Як мене викликали до Генпрокуратури

                Цими днями мене несподівано знайшла повістка з Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. Інтерес дізнання стосувався давньої публікації моєї «Колонки автора» в Інтернет виданні «Українська правда» від 16 липня 2010 року, озаглавленої «У  який кут загнав себе «Беркут». У статті  аналізувалися резонансні події початку квітня (08/04/2010) того року в «Українському домі», пов`язанні з організацією групою українофобів, на чолі з тодішнім нардепом В. Колісниченком, провокативної фотовиставки буцімто злочинів ОУН та УПА щодо погромів євреїв на Волині. Це була чистої води фантасмагорія, позаяк ніяких подібних фактів в історії України на цей кшталт на щастя не зафіксовано. Це була чистої води маніпулятивна брехня, закинута з Москви. Одначе, фальсифікаторів це не зупинило. На фотовиставці вони вчинили жахливу підробку ілюстрацій. За жертв начебто погромів були представлені світлини тіл загиблих у польсько-українському протистоянні часів Другої світової війни. Більше того, провокатори підготували п’ятитисячним накладом книжку мовбито «розслідувань» цієї фейкової «трагедії». Її за гроші московітів, ордени від яких отримував В. Колісниченко у Кремлі особисто з рук В. Путіна, було виготовлено і віддруковано за кордоном, нелегально доставлено в Україну. Книжку роздавали відвідувачам виставки.

                Зрозуміло, що в Україні знайшлася група патріотів, які поставили за мету завадити провокаторам публічно, з викликом для суспільства, фальшувати історію нашої держави, притоптати честь та гідність вояків ОУН-УПА різноманітними несусвітніми й мерзенними вигадками. Це були активісти партії ВО «Свобода».

                Я опинився  епіцентрі тих драматичних подій якраз тоді, коли там розпочався дошкульний і просто таки страшенний мордобій. Молоді люди в цивільному, явно керовані групкою командирів, які згрупувалися побіля В. Колісниченка, безпощадно і немилосердно гамселили, буквально поволоком – за руки, за ноги викидали патріотів за поріг. Тих, хто будь-якось опирався, кричав, вміло, явно з професійною виучкою, «умиротворяли» больовими прийомами, молотили так, що буквально тріщали кістки. Били людей головою об стінки і гострі кути приміщення. У мене на очах юнака кинули спиною на перила, я аж заплющив очі, думав у нього переламається хребет. Буквально переді мною застосували силу до журналіста  телеканалу «Новий» Сергія Кутракова, який разом зі своїм оператором намагався помішати цій безглуздій розправі. Кореспондент бігав зі своїм мікрофоном поміж молодиками, які зачищали периметр явно кримінальної виставки і кричав: «Представтесь, хто ви! Чий виконуєте наказ? Хто ваш командир? За що знущаєтесь над людьми»

Це, напевне, дратувало новоявлених «молотобійців», які зубодробно та костоправно захищали антиукраїнську виставку від патріотів зі «Свободи». Молодики в цивільному тут же вміло нам`яли і йому боки, а коли почав опиратися перед тим, що його викидають геть з території дійства, прищемили пальці рук і ногу металевими дверима, застосували больовий прийом: щосили тиснули на очі. (Про це читайте тут.) З погляду людяності це було зухвале, цинічне дикунство і брутальний гангстеризм. Хоча всі ці дії, напевне, сповна відповідали заклику нардепа Колісниченка, котрий, як очманілий верещав щосили: «Даві бандеровскую мразь!»

                Уже ввечері з Інтернет повідомлень, випусків «Новин» телеканалів дізнався: це доблесний Київський «Беркут» так по-геройське захищав провокаційну виставку товариша Колісниченка і його бандюків-українофобів, які зводили чорний наклеп на вояків ОУН-УПА під охороною режиму В. Януковича. (Репортаж про це дивіться тут.) Огиднішого дійства в житті я ще не бачив.

                На початку того ж таки літа я поїхав у справах до рідного села на Вінниччину, і вже там дізнався новину, яка мала пряме відношення до квітневих подій в «Українському домі». Виявляється один з молодих людей, які зухвало й нещадно рахували кістки свободівцям – мій молодий односельчанин. Командири «беркутівців», зачувши, що пахне смаленим, стали силувати кількох молодих бійців, в тому числі і його, взяти всю провину на себе. Їх насукували: скажіть, мовляв, що виставку захищали з власної ініціативи, ми вас потім витягнемо з-під відповідальності. Так мовбито врятуємось усі…

                Перелякані родичі й знайомі запитували і в мене поради, як варто учиняти молодому подолянину, котрий явно опинився під статтею кримінального переслідування, неправомірно застосовуючи силу проти мирних громадян. Звичайно ж, казав я, треба говорити правду, як насправді було. Хто і які віддавав накази. Хто дав команду охороняти ту прокляту виставку українофобів. Позаяк кожен повинен персонально відповідати за те, що накоїв. Ні в якому разі не піддаватися на обіцянки й задурювання командирів, які цією жорстокістю до українських патріотів явно вислужувалися перед регіоналами. Обурений бажанням керівників столичного «Беркуту» сховатися за спинами молодих хлопчаків, я й написав вище згадувану статтю до «Української правди».

                Слідчий в особливо важливих справах відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Артем Яблонський, каже:

                -Ваша публікація не зупинила злого замислу керівників «Беркуту» - виставити винуватцями невмотивованої жорстокості при подіях в «Українському домі» двох наймолодших бійців спецпідрозділу. Ті всю вину за скоєне справді взяли на себе, а батьки-командири, звісно ж, залишилися, як кажуть, усі в білому. Але, щоправда, і молодим бійцям вдалося уникнути відповідальності, справу проти них незабаром протиправно закрили. Тільки тому, що події в «Українському домі» 8 квітня 2010 року розслідували слідчі МВС… 

                - «Контора» своїх не здавала: менти уміли тримати кругову поруку, - підкидаю дровець до багаття розмови. – «Беркут» навіть пішов в атаку на тих, кого побили, в тому числі й на журналістів телеканалу «Новий». (Підтвердження цих подій ви знайдете тут, а також і тут.) На скільки я пригадую, обласканий кримінальною владою Януковича спецпідрозділ «Беркут» назбирав проти журналіста Сергія Кутракова цілий букет мовбито злісних порушень законодавства, вимагав порушення кримінальної справи. Бо виконуючи свій журналістський обов’язок у публічному місці, кореспондент буцімто збирав відомості, що складають конфіденційну інформацію, яка є власністю держави. Повний абсурд. Безглуздя.  Виходить, що ламаючи кістки українським патріотам, які виступили проти фальсифікації й наклепу на українську історію, «Беркут» здійснював «державну» місію. І все заради того, щоб вигородити своїх мордобивців…

                -Це правда, вони цим відзначалися, як і в даному випадку також, - зауважує слідчий. – Тепер, коли справу відновила для нового розслідування Генеральна прокуратура, дехто з тих, кому доведеться відповідати за невмотивовану та невиправдану жорстокість намагалися пригальмувати цей процес старими методами. Нічого з того не вийде, цього разу діям кожного буде дана належна правова оцінка. Така чітка і конкретна позиція нинішнього керівництва Генеральної прокуратури і нашої слідчої групи. Ми завершуємо збір матеріалів кримінальної справи і вона незабаром потрапить до розгляду судом…

                Мене ж сюди позвали як свідка. Публікацію Інтернет видання «Українська правда» 2010 року долучили до справи. Але головне, мабуть, не це.

                Від часу жорстокого побиття «Беркутом» представників «Свободи» поминуло понад шість років. Час і життя розставили всі крапки над «і» у тій історії. Нині, мабуть, буде резонно поставити питання так: а як у житті знайшли себе учасники тих незабутніх подій, де й чим займаються вони нині? Адже за цей час ситуація в державі докорінно змінилася, Україна стала іншою. Зникли московітські васали януковичі, колісниченки, розпущений спецпідрозділ «Беркут».  Чи трансформувало все це людей?

                І тут, зізнаюся, відкрилася надзвичайно разюча картина. Будь ласка, читайте, оцінюйте.

Один із фігурантів тієї справи, колишній «беркутівець» Максим Корчев, який взяв вину на себе в дратівливих подіях 8 квітня 2010 р., пішов воювати на Схід України. У прапорщика міліції військова спеціальність – кулеметник. У лютому 2015-го біля Широкіного на Донеччині, зав`язався небувало жорстокий і нерівний бій з рашівськими окупантами. Максим Корчев сам прикривав цілий фланг від наступу ворогів, шквальним вогнем відігнав ворогів від блокпосту, врятував життя багатьом побратимам. Бився з окупантами з обома простреленими ногами, стікаючи кров’ю до підходу прикріплення. Сам себе перев’язати він не міг, та й часу на це не було: бій не втихав ні на мить. Більше того, в його бронежилеті потім виявили ще шість куль. Стільки разів він міг померти, але позицію не здав. За винятковий героїзм у боях за Вітчизну Максима Корчева удостоїли бойової нагороди, а згодом міністр внутрішніх справ вручив йому ключі від нової квартири.   

                Інший колишній «беркутівець», фігурант тієї справи, котрий відповідальність за події взяв на себе  Вадим Нечипайло став за цей час особистим охоронцем глави Національної поліції України Хатії Деканоідзе.

                Як розповідає слідчий Генпрокуратури А. Яблонський, той командир спецпризначенців, який організовував і побиття  людей на виставці, і процес уникнення від відповідальності всіх спецпризначенців, теж поїхав на декілька місяців в зону начебто АТО. Однак, насправді відсидівся в Ізюмі Харківської області, далеко від лінії зіткнення. Тепер він головний фігурант кримінальної справи, яку розслідує Генпрокуратура.

                Тележурналіст каналу «Новий» Сергій Кутраков, якого з усіх сил того дня «м’яли» «ласкаві» «беркутівці» поміняв свою спеціальність на посаду офіцера Збройних Сил України, тривалий час командував відважним підрозділом на Донецькому фронті. Разом зі своїми підлеглими він знищив чимало техніки і живої сили загарбників. Удостоївся за подвиги державних нагород. Сергій справжній фронтовий герой. Нині він глава цивільного корпусу «Азову» у Маріуполі.

                Ще один учасник тих подій, «свободівець» Олег Осуховський, якого «беркутівці» за руки та ноги виволокли з приміщення виставки (ці кадри є у вище поданих сюжетах)  і викинули тоді за поріг «Українського дому», став народним депутатом України в одному з виборчих округів Рівненщини.

                Зверніть увагу, це були різні, але в основному порядні українці, у грізну годину готові віддати життя за свою державу. Як же ж дійшли вони до того, що буквально убивали один одного на тій провокаційній, українофобській виставці? За що? За брехню московітів?  Хто їх довів до цього? 

                Звичайно, що насамперед запеклий україноненависник В. Колісниченко, який був не простим гвинтиком у п’ятій зрадницькій колоні Кремля на наших національних теренах. А ще кліка донецьких маріонеток Януковича, які все робили за командою Путіна, формуючи в українській державі владу з таких ось зрадників колісниченків і керівників злочинного угрупування, яким був спецпідрозділ міліції «Беркут». Вседозволеність, кругова порука в правоохоронних органах і привели до того, що ці «орли» стали кривавими м’ясниками в пору Майдану. І це не повинно прощатися нікому.

                Щоправда, мені важко навіть уявити, що тепер скажуть один одному, зустрівшись у суді, справжні герої АТО Максим Корчев та Сергій Кутраков.