В предверии восьмого марта интернет кишит советами что б его такого подарить дорогой-любимой-ненаглядной

Особенно меня умилила фраза "Прекрасная возможность выразить - НАСКОЛЬКО мужчина дорожит женщиной"

Главное "забыть" снять ценник, чтобы женщина глубже пронялась своей стоимостью

В связи с этим возникает вопрос

Действительно ли женщин настолько волнует их "стоимость" и во сколько наши дорогие мужчины готовы нас оценить?

Татка, Котяра, Геварыч, теперь Джо...и еще куча тех кто просто тихо перестал писать...

В ленте осталось буквально пару человек ради которых хочеться сюда заходить...и возникает вопрос стоит ли вообще заходить...

Это не прощание, это просто предупреждение...если я тоже уйду по-английски, не обижайтесь, я не люблю прощаться...

http://blog.i.ua/user/980552/644155/?p=3#advA_advC_644155_11615409

Так, мені зараз дуже не байдуже наскільки наповнюється бюджет країни бо я від нього безпосередньо залежу і я знаю яке широке поле для діяльності дає інтернет-магазин в плані уникання податків. І не треба про зникнення конкуренції, конкурентів вистачить, їх вже більше ніж достатньо, це надто хлібна галузь...

Так, я з тих людей хто "ковбаситься на державу за копійки", але виключно тому що мені подобається моя справа, а жоден з тих "хто прагне чогось більшого ніж ковбаситись на державу за копійки" не вклав ні копійки у розвиток української науки. Мене деколи справді починає бісити, чого в нашій країні торговець возведений на п"єдестал найкращого варіанту самореалізації - що цінного в людині яка сама нічого не виробила, а просто десь щось купила і продала, часто-густо ще й не зовсім чесно? А верх захоплення якщо при цьому ще й обдурили державу, тут можна в ніжки покланятись і подякувати за те що освітяни і медики "ковбасяться за копійки" (вони ж дурні і нічого більшого не прагнуть), головне що ти собі комп"ютер на сотню доларів дешевше купив...

Ні, я абсолютно не підтримую "уряд проффесіоналів", але я абсолютно згодна з тим що податки в нашій країні чесно платять тільки працівники бюджетної сфери і з цим треба щось робити. Можна сто разів пафосно говорити про те що "Покращення - це зменшення корупції, прозоре і чесне звітування про бюджет", але покращення це також чесність, перш за все людей. Бо в корупції завжди винні двоє, бо чиновники, уряд , депутати - такі самі люди з цього самого суспільства вирощені. Ви хочте щоб вони не не крали, а самі крадете і пишаєтесь цим, які ви розумні...

P.S. Я колись про це вже писала

http://blog.i.ua/user/628570/313800/

Справжня зима, попри всю мою любов до неї таки мене скосила...планувала я вчора влаштувати романтичну вечерю, а натомість прийшлось залазити під ковдри і звідти помираючим голосом керувати власним лікуванням...

Тішить те що найближчі пари аж в середу, тож є час вичухатись не вовтузячись з лікарняним, бо за свідченнями тих хто його брав це зараз на рідкість проблематично, навіть в нашому державному КПІ...

Коротше кажучи в найближчі дні лежатиму в обнімку з ноутом і питиму літрами трави...Може навіть попідтягаю всілякі хвости коли трохи лихоманка спаде, бо зараз голова не варить...

Не можу сказати що я цього не очікувала, але як завжди сподівалась на те що люди таки колись порозумнішають...

Щойно з магазинів зникла гречка, як народ прийнявся за борошно. Аааа, караул, розбирай, пропаде, подорожчає!

От мені цікаво - скільки ще разів ми дружно будем ходити по тим самим граблям? Цей сценарій настільки часто повторюється що вже стає абсолютно передбачуваним. Цукор, олія, гречка, сіль, борошно - в ЗМІ проходить новина про те що "буде дефіцит і подорожчання", народ дружно гребе все з полиць магазинів, продавці радо потирають руки і згвинчуюють ціни, народ бачить що ціни ростуть і гребе ще активніше...товар зникає з полиць...уряд з барського плеча починає продавати "з держрезерву", пригадуються радянські часи - черги з 6 ранку, не більше 1 кг в одні руки...А потім через місяць все повертається на полиці, можливо трохи дорожче, але набагато дешевше ніж в момент пікового ажіотажу...А в коморах жирує міль, радо підчищаючі піврічні запаси "мудрих" людей...

Як завжди, з моїм єврейським щастям - весь січень я плювала в стелю, в"язала-вишивала, валялася на дивані, а щойно почався семестр, мені додали курсів і п"ятеро бакалавриків, як різко почали робитися ті дослідження які я вичікувала-видзвонювала по кілька місяців...Для остаточної повноти щастя мене призначили в оргкомітет конференції...Тішить тільки те що частина курсів почнеться з квітня і зараз розклад такий що я один тиждень вільна. Тож є ще шанси таки вкластися і передзахиститися до кінця березня...

Вчора була в школі, з сумного дуже приводу - прощалася зі своєю вчителькою французького...Було сильне відчуття дежа-вю, майже рік назад ховала наукового керівника, була така сама погода...і як виявилось вони були однолітками...1947 року, їм би ще жити і жити...

Заодно побачила однокласників, як не дивно була справді рада їх бачити. Абсолютно не змінились, хоча багато хто вже солідні люди і мами-тата. Вирішили зібратись з приводу десятиріччя закінчення школи десь ближче до весни.

Відкрили сезон катання на ковзанах на природній кризі. Залишилось з"їздити в Карпати і план-мінімум на зиму буде виконано)

23 лютого в чоловічому колективі це жах. Якось попередні роки я це діло вдало проскакувала, але цього року мене приперли до стінки одразу в двох місцях - і на кафедрі і в лабораторії...ех...якщо врахувати наближення татового дня народження і 8 березня...плакала моя зарплатня...

P.S. Студентики порадували оригінальною валентинкою))

у відповідь

– А дедушку расстреляли? – тихо спросил Борис.

– Нет, он, к с'счастью, вернулся. Из лагеря он, когда война, началась, попросился на фронт, и ему разрешили. А после войны пришел домой. А потом уж у них с бабушкой родился мой папа, он был поздний ребенок… А если бы дедушку расстреляли, тогда бы папа родиться не успел, и меня бы тоже на свете не было. Можете такое предс'ставить?

Представить такое было невозможно. Чтобы вот этого Нилки "с'совершенно не было на свете"! Страшно даже стало

/В. Крапивин "Синий город на Садовой"/

Всі ми результат того що десь колись двоє людей, імена яких ми можемо і не знати захотіли, як кажуть чайлдфрі, "себе відксерити". Якби вони цього не захотіли то обірвався цілий ланцюжок людей які були їхніми нащадками. І не було б тебе, мене, наших батьків чи людини яку ти зараз кохаєш.

Да, цей світ буває несправедливим, да життя не завжди приносить тільки радість. Але ж у кожного з нас є моменти коли нам хочеться закричати "Як добре що я є на світі". І я насправді хочу щоб мої прапраправнуки мали змогу насолодитися цим життям. Навіть якщо вони не пам"ятатимуть як мене звали і взагалі не задумуватимуться про те що я колись існувала. Але я хочу щоб вони були...

Просто стало интересно

На что вы брали или взяли бы в кредит (в долг)

Посилань на першоджерело не даватиму, бо їх тільки на цьому сайті вже з десяток

Чудова звістка для всіх невдах і лінтяїв. Тепер якщо вас не прийняли на роботу ви можете заявити що це відбулося виключно через ваше принципове бажання говорити виключно українською мовою...

Історію про бідну-нещасну "киянку" (одеського походження) яку пригнобили за праве діло і принциповість в мовному питанні не читав хіба що лінивий...Якщо чесно то масова реакція мені нагадує реакцію на картинки з Фарерських островів - таке саме вперте бажання бачити лише те що хочеться побачити. Попри те що я сама зазвичай спілкуюсь українською як в повсякденному житті так і на роботі я не розумію "праведного" обурення інтернет-спільноти

По-перше якщо дівчина така принципова то чому вона не заговорила українською на співбесіді?

По-друге мова внутрішнього спілкування в приватній компанії це внутрішня справа самої компанії і її власника. Це не державна установа.

По-третє, уявімо ситуацію: ви роботодавець-іноземець, наймаєте людину. На співбесіді людина вільно говорить зрозумілою вам мовою яка прийнята за основну мову спілкування всередині компанії (байдуже - російською, англійською, французькою, китайською). Людина вам підходить і ви її приймаєте на роботу, але в цей момент вона заявляє що буде принципово спілкуватися тільки рідною мовою (знов таки байдуже якою саме) при цьому ані ви, ані частина вашого персоналу її не зрозумієте. Ваші дії???

В четверте у мене є стійке відчуття що ця ситуація є відзеркаленням нещодавньої ситуації з одеським даішником. Якщо хто не в курсі, то після звільнення з лав ДАІ він отримав роботу у когось з принципових борців за російську мову. Мені чогось дуже здається що пані Олена сподівається на те що хтось з борців за українську мову також запропонує їй "тепленьке" місце...

Ми перестали цінувати час, ми перестали цінувати речі...Ми поспішаєм змінити себе і все що нас оточує, щоб встигнути за змінами...штучними змінами епохи споживання...Раніше кожна річ, кожна будівля робилася на роки, а то і на віки...а зараз ні для кого не секрет що виробники навмисне закладають у річ обмежений термін роботи - років 5 в середньому...а далі хочеш не хочеш, але муситимеш міняти...Раніше мода змінювалась протягом десятиліть, а зараз сотні дизайнерів ламають голови як зробити так щоб те що ти носив кілька місяців тому стало вже неможливо одягти...Але і цього не достатньо щоб колесо змін крутилося ще швидше, тому придумали термін "моральне старіння"... Річ працює, річ виконує свою функцію, але вона вже не годиться, її треба міняти, бо вона "морально стара"...Моральне старіння в десятки разів швидше за старіння фізичне...і для речей і для людей...тільки у людей це називається акселерацією...