Скорочений курс Всесвітньої історії ч.1

Спочатку не було нічого, окрім Бога, а в Бога було Слово. І це слово було – Лисичанськ. Коли Бог сказав це слово, то на величних пагорбах над Сіверським Дінцем з’явилося величне місто. І тоді Бог створив лисичан, аби дати їм у володіння землю, воду та небо. Лисичани розплодилися та вирішили, що їм самим на землі досить сумно, тому лисичани дали мавпам в лаписька палиці та каміння, і з тих мавп таки вийшли люди. Деякі погані, деякі гарні – але створили їх лисичани за своїм образом та подобою. І одразу ж змусили тих мавп, що стали людьми, працювати на благо Великої Незрівнянної Батьківщини (тобто – Лисичанська). Мавпам – чи то вже людям – такий розклад не дуже подобався, тож деякі з них тікали в ліса та болота, перетворюючись там з людей на москалів. Вони відпускали цапуваті бороди, вирощували на сідницях мухомори і тому їх прозвали лихим та недобрим словом «коцапи», що в перекладі з ісконно древньої лисичанської мови означає «унтерменші» (тобто – людиноподібні істоти).

Трохи пізніше лисичани, аби уникнути перенаселення нашої благодатної Вітчизени, розбрелися світом. Десь там в нєвєдомих єбєнях вони заснували на пагорбах міста, бо страждали вдалині без своєї Батьківщини. Таким чином з’явилися Київ, Рим, Афіни, Спарта, Копєнгагєн та Стокхольм і все інше, що було хоч трохи цивілізоване. Лисичани на цьому не зупинилися і переплили Атлантику, де заснували державу Атлантида та колонізували пустельні береги Північної, Центральної та Південної Америки. Але ті лисичани, що оселилися в Атлантиді, були надто зарозумілі, і вони завважили, що можуть бути крутішими за корінних лисичан. тоді Бог прокинувся та упиздячив атлантів, щоби вони знали все по понятіям. З атлантів мало хто вижив, але вони зрозуміли, що нєфіг рівнятися з лисичанами. Атланти розбіглися світом і зараз про них є лише мутні підозрілі легенди та досить незрозумілі байки.

Серед лисичан було багато різних племен та народів. Іноді вони ворогували між собою, іноді укладали союзи та били всіх інших. З найбільш відомих народів в Лисичанську досі пам’ятоють кіровчан, кірпічан, димівців, дековців, розбитчан, стікальнян та тупичан. Всі ці горді нації склали підґрунтя лисичанського менталітету та імперської психології, що є органічною рисою характеру кожного істинного лисичанина. Звичайно, що до Лисичанська, який на той час вже був столицею Всесвіту, збігалися юрби найкрасивіших жінок, що прагнули вийти заміж за лисичан та оселитися у центрі цивілізованого світу, в столиці Ойкумени. Тож досі наші дівчата – найкращі, найкрасивіші, найрозумніші та найслухняніші. Бо в Лисичанську навіть жінки живуть па панятіям, які надані нам самим Творцем. В інших місцях теж іноді теж зустрічаються красиві жінки, але те від того, що в їх крові залишилось трохи лисичанських генів.

Лисичанськ мав кілька назв, бо в ньому проживало дохєра різних народів. Він звався Лисиче, Лісбург, Лісабон… останню назву, до речі, вкрали заздрісні португали для села, яке вони називають своєю португальською столицею. Але то було давно, коли в португалів ще були присутні кожному лисичанину імперські замашкі. Зараз португали – це звичайна (тоскна та сумна)  європейська народність, яка вже не має ніякого розуміння панятій, тож на них можна взагалі не звертати уваги.