Переплетіння паралельних світів.

  Перший, кого побачила Тамара після виходу із коми, був незнайомий їй чоловік і двоє чиїхось діточок з ним.

– Мамо, мамо! Ти прокинулася? Ми за тобою скучили.

– Я так радий, кохана, що ти одужуєш. Наші діточки зачекалися на твоє повернення до життя.

  Тамара нічого не могла зрозуміти. Вона вперше бачила цих людей.

– Лікарю, хто ці люди?. Мабуть мене з кимось переплутали. Мабуть в тому автобусі була жінка, дуже схожа на мене.

– Прошу всіх зберігати спокій. Втрата пам’яті досить частий прояв після травми голови. Але це, як правило, тимчасово. Терпіння, і все буде добре. Головне, що ваша дружина має хорошу позитивну динаміку.

  Слова лікаря ніяк не в’язалися зі спогадами Тамари. Вона чудово пам’ятала свого справжнього чоловіка, і той день, коли він саджав її на той проклятий автобус. І ніяких діточок у них не було. Хоч це й була  найжаданіша  мрія їх подружнього життя.

  Перебираючи в пам’яті своє життя, Тамара не знаходила жодних провалів. Вона без проблем згадала свої дитячі роки, свою юність і подальші роки життя. Але в її спогадах не було місця цим людям.

  Згодом Тамару виписали з лікарні і, так званий чоловік, відвіз її додому. Але загадок віл цього не зменшилося.

  Вони їхали незнайомим містом і прибули в зовсім чужу квартиру. Маленька Марійка і старший Іванко кинулися її обнімати. Ще по дорозі Тамара допускала, що це якась підступна гра, але щирість почуттів маленьких діточок не могла бути фальшивою. І Тамара вирішила змиритись з тим, що їй прийдеться знайомитись зі своїм життям з чистого аркушу паперу.

  Минали дні. і Тамара досить швидко порозумілася з діточками. Вони були такі милі і вже не здавалися чужими. Нові, не знайомі раніше материнські почуття заповнили собою емоційний простір Тамари.

  Складніше було з новим чоловіком. Люба потенційна близькість з ним сприймалася, як зрада її коханому Петру. Тим більше, що Петро їй кожної ночі снився.

  З цим потрібно було щось робити. І Тамара вирішила відвідати місця свого дитинства, щоб переконатися в їх реальності, чи примарності. Тим більше, що там до сих пір проживала її мати. Мати з її спогадів, а не та старенька жінка, яка її обнімала в новому житті, коли до неї їздили з її онуками.

– Донечко, чому ти так довго не телефонувала?

  На порозі старенької хатинки стояла її справжня мати. Значить це не вигадка пам’яті. Значить у Тамари все ж було реальним життя, яке вона чітко пам’ятає. А як же тоді нове життя? Яке з них насправді реальне?

  Зустріч з минулим тільки додала запитань і породила нові сумніви у душі Тамари. А по поверненню додому вона з подивом виявила, що в її альбомі на місці фотографії нової матері знаходиться фото її рідної матусі.

  Але лише фотографією дива в новому житті не закінчилися. Коли вона і її новий чоловік Василь вирішили відвезти онуків на вихідні до її нової матері, то з подивом дізналися, що така жінка ніколи не проживала по вказаній адресі. І якщо Тамара вже була готова до будь-яких сюрпризів долі, то Василь був повністю спантеличений і розгублений.

– А де наша бабуся? Чому вона нас не зустрічає?

  Відповіді для дітей у дорослих не було.

  Після цього випадку у Тамари закралася підозра, що вона своїми діями якимось дивом повертає в реальність свої спогади. Але при цьому з нового життя зникає дзеркальна їх альтернатива.

  Ця підозра підтвердилася, коли після зустрічі зі старими однокурсниками з її спогадів, зникли однокурсники з нового життя. Їх ніби ніколи і не існувало і ніхто про них не чув.

  Таким чином Тамара повертала для себе своє реальне життя зі своїх спогадів. Але на межі двух життів, так необачно створеній самою Тамарою,  виникали неабиякі проблеми.

  Коли Тамара зібралася відвідати свою роботу зі своїх спогадів, то зрозуміла, що там вона ніколи не просила начальство відпустити її з роботи раніше, щоб забрати діточок з дитячого садочка. Ніколи не брала їх на роботу, коли в садочку був карантин. І це могло призвести до того, що одного дня з її життя зникнуть ці милі створіння. Цього Тамара допустити не могла. Вона давно сприймала їх, як рідних. І була вдячна долі за такий подарунок.

  І Тамара зрозуміла, що прийшов час зробити вибір між старим і новим життя. Це було важко зробити, адже одне із життів назавжди зникне з її реальності.

  Зваживши всі за і проти, Тамара серцем відчула, що надалі не зможе жити без цих чудових милих діточок.

   І вона вирішила повернути те, що зникло з її нового життя. А старе життя вирішила зберегти в своїй пам’яті, як найдорожчий подарунок долі.

  Крок за кроком, починаючи з самого дитинства, Тамара знайомилася з новим життям. І втрачені його моменти потроху поверталися в реальність, витісняючи старі кудись у пам’ять. Вдалося навіть повернути свою нову матір, хоч за старою Тамара плакала декілька днів. Але радість онуків вгамувала її біль.

  З новим чоловіком стосунки теж наладилися. Він виявився чудовою людиною. А її чоловік з минулого життя згодом перестав снитися. І через декілька років Тамара вже не була так впевнена, що в неї було інше життя. Вона була щасливою в новому. І це було головним. Адже щастя варте того, щоб іноді піти на деякі життєві компроміси.