[Приєднана картинка]
Бабуся, що ростила мене змалу,
Для мене ясним соняхом була,
Свою любов до щенту віддавала,
Я ж світла набиралася й тепла.
Опікувалась і матуся мною,
Світила сонцем лагідним у небі.
А ще була невтомною бджолою,
Домашнім щирим оберегом.
Роки пливли, роки минали…
Уже й сама я сонцем стала…
Тож дітям, і бабусі, й мамі
Любов безмежну дарувала.
І сіючи зерно у душі дітям,
Я мріяла про благодатний...
Читати далі...