Миті лютневі...

Як завжди, з моїм єврейським щастям - весь січень я плювала в стелю, в"язала-вишивала, валялася на дивані, а щойно почався семестр, мені додали курсів і п"ятеро бакалавриків, як різко почали робитися ті дослідження які я вичікувала-видзвонювала по кілька місяців...Для остаточної повноти щастя мене призначили в оргкомітет конференції...Тішить тільки те що частина курсів почнеться з квітня і зараз розклад такий що я один тиждень вільна. Тож є ще шанси таки вкластися і передзахиститися до кінця березня...

Вчора була в школі, з сумного дуже приводу - прощалася зі своєю вчителькою французького...Було сильне відчуття дежа-вю, майже рік назад ховала наукового керівника, була така сама погода...і як виявилось вони були однолітками...1947 року, їм би ще жити і жити...

Заодно побачила однокласників, як не дивно була справді рада їх бачити. Абсолютно не змінились, хоча багато хто вже солідні люди і мами-тата. Вирішили зібратись з приводу десятиріччя закінчення школи десь ближче до весни.

Відкрили сезон катання на ковзанах на природній кризі. Залишилось з"їздити в Карпати і план-мінімум на зиму буде виконано)

23 лютого в чоловічому колективі це жах. Якось попередні роки я це діло вдало проскакувала, але цього року мене приперли до стінки одразу в двох місцях - і на кафедрі і в лабораторії...ех...якщо врахувати наближення татового дня народження і 8 березня...плакала моя зарплатня...

P.S. Студентики порадували оригінальною валентинкою))