У пошуках позитиву II

II.  До аптеки знову влетів ненаситний чоловік. Вона подумала, що , певно, йому не сподобалися презервативи. Чи не підвели, бува, ультратонкі? «Сваритися буде, а це надовго», - приречено подумала вона. Народ знову притих. Як не дивно, він знову попросив упаковку. «Значить, пішли на душу», - пораділа черга за людину й полегшено зітхнула. Але Аліска уже цього не бачила, бо їй набридло чекати. «Аптек у Черкасах – як собак нерізаних, - філософськи  видала вона. – Це вам не Емірати!»  І вирушила далі у пошуках життєвих гараздів.

      Надворі надсадно каркали ворони. «А що їм, чорним?..» - пригадалося Лінине. На одній із лавочок примостилося двійко  синявих безхатьків. Час від часу вони квапливо позирали наліво. Нарешті з-за рогу будинку випірнув третій – із пляшунею оковитої. Очиці у бездомних засвітилися щастям, з них так і визирали грайливі бісики – по парі на кожного. «От і люди  знайшли свій позитив», - констатувала Аліска.

      Задзвонив сотовий. Подруга Оля скаржилася на свого френда:

- Уявляєш, не дзвонить зі своєї клятої Італії! Певно, алкаш нещасний, знайшов собі іншу жертву!

- Забий! – втішила Аліска.

- Та як же тут заб’єш, коли воно, падлюка, ночами сниться!

- Та ну! – підтримувала розмову Аліса.

      - Ось і сьогодні наснилося, наче я вигулюю його собаку, породистого такого ( у нього навіть кота поганого ніколи не водилося!), а воно, зараза, дзвонить мені! Я його мокрим рядном:

      - Ти де?!!

              - На морі!

            - Як на морі? Ти, значить, там на пісочку кістки свої смажиш, а мені собаку твого вигулюй!

А воно взяло і трубку кинуло!

- От гад! – це Аліска їй.

- І так мені досадно стало, що я аж заплакала. Так ти думаєш, хто мене втішав уві сні?

- А хто?

- Та собака ж! «Не плач, каже, - він тебе не вартий!» І гладить так мене по голові, гладить…

Сміхотлива від природи Аліска не втрималась і як зарегоче, так щиро, від душі, аж бомжі підозріливо  на неї покосили.

      - Прямо так і сказав собака?

-  Прямо так і сказав!

- І гладив лапою по голові?

- Та ж лапою, напевно… - розчулено замуркотіла Олька.