В. Гинянський ХОДИТЬ ПАМ'ЯТЬ

                                             ХОДИТЬ  ПАМ’ЯТЬ

    Ходить пам’ять біля  двору,

Біля  моїх  воріт

І  гукає  із  дитинства:

Гей,  малий!  Привіт!

Ти  мене  ще  пам’ятаєш? –

Я  твоє  життя.

Із  початку  і  до  краю,

І  без   вороття.

Розкажи  мені,  будь  ласка,

Як  життя  прожив,

Чи любив, як в добрій казці,

Чим  ти   дорожив?

Моя  добра,  сива  пам’ять,

Ти  живеш  в  мені

І  в житті  моєму  смертнім

Все,  як   на   війні:

То  атаки,  то  тривоги,

То любов, що жде,

Коли я  вернусь з дороги,

Коли  дзвін   гуде.

Ось  сиджу  я  біля  столу

І  пером   грішу,

І  про  тебе,  моя  пам’ять

Я  слова  пишу:

Про  далекі,  сині  гори

І  про  море  сліз,

І про те, як  в нічнім небі

Спить зірковий віз.

Про людей, завжди привітних,

Про арктичний лід

І про те, як всім хто добрий

Світить сонце в слід.

Все просте в житті цім сущім,

Хоч короткий  строк.

Ось пройшов ще день грядущий

І ступив ще крок.