Скорочений курс Всесвітньої історії ч.2

Коли лисичани цивілізували світ та його близькі та далекі окрєстності, з’явилося багато бажаючих понаїхати до нашого Вічного  Міста, бо вся культура зцентрувалася саме в Лисичанську, а на периферії, в провінціях, все було дике та некультурне. Там навіть не знали, як треба па панятіям підійти до людини, щоби набити пику. Тоді люди ще не носили в кишенях цигарок, тоді ще не було грошей, тож лисичанам треба було виявляти неабияку фантазію, щоби їхні законні доводи були правдивими, і побиття не виглядало звичайним провінціальним бєзпрєдєлом. Понаєхавші селилися на околицях, а оскільки вони були надто дикі, то ті околиці назвали иртиі, а самих понаєхавших – иртиянами. Але їх можна було не брати до уваги аж до тих пір, доки не настала справжня демократія і иртиянам дозволили брати участь у виборах всякої депутатської наволочі.

Отак лисичани, гасаючи по околицях, колонізували всю землю та населили її розумними та нерозумними істотами. Але возгордішася від успіхів своїх та впаша во гіховния гординя, тож Бог прокинувся і розігнав самих крутих пациків з лисичан по всьому білому світові. І стояв скрегіт зубовний та плач всєлєнскій, коли гнані лисичани тікали куди подалі від своєї улюбленої Вітчизни. Втім, лисичани виживали завжди й повсюди, бо з самого початку, від сотворення свого, вони були висококультурним та енергійним народом, якому по барабану були будь які життєві складнощі. І коли якийсь час лисичанам жилося без ускладнень та проблем, лисичани самі їх робили, а потім мужньо та гордо вирішували всі ті пороблені проблеми. Зазвичай це закінчувалося тим, що лисичани дружньо били понаїхавших, котрі завжди уявляли з себе срєдоточіє сквєрни та інших негативних якостей, що тільки можуть бути під сонцем золотим.

Аж ось розбіглі лисичани об’єдналися і стали великим народом, який взяв владу в Києві (який тоді ще був досить невеликим селом). Головного лисичанина звали Юрик та з ним були брати його – Синій Вус (бо полюбляв пити синьку) та Тру Вор (бо той вмів красти так, що на спір крав труселя в людини, яка навіть не помічала факту покражі). Ще з ними була їхня сеструха, відома бандерша, яка вповні могла здоровенного мужика загасити лише носаками, а від відпускаємих нею підсрачників не один багатир помер наглою смертю. Короче, прийшли ті брати з сеструхою до киян і кажуть – сматрящіва у вас нема, тож бабло на общак нестиме до нас. І на всякий випадок забили місцевого авторітєта Аскольда і на всякий випадок – Діра, який тусив разом з Аскольдом. Дір таки їм не був потрібний, бо він сам був понаєхавший, а в Юрика була своя бригада з отпєтих лисичан, яких боялися всі з чужих районів. На своєму районі їх теж боялися.

Пройшло там скільки часу, то ж Синій Вус десь випив з москалями бояри і помер нєатмщьонним, Тру Вор десь щось не так вкрав і його лінчували веселі селяни – бо сало це святе і за сало в нас завжди вбивають без суда і слідства. Ото Юрик залишився сам-один. З тих пір Юрика ми знаємо ще й за ім’ям Один. Сеструха втекла з касиром, общак зник і тому лисичани зібралися по гроші на заробітки, бо в кредит горілку по київських шинках не давали, мовляв, дамбасян не обслуговуємо. Але працювати ісконні лисичани не любили, тож сіли в човни, поїхали до Салонік (їм просто сподобалася назва цього міста, бо вони розраховували там розжитися салом), і трохи пограбували ті Салоніки. На зворотньому шляху лисичани роздивилися на березі Боспору Кістінтинопіль і вирішили трохи пізніше пограбувати і його. Але по приїзду до Києва лисичани були надто зайняті шинками та молодичками, тож одразу пограбувати не вийшло.

Тим часом імпірадурь Кістінтинополя вкурив, що лисичани для нього є край небезпечні і швиденько побудував собі могутнього фльоту, з яким збирався наваляти лисичанам по повній програмі. Юрик вже помер, а свого сина він змусив ненавидіти не лише москалів, але й кістінтинополітян, бо ті були багаті й зарозумілі та не знали базару па панятіям.