Чоловік моєї подруги в понеділок поїхав до Львівської області, мобілізували.
Але це все тільки напів-правда. Добровольців саме з того військкомату не було, або було набагато менше ніж кажуть.
І не проводили ніякого медогляду. через це вже декількох чоловік повернули.
У них були певні проблеми в стосунках, але здається останні події змінюють все і всіх.
Я сама від себе такого не очікувала - написала про них вірша.
Байдужістю своєю серце моє краєш
Обов'язків своїх завжди уникаєш
І хочеться голосно крикнути:
Любий, а не пішов би ти!
Крикнула, сказала, легше
стало
Нічого між нами мов не бувало
Кинули кохання напризволяще
Живемо окремо,
мабуть зміни на краще
Почали оформлення документів
На виплату для сина аліментів
Та
прийшла повістка, мобілізація - забрали
І
для нас життя зовсім іншим стало
Я чекатиму милий, я молитимусь,
А погані новини
я не дивитимусь.
Не повірю чуткам, бо надія не вмирає
Коли на батька свого сина
жінка чекає
Звісно вірш нерівний, недосконалий, але він щирий.
