Марсіанка, два по сто і бутерброд.

В часи мого студентства наша компанія мала добру традицію – ми завжди приїздили на навчання рівно о восьмій без запізнень, але йшли не на пари, а в бар «Марсіанка», що знаходився через дорогу від університету.

Там ми займалися тим, чим займаються всі студенти –пили пиво, курили траву, і взагалі відпочивали, звісно ж від сесії до сесії… Бармен (він же власник) дядя Сєрьожа завжди був нам радий і дивився крізь пальці на дрібні порушення законодавства у вигляді вживання коноплі, для цього він інколи виділяв на підсобку.

Мій студентський друг Андрій був веселим і доброзичливим товстуном, душою компанії, і єдиним, хто мав звичку запізнюватися на наші «збори». До того ж, крім нього майже ніхто не пив зранку горілку, всі обмежувались пивом.

І от, в той час, коли всі в зборі, п’ють пиво і патякають ні про що, як правило, і з’являвся Андрій. Він відчиняв відчиняв двері «Марсіанки», і першими його словами завжди були не «доброго ранку», а репліка в сторону бару «два по сто і бутерброд».

Потім вже він підходив, вітався й садився за стіл до інших.

Підступний, він завжди брав 2 по 100, хоча й знав, що ніхто пити горілку не хоче, але ж відмовити цьому ходячому скупченню позитиву, сміху й веселощів було неможливо, і завжди знаходився хтось, хто випивав з ним ранішню чарку.

З часом це «два по сто і бутерброд» стало візитною каркою нашої компанії, і при цій фразі, де б вона не була сказана, ми сміялися під нерозуміючи погляди «непосвячених».

Також в Андрія був такий собі «дєжурний» жарт, що повторювався кожного дня – з криком «а тепер – тройний тулуп!» він витягав у когось із чашки з чаєм пакетик і починав крутити його над головою, прицьому всі оточуючі моментально забруднювалися краплями чаю. Зараз це виглядає тупим, але тоді було дуже смішно…

Минув час, і тепер ми вже не студенти, Андрій працює в суді і готується стати батьком, більшість поодружувалися, дехто емігрував із країни, а замість «Марсіанки» відкрився магазин автозапчастин.

Але я впевнений, шо будь-хто з тих, хто тоді був з нами, при словах «2 по 100 і бутерброд» посміхнеться, а, почувши фразу «тройний тулуп» за звичкою втягне голову у плечі, рятуючись від крапель чаю…

Я вже більше 3-х років не бачив нікого з нашої університетської компанії, але уявляю все, ніби  це було вчора. Є речі, які завжди пам’ятаєш, хоч для когось вони й здаються другорядними.

Тож, друзі, наливайте по 100 і будьмо!