хочу сюда!
 

Юлия

32 года, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 30-40 лет

Triumfator65

предыдущая
следующая

Амбиции и радистка КЭТ

На днях читал заметку одной неплохой женщины  http://blog.i.ua/user/2616747/1717542/
В ней говорилось о том, что у каждого человека должны быть амбиции, не позволяющие ему опуститься. С этим я вполне согласен, о чём и написал ей в комментариях. Но что значит "опуститься"? 
Нынче у массы современников мышление работает лишь в одном направлении: семья -- к чёрту, дети -- туда же, родные -- наверное, тоже. И всё -- ради достижения определённого статуса, позволяющего возвыситься над серой массой работяг и нищих. В принципе, отдыхать на германском диване кажется намного престижнее, чем на украинском, жрать японские суши намного слаще, чем приготовленные на собственной кухне, а пользоваться американскими памперсами -- вообще кайф, не то, что древними, как мир, подгузниками, созданными из старых простыней. У меня есть соседи, которые изо всех сил стремятся всем доказать, что они лучше, изысканнее, состоятельнее. У них заборы стОят больше, чем дома у окружающих, стиральные машинки дороже, чем у кое-кого автомобиль. Их дочери носят платья, превосходящие стоимость "Нивы" или "Жигуля". Спрашивается: разве они от этого стали умнее, интеллигентнее, добрее? Или, быть может, мудрее? ))) Сомневаюсь.
Я -- коренной житель Винницы в пятом поколении, бросил город и занимаюсь сельским хозяйством. Представляете, просыпаешься в половине пятого утра, а вокруг всё благоухает, жизнь бурлит и поёт в виде соловьёв, пчёл и солнечных лучей! Да я в жизни не поменяю деревню на город с его противной водой, асфальтной вонью и суетой! И прав Юрий, говоря, что ничто не сможет сравниться с запахом свежевспаханной земли. http://blog.i.ua/user/114232/1717916/
Поверьте: спать на простом диване, но с любовью -- намного приятнее, чем на германском, но с нелюбимым.)
А теперь представьте: Вы -- сотрудник фирмы или педагог. Сколько понадобится времени на то, чтобы добиться каких-то результатов, продвинуться по карьерной лестнице? Чем придётся жертвовать ради этой мишуры, в конце которой ожидает непременное разочарование и пустота. Есть, конечно, простой способ -- очаровать владельца, начальника и добиться всего посредством постельки. Но все равно -- столь бы ни был лёгок путь, результат накладывает отпечаток на мышление и душу.  Так что ерунда всё это... 
Знаете, что есть самое ценное в жизни? Не буду это называть никакими терминами, ибо все они условны. Но пример приведу. Моя младшая дочь, которая заканчивает школу, написала сочинение на тему "Видатні люди нашого краю". Вот оно, ниже. И дай Бог, чтобы Ваши дети о Вас писали такое же! 

Тріумфатор

            Що є подвиг? Це, швидше за все, категорія не стільки філософська, скільки ідеологічна, адже суть цього слова різні люди розуміють по-своєму. Для одних подвиг – це кидатись на ворожий дзот, рятуючи однополчан від куль. Для інших – це врятувати під час голодомору десяток дітей. Але чомусь мало хто звертає увагу на тих, хто прикладає зусилля для того, щоб не виникало ані війн, ані голодоморів, щоб люди ставали добрішими й мудрішими. Для цього потрібно безумовно любити людей, не дивлячись ні на що. На мій погляд, це – подвиг, особливо для нашого часу з його політичними, ідеологічними та психологічними  катаклізмами.

            В цьому ракурсі я особисто знайома з людиною, історія життя якої нагадує справжній багатотомний роман. Цього чоловіка можна зрівняти з визначними діячами науки, політики, культури, імена яких яскраво сяють на верхніх щаблях історії. Ще з дитинства він намагався осягнути все, тому з захопленням вивчав різноманітні науки: від біології до астрофізики, від медицини до психології. В шкільні роки результати цих намагань вражали його вчителів – грамота за грамотою, перемоги за перемогами в різних республіканських конкурсах та олімпіадах. Разом з тим, мого героя не можна було назвати відмінником у навчанні, тому що він не бажав бути в числі відмінників. «То була епоха титанів, -- каже він, всміхаючись. – Ми вчилися як вчитись, так і боротись, битись. Для тих, хто бажав більше знати і вміти, кожен день перетворювався на своєрідний екзамен. Можна було прогуляти уроки, але взамін я повинен був пізнати щось нове й величне. Якщо за день я не пізнавав якоїсь мудрості, його можна було вважати втраченим.»

Геннадій Демарьов народився в 1965 році, навчався в типовій радянській школі, відвідував самі звичайні тогочасні гуртки. Проте його ніколи не приваблювали футбол чи хокей; натомість він вчився стріляти з гвинтівки та пістолета, займався ходьбою, військово-спортивним орієнтуванням, велоспортом. Пізніше навички, одержані в спорті, згодилися йому не лише підчас служби в армії, але й у подальшому житті, адже виховали терпіння, витривалість та уважність.

Де він лише не навчався! Медучилище, історичний факультет, філософський, географічний… За два роки він умудрився закінчити програму трьох факультетів Російського відкритого університету. Навчався Геннадій Іванович виключно заочно – щоб мати більше часу для праці та пізнання. Ще замолоду він приймав участь у подіях, які призвели до розвалу Радянського Союзу: у 1988 році доля звела його, 22-річного, нікому не відомого студента, з дисидентами В.Чорноволом та Л.Лукяненком, щойно звільненими з радянських в’язниць. В ті часи за політичний супротив радянській владі можна було потрапити якщо не в буцегарню, то в психіатричну лікарню. Геннадій включився у боротьбу проти комунізму. Тим паче, що свого часу більшовики жорстоко повелися з його предками-аристократами, внаслідок чого він мав причини не любити владу. Він іздив по районах Вінниччини, створюючи місцеві організації Народного Фронту (пізніше Народного Руху), встигаючи ще й займатися історичними дослідженнями та викладати в школі. То був надзвичайно насичений період його життя. Саме в той час він і здійснив перші серйозні письменницькі спроби, публікуючись на сторінках періодичних видань Англії, СРСР, США та Канади, поєднуючи все це з політичною діяльністю.  Це було складно, якщо врахувати, що в Рухові він працював на трьох посадах: заступник голови по області, начальник контррозвідки, створеної в дні путчу 91 року, та заступник голови народного контролю.

Нині Геннадій Іванович – досить відомий письменник та поет. Його твори знають в Росії, Білорусії, Великобританії… Книги під його прізвищем видаються ще з 1998 року. Лише протягом цього року за підтримки Спілки письменників Росії було видано шість його книг, серед яких є філософська містика, оповідання на соціально-психологічні теми, казки, вірші. Поціновувачі прози називають його українським Мопассаном, любителі поезії прирівнюють його до Єсеніна. На жаль, в Украіні про цю людину знають лише дві сотні блогерів та кілька десятків знайомих.  Чому так сталось? Про це можна було б говорити довго, та без всякого сенсу.  Але коли на одному з сайтів зявляються чергові оповідання чи вірш під ніком «Тріумфатор», його з задоволенням читають люди з усіх кінців світу.

Іноді мене охоплює подив, коли я бачу, як цей чоловік готує розсаду на продаж чи збирає на присадибній ділянці помідори. Знаючи історію, релігії, філософію в такому масштабі, як він, досягши свого часу навіть наукового ступеню та кандидатства в народні депутати ВР, він одного разу все покинув і залишився безвісним. «Як так? – питаю. – Адже були відкриті всі шляхи!» На це він знизує плечима і каже: «Марнота все те, шлях до деградації. Ти краще поглянь, яка у нас гарна полуниця вродила!» Відповідь, цілком достойна імператора Діоклетіана.

 Поки що це складно зрозуміти. Але, не дивлячись ні на що, моє серце сповнює невимовна гордість за цього чоловіка. Адже він – мій батько!

 



27

Последние статьи

Комментарии

Гость: Глаша_Я

128.08.15, 11:46

еще не успела прочесть-прочту непременно!!+

    228.08.15, 11:47Ответ на 1 от Гость: Глаша_Я

    Обязательно! )))

      328.08.15, 11:50

        428.08.15, 11:50Ответ на 3 от Beljanochka

        Большое мерси!

          Гость: _Миледи_

          528.08.15, 11:56

          бедная Катя)
          каждый человек имеет право на своё виденье мира.
          а по тексту... хорошая реклама

            628.08.15, 11:58Ответ на 5 от Гость: _Миледи_

            реклама кому? Мне? А мне реклама не нужна.)))

              728.08.15, 12:02

              Даже не знаю, что тут можно сказать, потому скажу все: Все правда, хвастать нихарашо Катерина имеет полное право на свое мнение и его она никому не навязывает, заметка похожа на гордыню, но я уверена, что это вполне заслуженная гордость
              Ваша светлость, Вы скромняжка

                Гость: _Миледи_

                828.08.15, 12:05Ответ на 6 от Triumfator65

                реклама кому? Мне? А мне реклама не нужна.)))к чему тогда столько текста о том, какой же Ты хороший?)
                Ты имеешь колоссальные знания, но сидишь в селе, и выращиваешь клубнику,
                и какой тогда толк говорить о подвигах...

                  928.08.15, 12:06Ответ на 8 от Гость: _Миледи_

                  Я просто привёл сочинение в полном объёме. Всё. Ты невнимательно читала заметку.

                    1028.08.15, 12:07

                    Я народилася і виросла в Кривому Розі. Квартира на сьомому поверсі. Ні лопати, ні сапи в руках не тримала. І якби мені років тридцять назад сказали, що я буду жити в селі, обробляти город, або козу доїїти - ні защо не повірила. А так сталося, що з 1988 року живу в селі - і кращого і не треба. Мало того, як виявилось, окрім мене нікому вести просвітницьку роботу та боротися зі свавіллям владних структур. Деякі питання, з якими мені довелося звернутися до суду, взагалі унікальні в Україні. Аналогів не має.

                      Страницы:
                      1
                      2
                      3
                      4
                      5
                      6
                      8
                      предыдущая
                      следующая