Мій ранок...мій звичний ранок.

Ранок, кава, фон - телепрограма...
За вікном ще ніч. Місто спить, проте мені треба йти. Цілую ніжно теплі, шершаві губи, кажу коханому "до вечора, вже пора..." та вмить опиняюся в полоні обіймів.... М'якість ковдри, тепло та аромат його тіла, шепіт у саме вушко "люблю...будь обережна! Подзвони як доїдеш!"
Поцілунок.
Я вдягаю пальто, взуття, беру до рук сумку...останній погляд в дзеркало.... Ненавиджу!
Видох, треба зібратися до купи, адже попереду бій і я маю вистояти, витримати, перемогти.... ти зможеш!
Вимикаю світло, зачиняю двері. Дуже тихо зачиняю, бо всі мої ще сплять... На годиннику шоста ранку.
Виходжу на вулицю, запалюють цигарку. Холод сковує мої плечі. Хмарку сигаретного диму розвіює вітер. Сніжинки вальсують довкола мене. Під ногами репить сніжок. Я йду по засніженій дорозі, під світлом ліхтарів до автобусної зупинки.
Там, на правому березі Дніпра мене чекає черговий бій із засліпленною жадобою богинею. Я готова до нього... мабуть.
Книга, Метро, Кава. Палац України.
Яка чудова вранішня кава в Евгена. Він знає мій розклад, він знає яку я люблю, він готує для мене позачергою... Це вже схоже на ретуал...
Підкурюю ще одну сигарету, роблю перший ковток гарячого напою...зустрічаю друга. Разом йдемо на роботу обговорюючи майбутній бій. Сьогодні я не буду сама. Я вірю що добро завжди перемагає зло. Правда за нами, так що "Тримайся Фемідо!"br />

Апрель_ка...