друзі мої, дякую за вітання, всього найкращого в новому році!...
- 04.01.11, 17:37
я не зникла,
я перейшла на фейсбук,
http://www.facebook.com/tamara.gurzuff
фото, як і раніше викладаю тут,
дивіться, коментуйте,
завжди рада вам)
я не зникла,
я перейшла на фейсбук,
http://www.facebook.com/tamara.gurzuff
фото, як і раніше викладаю тут,
дивіться, коментуйте,
завжди рада вам)
Памятник Карлу Булле, Питер
Карл Карлович Булла (1853 — 1929), фотограф — летописец социальной жизни России.Родился Карл Освальд Булла, или, как его называли на новой родине, Карл Карлович, в прусской провинции Леобшютц 26 февраля февраля 1855 в прусской купеческой семье в провинции Леобшютц . В двенадцатилетнем возрасте отправился с родителями на пароме в Россию. В Петербурге его определили работать посыльным в фирму по продаже фотопринадлежностей “Дюнант”. Постепенно из посыльного он становится лаборантом, а затем учеником, постигая азы фотографического дела, старательно изучая зарубежные материалы о фотоимульсии.
К 20 годам он открывает собственное дело по производству сухих бромжелатиновых фотопластинок, позволяющих снимать как при коротких, так и длинных выдержках. Через фирму "Лиман и Рикс" он продавал свою продукцию в другие города.
Фотографическое заведение Карл Булла открыл в Петербурге на улице Садовой в доме № 61 в 1875 году, и первое десятилетие занимался павильонной съемкой. В 1886 году заведение разместилось уже на Невском проспекте в доме № 110 и, приблизительно с этой поры, по его словам, начал заниматься «…фотографированием для иллюстрированных журналов на злобу дня. Снимает все, в чем только встретится потребность, везде и всюду, не стесняясь ни местностью, ни помещением — как днем, так и во всякое вечернее время, при искусственном освещении».
В 1893 — 1894 годах ему принадлежала и лаборатория для производства сухих фотографических пластинок, которая находилась по Казанской улице в доме №17.
С 1896 года К.К.Булла — фотограф Министерства Императорского двора и наделен особым правом — свидетельством, разрешающим производить фотографическую съемку на маневрах, смотрах, парадах, учениях войск Петербургского военного округа.
Снимал Булла революцию 1905 года, забастовки, пожары, наводнения. Весь творческий цвет России также позировал фотографу: Ф. Шаляпин, М. Горький, В.Стасов. Фотограф приезжал к Л.Н.Толстому в Ясную Поляну на 80 летний юбилей писателя. Снимал он и похороны Толстого как корреспондент журнала «Огонек» в 1910 году. Был с фотокамерой у И.Е.Репина в его Пенатах, где запечатлел все окружение художника и его посетителей. Деятельность К.К.Буллы закончилась в 1916 году, но его сыновья — Александр и Виктор — продолжили репортажную деятельность фотографа.
http://www.photographer.ru/resources/names/photographers/156.htm
http://obzor.westsib.ru/news/52125
http://www.geocaching.su/?pn=101&cid=9060
http://www.agentru.spb.ru/history/bulla.shtml
А в 1976-му ансамбль записав другий "лонгплей". На той момент ансамбль очолював, на жаль, нині покійний бас-гітарист і співак Олег Ледньов. (Не так давно я з подивом довідався, що він перед цим якимось чином примудрився брати участь у паризьких записах Володимира Висоцького). Першу сторону платівки займала композиція з українських народних пісень (обробки О. Ледньова і Є. Коваленка), другу - пісні таких визнаних метрів української пісні, як Ігор Шамо й Олександр Білаш. Народні пісні були об'єднані в одну велику композицію, зв'язану невеликими інтерлюдіями. Деякі пісні відразу переходили одна в іншу. Були серед них і класичні ("Ой, ходила дівчина бережком" - її ми ще в школі на співах розучували), і загальнонародні весільно-застільні ("Ой, Марічко"), і не дуже відомі ("Ішов козак потайком").
І знов-таки платівка вийшла, як сказали б зараз, некомерційна, і вже точно - не танцювальна. Можливо, пісні "класиків" могли здатися не зовсім підходящими для такого ансамблю, і можливо навіть, що музиканти вибрали їх для запису не зовсім за своїм бажанням, але виконали нормально. Мені ж відразу сподобалася "Люби мене" - неяскрава, але дуже щира.
Весь конверт займала велика фотографія ансамблю, але на звороті не було ніякої інформації. На самому диску були зазначені тільки солісти: В. Вітер, В. Колекціонов. Надійшла ж у продаж платівка, напевно, через рік або два після запису. Якийсь час вона лежала у всіх відповідних відділах київських універмагів, а потім якось враз зникла. І коли мій товариш попросив знайти її для якихось своїх чи то знайомих, чи то родичів з Канади, які булистрашенно здивовані самим фактом виходу у нас такої платівки, мені це зробити не вдалося.
А перше "очне" знайомство з "Кобзою" відбулося у травні 1977-го на нашій Виставці досягнень народного господарства під час щорічного фестивалю "Київська весна". Я якось став підраховувати, виступи якого ансамблю бачив частіше за всіх, виявилося - "Кобзи". Та інакше й бути не могло: по-перше, ансамбль київський (а в столиці популярних ВІА було - по пальцях перерахувати), а, по-друге, "Кобза", як колектив "Укрконцерту", постійно брала участь у заходах "Київської весни", які я намагався не пропускати. І я завжди планував своє пересування між концертними точками ВДНГ таким чином, щоб обов'язково побачити "Кобзу". І жодного разу не був розчарований. Хоча репертуар, з яким вона виступала на "Весні", рік у рік мінявся не дуже динамічно, ці виступи завжди були високопрофесійними, якісними, без знижок на статус площадки й аудиторію.
А той перший концерт під відкритим небом мені запам'ятався декількома яскравими моментами. На високому помості біля павільйону "Зернові та олійні культури", де тільки що закінчив свій виступ "Аріель", з'явилися музиканти в яскравих костюмах у національному стилі (костюми в "Кобзи" завжди були дуже гарні, яскраві; кажуть, їх ескізи, як і афіші ансамблю, робив В. Вітер, художник за освітою). Тепер "Кобза" виглядала вже як справжній біт-склад, а не просто фольклорний колектив: гітари, ударні, клавішні плюс бандура, скрипка, сопілка. Через щільну юрбу глядачів пробратися ближче до сцени було досить складно. Тоді я підняв над головою фотоапарат і зробив пару знімків. На тлі досить статичного ансамблю виділявся соло-гітарист із довгим волоссям, що розвивалося на вітру й обрамляло лисинку, яка вже намічалась. Його червона гітара була понтово приспущена майже до колін, час від часу гітарист приймав картинні стійки. Створювалося враження, що він ніби хотів підкреслити: ансамбль - це одне, а я - сам по собі.
взято звідси:
http://www.kobza.kiev.ua/articlesvv.html
=
http://my.mail.ru/community/zabwtoe/364E2A59E2FD0C75.html
http://www.hurtom.com/torrents/forum/viewtopic.php?p=141599
http://www.pesnyary.com/forum/index.php?topic=1181.0
http://www.bulvar.com.ua/arch/2005/490-11/4236fa1be3139/
http://users.i.com.ua/~ukrmusic/kobza.htm
http://sd.org.ua/news.php?id=966
http://www.vox.com.ua/data/publ/2007/05/11/volodymyr-kushpet-mitsne-korinnya-potuzhni-vity.html
http://format.ua/index.php?go=Articles&in=8&id=17
участие в хит-параде всех лучших ВИА советских времен (покажут на НГ по ТВЦ), Крокус-сити-холл http://www.hit.topartmoscow.ru/ жаль было мало времени снимать,ходить вообще не было времени на концерт и назад в Киев
http://photo.i.ua/user/468604/226986/
=
сайти ВІА часів СРСР
http://sssrviapesni.narod.ru/sites.html
За кілька хвилин до початку концерту вільних місць у залі філармонії не залишилось. Аудиторія слухачів вражала віковою різноманітністю – послухати добрий український рок-н-рол прийшли і сивочолі бабусі із дідусями, і молоді пари з маленькими дітьми. “Нічого дивного у цьому немає, – поділився із кореспондентом “ВЗ” враженнями перед виступом один із засновників гурту Олексій Сагітов. – Виконуємо міський шансон, бардівський рок-н-рол, народний блюз, панк, фольк... У цій суміші балад, лірики та драйву кожен може знайти для себе те, що йому до душі”. Завдяки мультинаціональному складу групи, де змішалась кров кримських і казанських татар, росіян, українців, євреїв, її музика вражає шаленим вихором енергії. Жодне українське весілля не обходиться без веселих композицій Васі Club. А пісні “Чорна гора”, “Ой вей, дочку маю”, “Не пускай дівча гуляти”, “Ад панядзелка да панядзелка” та “Ча-ча-ча” вже давно стали народними. Впродовж вечора у Львівській філармонії звучали нові та давно відомі пісеньки Васі Club. Перша частина виступу об’єднувала композиції із альбому “Хіпан”, а у другій – прозвучали пісні із платівки “Конокрад”. Панувала тепла та запальна атмосфера. Всидіти на місці було важко. Ледь не кожен глядач у залі підстрибував на стільці, а найпалкіші шанувальники творчості легендарного гурту, незважаючи на те, що перебувають у стінах філармонії, із неабияким запалом танцювали перед сценою та на балконі. - Після загибелі лідера нашого гурту, його засновника, автора слів та музики Василя Гонтарського, ми впали у депресію і думали, чи не припинити виступи, – зізнався бек-вокаліст гурту Марлен Мамутов. – Але такі концерти, як цей, переконують: мусимо продовжувати дарувати творчість Василя нашим шанувальникам.
http://www.philharmonia.lviv.ua/press/2010/10/19/2481
=