З історії об'їзної дороги біля Радивилова

Об’їзна дорога біля Радивилова на міжнародній автомагістралі Київ – Чоп істотно вплинула на «самопочуття» Радивилова. Передана в експлуатацію 2002 року напередодні Дня незалежності України, вона символізувала ті кардинальні переміни, які несе з собою утвердження незалежності.

Адже про необхідність такої об’їзної дороги заговорили ще наприкінці 70-х років. Ще б пак, міжнародний автошлях змушений був вливатися у тісні вулиці районного містечка, уповільнюючи і ускладнюючи рух, завдаючи незручностей радивилівцям. Пам’ятаються випадки, коли водії великотоннажних автофургонів, не справившись із керуванням чи не врахувавши умов ожеледиці, на перехресті вулиць Кременецької і Невського (нині Соборної) вряди-годи виїздили на тротуар або й виламували загорожу приватного двору, одного разу фургон тут навіть перекинувся. На щастя, обходилося без потерпілих. Загалом ніяких приємних почуттів величезні машини, що проїздили всього за метр-два від тротуару, не вселяли, це точно, тим більше, що й вихлопні гази змушували жильців прилеглих будинків тримати вікна зачиненими навіть улітку.

І ось вона, двосмугова дорога в 12 метрів кожна (завдовжки в 9 кілометрів) уже понад 20 років у робочому режимі. Вважається, щодоби тут проїздить до 10 тисяч машин. За рахунок того, що шляховики здійснюють поточні ремонти, стан полотна добрий. Ми швидко призвичаюємося до нового. Як звичне розцінюється, що сьогодні в Радивилові майже не побачиш за кермом «дальнобійників», хіба що зрідка – в районі двох-трьох промислових підприємств. Наповнені рухом вулиці стали жити в звичайному режимі невеликого містечка, нині вже й не райцентру, а тільки центру громади. А з міжнародної автомагістралі в сторону Радивилова вказують знаки другорядної дороги, на яку без особливої потреби із немісцевих мало хто завертає, може, тільки заради поїзди в Почаїв, до лаври.

У 2002 році мені випало вести репортаж із будівництва об’їзної, а потім з урочистого її відкриття, на яке приїхали перший віце-прем’єр-міністр України Олег Дубина, міністр транспорту Георгій Кірпа, керівники області і району. Дорога пролягла за чотири – п’ять кілометрів від райцентру, причому була прокладена не тільки через поля й переліски, але й через болотисту місцевість. По суті, будівництво велося лише 14 років, однак із витрачених 42 мільйонів гривень 30 було освоєно в рік пуску дороги, в 2002-му. Дороговизна робіт пояснюється просто: на болотах доводилося виймати торф до глибини залягання твердого шару, тобто метрів на чотири, і на тому місці формувати піщаний насип. Завозили ґрунт з кар’єрів біля Баранного і Клекотова, а щебінь доставляли з Закарпаття і Хмельниччини. Чи не найбільш клопітною справою виявилося облаштування мосту завдовжки 40 метрів через річку Слонівку біля Опарипсів, між іншим, він всього за кілька десятків метрів від мосту на сільській дорозі між Опарипсами і Бугаївкою.

Якось я вирішив велосипедом проїхати з міста до поста Державтоінспекції при межі Рівненщини і Львівщини, де, власне, й починається шлях в обхід Радивилова, а звідти цим шляхом – майже до села Крупця, нині теж центру громади. Де були раніше чагарники захисної лісосмуги і просто придорожні невгіддя, з’явилося кілька автозаправних станцій. З цієї дороги Радивилів виглядає як цілком провінційне поселення, про його певну значущість свідчать хіба що висотні елеватор і комібікормовий завод комбінату хлібопродуктів, адже п’ятиповерхівки губляться десь між дерев.

Довге село Опарипси, яке розтягнулося на чотири кілометри, вивільнившись від міжнародної автомагістралі з одного боку, примкнуло до неї з іншого. За дорогою виявилася перша в районі газорозподільна станція, яку більш як два десятиліття тому відкривали біля Опарипсів, здавалося, у віддаленій глушині. А трохи далі, неподалік узлісся, видніється велична церква в селі Клекотові Бродівської громади. Об’їзд, будучи обладнаним переходами для прогону худоби під ним, перетинає і доволі пожвавлену дорогу Бугаївка – Сестрятин, де безпеку гарантують металеві відбійники з необхідністю їх огинання. Ще далі, біля приміського села Балки, магістраль перетинає дорога на Баране, більш відома тим, що нею курсує на заховане в лісосмузі міське сміттєзвалище транспорт комунального підприємства. Утім, знають цей машрут і відпочиваючі, адже в лісовому урочищі Сирнова є мальовниче озерце, приваблює і став біля Баранного.

Ближче до Крупця обабіч впадають у вічі поля з різноманітними сільгоспкультурами, на клині лану, що опинився між дорогою з Радивилова і магістраллю, – клапті селянських городів, гай.

Гарна вийшла дорога, яка, однак, перетворила відгалуження шляху на Радивилів з обох сторін у напівзабуті і занедбані. Втім, і сам автошлях влаштовує далеко не всіх, неспроста ще перед російсько-українською війною розпочалося будівництво концесійної дороги Краковець – Львів – Рівне – Київ. Утім, цей шлях на території Радивилівщини, судячи з усього, з’явиться не скоро (проєкт передбачає будівництво на південь від Радивилова і залізниці).

Володимир ЯЩУК.

2025 рік.