Звернення громадських організацій щодо здійснення перевірок

Як пишуть на сайті ІА Антикорупційна правозахисна рада, контролюючі органи регулярно ігнорують звернення громадських організацій щодо здійснення перевірок, що є порушенням українського законодавства та прав неурядових організацій

Раніше ми неодноразово писали про важливість діяльності громадських правозахисних організацій в питаннях протидії корупції, злочинності, правопорушенням. Громадські організації створюються для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, інтересів своїх членів. Також дуже часто діяльність громадських організацій допомагає захищати інтереси більш широкого кола осіб, які не є членами організацій. Існує багато механізмів, за допомогою яких учасники НГО досягають своїх цілей. Одним з таких механізмів є звернення громадських організацій щодо здійснення перевірок суб’єктів господарювання, чия діяльність може порушувати норми чинного законодавства, права громадян. Це дозволяє залучити контролюючі органи до виявлення наявних порушень і вжиттю заходів щодо ліквідації таких порушень.  

Перед тим як звернутися до  органів державного нагляду (контролю) представники громадських організацій збирають потрібну інформацію щодо наявних проблем.  Моніторять ситуації, шукають докази можливих порушень, а вже потім готують звернення громадських організацій щодо здійснення перевірок.

Втім дуже часто контролюючі органи подібні заяви громадських організацій ігнорують і не проводять перевірки, які ініціюють неурядові організації.

В своїх відмовах посадовці посилаються на ч.1 ст.6   Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Згідно норми цієї статті підставою для проведення позапланового заходу з державного нагляду (контролю) є звернення фізичної особи. Часто керівники контролюючих органів, отримавши звернення від громадської організації заявляють, що їм надано звернення не фізичною, а юридичною особою. Більш того зазначають, що не підтверджено факт порушення прав заявника. А отже у проведенні перевірки відмовляють.

Подібні відповіді посадових осіб контролюючих органів суперечать Постанові Верховного Суду України від 6 травня 2020 року по справі №804/340/1849. В Постанові Верховного суду України нас будуть цікавити пункти 47, 49, 50.

Пункт 47. Відповідно до ч.3 ст.1 Закону «Про громадські об’єднання» громадська організація - це громадське об’єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Пункт 49. Згідно з пунктом 2 ч.1 ст.21 Закону Про громадські об’єднання» обумовлено, що для здійснення своєї мети (цілей) громадське об’єднання має право звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами.

Пункт 50. За такого правового врегулювання позивач є частиною громадського суспільства, а отже наділений правом оскаржувати рішення, які зачіпають інтереси невизначеного кола осіб.

            Згідно ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень. Які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

            До того ж згідно пункту 2 ч.2 ст.21 Закону України «Про громадські об’єднання» громадське об’єднання зі статусом юридичної особи має право брати участь у здійсненні державної регуляторної політики відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Також, зазначена правова позиція підтверджується Постановою Верховного Суду  України від 31.10.2019 року у справі № 813/1960/18. Згідно зазначеної Постанови дія Закону України «Про звернення громадян» поширюється на звернення громадських організацій та їх керівників (пункти 36,40), враховуючи що:

- «Конституція України наділяє всіх правом на звернення»;

- громадська організація є об’єднанням фізичних осіб, «діє від імені та в інтересах своїх членів (зокрема, громадян України)»;

- стаття 12 Закону, яка визначає його дію, «не містить обмежень щодо поширення дії цього закону на звернення громадських організацій та їх керівників».

Похідні висновки з цієї Постанови:

- Громадські організації та їх керівники мають права заявників, визначені ст.18 Закону, що випливає з визнання Верховним Судом дії всього Закону на такі відносини та не суперечить праву громадської організації «здійснювати інші права, не заборонені законом». Зокрема, серед таких прав, особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги, тощо.

У випадку, якщо порушуються права територіальних громад, то будь-який з членів таких громад має право оскаржити відповідну дію чи рішення суб'єкта владних повноважень у суді, оскільки порушення прав місцевого самоврядування неминуче призводить до порушення прав кожного жителя відповідного муніципального утворення.

Для вирішення питання про наявність порушених прав заявника є визначення належності до відповідної територіальної громади.

Саме мешканці муніципальних утворень, громадяни є засновниками та членами громадської організації, які об’єдналися, зокрема з метою захисту своїх особистих конституційних прав та свобод. Отже учасники ГО є членами територіальної громади, а тому мають право на оскарження дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, оскільки порушення прав місцевого самоврядування неминуче призводить до порушення прав кожного жителя відповідного муніципального утворення.

Виходячи з типових статутних завдань правозахисних громадських організацій НГО здійснюють заходи, спрямовані на захист прав громадян, протидію корупції, правопорушенням тощо.

Стаття 38 Конституції України передбачає, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами.  Відповідно до положень ст.21 ЗУ «Про запобігання корупції» громадські організації є суб’єктами, які беруть участь в заходах щодо запобігання корупції. Відповідно до положень ст.6 КУпАП громадські організації розробляють і здійснюють заходи, спрямовані на запобігання адміністративним правопорушенням, виявлення й усунення причин та умов, які сприяють їх вчиненню, на виховання громадян у дусі високої свідомості і дисципліни, суворого додержання законів України.

Виходячи з вищезазначених норм законодавства та судової практики, можна зробити висновок, що  державні органи зобов’язані розглядати та реагувати на звернення громадських організацій щодо здійснення перевірок. Відмова в розгляді зазначених заяв, звернень є грубим порушенням чинного законодавства, конституційних прав та свобод громадських об’єднань.