Люблю я дивитись на небо та хмари,І чути заглушені грому удари.Люблю навіть дощ та вогку погоду,Бо це – наша сутність - це настрій природи.А ще наша сутність – брудні тротуари,Ноти забутої в парку гітари.І гуркіт машин, і вихлопи газів – Це все, чим ми можемо пишатись наразі.Звичайно, є шахти, і атом відкрили,Є спроби мерців повернути з могили.Життя ми своє наукам віддали,І землю в залізні кайдани скували.Збудовані танки, ракети, гармати,Та все люто брешемо: «Ми люди – не кати»!І зараз, я бачу...

Читати далі...

Холод не вщухав, і люди, що звикли до теплих ковдр та міцного чаю, тихо сиділи по домівках. Хтось, можливо, проводить час зі своєю другою половинкою, хтось з батьками, хтось з друзями або в цілковитій самотності. Та все ж незначна кількість їх мандрували вулицями русифікованого міста…Серед парковий алей йшло дві постаті. Такі непомітні, звичайні, і напевно б ніхто їх не помічав, якби вони не розмовляли про політику, ще й українською мовою. І ці діалоги могли б тривати вічно, та дівчина спитала:-...

Читати далі...

То був звичайний зимовий день. Всі вже звикли до низької температури, до похмурого неба, промоклих вулиць… і відсутності снігу.Авжеж!.. Що говорити!.. Скоро ж Кінець світу… черговий кінець світу, на який вже ніхто не звертає уваги. Всі звикли жити в побуті сірих асфальтів, насолоджуватися «ароматами» вихлопів, жити вчорашнім.Прокинувся, вмився, пішов, повернувся, заснув, прокинувся - так кожен Божий день. Все це стало загальновідомою темою для всіх.Та все ж наче б то добре: ніхто не скаржиться...

Читати далі...

Вирує сніг... а може дощ осінній,Та лізе з двору курява в вікно.На підвіконні вже стоїть три пляшки пива,А ти все робиш вигляд, немов би все одно.Уже не віриш, що час лікує рани:Від тисяч ран згасає все ж життя!Та в душу лізуть «гості» геть не звані,Тож вирішив полинуть в забуття.Я розумію… Я добре розумію,Що в тебе, хлопче діється в душі.Але скажи: хіба ж бо пиво гріє?Невже від серця в нього є ключі?Та посміхнись, бо ж це – не день скорботи,Не сотий день в’язниці, не перша мить життя.Це лише...

Читати далі...

Цей крутосхил - лиш плід моїх ілюзій,Та ми на ньому схожі на Богів.Немов птахи литим на виднокрузі,Та упадемо в світ міських вогнів.Минає час, загоюються рани,Міцніший вже юнацький романтизм.Та все ж як разом... що стається з нами?Водночас відчуваємо той шалений тиск.Є миті, коли не хочу воювати,В ті миті, що дає любов...В ті ж миті треба мов в вісні кохати,В ті миті, як по венам біжить кров.І зараз так… хоча ти вже не поруч,Це показав минулорічний пил.Про що я мрію? Прийди і сядь праворуч,На...

Читати далі...

Любов - в цьому слові так багато сенсу, так багато теплоти і ніжності, але чомусь все це рідше і рідше зустрічається в нашому сучасному суспільстві. Теплота і ніжність стали частиною спокуси, а любов - всього лише частиною інтимного зв'язку. Але що дало нинішньому поколінню так спаплюжити сутність любові?Я не буду говорити про релігію і про її заповідях, адже є Бог чи немає - наука, людство загалом, ніколи того чи іншого не доведуть.Отже, любов! Якщо звичайно ви ще вірите в почуття, то ви...

Читати далі...

На дворі ХХІ століття. Кожна держава в світі проходила свої етапи розвитку, та етапи падіння. В історії кожної нації були перемоги, поразки, революції, еволюції, деградації, винищення… Мільйони народів та націй так і не дожили до сучасності.Земля зазнала за 5000 років панування людства на планеті дуже великих змін: зникли певні види тварин, рослин; змінився клімат та екологічна ситуація в цілому; через звірячий видобуток природних ресурсів в ХХ столітті витратилося близько 67% від всіх...

Читати далі...

Ну що ж, красуню, закохався, В твій ніжний голос, шкіру, очі. Тепер бо силами зібрався, І вже кажу тобі, що хочу. Що ти – найкраща всіх на світі, Що ти – маленький, милий світ. Ти сонце, що так сяє літом, Й весни барвистий первоцвіт. Ти королева над всім світом, Імператриця всіх морів… Людина, з ангельським обличчям, Ніжна, мов у горах спів. Така сильна, енергійна, Емоційна, ділова. Кажуть, трохи вередлива… Але то пусті слова! Дивлюсь на тебе – шаленію, А може сам себе гублю… Та показати це не...

Читати далі...

В моєму серці жар ідеї, В моїх руках «Свободи» стяг. Люблю Вкраїну, і за неї, Я лину в бій, мов в небо птах. Сліпі старці віджили своє, Вони несли червоний стяг. Той стяг – народів ріки крові, Що проливалися в боях. Мільйони наших побратимів, Мільярди нам чужих людей… Вбивали десь під старим тином, Не раз у рік, а день у день. Чому ж бо знову довіряємо, Всім тим, хто нам труїв життя? Історію свою не знаємо? В минуле ждемо вороття? Прокинься, українцю незалежний, Твоя земля – твій власний острів....

Читати далі...

Ну що ж… забуду, якщо хочеш, Якщо не зможу – вбий мене. Лиш так тоді мені поможеш… Лиш так любов моя мине… Пройдуть роки, і не згадаєш Всі сказані тоді слова. Пройдеш повз мене, мов не знаєш… Така сувора, ділова. А я чекатиму спокійно Наступний швидкісний трамвай. І знову сам, я знову вільний, Але кричу в слід «Постривай!» Поглянь у очі… сірі очі… І як раніше – посміхнись. Та ти сама навряд це хочеш, Опущені зіниці вниз. Ну що ж… прощай, як не впізнала, За те, що відволік не злись. А може...

Читати далі...