Вперше подорожуючи у глиб шахтерського краю я не будувала особливих ілюзій щодо того що саме я там побачу. Загальні враження неоднозначні - з одного боку я була приємно вражена тим що індустріальний пейзаж місцями розбавляється симпатичними і деколи навіть прямо пасторальними картинками природи, з другого боку було відчуття прогулянки по зоні відчуження - покинуті будинки, занедбані промислові майданчики, практично повна відсутність людей на вулицях...Ще здивувало що в селі пахне не коровами і свіжим хлібом, а вугільним димом...і практично всі вітрини магазинів або заварені металевими листами або гратами. Навіть будиночок залізничного доглядача і той схожий на клітку в зоопарку.

Місцева "культурна програма" зайняла у нас аж три години - злазити на терикон і з"їздити в сусідній Стаханів. Звісно терикон був вже давно не робочим, а те місце де колись була шахта скорше нагадувало полігон після військових навчань, її не просто зрівняли з землею, навіть з землі повикопували все що можна і при нас чолов"яги з ломами і лопатами ще там щось шукали...Якби не похмура погода то з терикону мусив би відкриватися гарний краєвид, але нам трохи не поталонили, проте як на мене навіть крізь димку краєвиди красиві...

Стаханів більш-менш схожий на будь-який інший український районний центр. Помітні залишки "минулої розкоші", дещо відреставровано, дещо закинуто і розвалюється. Дуже гарно і зі смаком вбрана ялинка (хоч і увінчана червоною зіркою), відновлений басейн і стадіон, дуже красивий нещодавно відреставрований парк, хоча знов таки не зважаючи на вихідний день ми були там чи не єдиними відвідувачами...Неприємно вражає те що попри те що більшість будинків приватні - вони виглядають розвалюхами. Якось мені все-таки ближче западенський підхід коли обличчя будинку то є обличччя господарів...

Ви хочете відчути весь колорит України від Заходу до Сходу? Ви любите реаліті-шоу? Тоді плацкартний вагон поїзду Хмельницький-Дебальцеве саме для вас.

Світло тут не вимикається всю ніч - надто багато зупинок. Така собі електричка зі зручностями. Хтось їде з кінця в кінець, хтось проїзджає кілька зупинок...

На боковій полиці навпроти жінка докладає всіх зусиль які можливі в телефонному режимі щоб розсварити доньку з її батьком. Просто за те що він не привітав колишню дружину з Новим роком... На місці доньки я б від такої "матусі" втікла б світ за очі - окрім кількагодинної перерви на сон жіночка щоп"ять хвилин наярювала доньці і своїй матері з розповідями про те як їй погано, як "та сволота" зіпсувала їй свято і як "той гад" її покинув заради молодої-красивої і як донька їй зраджує з ним спілкуючись...психологічний терор у повній своїй красі...Нарешті під кінець дороги звільнилося сусіднє купе і решту шляху ми проїхали без трагічного шепоту над вухом...

Посеред ночі у вагон сіла жіночка з трьома дітьми малим-мала менше. Не знаю куди і чому вони їхали серед ночі, але "добра" касир продала їм верхні бокові полиці, тож поспати не вдалося ані їм, ані всім оточуючим пасажирам...

Наприкінці шляху у вагон заповз мужик з пакетом соку від якого на весь вагон тягло самогоном, ледь не вперше в житті побачила що в наших потягах таки є міліція і вона таки якісь функції виконує, зокрема висаджує пасажирів в стані нестояння

А ще там було натоплено так що я відчула дежа-вю минулого літа. Звісно це краще аніж сніг в вагоні, але нормально виспатись заважає...

Вже на під"їзді до станції призначення ми вийшли в тамбур і пожалкували про те бо провідниця якраз вигрібала вугілля з пічки і кількох вдохів мені вистачило щоб потім два дні викашлювати всю ту гидоту. Але якщо врахувати напрямок мандрівки то можна цей епізод записати на рахунок місцевого колориту...

Спокійний, стабільний, певний, наполегливий і дуже робочий рік...Рік втрат і змін, рік становлення і закладання цеглинок майбутнього...

Я щаслива у своїй роботі, я знайшла себе, мені цікаво, мені добре...є звісно купа дрібниць які коригують плани, але то не критично і не смертельно...дисертація з кінцевої мети потроху перетворюється на один з етапів, сподіваюсь що наступний рік дозволить його пройти і залишити позаду, бо задумок про те що я робитиму після захисту - море і це радує. Волею долі моя наукова робота стала моєю і тільки моєю, мені радять, допомогають, але не керують, це і важко і приємно.

Я щаслива у своєму житті - поруч є кохана людина і попри всі неминучі наслідки притирки двох дорослих характерів нам добре разом... Є друзі, є рідні і всі вони щасливі і здорові і гріх самій не бути щасливою серед такого оточення ))

Я росту, я вчуся - вчуся встигати все задумане, вчуся вчити студентів, вчу німецьку...і це мені дуже подобається...

І від наступного року хотілось би такого ж спокою і певності, вирішення сакраментальних життєвих питання і простого дрібного щоденного щастя

 

 

Вы плачете над "невинно убиенными" гриндами на Фарерских островах?

Вы возмущаетесь по поводу отравлений собак?

Вы считаете что мир катится тартарары из-за безразличия и жестокости людей?

У вас есть возможность это исправить:

Через неделю наступит веселый детский праздник Святого Николая. Но далеко не всем деткам он принесет радость - ведь не у всех есть родители и не у всех родителей по разным причинам есть финансовая возможность порадовать ребенка. Чтобы каждый малыш в этот день поверил в сказку и доброту этого мира организовываются акции по сбору подарков для деток-сирот и тех кто находится на тяжелом и дорогостоящем лечении в больницах и онкоцентрах. Такие акции проходят практически в каждом городе, вот несколько примеров:

Киев:

http://www.uba.ua/ukr/news/1187/

http://greenforest.com.ua/news/post/135

http://www.donor.org.ua/index.php?module=arnews&act=show&c=1&id=8055

http://www.thisisukraine.org/index.php/ru/tematichni-festivali/917.html

Львов

http://www.mykolaj.com.ua/site/

Кировоград

http://vkontakte.ru/event22292159

http://www.uc.kr.ua/news/region/3863/

Это не сложно, это не дорого, это доступно каждому. Даже килограм мандарин или набор карандашей способны принести ребенку радость. От вас нужно всего лишь немного желания и любви к людям...

P.S. Если кто знает еще ссылки на подобные акции - делитесь, я добавлю их в заметку

Уже несколько недель интернет кипит, бурлит и брызгает возмущением - на Фарерских островах убивают китов. Вопрос почему впервые за почти тысячу лет эта традиция вызвала возмущение и где была вся эта возмущенная общественность раньше оставим открытым, также как и вопрос того почему не вызывает возмущение промышленная добыча тех же разновидностей китов другими странами

Мне интересно другое. Половина и возмущающихся и не скупящихся на выражения придет вечером домой и достанет из холодильника кусок курицы, говядины или свинины и ничуть не терзаясь угрызениями совести им поужинает, при этом считая себя незримо выше, ведь они своими руками никого не убили. Потом они вернуться к компьютеру и напишут о том что дельфины это высшие существа и поедать их это каннибализм, а также заклеймят "бездушными и бессердечными" всех людей которые хоть когда-либо видели как режут на мясо домашних животных. Ведь все так просто - приходишь в супермаркет, а там лежат запакованные и разделанные кусочки мяса, все чисто-аккуратно, никаких ассоциаций с жестокостью.

Понятно что психика у каждого человека разная и вкусы разные, но давайте будем честными - все кто ест мясо так или иначе причастен к убийству животных. Даже если оно сделано чужими руками. И поэтому осуждать и обзывать людей которые добывают себе мясо как то не очень корректно. Потому что очень просто под этот же критерий попадают и охотники, и все кто так или иначе имеет отношению к забою животных. И вся эта кампания основана не более чем на извечной человеческой сущности - погладить себя по головке со словами "я не такой, я лучше". Забывая при этом о том что для того чтобы мясо появилось на его тарелке - надо чтобы кто-то "плохой" убил теленка или свинью...

Да, они едят китов-дельфинов, да, для нас это дико - мы такого не едим. Но индусы не едят коров, а евреи свиней, а корейцы наоборот едят собак и при этом никто не начинает указывать что есть другим

P.S. Если кому интересна моя позиция - я всегда против бессмысленного убийства. Но по той информации которую я прочитала в интернете - в данном случае речь идет скорее о разновидности охоты и заготовлении мяса на зиму (если вооружиться калькулятором и посмотреть количество убитых гринд/добытого мяса и пересчитать это на душу населения - получиться около 10 кг на человека), поэтому честно не вижу причины для пафосного осуждения. Это внутреннее дело данного региона как и каким образом обеспечивать себя пропитанием.

P.P.S. Очень корректная заметка на эту же тему

По одной версии, происходит от латинского «Татиус» — имени сабинского царя, по другой — древнегреческого происхождения и означает «устроительница», «учредительница».

По темпераменту — холерик, скрывающийся под покровом сдержанности и скромности. Принципиальная, прагматичная, общительная, решительная, артистичная, обязательная, старательная, очень восприимчивая и порой легковерная. Никогда не даст себя в обиду. На удар ответит ударом, а на обиду — обидой. Исправлять последствия своих действий не склонна. У Татьяны врожденные организаторские способности. Она добивается профессиональных успехов на актерском поприще, в политике, бизнесе, рекламе, журналистике, на руководящей работе всех уровней, в сфере обслуживания, на администраторской работе. Интеллектуально развитая, Татьяна твердо стоит на земле, а не парит в облаках. Высоко ценит материальные блага. В выборе спутника жизни очень прагматичная. Ценит устойчивый и стабильный семейный быт. Избранником становится сильный, мужественный человек, способный обеспечить материальное благополучие семье. Дома несколько деспотичная, покрикивает на домашних к детям относится строго и требовательно и они её немного побаиваются. Попытки Татьяны руководить мужем часто приводят к трениям и ссорам, а иногда и к разрушению семьи. Ей чужда сентиментальность. В личную жизнь посторонних не впускает. Ревнива, но умело скрывает это. Неудачи в интимной жизни переживает тяжело. С годами негативные черты характера смягчаются и у Татьяны появляется больше терпимости в общении с окружающими. Она умело ведет домашнее хозяйство, запасливая и экономная.

Майже вірно)

Ну що, я вас всіх вітаю з зимою. Цього року вона вельми пунктувальна ;)

Сьогодні йшла через парк КПІ і на честь першого снігу годувала білочок горіхами, такі кумедні, підходять звісно з острахом, але принаймі половина бере горіх з долоні. Взагалі вони у нас дуже вгодовані і пухнасті, поміняли вже шубку з рудої на зимову сіро-сріблясту.

Я все ще продовжую свою боротьбу з бюрократами. Як виявилось, протупив таки відділ аспірантури не давши мені направлення. В результаті мої папірці два тижні блукали по столах доки нарешті комусь не прийшла в голову світла думка таки подзвонити до мене на кафедру...:

 - Добрий день! Тетяна Юріївна є?

 - Ні, ще нема

 - Ну все, вона потонула...

В цьому місці у секретаря відібрало мову і поки вона намагалася хоч якось опануватися голос у трубці доповів що потонула я тому що мої документи ще не підписані, а наказ мав бути з 15 числа. Нарешті зрозумівши що насправді я жива-здорова і мова йде всього лише про папірці секретар нарешті отримала дар мови. Що саме вона сказала у відповідь мені не розказали )))

В результаті виявилось не все так погано, контракт зі мною таки підпишуть хоч і не на 5 років, а на 3. Тепер лишилося тільки потримати кулаки щоб мене таки запхали у наказ 15 листопада і не виявилось що я задарма два тижні пропрацювала

 

Цікаво у когось ще є фобія того що під руками лопне гітарна струна?

Я один раз налякалась, ще в дитинстві, а тепер щоразу нервуюсь коли треба перетягувати струни, хоча й розумію що максимум шкоди від цього - що по руках може боляче вдарити, та і я вже давно не користуюсь металевими струнами, а пластикові сильно не вдарять

Уууу, я зла...я дуже зла....
Прийшла я сьогодні у відділ кадрів зі стосом своїх папірців, а мені кажуть - а чого це вас по контракту одразу беруть? Не можна так...треба конкурс проходити (конкурс мені пройти не проблема, але ж можна було про це сказати в понеділок), ще й намагалися на мене наїхати тіпа я їм не сказала що я після аспірантури...послали в аспірантуру за направленням, а аспірантура каже - "А ми направлення тільки іногороднім даєм", коротше цирк на дроті...В решті решт прийшла інспектор нашого факультету, і все вирішила - оформила мене по строковому договору з майбутнім переходом на контракт по конкурсу...Я звісно розумію що мене таки візьмуть в решті-решт, тим більше що це вже узгоджено на всіх рівнях, але дістає оцей бюрократизм, а ще більше те що спочатку тобі голову морочать, а потім ще роблять винною

Відзвітувала за аспірантуру. Вельми вдало, були зауваження по нюансах роботи, проте це очікувалось, але загалом враження я справила гарне. Головне що вклалася в необхідні 20 хвилин і не губилася відповідаючи на каверзні питання. Трохи розстроїлась бо одні ну дуже цікаві результати порадили прибрати з роботи через те що під них неможливо підігнати достеменну теоретичну базу. Не страшно звісно, мені ніхто не заважає в них продовжувати копатися і надалі, але трохи дістає формалізм, коли головною є не цікавість та новизна результату, а наявність "достатньої аргументації для Вченої ради"

Пройшла співбесіду з деканом і підписала контракт на роботу. Завтра лишилось поставити одну візу і можна заносити у відділ кадрів. На найближчі 5 років я роботою забезпечена )

Слухала сьогодні поточні звіти аспірантів, вже як викладач. Враження неоднозначні, хоча більше позитиву. Все-таки дуже багато залежить від наукового керівника - більшість з них нажаль мало уваги приділяє тим же виступам аспірантів на конференціях і взагалі вмінню чітко формулювати думки, а це справді гарна школа і те без чого ти не захистишся... Було пару таких кадрів які взагалі незрозуміло яким чином в аспірантуру потрапили, мабуть думали що і тут однією нахабністю можна пробитись...сподіваюся керівництво не змінить своєї думки щодо їх відрахування бо то реально позорище...

Завтра ще один день побігаю по кабінетах і можна буде вже спокійно чекати нарешті результатів останніх досліджень і дописувати дисертацію

P.S. Я все в своєму житті бачила, але мама яка супроводжує свою 27 річну доньку-аспірантку на поточний звіт на кафедрі це вже просто ні в які ворота не лізе...