Веселімось, браття! (З інтернету)

Розтовкмачте ви цьому "деде" (державному дебілу), що мова народу - це його першооснова. Що чиновничок як "слуга народу" принаймні цю першооснову не мав би руйнувати... А в нього - "непроходимость мозгов..." Він заявляє:

- Какая разница? Ну что вы делаете из мелочи проблему.

Не скажеш йому, що "мелочь" - це він, чиновний тарган. А мова - велич. І коли він своїми мініатюрними мізками не може осягнути різниці, то мав би бути законослухняним - державній роботі говорити державною. Як в усьому світі Правда, він знає, що в Канаді не доб'єшся громадянства, поки не вивчиш мови. Що французи на найвищому державному рівні борються за чистоту своєї мови. Що північний "родич" - ото суперінтернаціоналіст, який століттями бореться за "равноправие всех народов", і вдома, і в гостях у "тех народов" "правит бал" виключно російською. Усе він, той чиновничок, знає Але у нього "нехватає": державної порядності канадця патріотизму француза... І аж пре "национальной гордостью великороссов"... До якої він має таке відношення, як наймит до власності свого хазяїна...

Наймитська запопадливість сама по собі гидотна. Та коли вона господарює в "душонці" державного чиновника - вона злочинна. Наш чиновничок захлинається від щастя: "Росія повернулася лицем до України... Путін збирав українців, що живуть в Росії... Оголошено рік України в Росії..."

Словом, радій, український народе! І дякуй! За вік, чи кілька віків Росії в Україні, тобі - віддають аж... рік. Та й, судячи з того, яких "українців" збирав Путін, що то буде за рік,, визначити неважко. Вже ось "у рамках року" фестиваль "Українських вареників" у Москві проводили. На черзі, кажуть, "фестиваль українського сала". Вони нас бачать, в основному, тільки через вареники і через сало. Отакий "поворот лицем". Хоча до того, кого збираються з'їсти, також повертаються лицем...

До нас Росія постійно "повернута лицем". Не кажучи вже про табуни російських "лицедіїв" у нашому політичному, економічному, культурному, та й, взагалі, у життєвому просторі...
Складається враження, що наш життєвий простір кимось для когось відвойовується. А наш державний чиновничок тому "комусь" активно допомагає. За твердженням конотопців, лише в минулому році лише у їхньому місті лише громадянам Ізраїлю продано понад п'ятдесят квартир. Можливо, тут є виправдання: в Ізраїлі стріляють. А в Конотопі, слава Богу, тихо. Навіть остання відьма, яка гасала на мітлі понад містом, переїхала до Києва. Але чого громадяни Росії так активно скуповують нашу житлоплощу? Може, тому, що "Сибір неісходима" зайнята "агресивними хохлами"?..

Та коли життєвий простір скуповується, то інформаційний * завойовується. Агресивно, нагло... Завойовників можна зрозуміти: ті, що поселяються (чи поселяться) у наших квартирах, української мови не знають. І знати не хочуть, їм потрібна всього-на-всього територія. Отже, на цій території їм "надо создать благоприятные условия..." Державного чиновника, котрий сприяє продажу та агресії, також можна зрозуміти: йому хочеться дорожче продатися. Не можна зрозуміти лише одного: хіба отой продажний держчиновничок збирається кудись емігрувати? Чи йому гарантовано місце лакея у покоях нових господарів?..

Є у нашій державі Рада національної безпеки і оборони. Не знаю, яку національність і від кого вона обороняє. Але, думаю, мала б обороняти Україну, її мову, її культуру і - обов'язково - її інформаційний простір. Від посягань інших держав, від своїх "патріотів чужої орієнтації". Бо навіть приватні газетки, телеканали чи радіо - це не приватні припічки у власній хаті, яка обмежена чотирма стінами і залізною логікою: "Ти прийшов до мене, отже, слухай, що я тобі подаю. Не подобається - ось двері, а там простір..." Отой інформприватник нагло лізе у мою хату. У мою душу. У мозок моєї дитини. І "безневинні", вибачте, дебільні кривляння смітникових "талантів" не пропадають безслідно. Коли в дорослої нормальної людини вони можуть викликати огиду і вона вимкне телевізор, то в дитини подібні "шедеври" викликають збочення. Саме до цього ідіотизму.

І, видно, шановні високі нацоборонці, комусь це потрібно. Такий масовий "вишкіл". Мовляв, дивіться, яка вульгарна, непристойна, дебільна українська мова. І яка вишукана - російська. Вибирай, дитино, якою ти хочеш спілкуватися... А ще ж "переселяються" в український інформпростір московські "таланти" зі своїми російськомовними передачами. І вони поводяться, як місіонери в джунглях. На одному приватному каналі появляється московський "кисельний мальчик" вчить українців культури, толерантності, забувши при тому, що перша ознака культурності - повага до святинь народу, серед якого живеш. І коли вже приїхав Нас просвіщати, то хоча б просвітився сам - вивчив мову. Але "брендить" з телеекрана, що "бренд украинцев - зто Шевченко й... сало", м'яко кажучи, не дуже толерантно. Бо Шевченко - не "бренд украинцев". Це його святиня. А сало - бренд пройдисвітів, які лізуть в Україну обжираються цим салом і, не здогадавшись витерти засмальцьовані губи і подякувати, намагаються філософствувати на теми "хохлацкой жадности й безкультурья..."

Але приватний канал, можна сказати, приватна справа. Та коли державний, Перший національний телеканал "скуповують" російські таланти зі своїми російськомовними програмами - вже справа не приватна... Ні самих талантів, ні президента телекомпанії... Виникає запитання: який державний чиновник незалежної України продає (чи віддає) рештки національного телепростору чужій державі?! І чи означає це, що намічений курс "на Європу" Україна здійснить, перебуваючи в утробі Росії?..

І ще запитання. До гуманітаріїв. Навіщо наші вузи випускають журналістів? Куди їм іти працювати? Може, Росія їх прийме? З україномовними програмами? Може, вона спраглася вже за "братньою" українською мовою? Може, й тому "кращого українця світу" О. Роднянського запросили на своє телебачення?..

Наш державний чиновник створює "благоприятный климат" для новоприбульців. Це зрозуміло. Незрозуміле лише, чи це потаємна національна політика нашої держави, чи "наш" державний чиновник - не наш? Такий собі новоспечений лже-Дмитрій? І скільки таких "лже-" у структурах нашої держави?.. Отже, знову ж таки: де наша національна оборона? Чи вона, знову ж таки, не наша?..

Наша держава схожа на казкову країну загадок. Без відповідей. Була Верховна Рада минулого скликання. Був там головою в Комітеті свободи слова та інформаційної політики симпатичний подолянин О. Зінченко. Одночасно пан Зінченко очолює симпатичний, професійний, але дуже "проукраїнський" телеканал "Интер". Такий проукраїнський", що складається враження, ніби це філія російського "Импер"-мовлення. Тож якої політики можна було вимагати від п. Зінченка для всього інформпростору України? І не дивно, що соцдеки, в яких, не останню скрипку грає цей чоловік, проголошують "новий патріотизм", добиваються перегляду закону про мови...

Щодо "нового патріотизму". Він уже в історії України був. Це патріотизм Фруми Хайкіної. Наложниці Кагановича. Засади цього "нового патріотизму" відомі: талановитих, освічених, чесних, відданих українській справі людей прибирали і знищували. На їхні місця садили авантюристів, пристосуванців, пройдисвітів-інтернаціоналістів з фарисейського племені хайкіних-кагановичів... Щодо сьогоднішнього "нового патріота", то він уже став одним із заступників нового голови нової Верховної Ради... Отже, як співається в інтер-пісеньці "то ли еще будет..."

Відомий російський письменник К. Паустовський казав, що за ставленням людини до материної мови визначають її культурний рівень. Деякі наші держчиновники з високої трибуни зізнаються у своєму безкультур'ї: "Извините! Я - украинец, но буду говорить на русском..."

Уявімо, що цей держталант поїхав працювати до Гондурасу. І заявляє: "Извините! Я в вашем офисе буду говорить на русском, потому что мне так легче..." На нього спочатку здивовано подивляться. Тоді спитають, чи він, бува, не захворів? А тоді делікатно покажуть напрям туди, звідкіля він прибув. У нас же навпаки. Кажуть: "Пужалуста! Пужалуста!.. Ми - люді образованниє. Нас учілі: когда к тебе на руськом, ти тоже на руськом..."

Я не знаюся на дипломатичних тонкощах. Але мене обурює, що деякі іноземні дипломати в Україні офіційно користуються мовою сусідньої держави. Може, це входить у дипломатичні правила, а може, їм також "так легче"... Але мені, українцеві, від цього важче. Бо тим самим вони принижують мою державу. І мене, українця...

Є таке прислів'я: "У здоровому тілі - здорова душа". Та буває, що статура богатирська, а душа рабська. Або "нікакая". Як у наших багатьох спортсменів. Вони, звісно, традиційно "общаются" російською, вивчають англійську, німецьку, грецьку. Бо за це платять "бабки". А на материнську мову плюють через верхню губу. Це що? Зазомбована тупість? Чи зневага до свого народу?

Можна було б списати на те, що мова спортсмена - це його ноги, руки. І ставка на них. Але ж, даруйте, на кінські ноги також ставлять. І на півня ставлять. І на таргана ставлять... У людини (навіть спортсмена), окрім ніг, є ще голова. І в ній, якщо й нема, то повинно щось бути. Людське. А не кінське, півняче чи тарганяче. Те, що прив'язує людину до рідної землі, до свого роду, до свого народу.

Часто чуємо: "Еліта нації"... Спортивна, культурнa, політична. Даруйте, якої нації? І чи, взагалі, часто ця, з дозволу сказати, еліта відчуває приналежність до якоїсь нації? А коли вона не відчуває, то яка вона еліта? Еліта - це сукупність таланту, розуму, честі й совісті...

Виступає "елітарна" співачка. Дякує за "звезду", якої її удостоїли. Народилася в Україні, виросла в Україні, співати вчилася в Україні, живе в Україні, а дякує "Украине и родной Буковине" російською. Звісно, це можна оправдати хоча б прислів'ям: "Як киця хоче, так і муркоче". Але подібна котяча етика щось не дуже гармонує з елітарним інтелектом...

Знаю, комусь не сподобається те, що пишу. Хтось буде ображатися, обурюватися. Питаю: я маю право на обурення? Не за себе - за мову свого народу, за святиню нації?

Не стаю перед манкуртом на коліна. Не прошу: "Схаменися! Повернися до материної мови, до своєї нації!". Це було б принизливо. І для мови; і для нації. Кажу йому: "Ти - манкурт!".
І цим сказано все. Тут увесь твій інтелект, уся твоя елітарність. Вичавити зі своєї душі раба можеш лише ти сам. Але це вже лицарство. Ти здатний на нього?.."

Україна без таких обійдеться. Як обійшлася без тих "талантів", що свого часу тікали від неї у злачні місця Союзу. Погналися за "довгим рубльом", вищою трибуною. А з тих трибун обпльовували народ України, його мову, звичаї... Тепер повертаються. Випрошують ордени, звання "народних", медалі "За заслуги"... Які заслуги? - А ви спитайте того, хто їм ті медалі чіпляє...

Щоб говорити рідною мовою, шанувати її. піднімати її і підніматися з нею, не треба бути патріотом. Вистачить бути нормальною людиною.

Один з працівників московської редакції радіо "Свобода" зауважив: "Я давно не был в Киеве. И меня удивило, что столица 50-миллионного свободного государства говорит на чужом языке..."

Думаю, його ще більше "удивило" б, якби він побував у нашому парламенті, в президентській адміністрації, у міністерствах, відомствах, у вузах. Якби подивився телепередачі "украинских" телеканалів, послухав балаканину "вуличних" радіо, що засмічують український ефір, його здивування перетворилося б на шок.

А наших державних чиновників це не шокує, їх шокує, коли люди виявляють почуття власної гідності. Як з отим написом на Личаківському цвинтарі у Львові. Ну хочеться польським шовіністам, аби їх попередники, що свого часу йшли загарбувати Львів, називалися "оборонцями". А хто ж тоді на своїй землі ми? Хто ті хлопці-воїни УГА - з сіл і міст Галичини, що полягли у боротьбі з "оборонцями"? Загарбники? У своїй хаті? На своїй землі?.. Схаменіться, панове!.. Мертвих уже примирила земля. Живих має примирити правда. І взаємна повага.

Навів цей приклад не випадково. Він має пряме відношення до нищення нашої мови. Комусь дуже хочеться потоптати гідність українця. Десь за чиїсь гроші загадкові кіноталанти" знову обсмоктують тему дивізії "Галичина". Хтось роздуває хуліганські витівки фанів біля синагоги в Києві до "полум'я антисемітизму"...

Мені байдуже, звідкіля летить стріла брудної підлості: з Варшави, з Москви, чи з Тель-Авіва. Чи з Москви через Варшаву, чи з Тель-Авіва через Москву. Мені небайдуже, що вона ранить і так зболене серце мого народу.

Говорячи про тероризм, президент Росії В. Путін сказав:
"Преступления подобной жестокости й подобного рода не могут не вызывать змоций..."

Україна вся охоплена терором. Духовним. Зайшлі й доморощені кілери щоденно вбивають її національну душу. Невже нормальна людина може ставитися до цього байдуже? Без емоцій?.. Але це може викликати не лише емоції...