірній палаті! Можна придумувати що завгодно і доводити що завгодно, але після ТАКОГО мало віриться у чесність його намірів!

Стосовно ж історії з нагородами Сумського артучилища, з чого Таранець знову-таки хоче роздути скандал, то треба також найперше звернутися до наявних документів. Окрім того, ми вчергове телефоном поспілкувалися з сумчанами і вони дуже здивовані такими інсинуаціями навколо цих нагород. До того ж, від них вдалося отримати деякі нові документи  та подробиці перебування нагород в їхньому музеї.

Отже, ці нагороди були передані музеюМіноборони від  наукового центру бойового застосування ракетних військ і артилерії Сумського державного університету. І саме цікаве в тому, що окремі нагороди першопочатковоза документами були  записані  як «дублікати»!Після розформування Сумського артилерійського училища вони передавалися  на зберігання від однієї структури до іншої, допоки зрештою в 2012 р. не передали їх до музею ЗСУ, первинних документів з музею училища, ясна річ, до нині не збереглося, як і документів до самих орденів. Хоча з Сум надіслали акти і відомості, за якими ці нагороди зберігалися, і де також зазначено, що, наприклад, та ж сама Зірка Героя Радянського Союзу є дублікатом!

До того ж, офіцерська група з Сум, яка здавала нагороди до музею Міноборони, готова в будь-який час (!) підтвердити їх достовірність, що саме (!) вони здали до музею! І вони знають про ще одну особливість скандальних сумських нагород, яка знімає спекуляції на цю тему: як розповіли офіцери, ордени й медалі ветеранів Сумського артучилища зберігалися в сейфах на планшетах, наклеєними на червону тканину, і які були запаяні  в пластикові бокси.  Так от, ці бокси були відкриті безпосередньо перед відправкою нагород на Київ, і довелося докладати великих зусиль, «віддираючи» ордени від червоної тканини, про що свідчать  її залишки на звороті нагород!Якщо подивитися на фото, то відразу видно, щоТАКЕ «підробити» просто не є можливим! Куди ж дивилися «горе-експерти» і керівні посадовці Департаменту Міноборони?!

В акті перевірки музею училища ще за 1999 рік вказувалося на ряд порушень і недоліків, зокрема, що не вносилися записи до облікових книг, не велася систематизація фондів і т.д. То, можливо, ймовірна проблема з нагородами сягає набагато глибше, ніж те, що намагаються «за вуха притягнути» та приписати колишньому керівнику головного музею Міноборони?!

Проте на основі такого «зліпленого» нашвидкуруч акта перевірки фондів під головуванням цілого начальника організаційно-аналітичного відділу Департаменту соціальної і гуманітарної політики МОУ Сергієнка О.О., невідомо якими спеціалістами без відповідних дозволів і ліцензій, акта, який має ряд ЮРИДИЧНИХ НЕВІДПОВІДНОСТЕЙ (про це скаже будь-який експерт-початківець!),  без експертизи в державному органі Пробірної палати, новоспечений директор музею В.Таранець, подав цю інформацію як офіційно перевірену Міністрові оборони України (хоча «фахівці» Лєбєдєва в такі тонкощі не вникали)! А зараз цю сфабриковану брехню знову хочуть донести до вух високопосадовців! Тому даний факт вчергове  підкреслює лише вкрай низький фаховий рівень директора музею В. Таранця і Ко (в тому числі  й посадовців Департаменту гуманітарної політики МОУ) та намагання в будь-який спосіб втриматися на посаді.

Окремі зразки уніформи, що в понятті Таранця є теж ніби «підмінені» насправді потребують уточнення атрибуції (чи в його розумінні, як він пише «атрибутації»), оскільки надходили до музею в початковий період його формування, коли ще не було досвідчених фахівців. Щодо прапорів та деяких речей з фондів колишнього музею Київського військового округу, то дійсно ще в 1991 р.(!) задовго до утворення музею ЗСУ  ті музейні предмети були передані до музею ЦМЗС Російської Федераціїтодішнім директором музею КВО Б.Пацуровим, про що свідчить акт видачі №783 від 26 грудня 1991 р та відомості про їх списання від 13 жовтня 1993 р. До речі,  тоді з музею КВО окрім цих предметів було передано до Росії рядіншихБойовихпрапорів, нагород та особистих речей воєначальників, зокрема, М. Кирпоноса,І.Баграмяна.

Слід сказати, що по всіх цих випадках в музеї були проведені службові розслідування та внесені зміни до фондово-облікової документації, де фактично відсутні предмети помилково включалися до переліків актів передачі.  І ще задового до приходу Таранця  всі ці предмети були зняті з обліку  та не враховувалися жодною наступною інвентаризацією музею. Таранець же вирішив все це реанімувати та подати як «великі порушення і злодіяння», приховуючи, водночас, ряд документів, які дозволяють інше розуміння цієї ситуації. Отже, це не що інше як маніпуляція з метою свідомого викривлення інформації.

По танку Т-34 з Черкаської області, який Таранець ніби то «абсолютно безкоштовно передав музею» слід сказати, що його нарешті треба зібрати і ДІЙСНО ПЕРЕДАТИ, а не щось там лопотіти й придумувати чергову брехню.

Ну, і насамкінець не можемо оминути іншу «легендарну пропажу музейного фонду», озвучену директором В.Таранцем, – башту з німецького танка Т-V. Так куди ж поділася така цінна знахідка? Невже попередній керівник так недбало ставився до історичної спадщини?

 В нашому випадку знову-таки звернемося до офіційно-документальної частини. Насправді, як ми з’ясували, історія проста за своєю логікою і суттю. Проте й з неї «роздули» «злочин століття», який майже героїчно розкрила  Настька Фурман!

Отже, в 2008 році тоді ще Центральним музеєм ЗСУ з харківським дослідником Володимиром Бондарєвим було заключено договір на проведення пошукових робіт в Ізюмському районі Харківської області. Попередньо було проанонсовано підняття німецької башти з танка Т-V біля с.Довгеньке, але її фактично не було піднято (що підняли - скажемо пізніше). Працівниками музею було складено попередньо акт прийому, який згодом було анульовано, а такий предмет, як башта танку Т-V знято з реєстраційних документів як такий, що фактично не надходив.

 На час приходу В.Таранця  на посаду директора музею такий предмет в фондах музею не числився. Проте, не довго думаючи, як краще проявити свої «керівні навички» (а найкраще – це чимбільше виявити недоліків і нестач «папєрєдніків», ну і щоб так уже… напевно -  «зниклі» експонати вибиралися досить «габаритні» і цінні), було вирішено неіснуючий експонат оголосити «відсутнім»! А що? Нема – значить, продали! Все просто! Мабуть, у Таранця, як колекціонера, що звик продавати і купувати, відразу заклацав в голові калькулятор! І зовсім йому не потрібно в паперах розбиратися! Проте в даному випадку дивує те, що, маючи в своєму розпорядженні документи, інші керівники департаменту і Міністерства оборони не відкинули абсурдність Таранцевих тверджень і не зібрали докупи крихти здорового глузду! Або не захотіли… (але це вже діагноз!)

А в селі Довгенькому на Харківщині в жовтні 2008 року насправді пошуковець  В.Бондарєв викопав башту лише з тридцятьчетвірки, але ніяк з не з німецької «Пантери»! Навіть ту башту з Т-34 до музею ЗСУ не передавали! На сьогодні  (за різними даними) вона або перепродана, або зберігається на Харківщині. Ця інформація досі є в архівах інтеренет-ресурсів. Задля достовірності це можна перевірити. І жодної  німецької башти тоді не було знайдено.

А щодо підписаної О. Дубляном інформації в звіті, що башта нібито незаконно була знята з бухгалтерського обліку, то він, напевно не бачив пояснення головного бухгалтера музею від 12 листопада 2013 року, який пише, що пошуковцю В.Бондарєву в 2008 році жодні кошти для оплати підйомних та пошукових робіт на виплачувалися, як не було й жодних кошторисів та актів виконаних робіт, і, відповідно ніякі експонати на бухгалтерський облік не ставилися! Що  й необхідно було довести.

Тому всі лементування Таранця і вся ця сумнівна «правда» при детальному розглядові виявляється брехнею, яку він намагається і далі всім «впарювати». І ще одна порада Таранцю з Городніченком: перш ніж сідати в позу лотоса із заклинальною мантрою «коли ж Карпова посадять», нехай уважно перерахує усі кримінальні провадження, які відкриті проти нього і подумає про власні перспективи в контексті тісного співробітництва з усіма владними злочинцями режиму Януковича та «дружніх зв’язків» з терористами-реконструкторами.

                                         

 

Комітет порятунку музею.

«Пробзділосьшось у Дацькому князівстві…», - пророчо заявляв Лесь Подерв’янськийу своєму «Гамлєті». Причому, в нашому випадку, якщо за межі «князівства» взяти Міноборони в цілому, а в конкретному разі – Національний військово-історичний музей – то сморід вже давно стоїть на всю країну!

А все завдяки «діяльності» керівника музею В.Таранця,  якого призначив туди сам російський бізнесмен і колишній злочинець-міністр П.Лєбєдєв, віддавши на нищення цілий музей з його фондами. А що? Цінні «брязкальця» можна комусь «загнати». А те, що не котирується на «чорному ринку», але має якусь цінність для національної воєнної історії українців – можна десь «заникати», щоб не знали й не бачили. Хіба воно треба тим українцям? Напевне, під такою егідою було демонтовано ряд постійно діючих експозицій в музеї… Пише сайт polperex

Та що там Лєбєдєв, який вже давно накивав п’ятами з України слідом за Володарем Золотого Унітазу! Таранець є майже «молочним братом» «ісконно руського» колекціонера О.Шереметьєва – ревного адепта «руського міру»! А що вже «міністр оборони ДНР»  і друг-реконструкторГіркін-Стрілок – так того Таранець особисто «ублажив» восени 2013 р.,  коли гостинно приймав в Києві на реконструкції, допомігши зібрати розвіддані і провести «рекогносцировку території»!

Тому новому керівникові Міноборони В.Гелетею слід, нарешті, зазирнути до музею, відгорнувши всі банери, та подивитися, що там насправді діється. Можливо, вже частина цінних експонатів теж перекочувала в якийсь «общак» «армії ДНР», як і викрадені терористами коштовності загиблих зі збитого малазійського «Боїнга», чи розтягнуті по кишенях спраглих до наживи Таранцевихдрузів-бариг? Таранець, до речі, і сам є колекціонером, а з огляду на це, ну ніяк не може займати посаду керівника ДЕРЖАВНОГО музею, про це чітко говорять міжнародні  музейні норми ICOM.

 А то, знаєте, людині, що розпочала свій кар’єрний шлях в музеї з ВЕЛИЧЕЗНОЇ БРЕХНІ, в жодному випадку довіряти просто так не можна!  В будь-якому разі мають бути проведені ретельні перевірки  всієї діяльності цього «недодиректора»! ВТаранця взагалі стиль роботи по життю – не вміючи ні в чому розбиратися (будь-які документи то для нього марудна річ!), найгучніше на все Міністерство прокричати про нібито «злочини» і власноручне їх «викриття»! Ну, принаймні, у «патрона»Лєбєдєва такі  «номери» проходили! І нічого, що такі «факти» не підкріплювалися документально та виходили за рамки здорового глузду! При Лєбєдєву все виходило за рамки здорового глузду, навіть незаконне звільнення професіонала-керівника музею В.Карпова за виписаними в повітрі обвинуваченнями! Головне ж – аби гучніше прокричати і аби в людей ставали круглішими очі від почутого! А окремі міністерські посадовці лише потилиці чухали в німому зачудуванні: «Це ж треба, якого «спеца» директором музею призначили!»

Тому свій кар’єрний злет на посаді директора  В.Таранець розпочав з голослівних звинувачень на адресу попереднього керівника музею. Головний месидж – «зниклі експонати», мовляв, торгував ними направо й наліво, навіть танками не гребував! Пам’ятаєте, як восени минулого року в телевізійних сюжетах губате створіння з вічно відкритим ротом на ім’я Настя  Фурман, що тоді була  Таранцевим заступником (взагалі-то із загальних питань!) намагалася озвучити на всю Україну (звичайно, не без підказки суфлера), що, мовляв, вона щось там «виявила й розкрила»! Сьогодні не можна це згадувати без сміху! І хоча музейна кар’єра бідної дівчини раптово обірвалася, зате який безплатний піар вона отримала! Тепер з таким досвідом, можливо, щось і далі  «розкриває»…

Так от, повернемося до тих «убивчих аргументів», про які розповідав Таранець і Ко щодо «зниклих експонатів», аби виявити СПРАВЖНІ ЗЛОВЖИВАННЯ І ЗЛОЧИНИ, які намагаються приховати. Адже є ряд документів, про які відомо  у Військовій службі правопорядку ЗСУ та у Військовій прокуратурі, і які здатні докорінно  вплинути на картину «Таранцевого бажаного», яке він так хоче видавати за дійсне.

Натомість  головне питання полягає в тому, що фактично до огляду й «перевірок» фондів Таранцем були допущені сторонні особи (ну як же без цього!), що є відданими друзями-колекціонерами Таранця, зокрема, це родинний дует  батька й сина – Юрія й Олександра Шемеляків!

Взагалі окремо слід сказати про цей «родинний підряд», оскільки  батько сімейства у вузьких колах (хоча й не надто вже вузьких) відомий торгівлею радянськими орденами! Так от, ці «експерти» були допущені до фондів музею не відомо на якій підставі! В зліпленому нашвидкуруч документі про перевірку нагородного фонду музею навпроти їхніх прізвищ, та ще такого собі В.Івка, не вказано НІЧОГО: жодного фаху, наукового ступеню, стажу та місця роботи, ліцензії на проведення такої діяльності взагалі, тим більше в державному музеї!  Все, що спромоглися написати навпроти деяких нагород – це слово «копія» - й жодних обґрунтувань! Окрім того, все це неподобство відбулося під головуванням цілого начальника організаційно-аналітичного відділу Департаменту соціальної і гуманітарної політики МОУ Сергієнка О.О.

Зате Ю.Шемеляк в минулорічних телевізійних сюжетах активно «козиряв», тримаючи в руках музейні нагороди, ринковими цінами в доларах! Ну, хто на чому знається!  Свого часу цього «експерта» вправно  вигнали, на давши залізти  до фондів музею Вітчизняної війни. То він потім розповідав, що  там теж керівництво всі нагороди «підробило»! А тут до музею Міноборони кращий  товариш Транець потрапив! Це ж які там скарби до рук можна прибрати, замінивши «по-тихому» копіями!

Якщо представник Департаменту Міноборони О.Сергієнко не знав музейного законодавства, потураючи  та підтримуючи брехню Таранця та його «експертів»,  то це все одно не знімає з нього відповідальності.  А порушених норм законодавства та музейних інструкцій, здійснених тією «перевіркою», вистачить не на одне слідче провадження!  Ніхто нікого не лякає, просто є ще чітко прописані міжнародні законодавчі норми, а ми ж тепер – в Європі! Тоді комусь обов’язково доведеться давати  чіткі відповіді на поставлені питання.

Після того, як було гучно «прокукурікано»  на основі думки «експертів» про нібито «підробні нагороди», виникає інше логічне  запитання: ЧОМУ НЕ БУЛО ПРОВЕДЕНО ЕКСПЕРТИЗУ В УПОВНОВАЖЕНОМУ ДЕРЖАВНОМУ ОРГАНІ – ПРОБІРНІЙ ПАЛАТІ, яка ЄДИНА може надати фахове заключення, а не якісь шемеляки?!  Головного зберігача фондів, який згодом звільнився, до Пробірної палати не було допущено, бо, мовляв, на думку Таранця, таку експертизу можна й пізніше провести! Так чому ж «поборник правди» Таранець на захотів проводити державну експертизу?! Чи це було б дуже невигідно для «невеличкого сімейного ґешефту» «експертів»?!  Для годиться, якийсь десяток нагород все-таки здавалися на експертизу до Пробірної палати, але ж не всі, кількість яких вимірюється сотнями!

За наявною інформацією, Олександр Шемеляк (який в соцмережах сором’язливо ховається за прізвищем дружини – Ілистя) ще з вересня 2013 р. офіційно  прийнятий на роботу до музею (ну як же – юне дарування!), а вже в кінці року йому довірили зберігання нагородного фонду музею! Хоча для цього в нього немає музейного досвіду роботи, відповідного фаху, не кажучи вже про знання  законодавства й інструкцій! Але хіба для виготовлення копій орденів ці дрібниці потрібні?! Ну, це фактично, як пустити зайців до капусти…

І якщо юний «експерт» з нагород Сашко Шемеляк наївно думає, що у випадку чого батя з Таранцем  прикриє та «відмаже», то він, за недосвідченістю, не знає про всі можливості проведення сучасної  експертизи (навіть по фото!) для виявлення «копій» і часу їх створення, як і того, що в Пробірній палаті України є конкретні люди з конкретними прізвищами, які від початку «в курсі» всієї цієї історії з «підробними нагородами», і при необхідності теж можуть засвідчити цікаві подробиці цих всіх перипетій.

До речі, на сайті музею ще восени 2013 р. є викладене одне прикметне фото, яке також засвідчує грубі порушення та зловживання директора Таранця: Шемеляк-старший приймає в музеї (!) нові надходження до фондів  від військових частин – бойові прапори й ордени! Тобто – просто так собі,  бо Таранець дозволив! З юридичної точи зору це не  просто неправомірні дії, а взагалі злочинні речі!  Про це скаже будь-який музейник!

Відомо також, що Ю.Шемеляк, прагнучи  бути причетним до музейного фаху, ну, й так би мовити, аби підняти «престиж» серед «бариг», навіть роздавав свої візитівки  в якості співробітника музею. При необхідності, люди, яким він їх вручав, як законослухняні громадяни, зможуть підтвердити цю інформацію, як і той цікавий факт, що деяким колекціонерам, охочим придбати «орденок» комерсант-директор Таранець  малював на клаптиках паперу  кругленькі цифри. Так що все таємне може стати явним. Знову- таки добровільно і  в межах закону.

 

Далі перейдемо до того, що вразило нашу уяву найбільше – це «пропажа» цілого танку Т-34!

Парадокс ситуації полягає в тому, що цей танк було витягнуто з річки поблизу села Зарубинці Монастирищенського району Черкаської області ще в 2008 році самим нинішнім директором музею В.Таранцем – тоді  ще головою клубу «Червона зірка»!

За весь цей час Таранець чомусь не поспішав передавати танк до музею Міноборони, а коли став керівником музею, то почав спекулювати спочатку на темі, що «танк пропав», а потім, що «танк Карпов продав»! Ось так, беззаперечно! Щоб ні в кого не виникало бажання питати його з Таранця! Очевидно, плани передати танк до музею змінилися!  Адже ні для кого не секрет, що багато з предметів техніки часів війни, піднятих клубом «Червона зірка» й В.Таранцем насправді невідомо куди діваються!

Втім, після тривалого листування В.Карпова з Міноборони, де він прямо вимагав припинити ці спекуляції, після розслідування даного питання представниками Військової служби правопорядку було встановлено істину: танк таки є! Скрегочучи зубами, Таранцю довелося визнати що танк (в розібраному вигляді) зберігається на території «Київпідземшяляхбуду»! Хоча Таранець ледь не навколішках благав  слідчого інспектора написати, що «танку нема»! Це що ж, виходить, Таранець танк «по- тихому» продав, а до музею передавати вже нічого?! Тому затіяв скандал зі «зниклим танком»?

Хоча в канцелярії музею ми знайшли не менш парадоксальний документ, в якому В.Таранець звертається до «Київпідземшляхбуду» вкінці жовтня 2013 р. з проханням укласти договори зберігання на  «копані» експонати! То про яку «пропажу танка» можна говорити, коли слова очільника музею розходяться з документальними підтвердженнями, і  перед нами спроба сфабрикувати чергову брехню, спихнувши все на «папєрєдніків»! Причому в усю цю маячню офіційно змусили повірити й посадовців міністерства та профільного департаменту!

І навіть після цих всіх «розборок» цей горезвісний танк Таранець і не думає передавати до музею! А в гуманітарному департаменті й думати забули про цю проблему! Так, напевно, вони турбуються про примноження історичних пам’яток та збереження музейного фонду!

Але про що можна говорити, коли на офіційному сайті Міноборони в розділі підпорядкованих Департаменту соціальної і гуманітарної політики закладів дві севастопольські музейні філії – музей в Балаклаві та Михайлівська батарея оперативно й швиденько  викреслені з переліку! Ніби ніколи їх і  не було разом зі всіма фондами! Невже в Міністерстві й гуманітарному департаменті настільки всім все «пофігу», що не спромоглися хоча б написати, що ці музеї перебувають на окупованій території?! До речі, «дорогоцінний директор» Таранець, який неодноразово їздив до окупованого Севастополя, жодних зусиль не доклав, аби вивезти хоч щось з музейних фондів! Показовим є також той факт, що виставку в Севастополі  на Михайлівській батареї, присвячену 20-й річниці Військово-Морських Сил України, яку урочисто відкривали у 2012 році,з призначенням туди директором кращого лєбєдєвського друга С.А.Круглова було негайно розібрано та запаковано в ящики, щоб і духу її не було!  І все за мовчазної згоди Таранця! Хоча ж це одна команда! А там, до речі, зібрані унікальні експонати з історії українського флоту: перші прапори, що підіймалися на кораблях, документи прийняття присяг, ряд особистих речей командувачів  іще багато чого цінного. До Києва ці експонати Таранцем не забиралися, вищій  керівній ланці Департаменту соціальної і гуманітарної політики – до лампочки!

Якщо ж цей департамент так відноситься до музейної спадщини, постійно підіграє Таранцевій відвертій брехні, всіляко його прикриваючи, то й не дивно, що їм однаковісінько, кого там той Таранець запускає порпатися в музейних фондах і що там взагалі робиться!  Професіоналів же ж цілеспрямовано розігнали!

Щодо діяльності в музеї «Таранця-брехунця» (ну не тягне він на директора!),викликає  питання й інший цікавий факт: ще 11 липня 2013 р. на сайті Національного військово-історичного музею України було розміщено інформацію про ще одну знахідку часів війни. Поблизу селища Корнин Житомирської області було піднято башту танка Т-34/76 зусиллями ВГО «Союз «Народна пам’ять» спільно з тим же клубом «Червона Зірка». Було анонсовано, що підняту башту відразу ж передадуть до фондів музею. Проте, якби ж то… До жодних фондів жодної з музейних філій  башта так і не потрапила!

Проте, як каже давнє китайське прислів’я, є час розбирати танки, а є час збирати й передавати до музею!

Керівнику Міноборони В.Гелетею нарешті слід поставити крапку в цих всіх інсинуаціях та  брехні директора музею В.Таранця, який звик діяти маніпуляціями та підміною понять! Скарби військово-історичного музею – це не «приватна лавочка» Таранця, де всі його друзі-колекціонери вільно копирсаються в музейних фондах!

 

Р.S. Колись давно один єврейський чоловік вже виганяв торговців з храму, аби вони його більше не оскверняли. Так давайте, нарешті, з музейного храму історії викинемо геть цих нечестивців-торгашів, пропутінських посіпак-запроданців, друзяк терористів-убивць, аби вони  більше ніколи не оскверняли світлої пам’яті полеглих та національної гідності живих!

 

Комітет порятунку музею.

Музей української пропаганди на Троєщині набирає обертів. Проект команди часопису "Музеї України" виявився напрочуд своєчасним і вдалим. Найбільший район країни, з населенням у 350000 мешканців, нарешті отримав культурний центр загальнодержавного значення. Нині, буквально за два місяця існування, музей зазвучав, МУП відвідують відомі люди, а журналісти провідних ЗМІ залюбки висвітлюють публічні заходи. Деснянський район отримав статус музейного! -Такі благородні і резонансні суспільні ініціативи слід всіляко вітати і підтримувати! - заявив народний депутат України Володимир Яворівський під час візиту до Музею української пропаганди, - Будемо разом думати, як розширити полощу музею, зробити ремонт, закупити сучасне обладнання. З свого боку буду завжди поруч! Дякуючи Володимиру Олександровичу, музей отримав нові стільці. Тепер наш прес-центр готовий прийняти 15 журналістів одночасно. 5-7 телегруп. В перспективі, коли зробимо ремонт у ще одному нашому залі, музей почне повноцінне функціонування, маючи можливість проводити екскурсії для повних груп школярів. До речі, проблема шкільних екскурсій для гігантських шкіл Троєщини, залишається. Елементарні відвідини відомих музеїв в центрі столиці перетворюються в цілу епопею. Треба наймати автобус, плюс захмарні ціни на квитки, екскурсії. Не всі батьки можуть собі таке дозволити. Відповідно, діти, молодь отримують історичні знання через російські серіали чи ігри-стрілялки... До речі, В.Яворівський давній член редколегії часопису "Музеї України". Він кілька разів виносив наші резонансні публікації на трибуну Верховної Ради України, підтримував нашу боротьбу за повернення козацьких регалій з США, пошуки культурних цінностей в спецхранах російських музеїв. Нині - перший музей Троєщини... Намітили спільні акції, будемо втілювати... Головне - найбільший житловий масив України має свій музей. Тепер треба втримати, розбудувати... Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України", куратор Музею української пропаганди